Постанова

від 12.11.2020 по справі 369/6209/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Горбенко Н.О.

Єдиний унікальний номер справи № 369/6209/19

Апеляційне провадження №22-ц/824/11866 /2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,

секретар -Тютюнник О.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и л а :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовної заяви, ОСОБА_1 зазначив, що 23 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики у вигляді розписки . Відповідно до договору ( розписки ) ОСОБА_1 передав грошові кошти у сумі 2 000 доларів США ОСОБА_2 , який в свою чергу взяв на себе зобов`язання повертати частинами у розмірі 300 доларів США щомісяця, починаючи з 01 січня 2008 року. Оригінал розписки знаходиться у позивача.

Станом на дату звернення до суду 15 травня 2019 року, в порушення умов договору сума боргу у розмірі 2000 доларів США, що еквівалентно на дату звернення до суду становить 52 220 грн відповідачем так і повернута.

Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що в порядку досудового врегулювання спору, він 17 квітня 2019 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, в якій просив терміново повернути кошти.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 серпня 2019 року скасовано, а цивільну справу №369/6209/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості направлено для розгляду за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.

До Святошинського районного суду м. Києва цивільна справа №369/6209/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 52 220 грн, відсотків за користування позикою в сумі 17 816 грн , пені в сумі 150 407,17 грн, інфляційних втрат в сумі 160 777 грн , моральної шкоди в сумі 10 000 грн , а всього 391 220 грн надійшла 17 січня 2020 року .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями у цивільній справі №369/6209/19 визначено головуючого суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою судді від 17 січня 2020 року прийнято справу до провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.( а.с. 159)

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення про задоволення позову .

Доводи апеляційної скарги співпадають зі доводами позовної заяви.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 12 листопада 2020 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від відповідача не надходило. До канцелярії Київського апеляційного суду 10 листопада 2020 року надійшла заява від ОСОБА_2 про розгляд справи без його участі. В цій же заяві зазначив, що він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає ,що позивач пропустив трирічний строк позовної давності.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову правильно виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, разом з тим суд помилково вважав, що строк позовної давності почався 01 січня 2008 року, і колегія суддів вважає за необхідне викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови .

Як встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 вересня 2007 року укладено договір позики у вигляді письмової розписки. Відповідно до тексту розписки ОСОБА_2 позичив грошові кошти у ОСОБА_1 у розмірі 2000 доларів США та взяв на себе зобов`язання повертати кошти у розмірі 300 доларів США щомісяця, починаючи з 01 січня 2008 року (а.с. 15).

Позивач ОСОБА_1 19 квітня 2019 року направив рекомендованою поштовою кореспонденцією на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів у відповідності до розписки від 23 вересня 2007 року у розмірі 2000 доларів США (а.с. 16).

Відповідач ОСОБА_2 направив до суду заяву про сплив строку позовної давності (а.с. 34, 135, 153), де зазначив, що враховуючи необхідність погашення боргу частинами по 300 доларів щомісячно, починаючи із 01 січня 2008 року, то починаючи і 01 серпня 2008 року почався перебіг загального трьохрічного строку позовної давності, яки закінчився 01 серпня 2011 року. А як вбачається з матеріалів справи, із позовом ОСОБА_3 звернувся лише 15 травня 2019 року.

У відповідності до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦКУкраїни).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України ).

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України .

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття - як строк дії договору , так і строк (термін) виконання зобов`язання (стст.530, 631 ЦК України ).

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісяця по 300 доларів США ,починаючи із 01 січня 2008 року (а.с. 15) .

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК України . Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України ).

Про правові наслідки порушення зобов`язання боржником йдеться також у ч.1 ст.611, чч.2-4 ст.612 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника.

Перевіряючи доводи ОСОБА_2 в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, колегія суддів виходить із такого.

Як видно із тексту розписки, сторони встановили строк виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав би виконанню 01 липня 2008 року.

Таким чином, умовами договору погашення позики та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, сторони встановили строки виконання ОСОБА_2 окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання, згідно із ч.3 ст.254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язаний його початок (ст.253 ЦК України ).

З огляду на вказані положення ,в даному випадку, строк погашення позики мав би закінчитися 01 серпня 2008 року.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інте ресу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України ).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК України )

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України ).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України ).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252-255 ЦК.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України ).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції вірно встановив , що згідно з умовами позики договору позичальник ОСОБА_2 зобов`язаний здійснювати повернення коштів частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором( розпискою) .

Оскільки умовами договору (розписки) передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника ОСОБА_2 повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право позивача ОСОБА_1 вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (строк останнього платежу збігав 01 серпня 2008 року).

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення позики повинно здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.

У зв`язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 01 січня 2008 року є помилковим, оскільки у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором позики позовна давність за вимогами позикодавця про повернення коштів, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.

Як видно із матеріалів справи, боржник не виконав щомісячні зобов`язання з погашення позики, у зв`язку із чим з 01 серпня 2008 року (строк сплати останнього платежу) у нього утворилася заборгованість за договором позики, а відтак трирічний строк пред`явлення позову сплив 01 серпня 2011 року. Згідно з відбитком штампу вхідної кореспонденції суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом лише 15 травня 2019 року. Направлення вимоги відповідачу про повернення боргу 19 квітня 2019 року також відбулося поза межами строку позовної давності.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 76-81ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Окрім цього, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року справа № 369/6892/15-ц).

Таким чином, встановивши що право позивача порушене, оскільки відповідачем не виконано зобов`язання згідно розписки від 23 вересня 2007 року , однак позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження поважності причини пропуску строку позовної давності та звернення до суду в строк за захистом своїх прав відповідно. Слід зауважити ,позивач не надав жодного доказу ,що йому не було відомо про факт порушення його прав у строк, визначений зобов`язанням, тобто з часу неповернення першого щомісячного платежу і подальших платежів починаючи із 01 січня 2008 року і до дня направлення відповідачу вимоги про повернення коштів лише 19 квітня 2019 року , тобто більше 10 років.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності є правильним.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376 ,381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 травня 2020 року змінити в мотивувальній частині, виклавши рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 17 листопада 2020 року.

Головуючий

Судді