Постанова

від 17.11.2020 по справі 334/4220/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.11.2020 Справа № 334/4220/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/4220/18

Провадження №22-ц/807/2972/20

Головуючий в 1-й інстанції - Баруліна Т.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 21 липня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна набутого у шлюбі,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року позивачка звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна набутого у шлюбі. В позові зазначила, що 09.08.1997 року вони з відповідачем ОСОБА_1 уклала шлюб, який зареєстрований Маріупольському міському відділі реєстрації актів громадянського стану Донецької області, актовий запис № 543. 11.06.2015 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя шлюб між сторонами був розірваний. Від спільного подружнього життя вони мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які фактично постійно проживають разом з позивачкою. Під час шлюбу, за спільні кошті був придбаний, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Згідно оформленого договору власником житлового будинку був зазначений - відповідач за позовом - ОСОБА_1 , але під час оформлення, позивачка, як його дружина надала згоду на придбання цього будинку, т.я. гроші було витрачено з сімейного бюджету, з продажу квартир. Згідно рішення Запорізької міської ради від 27.12.2011 року № 95/82 Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 за відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку 2310100000:04:032:0481 площею 0,0573 Га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Пізніше житловий будинок був збільшений. Добудовано дві кімнати, другий мансардний поверх. Вартість житлового будинку з гаражем, та приватизованою земельною ділянкою, після проведених покращень зроблених в житловому будинку та прибудові, згідно довідки агенції нерухомості складає 795 000 грн, що еквівалентно 30 000 доларів США. Також, крім житлового будинку за спільні родинні кошти було придбано автомобіль Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, державний номер автомобіля - НОМЕР_1 . Середньоринкова вартість автомобіля згідно аналізу аналогових продаж Інтернет журналу АвтоБазар складає 11000 доларів США, що еквівалентно 291 500,0 грн. Враховуючи, що зазначене вище майно було придбано під час шлюбу, позивачка вважає, що має право на визнання за собою права власності на 1\2 частини цього майна, або отримання грошової компенсації. Оскільки, відповідач використовує автомобіль за власними потребами, позивачка вважає за доцільне залишити автомобіль в його користуванні шляхом проведення компенсації його вартості за рахунок частки у житловому будинку. Враховуючи, що вартість автомобіля 11000 доларів США, а житлового будинку з землею та гаражем - 30000 доларів США, за рахунок залишення автомобіля відповідачу розподіл будинку можливо провести з розрахунку: 16/25 проти 9/25 відповідачу. Позивачка просить в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з гаражем, та 16/25 частин земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:04:032:0481) загальної площі 0,0573Га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), як майно набуте під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна набутого у шлюбі - задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., жилою площею 28.5 кв.м, відомості про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82425.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на 1/2 частку автомобіля Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, державний номер автомобіля - НОМЕР_1 , сірого кольору.

В інший частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що заявлений до поділу будинок реконструйовано без належного затвердження проекту, не введено в експлуатацію та право власності у встановленому порядку не зареєстровано, отже вимоги позивача зводяться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб. Що стосується поділу автомобіля, то суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка не заперечувала проти залишення автомобіля у користуванні відповідача.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 09.08.1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.06.2015 року був розірваний. (а.с. 30-31)

Від спільного подружнього життя вони мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 32-33)

29.03.2003 року за спільні кошті сторін був придбаний, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 555 кв.м., що підтверджується Договором купівлі-продажу житлового будинку від 29.03.2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лучко Н.Г., який зареєстровано в реєстрі за №356. (а.с. 18)

Право власності на зазначений будинок було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , відомості про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82425, що підтверджується Витягом про право власності на нерухоме майно та Інформаційною довідкою №206229908 від 07.04.2020 року. (а.с.17, 118-120)

Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації від 13.05.2005 року №1009р ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво гаражу за адресою АДРЕСА_1 . (а.с. 12)

Згідно рішення Запорізької міської ради від 27.12.2011 року № 95/82 Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 за відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку 2310100000:04:032:0481 площею 0,0573 Га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). (а.с. 19)

Також, крім житлового будинку за спільні родинні кошти було придбано автомобіль Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, державний номер автомобіля - НОМЕР_1 , сірого кольору, який 14.08.2008 року зареєстрований за ОСОБА_1 , та вартість якого відповідно до звіту про оцінку, наданого відповідачем, на 07.08.2019 року складає 203 999,0 грн. (а.с. 97-105).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що поділу між сторонами підлягає тільки будинок, який був придбаний 29.03.2003 року загальною площею 52,3 кв.м., жилою площею 28.5 кв.м, відомості про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82425. Частки сторін є рівним, отже кожному із них належить по 1/2 частці зазначеного будинку. Земельна ділянка, на якій розташований будинок була набута у власність відповідача в порядку приватизації, а отже ним реалізоване своє право, тому дана земельна ділянка не належить до об`єктів спільної власності сторін і поділу не підлягає. Враховуючи, що позивачка просила поділи автомобіль та за рахунок вартості 1/2 автомобіля збільшити її частки у будинку, однак судом відмовлено у частині збільшення її частки у будинку за рахунок компенсації за автомобіль, суд дійшов висновку, що в порядку поділу майна подружжя необхідно визнати за позивачкою права власності на 1/2 частку автомобіля Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Нормами Сімейного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачено, що майно, яке набуто подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них; продуктивна і робоча худоба; засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до вимог ст.71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 23 і 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Судом першої інстанції встановлено, та не заперечувалось сторонами, що придбаний 29.03.2003 року житловий будинок АДРЕСА_1 та автомобіль Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, державний номер автомобіля - НОМЕР_1 , є спільним майном подружжя, яке заявлено до поділу у даній справі.

Відповідно до ст.368 ЦК України майно, придбане подружжям в період шлюбу є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором між ними чи законом.

Згідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Майно може належати на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як вірно встановив суд першої інстанції, сторони у справі за спільні кошти придбали житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 555 кв.м., житлова площа будинку складає 28,5 кв.м. Право власності на зазначений будинок було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями внесеними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82425, що підтверджується Витягом про право власності на нерухоме майно та Інформаційною довідкою №206229908 від 07.04.2020 року. Відповідно до Технічного паспорту на будинок самочинним є житлова прибудова до будинку та мансарда, які в експлуатацію введені не були, а будинок, який був придбаний відповідно до договору купівлі-продажу від 29.03.2003 року залишився. (а.с.15)

Враховуючи, що стороною відповідачів не було доведено, що в результаті зведення самочинних об`єктів будівництва, а саме масандри та житлової прибудови літ. А1, було утворено новий об`єкт нерухомості, який є самочинним і не підлягає поділу між сторонами, суд першої інстанції обґрунтовано розділив між сторонами у справі житловий будинок, який належить їм на праві спільної сумісної власності та є зареєстрованим об`єктом нерухомості, що підлягає поділу.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що рішенням суду узаконено самочинне будівництво у непередбачений законом спосіб, є необґрунтованими, оскільки у резолютивній частині рішення зазначено, частку конкретного об`єкту нерухомості, яку визнано за позивачкою, а вказаний об`єкт нерухомості за наданими у справі доказами не є самочинним.

Автомобіль Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, державний номер - НОМЕР_1 , який є спільним майном подружжя і заявлений позивачем до поділу, залишено у спільній частковій власності подружжя, без його реального поділу із визначенням ідеальних часток подружжя в цьому майні.

Суд апеляційної інстанції, погоджується з такими висновками суду, оскільки позивачка належним чином не обґрунтувала свої вимоги з приводу збільшення її частки у домоволодінні за рахунок вартості частини автомобіля.

Між тим, не можна погодитися з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції своїм рішенням вийшов за межі позовних вимог, враховуючи, що позивачка не заперечувала проти залишення автомобіля у власності відповідача, оскільки автомобіль було заявлено до поділу за позовними вимогами, а саме за рахунок належної позивачці частини автомобіля, вона просила збільшити її частку у домоволодінні, однак судом її вимоги задоволені частково і поділ спільного сумісного майна подружжя проведено в іншій спосіб.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 18 листопада 2020 року.

Судді: С. В. Кухар

О. В. Крилова

О. З. Поляков