Постанова

від 19.11.2020 по справі 440/1770/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 р. Справа № 440/1770/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Кукоба О.О., вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 24.04.20 року по справі № 440/1770/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання неправомірним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив суд:

- визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 4.03.2020 №325;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити позивачу перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 18.02.2020 у розмірі 76 відсотків від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді на підставі довідки ліквідаційної комісії апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 №01-46/43/2020.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що, як суддя у відставці має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, а пенсійним органом безпідставно відмовлено у здійсненні з 18.02.2020 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 №01-46/43/2020 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.03.2020 №325.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 18.02.2020 у розмірі 90% суддівської винагороди, зазначеної у довідці апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 вих.№01-46/43/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 №1515-VІІI звільнений з посади судді апеляційного суду Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 9-11).

Наказом апеляційного суду Полтавської області від 15.09.2016 №07-09/58 ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Полтавської області у зв`язку з виходом у відставку з 15.09.2016 (а.с. 12).

Як свідчать матеріали справи, з вересня 2016 року позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від суддівської винагороди, що підтверджено копіями протоколів про призначення та перерахунок цих виплат (а.с. 40-41).

25.02.2020 апеляційним судом Полтавської області видано ОСОБА_1 довідку вих.№01-46/43/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до норм Закону України від 2.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів та Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 (а.с. 8).

26.02.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі зазначеної довідки апеляційного суду Полтавської області (а.с. 36).

04.03.2020 за результатами розгляду заяви пенсійним органом прийнято рішення №325, яким відмовлено судді у відставці ОСОБА_1 у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, оскільки на час звернення заявника з відповідною заявою Верховною Радою України не прийнято додаткового нормативно-правового акта, яким визначено умови та порядок перерахунку призначеного довічного грошового утримання суддям у відставці на підставі Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 (а.с. 34-35).

Не погодившись з прийнятим рішення про відмову в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

На момент виходу позивача у відставку право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці було гарантоване ст. 141 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон №2453-VI), у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII, з урахуванням змін, внесених Законом від 02.03.2015 №213-VIII, відповідно до ч. 1 якої судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Згідно з ч. 3 вказаної статті було визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Рішенням Конституційного Суду України від 8.06.2016 №4-рп/2016 положення частини третьої статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2.03.2015 №213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У пункті 4 резолютивної частини згаданого Рішення Конституційним Судом України визначено порядок його виконання, а саме: частина третя статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2.03.2015 №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону №2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2.03.2015 №213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

30.09.2016 набрав чинності Закон України від 2.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон №1402-VIII), статтею 142 якого урегульовано порядок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зокрема, відповідно до частини четвертої цієї статті у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Водночас пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом втрачає чинність Закон №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Пунктом 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (з урахуванням змін, внесених згідно із Законом України від 6.12.2016 №1774-VIII та у редакції Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII) було визначено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Судовим розглядом встановлено, що Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 обчислене до набрання чинності Законом №1402-VIII та виплачувалось з урахуванням наведених вище положень абзацу другого пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII як судді, що не пройшов кваліфікаційне оцінювання.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Мотивуючи дане Рішення Суд зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв?язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3.06.2013 №3-рп/2013).

Розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Тобто, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.

Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

З урахуванням наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Таким чином, вказані вище положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII втратили чинність з 18.02.2020.

Отже, з 18.02.2020 на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення статті 142 Закону №1402-VIII, в силу приписів частини четвертої якої суддя у відставці має право на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Матеріалами справи підтверджено, що разом з заявою від 26.02.2020 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачем надано пенсійному органу довідку апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 вих. №01-46/43/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 18.02.2020.

Відтак, довідка від 25.02.2020 вих. №01-46/43/2020 з урахуванням вищенаведеного чинного нормативно-правового регулювання порядку проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці є підставою для здійснення такого перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 з 18.02.2020.

Конституційний Суд України у пункті 7 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені Конституцією України та законом про статус суддів.

Зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 за №4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Запровадження Законом №1402-VIII правило, згідно з яким зміна складових грошового забезпечення працюючого судді є підставою для перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці покликане забезпечити єдність статусу судді у відставці зі статусом судді, який здійснює повноваження з відправлення правосуддя.

Право позивача на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі є беззаперечним, гарантоване положеннями ст.ст. 126, 130 Конституції України, ст. 142 Закону №1402-VIII, а забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Під час надання правової оцінки спірним правовідносинам, колегія суддів враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що пенсійний орган рішенням від 04.03.2020 №325 безпідставно відмовив судді у відставці ОСОБА_1 у проведенні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання з 18.02.2020.

Вказані висновки суду узгоджуються з висновками викладеними Верховним Судом рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20, за результатами розгляду зразкової справи.

Оскаржуване рішення є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, що з урахуванням п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС, а також на підставі його неправомірність, підлягає визнанню протиправним та скасуванню, відтак суд першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України дійшов обґрунтованого висновку про необхідність здійснити вихід за межі позовних вимог, з визнанням протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.03.2020 №325.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що позивач набув право на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, що підтверджено копіями протоколів про призначення та перерахунок цих виплат, тому, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 належить перерахувати саме з 90% суддівської винагороди, а не з 76%, як про те просить позивач.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених у спірних відносинах прав позивача є зобов`язання пенсійного органу провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 18.02.2020 у розмірі 90% суддівської винагороди, зазначеної у довідці апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 вих.№01-46/43/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 по справі № 440/1770/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц