Рішення

від 06.10.2020 по справі 2610/23391/2012

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2610/23391/2012

Провадження № 2/761/3/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, Кредитна спілка КС Володар , Товариство з обмеженою відповідальністю Квадрига про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , у якій просила суд поділити набуте майно, набуте у шлюбі з ОСОБА_4 , виділивши: трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 135 кв.м., у АДРЕСА_5 ; паркувальне місце АДРЕСА_2 ; визнати право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 80 кв.м. у АДРЕСА_1 за спільнимим дітьми - ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Свою позовну заяву обґрунтовувала тим, що з 16 грудня 1995 року по 23 листопада 2010 перебувала з ОСОБА_4 в шлюбі. Від шлюбу мають двох спільних дітей. Зауважує, що угоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, між сторонами не було досягнуто, що в свою чергу, стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

В кінцевій редакції своєї позовної заяви з урахування численних клопотань позивачки про зменшення/збільшення розміру позовних вимог та зміни предмета позову позивачка просила суд:

- в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на машиномісце АДРЕСА_2 , загальною площею 11,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ;

- в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 кошти в розмірі 300 000 доларів США, що складає на 7 500 000,00 грн. від продажу частки ТОВ Медичний центр Гемафонд ;

- зарахувати на користь ОСОБА_4 кошти, отримані від продажу частки ТОВ Медичний центр Гемафонд в розмірі 1 200 000 доларів США, що складає 30 000 000,00 грн.;

- зарахувати на користь ОСОБА_4 , як однорідні зустрічні вимоги, втрати від інфляції та 3% річних від набутих/збережених ОСОБА_4 , без належних правових підстав, звільнивши останнього від обов`язку сплатити суму на користь позивачки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2012 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 29 липня 2015 року по справі провадження зупинено до вирішення цивільної справи № 761/9942/15-ц, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ПАТ ОТП Банк , приватного нотаріуса Журавльової Л.М. про визнання правочинів недійсними.

На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-799 від 18 червня 2018 року за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Марчук М.В., протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В., у зв`язку із довготривалим лікарняним судді Малинникова О.Ф.

Ухвалою суду від 02 липня 2018 року справу прийнято до провадження судді Фролової І.В. та поновлено провадження у справі.

В судовому засіданні, 19 грудня 2018 року, було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_8 про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а саме ОСОБА_5 , Кредитну спілку КС Володар , Товариство з обмеженою відповідальністю Квадрига , а також виключено зі складу третіх осіб Компанію Мелтон Консорціум Лімітед .

11 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Зі змісту відзиву вбачається, що відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

17 лютого 2020 року на адресу суду надійшла заява про зміну предмета позову.

19 березня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення вказаного вище позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 135,4 кв.м, житловою площею 79,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 39122480000, а саме, передавати, продавати, відчужувати у будь-який спосіб та переводити в об`єкт нежитлової нерухомості.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2020 року заяву про забезпечення позову було задоволено.Заборонено вчиняти певні дії щодо квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 135,4 кв.м, житловою площею 79,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 39122480000, а саме, передавати, продавати, відчужувати у будь-який спосіб та переводити в об`єкт нежитлової нерухомості.

16 червня 2020 року на адресу суду надійшли пояснення від третьої особи (в порядку ст.181 ЦПК України), відповідно до яких представник ТОВ Квадрига просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

30 червня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача про застосування зустрічного забезпечення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування зустрічного забезпечення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

Позивачка разом зі своїм представником в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні.

Таким чином, заслухавши пояснення представників, розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі. На підставі зазначеного суд прийшов до наступних висновків.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 Сімейного кодексу України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 Сімейного кодексу України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Згідно положення 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положенням статті 370 Цивільного кодексу України визначено право співвласників на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або судом.

Цивільний кодекс України регулює відносини, що складаються між співвласниками стосовно майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, визначаючи порядок володіння, користування та розпорядження таким майном, що визначає зміст права спільної сумісної власності. Хоча при праві спільної сумісної власності розмір частки кожного з співвласників не визначений, це не позбавляє можливості кожного з них права на виділ частки з майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у натурі.

Частиною першою статті 372 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Як з`ясовано судом, 16 грудня 1995 року ОСОБА_1 уклала шлюб з відповідачем, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу Відділу реєстрації актів громадянського стану Старокиївського району м. Києва зроблено запис № 347.

Від шлюбу позивач та відповідач мають дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є малолітньою дитиною та інвалідом від народження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

19 вересня 2003 року позивач та відповідач придбали квартиру АДРЕСА_5 . Квартира складається з трьох жилих кімнат, жилою площею 79,2 кв. м., загальною - 135, 4 кв. м. Вартість квартири за станом на день укладення договору купівлі - продажу становила 1 401 207 грн.

19 вересня 2003 року було придбано машиномісце АДРЕСА_2 , загальною площею 11, 60 кв. м, в підземному автопаркінгу по АДРЕСА_2 . Вартість машиномісця за станом на день укладення договору купівлі - продажу становила 86 021, 67 грн.

Як встановлено ч. 1 ст. 112 ЦК УРСР (чинного на час набуття прав на квартиру та машиномісце), майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Як передбачено ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 368 ЦК України 2003 року спільна власність двох або більше осіб, без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї є їхньою спільною сумісною власністю , якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно статті 16 Закону України Про власність (чинного на час набуття права власності на квартиру та машиномісце) майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу майно, набуте подружжям за час шлюбу є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Як визначено частиною 1 статті 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України (чинного на час набуття прав на квартиру та машиномісце) в разі поділу майна, яка є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до положень ст. 29 Кодексу про шлюб та сім`ю України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них , суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі і, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного подружжя.

Відповідач зазначає, що квартира АДРЕСА_5 була передана в іпотеку в забезпечення виконання відповідачем укладеного кредитного договору від 24 жовтня 2006 року. За наявною інформацією власником квартири є ТОВ Квадрига з огляду на вказане , відповідач вважає, що розподіл між ОСОБА_1 ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_5 є неможливим.

Суд не може погодитися з такими висновками відповідача, вважає, що квартира є об`єктом поділу між колишнім подружжям та вважає, що суд може відійти від засад рівності поділу з огляду на наступне.

29 січня 2000 року позивач продала квартиру АДРЕСА_6 , також була продана квартира в місті Лондон, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

Позивач разом з відповідачем купили квартиру АДРЕСА_5 та машиномісце під номером АДРЕСА_2 за цією ж адресою.

Відповідач, без згоди позивача на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя здійснив відчуження квартири АДРЕСА_5 на користь свого батька - ОСОБА_5 .

Вказана квартира відчужувалась від ОСОБА_5 на користь кредитної спілки КС Володар , ТОВ Квадрига .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року, у справі №761/38184/15-ц, яке не скасоване та набрало законної сили, визнано незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л. М. щодо посвідчення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , його батьком, зареєстрованого в реєстрі за №2565, а саме: порушення вимог підпункту 4. 2. пункту 4 Глави 1 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595. Судом встановлено, що під час посвідчення приватним нотаріусом Журавльовою Л. М., договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, нотаріусом не була отримана згода ОСОБА_1 на укладення вищезазначеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, як того вимагає ст. 65 Сімейного кодексу України.

Як вбачається з листа Міністерства юстиції України від 10 квітня 2015 року №173-0-2-15/13, проведеною перевіркою встановлено, що, при посвідченні договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. порушено вимоги вищезазначеного підпункту 4. 2. пункту 4 Глави 1 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки не була витребувана згода ОСОБА_1 , дружини іпотекодавця, на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім цього, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року, у справі №761/5167/19, яке не скасоване та набрало законної сили, визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , його батьком, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М., за реєстровим №2565.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Лариси Михайлівни, Кредитної спілки КС Володар , Товариства з обмеженою відповідальністю Квадрига , про застосування наслідків недійсності правочину - задоволений. Скасований запис в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною, про право власності №628269 щодо виникнення права власності на АДРЕСА_5 , у ОСОБА_5 , та запис №9377538 щодо виникнення права власності на АДРЕСА_5 , у Товариства з обмеженою відповідальністю Квадрига , підставою якого є договір про іпотеку 5951 від 06 серпня 2013 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Лариси Михайлівни. Відновлений запис, скасований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною, в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, про право власності №625365, з відновленням статусу власника АДРЕСА_5 , за ОСОБА_4 , з дати арешту, накладеного на дане майно, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року. Скасовані записи, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною, в Державному реєстрі про іпотеку №2026263 від 06 серпня 2013 року, о 16:51:55 год., щодо договору іпотеки серія та номер 5951, виданого 06 серпня 2013 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №4785841 від 06 серпня 2013 року, о 17:08:14 год., та про заставну від 06 серпня 2013 року, о 16:51:55 год., серія №АА000074, запис про відомості про останній індосамент від 26 листопада 2014 року, о 09:59:28., дата індосаменту: 17 вересня 2013 року, по якому Товариство з обмеженою відповідальністю Квадрига стає новим власником застави, за договором відступлення права вимоги, серія б/н, виданий 17 вересня 2013 року, вчинений між Кредитною спілкою КС Володар (ЄДРПОУ 26476970) та Товариством з обмеженою відповідальністю Квадрига (ЄДРПОУ 38881976) + копія, акт прийому-передачі до договору про відступлення права вимоги, серія та номер: б/н, виданий 17 вересня 2013 року, видавник - сторони договору. Скасовані записи, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною, в Державному реєстрі про обтяження №2026799 від 06 серпня 2013 року, за договором іпотеки серія №5951, виданий 06 серпня 2013 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 4787656 від 06 серпня 2013 року, о 17:49:41 год., укладений між Кредитною спілкою КС Володар та ОСОБА_5 . Стягнуто з ОСОБА_4 ОСОБА_5 , Кредитної спілки КС Володар , Товариства з обмеженою відповідальністю Квадрига судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 02 вересня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року залишено без змін.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач є власником квартири АДРЕСА_3 , а також трьох житлових будинків.

Згідно довідки - розрахунку заборгованості за аліментами у відповідача існує заборгованість по аліментам в розмірі 2 538 629 грн.

Місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є малолітньою дитиною та інвалідом від народження визначене разом з позивачем.

У позивача та її дітей - ОСОБА_9 та ОСОБА_7 інше житло відсутнє, тому суд, враховуючи, що діти проживають разом з позивачем, а у позивача відсутнє своє житло для проживання, а також те, що у відповідача є нерухоме майно вважає за можливе відступити від поділу в рівних частках об`єкту права спільної сумісної власності подружжя, а саме квартири АДРЕСА_5 та право власності на машиномісце АДРЕСА_2 в підземному автопаркінгу.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що знайома зі сторонами вже з 1993 року, була свідком на весіллі. Зазначила, що їй відомо, що між сторонами була сформована домовленість щодо поділу майна подружжя у випадку розлучення, а саме, що відповідач по справі в такому разі віддасть позивачці бізнес на 300 000,00 доларів США. Щодо відповідача характеристику не змогла надати, лише зазначила, що на її особисте переконання його поведінка по відношенню до молодшого сина не є поведінкою хорошого батька. Щодо особистого життя сторін знає лище зі слів позивачки.

Свідок ОСОБА_11 . повідомила суду, що особисто знайома зі сторонами по справі, позивачка є її кумою. Зазначила, що була свідком того, як ОСОБА_1 продавала свою особисту квартиру, коли вони проживали в Лондоні. Після зазначеної події за спільні кошти була придбана квартира, яка зараз виступає предметом спору. Щодо домовленості між сторонами про поділ майна у разі розлучення зазначила, що їй відомо, що у власність позивачки повинно було перейти право на квартиру, машиномісце та 300 000,00 доларів США. Також свідку відомо, що сторони проживали разом приблизно 2 роки до шлюбу, а спірну квартиру придбали приблизно у 2003 році.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення

Відповідно до положення даної статті поділ майна може бути здійснений за домовленістю між співвласниками, у зв`язку з чим діє презумпція рівності часток. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливість відступу від рівності часток у випадку поділу майна, що знаходиться в спільній сумісній власності.

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, майно, належне обом із подружжя, визначається як спільна сумісна власність, тобто спільна власність двох осіб - подружжя - без визначення часток кожного з них.

Так, за вимог ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене за домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею/з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, не достатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

При поділі майно, що знаходиться в спільній сумісній власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної власності припиняються, оскільки кожному з співвласників буде належати його частина вже на праві приватної власності. Отже, у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 4 ст. 372 Цивільного кодексу України).

Як визначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Дане твердження узгоджується з показаннями свідків, а також з наданими документами у справі.

З наведеного судом вбачається підстави, для відступлення під принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.

При встановлені у справі обставини в контексті норм матеріального права, що регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 77,78 ЦПК України ) і це є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України). При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення сторін, керуючись законодавством України, діючим на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав визнати квартиру АДРЕСА_5 й машиномісце під АДРЕСА_2 , загальною площею 11,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки судом встановлено, що спірне майно придбано подружжям за час перебування у шлюбі та за спільні грошові кошти, тому є їхньою спільною сумісною власністю.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як роз`яснено у пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України, яка від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Проте примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Що стосується вимог позивача щодо визначення за ОСОБА_4 права власності на частку в спільному майні подружжя Ісакових у вигляді отриманих коштів від продажу 75 % та 25 % часток ТОВ Медичний центр Гемафонд від компанії Мелтон Лімітед та зарахування на користь ОСОБА_4 як однорідні зустрічні вимоги втрати ОСОБА_1 від інфляції та три відсотки річних від набутих ОСОБА_4 без належних правових підстав грошових коштів - 50 % від коштів отриманих ним від продажу 75 % та 25 % часток ТОВ Медичний центр Гемафонд від компанії Мелтон Лімітед , звільнивши його від обов`язку сплачувати суму шкоди на користь ОСОБА_1 , то суд вважає , що вимоги є недоведеними

Так, відповідно до ч. 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками.

Так , в обґрунтування зазначених вимог, позивач не надає доказів, на підставі яких суд вважав би за можливе позов в цій частині задовольнити.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої ст.13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України)

Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд встанови.

Пунктом 1 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір встановлено, що ставка судового збору за подачу позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки судом позовну заяву було задоволено частково, а саме дві (2) позовні вимоги із заявлених п`яти (5), а позивачка була звільнена від сплати судового збору, то суд присуджує стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 2 522,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 356, 363, 364, 365, 368 Цивільного кодексу України, ст. 57, 60, 63, 69, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, Кредитна спілка КС Володар , Товариство з обмеженою відповідальністю Квадрига про поділ майна подружжя- задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя , визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

В порядку поділу майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на машиномісце під АДРЕСА_2 , загальною площею 11,6 кв.м., в підземному автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_5 , іпн - НОМЕР_2 ,

ОСОБА_4 , місце проживання - АДРЕСА_3 , іпн - НОМЕР_3 ,

ОСОБА_5 , місце проживання - АДРЕСА_3 , іпн - НОМЕР_4 ,

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, місце знаходження - 03062, м. Київ, вул. Щербакова, буд. 31/40, кім.23,

Кредитна спілка КС Володар , місце знаходження - 03062, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 90-А, код ЄДРПОУ - 26476970,

Товариство з обмеженою відповідальністю Квадрига , місце знаходження - 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 11, кв.47, код ЄДРПОУ - 38881976.

Повний текст рішення буде складений 13 листопада 2020 року.

Суддя: