Постанова

від 30.06.2021 по справі 334/4220/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 334/4220/18

провадження № 61-19010св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2020 року у складі судді Баруліної Т. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна набутого у шлюбі,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна набутого у шлюбі.

В обгрунтування позовних вимог зазначала, що 09 серпня 1997 року вони з ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований у Маріупольському міському відділі реєстрації актів громадянського стану Донецької області, актовий запис № 543.

11 червня 2015 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя шлюб між сторонами розірвано.

Від спільного подружнього життя вони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які фактично постійно проживають разом з позивачкою.

Під час шлюбу, за спільні кошти був придбаний, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору власником житлового будинку є ОСОБА_2 . Під час укладення договору позивачка, як дружина ОСОБА_2 , надала згоду на придбання цього будинку, оскільки гроші було витрачено із сімейного бюджету, які отримані за продаж квартир.

Згідно рішення Запорізької міської ради від 27 грудня 2011 року № 95/82 Про передачу гр. ОСОБА_2 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 за відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку 2310100000:04:032:0481 площею 0,0573 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Пізніше житловий будинок було збільшено, добудовано дві кімнати, другий мансардний поверх.

Вартість житлового будинку з гаражем та приватизованою земельною ділянкою, після проведених покращень в житловому будинку та прибудові, згідно довідки агенції нерухомості складає 795 000 грн, що еквівалентно 30 000 доларів США. Також, крім житлового будинку за спільні родинні кошти було придбано автомобіль Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, державний номер автомобіля НОМЕР_1 . Середньоринкова вартість автомобіля згідно аналізу аналогових продаж інтернет журналу АвтоБазар складає 11 000 доларів США, що еквівалентно 291 500,0 грн.

Враховуючи, що зазначене вище майно було придбано під час шлюбу, позивачка вважала, що має право на визнання за собою права власності на 1/2 частини цього майна, або отримання грошової компенсації.

Оскільки, відповідач використовує автомобіль за власними потребами, позивачка вважала за доцільне залишити автомобіль в його користуванні шляхом проведення компенсації його вартості за рахунок частки у житловому будинку. Враховуючи, що вартість автомобіля 11 000 доларів США, а житлового будинку з землею та гаражем - 30 000 доларів США, за рахунок залишення автомобіля відповідачу розподіл будинку можливо провести з розрахунку: 16/25 проти 9/25 відповідачу.

Позивачка просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з гаражем, та 16/25 частин земельної ділянки (кадастровий номер 2310100000:04:032:0481) загальної площі 0,0573 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), як майно набуте під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2020 року позов задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв. м, жилою площею 28.5 кв. м, відомості про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82425.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, державний номер автомобіля НОМЕР_1 , сірого кольору.

В інший частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що поділу між сторонами підлягає тільки будинок, який був придбаний 29 березня 2003 року загальною площею 52,3 кв. м, жилою площею 28.5 кв. м, відомості про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82425. Частки сторін є рівними, отже кожному із них належить по 1/2 частці зазначеного будинку.

Земельна ділянка, на якій розташований будинок набута у власність відповідача в порядку приватизації, а отже ним реалізоване своє право, тому дана земельна ділянка не належить до об`єктів спільної власності сторін і поділу не підлягає.

Враховуючи, що позивачка просила поділи автомобіль та за рахунок вартості 1/2 автомобіля збільшити її частки у будинку, однак судом відмовлено у частині збільшення її частки у будинку за рахунок компенсації за автомобіль, суд дійшов висновку, що в порядку поділу майна подружжя необхідно визнати за позивачкою право власності на 1/2 частку автомобіля Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2020 року залишено без змін.

Апеляційним судом в оскаржуваній постанові зазначено, що відповідачем не було доведено, що в результаті зведення самочинних об`єктів будівництва, а саме мансарди та житлової прибудови літ. А1, було утворено новий об`єкт нерухомості, який є самочинним і не підлягає поділу між сторонами, суд першої інстанції обґрунтовано розділив між сторонами у справі житловий будинок, який належить їм на праві спільної сумісної власності та є зареєстрованим об`єктом нерухомості, що підлягає поділу.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що рішенням суду узаконено самочинне будівництво у непередбачений законом спосіб, є необґрунтованими, оскільки у резолютивній частині рішення зазначено, частку конкретного об`єкту нерухомості, яку визнано за позивачкою, а вказаний об`єкт нерухомості за наданими у справі доказами не є самочинним.

Суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення у спільній частковій власності подружжя автомобіля Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, без його реального поділу із визначенням ідеальних часток подружжя в цьому майні, оскільки позивачка належним чином не обґрунтувала свої вимоги з приводу збільшення її частки у домоволодінні за рахунок вартості частини автомобіля.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати в оскаржуваній частині вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким вимоги позивача залишити без задоволення .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Ленінського районного суду м. Запоріжжя .

17 лютого 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права (зокрема статей 69 , 70 СК України , статей 328 , 331 , 376 ЦК України ) та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості поділу неіснуючого в натурі об`єкта нерухомого майна (одноповерхового будинку), а існуючого у вигляді реконструйованого (самочинного) двоповерхового будинку, площа якого майже втричі перевищує площу демонтованого об`єкта нерухомості (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України ).

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Зокрема зазначала, що факт реального існування спірного майна, підтверджується технічним паспортом БТІ складеним станом на 02 грудня 2010 року за наявністю факту державної реєстрації права власності на нього, яка здійснена у шлюбі, що підтверджується інформаційною довідкою від 07 квітня 2020 року.

Доводи відповідача, про те, що весь будинок є самочинним, в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження.

Самочинне будівництво прибудови та мансарди, не мало наслідком віднесення всього будинку в цілому до об 'єктів самочинного будівництва .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09 серпня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2015 року розірвано (а. с. 30 - 31).

Від спільного подружнього життя вони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 32 - 33).

29 березня 2003 року за спільні кошти сторін був придбаний, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 555 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 29 березня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лучко Н. Г., зареєстрований в реєстрі за № 356 (а. с. 18).

Право власності на зазначений будинок було зареєстроване за ОСОБА_2 , відомості про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82425, що підтверджується витягом про право власності на нерухоме майно та інформаційною довідкою № 206229908 від 07 квітня 2020 року (а. с. 17, 118 - 120).

Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації від 13 травня 2005 року № 1009р ОСОБА_2 було надано дозвіл на будівництво гаражу за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12).

Згідно рішення Запорізької міської ради від 27 грудня 2011 року № 95/82 Про передачу гр. ОСОБА_2 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 за відповідачем зареєстровано право власності на земельну ділянку 2310100000:04:032:0481 площею 0,0573 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а. с. 19).

Крім житлового будинку за спільні родинні кошти було придбано автомобіль Mitsubishi Outlander, 2008 року випуску, державний номер автомобіля НОМЕР_1 , сірого кольору, який 14 серпня 2008 року зареєстрований за ОСОБА_2 , та вартість якого відповідно до звіту про оцінку, наданого відповідачем, на 07 серпня 2019 року складає 203 999 грн (а. с. 97 - 105).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені підпунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій оскаржується в частині поділу житлового будинку та автомобіля. В частині поділу земельної ділянки рішення суду не оскаржується та не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України ) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення норм статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Водначас, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно зі статтями 69 , 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені вимоги закону, апеляційний суд, встановивши, що спірне майно було набуто подружжям під час шлюбу на підтвердження чого позивачем надано належні та до пустимі докази, при цьому презумпція спільності права власності на майно подружжя відповідачем не спростована, обґрунтовано вважав, що в силу положень статті 70 СК України, є об`єктом спільної сумісної власності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 328 , 331 , 376 ЦК України , слід зазначити таке.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13).

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Під час розгляду справи встановлено, що придбаний сторонами у 2003 році житловий будинок, є спільною сумісною власністю сторін. Відповідно до технічного паспорту на будинок самочинним є житлова прибудова до будинку та мансарда, які в експлуатацію введені не були, а будинок, який був придбаний відповідно до договору купівлі-продажу залишився, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що поділу підлягає тільки будинок, який був придбаний 29 березня 2003 року загальною площею 52,3 кв. м, жилою площею 28.5 кв. м, відомості про який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82425.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи є ідентичними доводам, що були викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги про встановлення судами попередніх інстанції обставин на підставі недопустимих доказів зводяться до необхідності переоцінки доказів, які оцінено судами попередніх інстанцій із додержанням норм процесуального права, і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 , 78 , 79 , 80 , 89 , 367 ЦПК України . Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Тому доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержанням норм процесуального права.

Касаційний суд, з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України, переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Колегія суддів не вбачає підстав для залучення нового доказу (звіту про оцінку житлового будинку, який був наданий до касаційної скарги), оскільки такий доказ не був поданий судам попередніх інстанцій і ними не досліджувався. Прийняття та оцінка нових доказів не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Враховуючи зазначене та керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук