Рішення

від 19.11.2020 по справі 320/5262/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 року № 320/5262/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, про визнання протиправними дій та визнання протиправної та скасування постанови.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича щодо винесення постанови від 23.12.2019 у межах виконавчого провадження ВП №60934419 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 6926847,58 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича від 23.12.2019 у межах виконавчого провадження ВП №60934419 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 6926847,58 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на протиправність спірної постанови, оскільки вважає, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від фактично стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі. Позивач стверджує, що основна винагорода виплачується приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішень, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягуються з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. Водночас, у спірній постанові основна винагорода визначена приватним виконавцем у розмірі 10% від суми заборгованості за кредитним договором - 69 268 475,84 грн., не зважаючи на те, що ОСОБА_1 не є боржником за цим договором, а є лише іпотекодавцем, відповідальність якого була обмежена вартістю предмета іпотеки у сумі 10 157 720,00 грн., яке, до того ж, було передано іпотекодержателю за початковою ціною третіх електронних (прилюдних) торгів, які не відбулися, - 7 110 404,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

04.09.2020 до суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі, у яких позивач зазначив, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 07.07.2020 за заявою ОСОБА_1 було скасовано заочне рішення цього ж суду від 27.10.2016 у справі №372/2332/16-ц, на виконання якого і був виданий виконавчий лист, який став підставою для стягнення у подальшому основної винагороди. Вказані обставини, на переконання позивача, унеможливлюють стягнення виконавчого збору чи основної винагороди згідно з положеннями частини сьомої статті 27 Закону України Про виконавче провадження .

Заперечуючи проти позову, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович зазначив, що про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки вважає, що ОСОБА_1 був обізнаний як про відкриття виконавчого провадження №60934419, так і винесення всіх пов`язаних з цим виконавчим провадженням постанов, у тому числі про стягнення суми основної винагороди приватного виконавця, позаяк усі постанови були направлені боржнику єдиним згрупованим рекомендованим поштовим відправленням на наступний день після їх прийняття - 24.12.2019.

Також відповідач повідомив про безпідставність тверджень позивача про те, що він є не боржником, а лише майновим поручителем, оскільки відповідний статус позивача вбачається з виданого судом виконавчого листа. Відповідач зауважив, що винесення постанови про стягнення суми основної винагороди при відкритті виконавчого провадження, розмір якої залежить від розміру заборгованості боржника, є прямим обов`язком виконавця, передбаченим Законом України Про виконавче провадження . Відповідач вважає непереконливими твердження ОСОБА_1 , що сума основної винагороди приватного виконавця має визначатися, виходячи з суми фактично стягнутої заборгованості, оскільки такі твердження засновані на старій редакції статті 27 Закону України Про виконавче провадження .

При цьому, відповідач звернув увагу на те, що ним вжито усі заходи виконання рішення суду та виконавче провадження було завершено у зв`язку з недостатньою кількістю коштів у боржника для погашення всієї суми боргу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

09.12.2014 між Публічним акціонерним товариством Український Бізнес Банк (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, пунктом 1.1 якого передбачено, що він забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору №21 від 10.08.2011 та всіх додаткових угод до нього, укладеного між Іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю М.Р. (Боржник), за умовами якого останній зобов`язаний Іпотекодержателю до 09 серпня 2016 року повернути кредит у розмірі 61 479 900,00 грн. та сплатити проценти за користування ним у розмірі 17% річних у гривні, а також інші платежі і можливу неустойку та штрафи у розмірах та випадках, передбачених кредитним договором. У відповідності до даного договору Іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором, отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на нижчевказаних умовах.

У пункті 1.2 цього договору сторони обумовили, що предметом іпотеки є наступне нерухоме майно:

- житловий будинок загальною площею 246,2 кв. м., у тому числі житловою площею 87,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27440132231.

Житловий будинок, що приймається в іпотеку, передається разом із земельною ділянкою площею 0,1082 га з кадастровим номером 3223186800:05:004:0051, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 147323532231

Сторони цього договору визначили вартість предмета іпотеки у 10 157 720,00 грн.

Судом встановлено, що заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27.10.2016 у справі №372/2332/16-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 62626558) було задоволено позов Публічного акціонерного товариства Український Бізнес Банк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю М.Р. перед Публічним акціонерним товариством Український Бізнес Банк за Кредитним договором № 21 від 10.08.2011 року у розмірі 69 268 475,84 грн., яка складається з: 61479900,00 грн. - сума поточної заборгованості за кредитом, 859 034,10 грн. - сума поточної заборгованості за відсотками, 6 929 541,74 грн. - сума простроченої заборгованості за відсотками, звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки від 09.12.2014 року, посвідченого 09.12.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. та зареєстрованого в реєстрі за № 435, а саме: житловий будинок, загальною площею 246,2 кв.м., у тому числі житловою 87,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 27440132231, та земельна ділянка, загальною площею 0,1082 га з кадастровим № 3223186800:05:004:0051, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 147323532231, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , встановивши початкову ціну продажу вказаного предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 10157720,00 грн.

На виконання цього рішення 20.02.2017 Обухівським районним судом Київської області був виданий виконавчий лист.

23.12.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №60934419 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 20.02.2017 Обухівським районним судом Київської області у справі №372/2332/16-ц, яким в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю М. Р. перед Публічним акціонерним товариством Український Бізнес Банк за кредитним договором №21 від 10.08.2011 у розмірі 69 268 475,84 грн. звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 09.12.2014, а саме:

- житловий будинок загальною площею 246,2 кв. м., у тому числі житловою площею 87,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27440132231, та

- земельна ділянка загальною площею 0,1082 га з кадастровим номером 3223186800:05:004:0051, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 147323532231, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , встановивши початкову ціну продажу вказаного предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 10 157 720,00 грн.

У вказаній постанові зазначено, що боржником у виконавчому провадженні є ОСОБА_1 , а стягувачем - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ГЕЛІОС , яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства Український Бізнес Банк на підставі ухвали Обухівського районного суду Київської області від 25.11.2019 у справі №372/2332/16-ц.

Пунктом 3 цієї постанови з боржника стягнуто основну винагороду приватного виконавця у розмірі 6 926 847,58 грн.

Також відповідачем 23.12.2019 було прийнято постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно ОСОБА_1 :

- житловий будинок загальною площею 246,2 кв. м., у тому числі житловою площею 87,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 27440132231;

- земельну ділянку загальною площею 0,1082 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223186800:05:004:0051, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 147323532231.

У той самий день, 23.12.2019, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем прийнято постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_1 , основної винагороди у сумі 6 926 847,58 грн. У вказаній постанові зазначено, що вона є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років.

У подальшому, 13.01.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем прийнято постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку.

15.05.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем складено акт про реалізацію майна, у якому зазначено, що майно боржника тричі виставлялося на реалізацію через електронні торги, що проводились Державним підприємством СЕТАМ , однак торги не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. У зв`язку з цим іпотекодержателем (Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ГЕЛІОС ) відповідно до вимог статті 49 Закону України Про іпотеку придбано предмет іпотеки за початковою ціною третіх електронних торгів - 7 110 404,00 грн.

20.05.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №60934419 на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження - суми заліку ціни майна третіх електронних (прилюдних) торгів у розмірі 7 110 404,00 грн. недостатньо для задоволення вимог стягувача - іпотекодержателя.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови від 23.12.2019 у межах виконавчого провадження ВП №60934419 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 6926847,58 грн., ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 вказаного Закону закріплено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 10 Закону №1404 заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст. 18 Закону №1404).

Положеннями статті 26 Закону №1404 визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною четвертою статті 27 Закону №1404 визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини першої-третьої статті 31 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (далі - Закон №1403) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 31 Закону №1403 основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частиною сьомою статті 31 Закону №1403 закріплено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643), пунктом 19 якого передбачено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.

За своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03 березня 2020 року у справі №260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі №120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19.

Натомість наведені обставини стосуються питання одержання (тобто виплати, а не визначення) приватним виконавцем суми основної винагороди, яка, відповідно, залежить від обсягу вчинених приватним виконавцем дій та результату, до якого такі дії призвели, а тому, логічно, обчислюється від розміру фактично стягнутої з боржника заборгованості.

Проте, на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець позбавлений можливості визначити, яка сума боргу у майбутньому буде стягнута з боржника, а тому на виконання імперативних норм частини п`ятої статті 26, частини четвертої статті 27 Закону №1404 та частини сьомої статті 31 Закону №1403 лише визначає суму основної винагороди (у даному випадку - у розмірі 10% від суми заборгованості) та виносить постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця. Визначення такої суми основної винагороди не означає, що саме ця сума коштів врешті-решт буде сплачена приватному виконавцеві, позаяк фактичне стягнення заборгованості відбуватиметься у майбутньому.

Отже, виходячи із вищенаведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника виконавчого збору або основної винагороди в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком як державного, так і приватного виконавця.

Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження стягнуто основну винагороду приватного виконавця.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №200/13920/19-а (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90784166).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до пункту 9 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5, далі - Інструкція №512/5), основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

У свою чергу, положеннями пункту 8 Розділу ІІІ Інструкції №512/5 визначено, що виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчий збір стягується із суми, яку не було сплачено боржником до відкриття виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону , якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Натомість стаття 40 Закону №1404 дещо по-іншому регулює порядок стягнення виконавчого збору (основної винагороди) у разі закінчення виконавчого провадження.

Так, частиною третьою цієї статті визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону , якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

За таких обставин, враховуючи зазначену ієрархічну колізію у законодавстві, суд, керуючись положенням частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає, що у даному випадку підлягають застосуванню саме положення Закону №1404, який зобов`язує виконавця у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої статті 39 Закону №1404, винести постанову про стягнення виконавчого збору (основної винагороди) для її виконання (у випадку, якщо виконавчий збір (основну винагороду) не стягнуто).

Оскільки у даній справі відсутні докази фактичного стягнення з позивача основної винагороди на момент закінчення виконавчого провадження №60934419, суд вважає, що після винесення 20.05.2020 постанови про закінчення виконавчого провадження №60934419 приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович повинен винести постанову про стягнення суми основної винагороди, виходячи при цьому з фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.

Однак, враховуючи, що на момент прийняття спірної постанови від 23.12.2019 у межах виконавчого провадження ВП №60934419 про стягнення з боржника основної винагороди відповідач діяв виключно на підставі, у межах та у спосіб, імперативно визначені Законами №1403 та №1404, та лише навів розрахунок суми основної винагороди (тобто визначив її розмір, який підлягає стягненню у разі виконання виконавчого документа у повному обсязі), суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та скасування цієї постанови.

Стосовно посилань позивача на неможливість стягнення основної винагороди у зв`язку зі скасуванням судового рішення, на підставі якого був виданий виконавчий лист, суд зазначає таке.

Відповідно до частини сьомої статті 27 Закону №1404, на яку посилається позивач, у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже, гіпотезою цієї правової норми визначено обставини її застосування - закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню.

Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Натомість у спірних правовідносинах виконавче провадження було закінчено на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону №1404, у зв`язку з чим посилання позивача на положення частини сьомої статті 27 Закону №1404 суд визнає безпідставними.

При цьому, не є переконливими посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду:

1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Обґрунтовуючи пропуск позивачем строку звернення до суду, відповідач стверджує, що постанова про відкриття виконавчого провадження №60934419 та постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця були направлені позивачеві 24.12.2019, на підтвердження чого надає список згрупованих рекомендованих листів та копію фіскального чеку відділення поштового зв`язку.

Однак, суд зазначає, що вказані докази не підтверджують факт безпосереднього отримання позивачем примірника постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця. Примірник поштового повідомлення про вручення поштового відправлення з розпискою позивача про отримання поштового листа відповідач суду не надав, у зв`язку з чим лише докази направлення вищевказаних документів не свідчать про їх отримання позивачем.

Твердження відповідача про отримання позивачем примірника постанови про відкриття виконавчого провадження з огляду на те, що лише у цьому документі вказаний ідентифікатор для входу в Автоматизовану систему виконавчих проваджень суд розцінює в якості припущення, яке не може бути покладено в основу судового рішення.

Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи позивачем не надані докази протиправності винесення відповідачем спірної постанови від 23.12.2019 у межах виконавчого провадження ВП №60934419 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 6926847,58 грн., у той час як відповідачем доведено, що його дії з прийняття цієї постанови обумовлені імперативними нормами Закону №1403 та Закону №1404, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.

Судовий збір суд залишає за позивачем відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.