Постанова

від 17.11.2020 по справі 922/300/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2020 р. Справа № 922/300/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Шутенко І.А.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

за участю представників:

від позивача: Василенко Н.М. адвокат, довіреність;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 2407 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 13.08.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Шатерніковим М.І., повний текст якого складено 25.08.2020 року, у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛИНО" м. Київ,

до: Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України, Харківська область, Великобурлуцький район, с. Червона Хвиля,

про стягнення заборгованості за договором поставки № 02/07 засобів захисту рослин від 02.07.2018 та договором поставки № 19/03 засобів захисту рослин від 19.03.2019 у розмірі 2228716,35 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛИНО» звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства «Дослідне господарство «Пантелеймонівське» Інституту рослинництва імені В.Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості за договором поставки № 02/07 засобів захисту рослин від 02.07.2018 та договором поставки № 19/03 засобів захисту рослин від 19.03.2019 у розмірі 2228716,35 грн., з яких: 978166,24 грн. - заборгованість за договорами, 121799,06 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання, 141446,53 грн. - 36 % річних, 9138,28 грн. - інфляційні втрати та 978166,24 грн. - штраф.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договорами поставки, укладеними між сторонами, в частині повної оплати за поставлений позивачем товар за договорами, що стало підставою для нарахування пені, 36% річних, штрафу та інфляційних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.08.2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України (62650, Харківська область, Великобурлуцький район, с. Червона Хвиля, вул. Центральна, 13, код ЄДРПОУ 05460441) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛИНО" (01010, м. Київ, вул. Московська, 15, оф. 22, код ЄДРПОУ 38385149) 978166,24 грн. заборгованості за договорами, 121799,06 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, 141446, 53 грн. - 36 % річних, 9138, 28 грн. - інфляційні втрати та 97816,62 грн. штрафу, а також 33430,75 грн. судового збору сплаченого за подачу позову.

В частині вимог про стягнення 880349,62 грн. штрафу в задоволенні позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у зв`язку із зміною керівництва, на господарстві ініційоване проведення інвентаризації, в тому числі в частині підтвердження реальності та достовірності наявної кредиторської заборгованості.12.02.2020 за наслідками роботи комісії визначено, що за даними бухгалтерського обліку факт постачання засобів захисту рослин з боку ТОВ "ТАЛИНО" на користь ДП ДГ «Пантелеймонвське» ІР ім. Юр`єва НААН України - не підтвердився.

На переконання відповідача, видатковими накладними не підтверджується факт поставки продукції за договорами поставки №02/07 від 02.07.2018, №19/03 від 19.03.2019, а тому первинні документи (видаткові накладні) не могли складатися та використовуватись для бухгалтерського обліку господарських операцій, що в свою чергу свідчить про відсутність такої обов`язкової ознаки для чинності правочину, як спрямованість на реальне настання правових наслідків (п. 5 ст. 203 ЦК України). В обґрунтування зазначеної обставини відповідач посилається на те, що:

- товарно-матеріальні цінності за видатковими накладними отримувались особою, яка не мала на те належним чином оформлених повноважень, на підставі довіреності №143 від 17.08.2018 та генерального доручення №116/1 від 19.03.2019, виданих в силу та у відповідності до положень нормативного акту, що втратив закону силу, а саме Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 16.05.1996 №99 та скасованої на підставі Наказу Міністерства фінансів України №987 від 30.09.2014.

- згідно з відомостями бухгалтерського обліку позивача отриманий за спірними видатковими накладними товар у власній господарській діяльності позивачем не використовувався;

- господарські операції за спірними видатковими накладними не супроводжувались товарно-транспортними накладними, що підтверджує відсутність фізичного руху товару. Умови п. 4.3 договорів поставки щодо самовивозу товару силами позивача також не здійснювались, про що свідчить відсутність оформлених подорожніх листів та /або залучених транспортних послуг за цей період на виконання договорів поставки;

- якість товару (розділ 5 договорів поставки) як істотна умова договору поставки не узгоджена сторонами, що свідчить про те, що договір поставки є неукладеним відповідно до приписів ч. 1 ст. 638 ЦК України;

- відсутня документація, яким повинен супроводжуватись товар відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» .

У судовому засіданні 17.11.2020 представник позивача заперечував проти вимог і доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.44, 46).

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі « G. B. проти Франції» ), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція відповідача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 02.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЛИНО", постачальником, та Державним підприємством "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України, покупцем, укладено договір поставки засобів захисту рослин № 02/07, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця засоби захисту рослин (надалі - ЗЗР) , що надалі іменується товар, а відповідач зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити його вартість на умовах договору.

19.03.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЛИНО" (позивач, постачальник) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва імені В.Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України укладено договір поставки засобів захисту рослин № 19/03, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця засоби захисту рослин (надалі - ЗЗР), що надалі іменується товар, а відповідач зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити його вартість на умовах договору.

Відповідно до п.1.2 договорів № 02/07 від 02.07.2018 та № 19/03 від 19.03.2019 найменування товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість поставленого товару зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

У п. 2.2. договору № 02/07 від 02.07.2018 сторонами узгоджено, що орієнтовна сума договору становить 200000,00 грн. Якщо вартість всіх поставок товару за цим договором перевищуватиме або буде меншою від орієнтовної суми договору, то вважається, що загальна ціна договору узгоджена сторонами шляхом підписання видаткових накладних, за якими фактично поставлено та прийнято товар протягом строку дії договору.

Пунктом 2.2. договору № 19/03 від 19.03.2019 сторонами узгоджено, що орієнтовна сума договору становить 500000,00 грн. Якщо вартість всіх поставок товару за цим договором перевищуватиме або буде меншою від орієнтовної суми договору, то вважається, що загальна ціна договору узгоджена сторонами шляхом підписання видаткових накладних, за якими фактично поставлено та прийнято товар протягом строку дії договору.

Пунктом 3.3 договору № 02/07 від 02.07.2018 передбачено, що повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 31 жовтня 2018 року остаточна дата розрахунку .

Пунктом 3.3 договору № 19/03 від 19.03.2019 передбачено, що повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 31 жовтня 2019 року остаточна дата розрахунку . Датою оплати товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківській рахунок постачальника. Такі умови містяться у обох договорах.

Розділом 4 договорів № 02/07 від 02.07.2018 та № 19/03 від 19.03.2019 сторони визначили строки та умови поставки, відповідно до п.4.1. якого постачальник поставляє товар шляхом одноразової поставки товару або поставки товару партіями, відповідно до видаткових накладних.

Пунктом 4.5. договору № 02/07 від 02.07.2018 строк поставки встановлений до 31 жовтня 2018 року.

Пунктом 4.5. договору № 19/03 від 19.03.2019 строк поставки встановлений до 31 жовтня 2019 року.

Згідно з пунктом 4.2 договорів доказом факту поставки товару є оформлені належним чином документи - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна. Довіреність оформлюється і підписується на усну вимогу будь-якої із сторін цих договорів.

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю та якістю з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних (п. 4.6. договорів).

Кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною (п.5.1 договорів).

За положеннями п.5.2 договорів, приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент одержання її від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, а також відсутність ознак пошкодження чи псування товару, та у разі їх виявлення, покупець має письмово негайно, до закінчення приймання, повідомити про це постачальника. При відсутності такої заяви, товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

Претензії по якості товару приймаються протягом 2-х календарних днів з моменту (дати) поставки, на підставі документів, що підтверджують невідповідність якості товару стандарту, виданого незалежним експертним органом і підписаним представниками сторін (п.5.3 договорів).

Покупець виконує приймання товару за якістю та кількістю відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю» (затв.постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7) та «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю» (затв.постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6) (п.5.4 договорів).

Пунктом 6.2 договорів сторони визначили, що при порушенні термінів оплати по цьому договору, покупець сплачує постачальнику:

- пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що не здійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення;

- при порушенні термінів оплати більше ніж 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% (сто відсотків) від суми поставленого товару.

Відповідно до п.6.5 договорів, якщо покупець не виконав зобов`язань з оплати отриманого товару, то відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, він сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій 36% (тридцять шість відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Як зазначає позивач, на виконання своїх зобов`язань за спірними договорами ним за період часу з 26.07.2018 по 21.05.2019 окремими партіями поставлено відповідачеві товар, а саме: за договором № 02/07 від 02.07.2018 поставлено товар на суму 143910,00 грн.; за договором № 19/03 від 19.03.2019 поставлено товар на суму 1187616,00 грн.

На підтвердження факту передачі відповідачу товару на виконання умов договору № 02/07 від 02.07.2018 позивач надав до позовної заяви: видаткову накладну № РН-0000039 від 26.07.2018 року на суму 24750,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000039 від 26.07.2018 року; видаткову накладну № РН-0000045 від 17.08.2018 на суму 99000,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000045 від 17.08.2018; видаткову накладну № РН-0000046 від 03.09.2018 року на суму 20160,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000046 від 03.09.2018 року.

На підтвердження факту передачі відповідачу товару на виконання умов договору № 19/03 від 19.03.2019 позивач надав до суду першої інстанції: видаткову накладну № РН-0000001 від 21.03.2019 року на суму 145920,00 грн.; видаткову накладну № РН-0000003 від 09.04.2019 року на суму 420396,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000003 від 09.04.2019 року; видаткову накладну № РН-0000011 від 07.05.2019 року на суму 171000,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000011 від 07.05.2019 року; видаткову накладну № РН-0000016 від 15.05.2019 року на суму 250800,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000016 від 15.05.2019 року; видаткову накладну № РН-0000019 від 21.05.2019 року на суму 199500,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000019 від 21.05.2019 року на суму 199500,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, поставлений товар отримав, що підтверджується підписом уповноваженого представника на відповідних видаткових накладних та печаткою відповідача, так вказана продукція була отримана завідувачем елітним складом Кітаєнко О.І. на підставі довіреності №143 від 17.08.2018 та генерального доручення № 116/1 від 19.03.2019 року.

При цьому, як стверджує позивач, оплата отриманого за договором № 19/03 від 19.03.2019 товару була здійснена відповідачем лише частково - на суму 200000,00 грн. (30.09.19), а також повернуто продукцію у асортименті на загальну суму 153359,00 грн., а саме: на підставі накладної № 11 від 07.10.2019 та товарно-транспортної накладної № ПП-11від 07.10.2019 було повернуто постачальнику товар на суму 136800,00 грн.; на підставі накладної № 13 від 07.10.2019 та товарно-транспортної накладної № ПП-13 від 07.10.2019 було повернуто постачальнику товар на суму 16559,00 грн.

Таким чином, за твердженням позивача неоплаченою відповідачем залишилась заборгованість за двома договорами у загальному розмірі 978166,24 грн., а саме: за договором поставки № 02/07 від 02.07.2018 - у розмірі 143910,00 грн. та за договором поставки № 19/03 від 19.03.2019 - у розмірі 834256,24 грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем своїх зобов`язань:

- за договором поставки № 02/07 від 02.07.2018 позивачем також нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 60880,89 грн. за період з 01.11.18 до 01.02.2020 (включно), штраф у розмірі 143910,00 грн., 36 % річних у розмірі 64995,48 грн. за період з 01.11.18 до 01.02.20 (включно) та інфляційні втрати у розмірі 9138,28 грн.;

- за договором поставки № 19/03 від 19.03.2019 позивачем також нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 60918,17 грн. за період з 01.11.19 до 01.02.20 (включно), штраф у розмірі 834256,29 грн., 36% річних у розмірі 76451,05 грн. за період з 01.11.19 до 01.02.20 (включно).

Посилаючись на дані обставини, позивач звернувся із позовом у даній справі.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт здійснення ТОВ "Талино" поставки товару у обумовлені у договорі строки та прийняття його без зауважень відповідачем. Поряд з цим, як зазначив господарський суд першої інстанції, належних доказів здійснення своєчасної оплати відповідачем поставленого товару, а також доказів повернення товару або обґрунтованих заперечень проти вимог позивача до матеріалів справи не надано, а відтак відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого ТОВ "Талино" товару за договором поставки № 02/07 від 02.07.2018 на суму 143910,00 грн. з 01.11.2018 та за договором поставки № 19/03 від 19.03.2019 на суму 834256,24 грн. з 01.11.2019. Отже, за висновком місцевого господарського суду, вимоги позивача в сумі основного боргу у розмірі 978166,24 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також господарський суд першої інстанції перевіривши розрахунки позивача дійшов висновку про стягнення з відповідача 36% річних, пені та інфляційних втрат. Разом з цим, місцевий господарський суд визнав за можливе та справедливе, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій до розміру 10 % та встановити його в розмірі 97816,62 грн.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме: стягнення з відповідача на користь позивача 978166,24 грн. заборгованості за договорами, 121799,06 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, 141446,53 грн. - 36 % річних, 9138, 28 грн. - інфляційні втрати та 97816,62 грн. штрафу, та відмовив у стягненні 880349,62 грн. штрафу.

Державне підприємство Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва ім. Юр`єва НААНУ не погодившись з оскаржуваним рішенням господарського суду Харківської області звернулося з апеляційною скаргою з підстав викладених вище до Східного апеляційного господарського суду.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України, за якою зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Оцінивши зміст договорів, з яких виникли права та обов`язки сторін, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за своєю правовою природою договір №02/07 від 02.07.2018 і договір №19/03 від 19.03.2019 є договорами поставки, згідно з якими за приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч.ч. 1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вже зазначалось, на підтвердження факту передачі відповідачу товару на виконання умов договору № 02/07 від 02.07.2018 позивач надав до позовної заяви: видаткову накладну № РН-0000039 від 26.07.2018 року на суму 24750,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000039 від 26.07.2018 року; видаткову накладну № РН-0000045 від 17.08.2018 на суму 99000,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000045 від 17.08.2018; видаткову накладну № РН-0000046 від 03.09.2018 року на суму 20160,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000046 від 03.09.2018 року.

На підтвердження факту передачі відповідачу товару на виконання умов договору № 19/03 від 19.03.2019 позивач надав до суду першої інстанції: видаткову накладну № РН-0000001 від 21.03.2019 року на суму 145920,00 грн.; видаткову накладну № РН-0000003 від 09.04.2019 року на суму 420396,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000003 від 09.04.2019 року; видаткову накладну № РН-0000011 від 07.05.2019 року на суму 171000,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000011 від 07.05.2019 року; видаткову накладну № РН-0000016 від 15.05.2019 року на суму 250800,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000016 від 15.05.2019 року; видаткову накладну № РН-0000019 від 21.05.2019 року на суму 199500,00 грн. з ПДВ та товарно-транспортну накладну № РН-0000019 від 21.05.2019 року на суму 199500,00 грн.

Вказані накладні містять всі обов`язкові реквізити, передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, посилання на договори, дату складання, найменування, кількість, вартість товару, підписані представниками сторін без будь-яких зауважень, скріплені печатками підприємств.

Відповідач, в свою чергу, поставлений товар отримав, що підтверджується підписом уповноваженого представника на відповідних видаткових накладних та печаткою відповідача, так вказана продукція була отримана завідувачем елітним складом Кітаєнко О.І. на підставі довіреності №143 від 17.08.2018 і генерального доручення № 116/1 від 19.03.2019 року.

Крім того, до матеріалів справи долучено копію акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2019, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Проте оплату поставленої продукції відповідач здійснив частково, лише за договором № 19/03 від 19.03.2019 на суму 200000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27.09.2019 №672. Також відповідачем повернуто продукцію на загальну суму 153359,00 грн. На підставі накладної № 11 від 07.10.2019 та товарно-транспортної накладної № ПП-11від 07.10.2019 повернуто постачальнику товар на суму 136800,00 грн.; на підставі накладної № 13 від 07.10.2019 та товарно-транспортної накладної № ПП-13 від 07.10.2019 повернуто постачальнику товар на суму 16559,00 грн.

Отже, відповідач не оплатив заборгованість за двома договорами на загальну суму 978166,24 грн., а саме: за договором поставки № 02/07 від 02.07.2018 - у розмірі 143910,00 грн. та за договором поставки № 19/03 від 19.03.2019 - у розмірі 834256,24 грн.

При цьому, при підписанні видаткових накладних щодо даної продукції, окрім повернутої постачальнику на загальну суму 153359,00 грн, відповідачем не було здійснено жодних зауважень щодо її якості та комплектності.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 978166,24 грн. заборгованості за договорами.

В апеляційній скарзі скаржник заперечує факт здійснення господарських операцій за видатковими накладними, доданими позивачем та зазначає про те, що за результатами інвентаризації на складі ДП "ДГ "Пантелеймонівське" ІР імені В.Я. Юр`єва НААН не виявлено товару, плату за який позивач просить стягнути в судовому порядку; у залишках відсутня тара від використаного товару.

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки позивачем надано суду належні та допустимі докази в розумінні ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження факту здійснення господарської операції з поставки товару, а саме, підписані обома сторонами, скріплені печатками підприємств та оформлені належним чином видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.

Вказані первинні документи, відповідно до п.4.2 договору, є доказами факту поставки товару.

Крім того, відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2019.

Доводи відповідача про фактичну відсутність у нього товару на складі та відсутність тари від продукції не підтверджені будь-якими доказами та не спростовують встановлений судом факт отримання відповідачем товару за спірними накладними.

Посилання відповідача на відсутність у нього первинних документів про повернення тари постачальнику чи передачі такої тари на утилізацію не впливають на правову оцінку обставин справи та не звільняють відповідача від обов`язку оплатити товар, а є свідченням здійснення відповідачем господарської діяльності на власний розсуд. Негативні наслідки за незбереження відповідачем відповідних первинних документів покладаються лише саме на останнього.

Стосовно посилань скаржника в апеляційній скарзі на відсутність сертифікатів якості товару та документації, передбаченої статтею 10 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» , колегія суддів зазначає наступне.

За умовами п.5.2 договорів, приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент одержання її від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, а також відсутність ознак пошкодження чи псування товару, та у разі їх виявлення, покупець має письмово негайно, до закінчення приймання, повідомити про це постачальника. При відсутності такої заяви, товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

Крім того, згідно п.5.3 договорів, претензії по якості товару приймаються протягом 2-х календарних днів з моменту (дати) поставки, на підставі документів, що підтверджують невідповідність якості товару стандарту, виданого незалежним експертним органом і підписаного представниками сторін.

Апелянтом не надано суду доказів звернення до посточальника в порядку п.5.2 та п.5.3 договорів з претензіями щодо якості товару, у зв`язку з чим, товар вважається прийнятим відповідачем по якості.

Статтею 10 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» , на яку посилається апелянт, визначено вимоги до пакування та маркування пестицидів та агрохімікатів.

Відповідно до п.5.4 договорів, покупець виконує приймання товару за якістю та кількістю відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю» (затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7) та «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю» (затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6).

Відповідно до п.11 «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю» одночасно з прийомом продукції за якістю здійснюється перевірка комплектності продукції, а також відповідність тари, пакування, маркування вимогам стандартів, технічних умов особливих умов, інших обов`язкових для сторін правил або договору.

У разі виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування отриманої продукції, тари або пакування вимогам стандартів, технічних умов, креслень, зразків договору або даним, зазначеним в маркуванні і супровідних документах, отримувач призупиняє подальший прийом товару і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених дефектів (п.16 вказаної Інструкції).

Відповідачем не надано суду доказів складення ним при прийомі товару актів про невідповідність тари та маркування продукції.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору та повернути товар продавцеві.

Таким чином, у покупця було право відмовитися від договору та повернути товар продавцеві, проте, суду не надано документи, які б свідчили про таку відмову покупця від поставки товару у зв`язку з неналежним виконанням продавцем своїх зобов`язань за договором.

Враховуючи наведене, доводи апелянта не підтверджені документально.

Відповідач зазначає про нікчемність довіреності від 17.08.2018 №143 та генерального доручення від 19.03.2019 №116/1, виданого ДП "ДГ "Пантелеймонівське" ІР ім. В.Я. Юр`єва НААН на отримання представником Кітаєнко О.І. товару за договорами поставки, з тих підстав, що в довіреності та генеральному доручені міститься посилання на Інструкцію «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей про одержання цінностей» , яка втратила чинність 01.01.2015.

Колегія суддів приймає до уваги, що на час отримання представником відповідача товару, вказана довіреність і доручення були діючими.

Посилання в дорученні на Інструкцію «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей про одержання цінностей» , яка втратила чинність, не свідчить про отримання товару неуповноваженою особою.

Крім того, відповідно до п.4.2 договорів, довіреність оформлюється і підписується на усну вимогу будь-якої із сторін цього договору. У разі, якщо покупець не надав довіреність на одержання відповідної кількості товару, то підтвердженням факту поставки товару є видаткова накладна та товарно-транспортна накладна.

Враховуючи наведене, відсутність довіреності чи певні недоліки в її оформленні у даному випадку не спростовують факт поставки та отримання відповідачем товару, що підтверджений видатковими та товарно-транспортними накладними.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що договори поставки засобів захисту рослин від 02.07.2018 №02/07, та від 19.03.2019 № 19/03 є неукладеним з тих підстав, що сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договорів, а саме, щодо якості товару.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договорів, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ч.ч.1,2 ст.673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Отже, у разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

У п.5.3 договорів сторони узгодили, що претензії по якості товару приймаються протягом 2-х календарних днів з моменту (дати) поставки, на підставі документів, що підтверджують невідповідність якості товару стандарту, виданого незалежним експертним органом і підписаного представниками сторін.

Таким чином, в договорах сторони узгодили як вимоги щодо якості товару (відповідність товару сертифікату), так і порядок пред`явлення претензій покупцем у разі отримання товару неналежної якості.

Колегія суддів також приймає до уваги, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Враховуючи наведене, доводи відповідача про неукладеність договорів поставки є безпідставними.

Поряд з цим, відповідач стверджуючи про неукладеність спірних договорів, наводить також доводи щодо їх недійсності з посиланням на те, що ці договори в порушення п. 5 ст. 203 ЦК України не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Проте «недійсність договору» та «неукладеність договору» є взаємовиключними поняттями, а тому наведені твердження відповідача носять суперечливий характер і не можуть вважатися обґрунтованими.

Позивач просить стягнути з відповідача 36% річних у розмірі 141446,53 грн. (за договором № 02/07 від 02.07.2018 у сумі 64995,48 грн. за період з 01.11.18 до 01.02.2020; за договором № 19/03 від 19.03.2019 у сумі 76451,05 грн. за період з 01.11.19 до 01.02.2020), та інфляційних збитків у розмірі 9138,28 грн., нарахованих за період прострочення за договором № 02/07 від 02.07.2018, суд керується наступним.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.5 договорів поставки № 02/07 від 02.07.2018 та № 19/03 від 19.03.2019 визначено, що у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, то відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій, 36 (тридцять шість) відсотків річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Перевіривши правильність нарахування позивачем відсотків річних, колегія суддів встановила, що розрахунок 36% річних, з урахуванням періодів прострочення, є арифметично вірним та нормативно обґрунтованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 36% річних у розмірі 141446,53 грн. підлягають задоволенню.

Також, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про його правильність, а тому вимога позивача про стягнення 9138,28 грн. інфляційних втрат нарахованих на суму заборгованості (143910,00 грн.) за договором поставки № 02/07 від 02.07.2018 за період з листопада 2018 по грудень 2019, також підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивач, на підставі п. 6.2 договорів поставки, просить суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 121799,06 (за договором № 02/07 від 02.07.2018 у сумі 60880,89 грн. за період з 01.11.18 до 01.02.20; за договором № 19/03 від 19.03.2019 у сумі 60918,17 грн. за період з 01.11.19 до 01.02.20), штраф у загальному розмірі 978166,24 грн. (за договором № 02/07 від 02.07.2018 у сумі 143910,00 грн.; за договором № 19/03 від 19.03.2019 у сумі 834256,29),

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у повному обсязі, що на переконання скаржника суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України.

У пункті 6.2 договорів встановлено, що у разі невиконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. При порушенні термінів оплати по цьому договору, покупець сплачує постачальнику:

- пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що нездійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення;

- при порушенні термінів оплати більше ніж 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100 % (сто відсотків) від суми поставленого товару)

Поряд з цим, у пункті 6.6 договорів передбачено, що нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання або несвоєчасне виконання зобов`язань договором здійснюється без обмежень строку та відповідно до ст. 259 ЦК України, а також не застосовуються положення ч. 6. статті 232 ГК України.

Встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Таким чином, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, сторонами у договорах встановлено відповідальність за несвоєчасне виконання взятого відповідачем на себе грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару у вигляді як пені так і додаткового 100 відсоткового штрафу.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Враховуючи факт порушення відповідачем умов договору щодо своєчасності оплати поставленого товару, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для нарахування і стягнення з відповідача передбаченої пунктом 6.2 договору неустойки.

З огляду на викладене, колегія суддів визнає обґрунтованим нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені та у вигляді штрафу за прострочення оплати понад 10 днів.

ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" до суду першої інстанції подано клопотання, яким відповідач просив зменшити суму неустойки.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з Рішенням КСУ №7-рп/2013 від 11.07.2013 року передбачається, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч.3ст. 509 та ч. 1, 2ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Передбачається, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний суд зауважує, що захист від цих зловживань має базуватись на положеннях законодавства, зокрема ч.3 ст. 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у договорах вже передбачено компенсацію у разі неналежного виконання покупцем зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленої продукції. Встановлений сторонами у договорах розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

При цьому, відповідачем доведено, що на час розгляду справи відповідач знаходиться у скрутному фінансовому становищі, а тому стягнення неустойки у вигляді пені та одночасно 100% штрафу є несправедливим непомірним тягарем для відповідача.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду про необхідність зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій та встановити їх в розмірі 97816,62 грн.

Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 121799,06 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, 141446,53 грн. 36 % річних, 9138,28 грн. інфляційних втрат та 97816,62 грн. шрафу.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (76 ГПК України).

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.

За таких обставин, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.08.2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.11.2020 року.

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя І.А. Шутенко