Постанова

від 18.11.2020 по справі 640/20159/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20159/20 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод композитних виробів

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2020 року про відмову в забезпеченні позову

у справі №640/20159/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Завод композитних виробів

до відповідача Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" (надалі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач 1, ГУ ДПС у м. Києві ), Державної податкової служби України (надалі - відповідач 1, ДПС України ), у якому просило суд:

- визнання протиправними та скасувати рішення прийняті ГУ ДПС у м. Києві: від 31.07.2020 №9184615845 про відмову у реєстрації податкової накладної №5 від 08.07.2020; від 31.07.2020 №9184678614 про відмову у реєстрації податкової накладної №4 від 07.07.2020; від 31.07.2020 №9184626908 про відмову у реєстрації податкової накладної №3 від 06.07.2020; від 31.07.2020 №9184686508 про відмову у реєстрації податкової накладної №2 від 03.07.2020; від 31.07.2020 №9184608464 про відмову у реєстрації податкової накладної №1 від 02.07.2020; від 14.07.2020 №9166014050 про відмову у реєстрації податкової накладної №1 від 16.06.2020; від 13.08.2020 №9198939545 про відмову у реєстрації податкової накладної №6 від 16.07.2020;

- зобов`язання ДПС України податкові накладні ТОВ "Завод композитних виробів" №5 від 08.07.2020, №4 від 07.07.2020, №3 від 06.07.2020, №2 від 03.07.2020, №1 від 02.07.2020 вважати прийнятими зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних датою (операційним днем) - 31.07.2020, №1 від 16.06.2020 - вважати прийнятою та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних датою (операційним днем) - 14.07.2020, №6 від 16.07.2020 - вважати прийнятою та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних датою (операційним днем) - 13.08.2020;

- визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника №71543 від 15.06.2020;

- визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника №93850 від 31.07.2020;

- зобов`язання Головного управління ДПС в м. Києві виключити ТОВ "Завод композитних виробів" з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

До суду першої інстанції 07.09.2020 року позивач подано заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом:

- зупинення дії рішення №71543 від 15.06.2020 Комісії регіонального рівня з зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС в м. Києві про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника;

- зупинення дії рішення №93850 від 31.07.2020 Комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі накладних Головного управління ДПС в м. Києві про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника;

- допустити негайне виконання ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що існують очевидні ознаки протиправності оскаржуваних дій відповідачів під час віднесення позивача до критерію ризикових платників податку. Віднесення позивача до критеріям ризиковості платника призведе до порушення їх господарських зобов`язань з контрагентами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2020 року в задоволенні заяви Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" про забезпечення адміністративного позову відмовлено повністю.

Приймаючи ухвалу про відмову в забезпеченні позову суд першої інстанції зазначив, що зупинення оскаржуваних рішень призведе до реєстрації податкових накладних, тобто постановлення судом ухвали про забезпечення позову призведе до вирішення спору по суті.

Позивач (надалі - апелянт), не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, якою відмовлено в задоволені клопотання про застосування заходів забезпечення позову, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано практику інших судів та ту обставину, що Товариство несе збитки за договорами поставки у зв`язку з нездійсненням реєстрації накладних і неможливістю реєстрування податкових накладних.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1, 2 та 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

З огляду на частини 1, 2 та 4 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою та шостою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Колегія суддів зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня та 30 вересня 2019 року по справах №826/10936/18, №420/5553/18 відповідно.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову та матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивачем оскаржується рішень прийнятих ДПС України про відмову у реєстрації податкових накладних та рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника.

В даному випадку, колегія суддів звертає увагу, що саме під час розгляду справи по суті суд повинен встановити правомірність винесення відповідачем рішень та дослідження всіх обставин прийняття таких рішень, дані обставини не можуть бути встановлення під час розгляду заяви про забезпечення позову.

При цьому, зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, що свідчили б про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду заявником не надані.

Так, наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки позивач не позбавлений можливості порушувати питання перед контролюючим органом про відстрочення або розстрочення суми боргу, передбаченому Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу позивача, що зупинення оскаржуваних рішень призведе до реєстрації податкових накладних, тобто постановлення судом ухвали про забезпечення позову призведе до вирішення спору.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що заявником в заяві про забезпечення позову не обґрунтовано наявність підстав для забезпечення позову, у відповідно до вимог визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Крім того, на думку колегії суддів, викладені обставини позивачем свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів останнього стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Як було зазначено вище, відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення податкової вимоги за відсутності об`єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов`язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що заява про забезпечення позову та апеляційна скарга за своїм змістом є ідентичними, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на рішення суду першої та апеляційної інстанції, оскільки у відповідності до вимог статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом позиція Верховного Суду.

Положеннями статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 235, 242-244, 250, 254, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод композитних виробів - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2020 року про відмову в забезпеченні позову - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Г. В. Земляна

Судді: Є. І. Мєзєнцев

В. В. Файдюк