Постанова

від 19.11.2020 по справі 910/6489/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2020 р. Справа№ 910/6489/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2020

у справі №910/6489/20 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Безпека Бізнес 2000

до Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес

про стягнення 120 928,62 грн

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Безпека Бізнес 2000 (далі - ТОВ Безпека Бізнес 2000 , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес (далі - ПНВК Інтербізнес , відповідач) про стягнення 291 200,62 грн, з яких 190 076, 64 грн основного боргу, 75 640,66 грн пені, 11 071,63 грн 3% річних та 14 411,69 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання охоронних послуг № ФС-27/04/18 від 27.04.2018 щодо своєчасної та повної їх оплати.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній, у зв`язку з частковою сплатою заборгованості, просив стягнути з відповідача 120 928,62 грн, з яких 19 804,64 грн основного боргу, 75 640,66 грн пені, 11 071,63 грн 3% річних та 14 411,69 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 у справі №910/6489/20 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПНВК Інтербізнес на користь ТОВ Безпека Бізнес 2000 основний борг в сумі 19 804,62 грн, 3 % річних в сумі 11 071,63 грн, інфляційні втрати в сумі 13 362,43 грн, пеню в сумі 68 274,07 грн, судовий збір в сумі 1 955,71 грн; в іншій частині стягнення інфляційних втрат та пені - відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, відтак, допустив порушення зобов`язання; вказані позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, однак, у зв`язку з неправильно здійсненими розрахунками пені та інфляційних втрат, підлягають задоволенню частково.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПНВК Інтербізнес звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що судом здійснено помилковий розрахунок штрафних санкцій, а саме, не враховано, що нарахування пені припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане; матеріали справи не містять доказів спричинення позивачеві негативних наслідків у зв`язку із затримками сплати у встановлені договором строки, оскільки втрати від знецінення коштів компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат та 3% річних за час, в який позивач не міг користуватися коштами; позивачем невірно розраховано інфляційні збитки, оскільки не враховано від`ємні значення інфляції у заявлений період; з огляду на неправильно визначену позивачем суму простроченого боргу, останнім невірно нараховані 3% річних; судом не взято до уваги доводи відповідача про те, що позивач, заявляючи вказані позовні вимоги, зловживає своїми правами та має на меті стягнути кошти не з ціллю стимулювання до виконання зобов`язання, а наживи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПНВК Інтербізнес на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 у справі №910/6489/20, розгляд апеляційної скарги призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ТОВ Безпека Бізнес 2000 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на безпідставність доводів апелянта, оскільки останній, посилаючись на неправильність здійснених розрахунків пені, інфляційних втрат та 3% річних, не підтверджує дані посилання належним чином, зокрема, здійсненим ним контррозрахунком або будь-яким належним доказом. Крім того, позивач вказує на те, що ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодних доводів, які б спростовували відсутність у нього зобов`язань щодо виконання умов договору в частині сплати основного боргу.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27.04.2018 між ТОВ Безпека Бізнес 2000 (у тексті договору - виконавець, охоронне агентство) та ПНВК Інтербізнес в особі філії Старовірівська ПНВК Інтербізнес (у тексті договору - замовник) було укладено договір про надання охоронних послуг №ФС-27/04/18 (надалі - договір), відповідно до умов якого охоронне агентство зобов`язується забезпечити недоторканність об`єкту охорони, що передається замовникам під охорону згідно акту прийняття об`єкту під охорону (Додаток 4 до договору), а замовник зобов`язуюся щомісячно сплачувати охоронному агентству встановлену цим договором плату (п. 2.1. договору).

Пунктом 7.5. договору сторони обумовили, що охоронне агентство зобов`язано надати замовникові Акти про надання охоронних послуг до 2 числа місяця наступного за звітним. В Акті про надання охоронних послуг охоронне агентство вказує ціну наданих послуг з урахуванням відшкодування понесених штрафних санкцій, зменшення вартості послуг, виходячи із фактичного забезпечення кількості постів охорони та коефіцієнту наповнення постів, іншої шкоди, спричиненої замовникові неналежним виконанням умов договору. Замовник зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів розглянути поданий акт підписати його або надати заперечення (претензію) щодо викладеного в Акті про надання охоронних послуг. У разі непідписання замовником Акту протягом встановленого строку та відсутності заперечень щодо викладеного в акті, такі послуги вважаються наданими належним чином.

Пунктом 7.4. договору визначено, що оплата щомісячної суми договору за надані послуги здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним.

Договір набирає чинності з 27.04.2018 і діє до 30.04.2019 (п.10.1 договору).

Посилаючись на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем послуги у період з квітня 2018 року по листопад 2019 року, останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення основного боргу та нарахованих на нього пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог частково, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором охорони, за умовами якого, відповідно до статті 978 ЦК України, охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Договір охорони є різновидом договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення ТОВ Безпека Бізнес 2000 та ПНВК Інтербізнес в особі філії Старовірівська ПНВК Інтербізнес договору про надання охоронних послуг № ФС-27/04/18 від 27.04.2018 було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов`язку із здійснення їх оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по наданню послуг підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зокрема, актами наданих послуг, які повинні відповідати вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

За змістом п. 7.5 договору сторони передбачили, що охоронне агентство зобов`язано надати замовникові акти про надання охоронних послуг до 2 числа місяця наступного за звітним.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом спірного періоду з квітня 2018 року по листопад 2019 року позивач надав відповідачеві послуги охорони на загальну суму 1 209 516,64 грн, що підтверджується наступними актами виконаних робіт та актами наданих послуг, підписаними уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, оформленими відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 № 88:

- № 1ФО від 30.04.2018 на суму 8 640,00 грн;

- № 2ФО від 31.05.2018 на суму 66 960,00 грн;

- № 54 від 29.06.2018 на суму 64 800,00 грн;

- № 68 від 31.07.2018 на суму 66 960,00 грн;

- № 75 від 31.08.2018 на суму 66 960,00 грн;

- № 89 від 30.09.2018 на суму 63 000,00 грн;

- № 106 від 31.10.2018 на суму 63 460,00 грн;

- № 119 від 30.11.2018 на суму 64 800,00 грн;

- № 132 від 31.12.2018 на суму 66 960,00 грн;

- № 14 від 31.01.2019 на суму 71 424,00 грн;

- № 25 від 28.02.2019 на суму 64 512,00 грн;

- № 33 від 31.03.2019 на суму 71 424,00 грн;

- № 50 від 30.04.2019 на суму 69 120,00 грн;

- № 67 від 31.05.2019 на суму 71 424,00 грн;

- № 92 від 30.06.2019 на суму 46 080,00 грн;

- № 108 від 31.07.2019 на суму 59 520,00 грн;

- № 118 від 31.08.2019 на суму 49 920,00 грн;

- № 148 від 30.09.2019 на суму 52 208,64 грн;

- № 170 від 31.10.2019 на суму 71 424,00 грн;

- № 195 від 30.11.2019 на суму 49 920,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) є належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання позивачем послуг охорони відповідачеві на виконання умов договору про надання охоронних послуг № ФС-27/04/18 від 27.04.2018.

За приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 7.4 договору сторони погодили, що оплата щомісячної суми договору за надані послуги здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним.

З заключних виписок про надходження коштів з банківського рахунку позивача за періоди з 01.01.2019 по 31.12.2019, з 03.03.2020 по 03.03.2020, з 12.03.2020 по 12.03.2020, з 15.04.2020 по 15.04.2020, з 23.04.2020 по 24.04.2020, 13.05.2020 по 13.05.2020, з 18.05.2020 по 18.05.2020, з 05.06.2020 по 05.06.2020, з 09.06.2020 по 09.06.2020 вбачається, що відповідачем було сплачено вартість наданих послуг згідно умов договору на загальну суму 1 142 864,00 грн в наступному порядку:

- 12.07.2018 сплачено грошові кошти в сумі 67 000,00 грн;

- 18.07.2018 сплачено грошові кошти в сумі 8 640,00 грн;

- 29.08.2018 сплачено грошові кошти в сумі 64 800,00 грн;

- 16.10.2018 сплачено грошові кошти в сумі 50 000,00 грн;

- 31.10.2018 сплачено грошові кошти в сумі 16 960,00 грн.

- 15.11.2018 сплачено грошові кошти в сумі 40 000,00 грн;

- 27.11.2018 сплачено грошові кошти в сумі 26 960,00 грн;

- 30.11.2018 сплачено грошові кошти в сумі 32 000,00 грн;

- 14.12.2018 сплачено грошові кошти в сумі 62 820,00 грн;

- 21.12.2018 сплачено грошові кошти в сумі 6 980,00 грн;

- 11.01.2019 сплачено грошові кошти в сумі 34 900,00 грн

- 18.01.2019 сплачено грошові кошти в сумі 17 450,00 грн;

- 25.01.2019 сплачено грошові кошти в сумі 17 450,00 грн;

- 15.02.2019 сплачено грошові кошти в сумі 35 000,00 грн;

- 11.03.2019 сплачено грошові кошти в сумі 46 848,00 грн;

- 15.03.2019 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн;

- 11.04.2019 сплачено грошові кошти в сумі 46 848,00 грн;

- 02.05.2019 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн;

- 14.06.2019 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн;

- 05.07.2019 сплачено грошові кошти в сумі 20 000,00 грн;

- 08.08.2019 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн;

- 13.09.2019 сплачено грошові кошти в сумі 46 848,00 грн;

- 19.09.2019 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн;

- 11.10.2019 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн;

- 29.11.2019 сплачено грошові кошти в сумі 46 848,00 грн;

- 03.03.2020 сплачено грошові кошти в сумі 50 000,00 грн;

- 12.03.2020 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн;

- 15.04.2020 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн;

- 23.04.2020 сплачено грошові кошти в сумі 25 000,00 грн;

- 24.04.2020 сплачено грошові кошти в сумі 21 848,00 грн;

- 13.05.2020 сплачено грошові кошти в сумі 50 000,00 грн;

- 18.05.2020 сплачено грошові кошти в сумі 50 000,00 грн;

- 05.06.2020 сплачено грошові кошти в сумі 46 848,00 грн;

- 09.06.2020 сплачено грошові кошти в сумі 23 424,00 грн.

Таким чином, в порушення умов укладеного сторонами договору, відповідач надані протягом спірного періоду позивачем послуги оплатив лише частково, чим порушив права позивача, за захистом яких останній звернувся до суду з даним позовом.

Доказів сплати заявленої позивачем до стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги охорони в сумі 19 804, 62 грн ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання послуг відповідачем не заперечується, а позивачем належними та допустимими доказами доведено настання строку здійснення їх оплати, водночас, доказів повної оплати наданих позивачем послуг відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 19 804,62 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 75 640,66 грн, нарахованої за періоди прострочення, що визначені позивачем у розрахунку за кожний місяць надання послуг з посиланням на відповідні акти приймання-передачі, з урахуванням періодичних оплат заборгованості відповідачем відповідно до банківських виписок.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 5.9 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної сплати замовником вартості послуг охоронного агентства згідно договору, замовник зобов`язаний сплатити охоронному агентству пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення. Затримка платежу з вини банків не підлягає штрафним санкціям і сплата пені не звільняє замовника від сплати заборгованості.

Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18.

При цьому, як зазначалося вище, відповідно до п. 7.4. договору оплата щомісячної суми договору за надані послуги здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним.

Тобто факт порушення прав позивача, у даному випадку, настає у разі несплати відповідачем вартості послуг по відповідному акту протягом 10 днів з моменту складання такого акту.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів не вбачає порушення позивачем при його здійсненні вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки нарахування на заборгованість за кожним з актів проведено в межах встановленого шестимісячного періоду від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, а відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача в частині стягнення пені.

Так, за змістом приписів ст. ст. 256, 258 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому, частиною 1 ст. 261 ГПК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із розрахунку позивача, до стягнення останнім заявлено, зокрема, пеню за прострочення зобов`язання зі сплати послуг за період з лютого 2019 року по листопад 2019 року по актам №25 від 28.02.2019, №33 від 31.03.2019, №50 від 30.04.2019, №67 від 31.05.2019, №92 від 30.06.2019, №108 від 31.07.2019, №118 від 31.08.2019, №148 від 30.09.2019, №170 від 31.10.2019 та №195 від 30.11.2019.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що днем подання позову, окрім іншого, слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява, а відтак, з огляду на конверт та квитанцію про поштове відправлення № 1800102572769 від 06.05.2020, якими позов було направлено до суду засобами поштового зв`язку, вбачається, що позов у даній справі було подано до суду 06.05.2020.

З урахуванням вищенаведеного, вимоги щодо стягнення пені, термін нарахування якої виник до 06.05.2019, зокрема, по акту №25 від 28.02.2019 на суму 64 512,00 грн (термін оплати до 10.03.2019), а саме, за період з 11.03.2019 по 01.05.2019, а також по акту №33 від 31.03.2019 на суму 71 424,00 грн (термін оплати до 10.04.2019), а саме, за період з 10.04.2019 по 05.05.2019, заявлені позивачем частково з пропуском строку позовної давності.

Таким чином, згідно розрахунку суду першої інстанції, перевіреного судом апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 68 274,07 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме, у стягненні 7 366,59 грн необхідно відмовити.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за надані послуги позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 11 071,63 грн та інфляційні втрати в сумі 14 411,69 грн, нараховані відповідно станом на 03.05.2020 по кожному акту приймання-передачі, з урахуванням періодичних оплат заборгованості відповідачем відповідно до вищевказаних банківських виписок.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий розрахунок є обґрунтованим та здійсненим відповідно до вимог закону, у зв`язку з чим, вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню повністю в сумі 11 071,63 грн.

Разом з тим, місцевим господарським судом враховано, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 13 362,43 грн інфляційних втрат та відмови у стягненні 1 049,26 грн інфляційних втрат.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково та стягнення з ПНВК Інтербізнес на користь ТОВ Безпека Бізнес 2000 19 804,62 грн основного боргу, 11 071,63 грн 3% річних, 13 362,43 грн інфляційних втрат та 68 274,07 грн пені. У задоволенні позову в іншій частині інфляційних втрат та пені судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Посилання апелянта на неврахування місцевим господарським судом доводів відповідача про те, що позивач, заявляючи вказані позовні вимоги, зловживає своїми правами та має на меті стягнути кошти не з ціллю стимулювання відповідача до виконання зобов`язання, а з ціллю наживи, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач, вважаючи, що у даному випадку належні до сплати штрафні санкції є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, не скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, на звернення до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 у справі №910/6489/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПНВК Інтербізнес має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 у справі №910/6489/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 у справі №910/6489/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6489/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз