Постанова

від 18.11.2020 по справі 810/2287/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 810/2287/17

адміністративне провадження № К/9901/26632/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Віоль Компані на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року (головуюча суддя Панова Г.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Пилипенко О.Є., судді - Бєлова Л.В., Кузьмишина О.М.) у справі №810/2287/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Кейнфор , Товариства з обмеженою відповідальністю Віоль Компані про визнання недійсним правочину,

установив:

У липні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кейнфор (далі - ТОВ Кейнфор ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Віоль Компані (далі - ТОВ Віоль Компані ), в якому просило визнати недійсним договір №2016/125 від 1 грудня 2016 року, укладений між ТОВ Кейнфор і ТОВ Віоль Компані .

На обґрунтування позову податковий орган вказував, що вироком суду керівника ТОВ Кейнфор визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв`язку з чим вважає, що спірний договір, укладений між відповідачами, має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року, позов контролюючого органу задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, ТОВ Віоль Компані звернулося із касаційною скаргою, у якій просить скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що вирок суду, зміст якого покладений в основу оскаржуваних рішень, не стосується обставин укладення договору, про визнання недійсним якого подано даний позов, а також вчинених за його наслідками господарських операцій.

Крім того, на думку скаржника, саме статус фіктивного підприємства може свідчити про недодержання вимоги щодо відповідності правочину, укладеного таким підприємством, інтересам держави й суспільства, та бути підставою до його скасування в судовому порядку. Натомість, вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців).

Також, звертає увагу, що позивачем не було надано судам попередніх інстанцій доказів здійснення податкового контролю за господарською діяльністю відповідачів, як-от направлення запиту про надання інформації та проведення податкової перевірки. Більш того, суди не дослідили зміст правочину, про визнання недійсним якого подано цей позов.

Окрім того, наголошує, що судами не надано правової оцінки доводам відповідача щодо довіреності ТОВ Кейнфор від 1 грудня 2016 року, якою директор товариства уповноважив ОСОБА_1 на підписання договору про надання послуг від 1 грудня 2016 року №2016/125.

У відзиві на касаційну скаргу податковий орган заперечує проти доводів ТОВ Віоль Компані , просить залишити оскаржувані судові рішення без змін як законні й обґрунтовані. На противагу доводам касаційної скарги вказує, що вирок суду стосовно директора ТОВ Кейнфор ОСОБА_1 є належним доказом недійсності спірного правочину, оскільки містить обставини, які безпосередньо стосуються справи, яка розглядається. Крім того, зазначає, що довіреність, про яку вказує скаржник, та яка видана на ім`я ОСОБА_1 , - жодним чином не підтверджує підписання спірного правочину саме ним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що 1 грудня 2016 року між ТОВ Віоль Компані (замовник) та ТОВ Кейнфор (виконавець) укладено договір про надання послуг №2016/125.

За умовами договору виконавець зобов`язується за завданням замовника надати інформаційно-консультаційні послуги з питань митного законодавства, у порядку та на умовах, визначених цим договором. До складу даних послуг належить: надання актуальної інформації про зміни в законодавстві, участь у складанні декларацій та інших документів, перевірка документів, що подаються до митних органів та інше.

На виконання умов договору ТОВ Кейнфор було виписано податкові накладні. Крім того, представником ТОВ Віоль Компані до суду надано копії платіжних доручень, у яких отримувачем зазначено ТОВ Кейнфор . Призначення платежів за вказаними платіжними дорученнями зазначено як оплата за інформаційно-консультаційні послуги згідно з договором №2016/125 від 1 грудня 2016 року.

При дослідженні зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що документи від імені ТОВ Кейнфор вони були підписані директором товариства ОСОБА_1 , про що свідчать його підписи та печатка товариства.

Поряд із тим, судами встановлено, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 17 травня 2017 року у справі №757/22807/17-к, який набрав законної сили 20 червня 2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 , діючи умисно, вніс у документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації (перереєстрації) юридичної особи, завідомо неправдиві відомості, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 205-1 КК України.

20 квітня 2017 року між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 та обвинуваченим ОСОБА_1 укладено угоду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні вказаного вище злочину. Згідно з даною угодою ...прокурор та обвинувачений ОСОБА_1 дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого за частиною першою статті 205-1 КК України, обвинувачений у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину в межах висунутого обвинувачення .

Як наслідок, з огляду на наявність вироку суду та установлені ним обставини, податковий орган звернувся із цим позовом про визнання недійсним договору №2016/125 від 1 грудня 2016 року, укладеного між ТОВ Кейнфор і ТОВ Віоль Компані .

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

За приписами підпункту 20.1.30 пункту 20.1 частини 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Правовою підставою позову ГУ ДФС вказало частину третю статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то, при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами, - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228 ЦК України).

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина друга цієї статті).

Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 ЦК України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту). Обов`язок довести перед судом, що правочин вчинено з такою метою, в силу норми частини першої статті 77 КАС України лежить на позивачеві.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і у постанові від 14 лютого 2020 року у справі №640/18643/18.

Варто також зазначити, що зміст наведених вище норм свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України.

Такий висновок висловдено Верховним Судом у постанові від 8 серпня 2019 року (справа №2а-12868/12/2670).

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Доводячи, що правочин, укладений між ТОВ Кейнфор і ТОВ Віоль Компані , порушує публічний порядок, що не відповідає інтересам держави і суспільства, та має бути визнаний недійсними в судовому порядку (зокрема свідчить про недоотримання бюджетом коштів), позивач посилався на вирок суду, яким директора ТОВ Кейнфор ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України.

Вироком встановлено наступне: …на початку листопада 2016 року ОСОБА_1 отримав пропозицію від особи на ім`я ОСОБА_2 про перереєстрацію на його ім`я, як засновника та службову особу підприємства, в органах державної влади, юридичної особи - ТОВ Кейнфор за грошову винагороду, без наміру здійснювати законну господарську діяльність. У грудні 2016 року ОСОБА_1 , усвідомлюючи протиправний характер дій, запропонованих йому особою на ім`я ОСОБА_2 , з корисливих мотивів, не маючи наміру здійснювати господарську діяльність, погодився на таку пропозицію та, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної перереєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, надав копію свого паспорту та реєстраційний номер облікової картки платника податків вказаній особі. На підставі цих документів особа на ім`я ОСОБА_2 виготовила договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 23 грудня 2016 року, відповідно якого ОСОБА_1 є покупцем частки статутного капіталу ТОВ Кейнфор , протокол №23-12-16 Загальних зборів учасників ТОВ Кейнфор від 23 грудня 2016 року про включення ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ Кейнфор , в якому ОСОБА_1 зазначений як директор підприємства. 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 підписав у нотаріуса вказані вище документи для перереєстрації на своє ім`я ТОВ Кейнфор та передав особі на ім`я ОСОБА_2 для подальшої перереєстрації підприємства. На підставі вказаних вище документів, особою на ім`я ОСОБА_2 Державним реєстратором проведено зміни в державній реєстрації ТОВ Кейнфор , про що вчинено записи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців… .

Вироком також установлено, що після перереєстрації ТОВ Кейнфор на своє ім`я ОСОБА_1 участь у здійсненні підприємницької діяльності не приймав, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався, як це і було обумовлено попередньо між вказаними суб`єктами.

Таким чином, ОСОБА_1 , діючи умисно, вніс у документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації (перереєстрації) юридичної особи завідомо неправдиві відомості.

Як встановили суди попередніх інстанцій під час розгляду справи, згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1 є директором ТОВ Кейнфор з 24 грудня 2016 року.

Поряд із тим договір №2016/125 про надання послуг, укладений між ТОВ Віоль Компані і ТОВ Кейнфор , про визнання недійсним якого подано цей позов, підписано 1 грудня 2016 року ОСОБА_1 як директором останнього.

Отже, з огляду на встановлені вироком суду у кримінальній справі обставини, зокрема про те, що ОСОБА_1 не мав жодного правового відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Кейнфор , і, відповідно, 1 грудня 2016 року не міг підписувати спірний договір, у судів попередніх інстанцій були обгрунтовані підстави визнати такий правочин недійсним.

Заявник касаційної скарги вказує, що суди не взяли до уваги довіреність від 1 грудня 2016 року, якою директор ТОВ Кейнфор уповноважив ОСОБА_1 на підписання договору про надання послуг від 1 грудня 2016 року №2016/125. Однак, колегія суддів погоджується із доводами податкового органу про те, що вказана довіреність не підтверджує того факту, що спірний договір підписаний саме цією особою, з огляду на встановлені вироком суду обставини.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду (справи №826/3498/15, №805/649/15, №826/6146/16) є безпідставними, оскільки висновки, викладені у вказаних судових рішеннях, не є релевантними до спірних правовідносин.

Стосовно посилань на рішення Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі №826/9653/17, прийняте, за його переконанням, у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, як і загальна оцінка судами їх сукупності, не може визнаватись як подібність правовідносин за наявності істотних розходжень у фактичних обставинах.

Тут також варто зазначити, що висновки судів попередніх інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами надана з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи на підставі належних та допустимих доказів.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди повно й правильно встановили обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права, чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Доводи заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, натомість такі зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені позивачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження у справі).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Віоль Компані - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська