Постанова

від 28.10.2020 по справі 1328/3059/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 1328/3059/12

провадження № 61-3773св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Інститут народознавства Національної академії наук України, голова ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства Національної академії наук України Мельник Володимир Андрійович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Національна академія наук України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Інституту народознавства Національної академії наук України на постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Курій Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Інституту народознавства Національної академії наук України (далі - Інститут народознавства НАН України), голови ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства Національної академії наук України Мельника В. А. (далі - голова ліквідаційної комісії Мельник В. А. ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Національна академія наук України (НАН України), про визнання звільнення незаконним та скасування наказу від 23 лютого 2012 року № 23/02; встановлення трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Інститутом народознавства НАН України, розірваним; зобов`язання до вчинення дій; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в Інституті народознавства НАН України він працював з 14 квітня 1992 року на посаді начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України (на правах відділу), куди був переведений НАН України з Інституту суспільних наук НАН України до на підставі розпорядження Президії НАН України № 334 від 06 квітня 1992 року Про переведення постійно діючої Верхньодністрянської археологічної експедиції з Інституту суспільних наук АН України до складу Інституту народознавства АН України , про що було видано наказ роботодавця (Інституту народознавства НАН України № 23-К від 14 квітня 1992 року) та зроблено запис у його трудовій книжці.

Того ж року, Верхньодністрянська археологічна експедиція Інституту народознавства АН України (далі - Експедиція) набула статусу юридичної особи. В її статуті від 03 липня 1992 записано, що засновником експедиції є Академія наук України, а у пункті 1.4 статуту зазначено, що Експедиція підзвітна Інституту народознавства АН України і здійснює свою діяльність під його керівництвом на правах відділу.

Від часу створення Експедиції (16 липня 1987 року) і включно до грудня 2001 року вона була наділена цільовим фінансуванням, яке проводилося окремим рядком (Постанова Бюро Президії НАН України № 272/Б від 16 липня 1987 року).

Розпорядженням Президії НАН України № 637 від 23 березня 1994 року було змінено порядок фінансування і звітності постійно діючої Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства, фінансування проводилося безпосередньо на розрахункові рахунки Експедиції, яка звітувала безпосередньо перед планово-економічним управлінням Президії НАН України.

Щорічно, включно до 2001 року, в НАН України затверджувався штатний розпис та кошторис доходів і витрат. Одночасно Експедиція згідно з пунктом 1.4 її статуту була структурним підрозділом Інституту народознавства НАН України.

Розпорядженням № 59 від 18 січня 2001 року НАН України прийняла рішення про переведенім Експедиції та її працівників на правах відділу з Інституту народознавства НАН України до Інституту археології НАН України. Враховуючи те, що Експедиція є юридичною особою, постановою Бюро Президії НАН України № 192 від 10 липня 2001 року Про статус Верхньодністрянської археологічної експедиції було вирішено здійснити процедури з ліквідації Експедиції як самостійної юридичної особи і в статусі відділу Інституту народознавства НАН України перевести її до Інституту археології НАН України.

Для цього Президія НАН України створила ліквідаційну комісію і призначила її головою доктора історичних наук Козака Д. Н. (заступник директора Інституту археології НАН України), а його призначено членом цієї ліквідаційної комісії.

Проте, через бездіяльність голови ліквідаційної комісії НАН України Козака Д. Н. та повної відсутності контролю з боку науково-організаційного та юридичного відділів Президії НАН України (пункту 10 постанови № 192) процедура ліквідації Експедиції не була проведена як того вимагають норми статей 104-107 ЦК України, статті 59 ГК України, а точніше до процедури ліквідації навіть не приступали.

Директор Інституту народознавства НАН України Павлюк С. П. , переслідуючи його за його наукові відкриття (на що вказують (чотири) протиправні звільнення з роботи), наказом №63-К від 28 серпня 2003 року по Інституту народознавства НАН України самовільно, без достатніх правових підстав, створив свою ліквідаційну комісію з числа працівників інституту, до якої включив і його.

Головою ліквідаційної комісії призначив заступника директора інституту з загальних питань Мельника В. А . Таким чином, для ліквідації Верхньодністрянської археологічної експедиції було створено аж дві ліквідаційні комісії (НАН України та Інституту народознавства НАН України), що є порушенням чинного законодавства України.

Незаконно створена Інститутом народознавства НАН України ліквідаційна комісія Верхньодністрянської археологічної експедиції починаючи з серпня 2003 року була також бездіяльною і лише у зв`язку із його трудовим спором, слухання якого розпочалося у вересні 2011 року у Шевченківському районному суді м. Львова (справа №2-2558/11), пришвидшила незаконне припинення державної реєстрації юридичної особи Верхньодністрянської археологічної експедиції, що не входить до її прав та компетенцій, бо таке не передбачено ані статутом НАН України, ані статутом Інституту народознавства НАН України, ані статутом Верхньодністрянської археологічної експедиції, та суперечить вимогам постанови НАН України № 192 від 10 липня 2001 року Про статус Верхньодністрянської археологічної експедиції , якою створено ліквідаційну комісію на чолі з Козаком Д. Н .

Вказував, що відповідачі організували і незаконно припинили державну реєстрацію Експедиції шляхом її ліквідації, а не реорганізації, як визначено розпорядчими документами засновника - НАН України (розпорядження № 59 та постанова № 192). Цими протиправними діями вони переслідували мету уникнення виплати йому заборгованої заробітної плати за шість років та унеможливлення механізму її виплати.

Наказ голови ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України № 23/02 від 23 лютого 2012 року про звільнення його з посади начальника експедиції є незаконним з наступних підстав: наказ про його звільнення видано не уповноваженою на те особою, оскільки 23 лютого 2012 року Експедиція уже була ліквідованою і не існувала як суб`єкт господарської діяльності, на що вказує зазначена у наказі підстава про його звільнення (повідомлення державного реєстратора про припинення юридичної особи), а відтак ліквідаційна комісія (голова Мельник В. А. ) припинила свою діяльність (втратила повноваження); до повноважень та компетенції голови ліквідаційної комісії не входило звільнення з роботи керівника академічної установи, оскільки з останнім у трудових відносинах він не перебував і не перебуває; про звільнення його з роботи відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України він не був попереджений за 2 місяці, як того вимагає законодавство; йому не було запропоновано перехід на іншу роботу, як це було передбачено пунктом 1 розпорядження Президії НАН України № 59 від 18 січня 2001 року засновника.

У день звільнення із ним не було проведено розрахунку, а саме не було виплачено заборговану заробітну плату, вихідну допомогу, компенсацію за невикористані відпустки за період з 2001 до 2012 року, Львівський міський центр зайнятості про його звільнення з роботи (форма 4-ПН, план-факт) не був повідомлений, чим грубо порушено норми пункту 5 статті 20 Закону України Про зайнятість населення .

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: визнати звільнення його з посади начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України незаконним та скасувати наказ ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України № 23/02 від 23 лютого 2012 року; встановити, що трудовий договір, укладений між ним та Інститутом народознавства НАН України, оформлений наказом № 23-К від 14 квітня 1992 року про зарахування його на посаду начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України, було розірвано Інститутом народознавства НАН України станом на день ліквідації Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України; зобов`язати Інститут народознавства НАН України звільнити його з посади начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України з 22 жовтня 2015 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що видати наказ та зробити запис у його трудовій книжці; стягнути з Інституту народознавства НАН України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 лютого 2012 року по 22 жовтня 2015 року в розмірі 229 580 грн 12 коп. та вихідну допомогу в розмірі 5 503 грн; зобов`язати Інститут народознавства НАН України з суми нарахованої йому заробітної плати провести помісячно відрахування податків і страхових внесків на його ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та подати в Управління Пенсійного фонду Галицького району м. Львова через Галицьку ДПІ м. Львова помісячно звіти про суми нарахованої йому заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування з 23 лютого 2012 року до 22 жовтня 2015 року; рішення в частині стягнення одномісячної заробітної плати допустити до негайного виконання;

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2019 року у складі судді Свірідової В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що Інститут народознавства НАН України не є правонаступником Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту НАН України, позивач фактично перебував у трудових відносинах з Верхньодністрянською археологічною експедицією Інституту народознавства НАН України та не перебував у трудових відносинах з інститутом народознавства НАН України, оскільки у спірний період посада начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції в штатний розпис інституту не включена, кошти на фінансування заробітної плати працівникам не виділялись, а також, що наказом ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції № 23/02 від 23 лютого 2012 року ОСОБА_1 правомірно був звільнений з посади начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції з 23 лютого 2012 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Також вказано, що вимога про проведення звільнення може бути заявлена виключно до роботодавця, а не до будь-якої іншої фізичної чи юридичної особи.

Крім того, Інститут народознавства НАН України не є і не був роботодавцем позивача у зазнані ним дати/періоди, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України від 23 лютого 2012 року № 23/02.

Стягнуто з Інституту народознавства НАН України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 лютого 2012 року по 22 жовтня 2015 року в розмірі 229 580 грн 12 коп., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що згідно статуту начальник Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту НАН України призначається директором інституту й, відповідно, звільнення начальника експедиції повинно проводитися тією особою, яка призначила його на таку посаду, тобто директором інституту.

Таким чином, звільняючи ОСОБА_1 наказом ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України від 23 лютого 2012 року № 23/02 з посади начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту НАН України, ліквідаційна комісія фактично вийшла за межі своїх повноважень, оскільки звільнення позивача могло бути здійсненим на підставі наказу директора інституту.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що наказ від 23 лютого 2012 року № 23/02 є незаконним, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 лютого 2012 року по 23 жовтня 2015 року, тобто до дати останнього працевлаштування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга Інституту народознавства НАН України.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Інститут народознавства НАН України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16, провадження 61?787св17, від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц, провадження № 61-535св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що Інститут народознавства НАН України є окремою юридичною особою, з якою позивач не перебував у трудових відносинах. Крім того, Інститут народознавства НАН України не є правонаступником ліквідованої Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 14 квітня 1992 року ОСОБА_1 працював начальником Верхньодністрянської археологічної експедиції.

На підставі розпорядження № 334 від 06 квітня 1992 року Президії Академії Наук України з Інституту суспільних наук НАН України Верхньодністрянську археологічну експедицію з 01 квітня 1992 року на правах відділу було переведено до Інституту народознавства НАН України.

З 03 липня 1992 року Верхньодністрянська археологічна експедиція Інституту народознавства НАН України набула статусу юридичної особи з видачею відповідного свідоцтва та затвердженням статуту.

Розпорядженням Президії НАН України від 23 березня 1994 року № 637 передбачено самостійне бюджетне фінансування Верхньодністрянської археологічної експедиції і про використання коштів експедицію зобов`язано звітувати безпосередньо перед планово-економічним управлінням Президії НАН України.

Постановою бюро Президії Національної академії наук України від 10 липня 2001 року № 192 (т. 1, а. с. 46-47) із змінами, внесеними постановою Президії НАН України № 316 від 17 листопада 2004 року (т. 1, а. с. 48), вирішено ліквідувати Верхньодністрянську археологічну експедицію Інституту народознавства НАН України, позбавити її статусу юридичної особи, створити ліквідаційну комісію і перевести дану експедицію зі складу Інституту народознавства НАН України до складу Інституту археології НАН України на правах відділу у зв`язку з недоцільністю проведення археологічних досліджень у складі Інституту народознавства НАН України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16 грудня 2004 року відмовлено у задоволенні позову Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України до НАН України про визнання недійсною постанови Президії НАН України № 316 від 17 листопада 2004 року.

Легітимність створення та діяльності ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України підтверджена рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 березня 2004 року, яким зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у її діяльності, передати цій комісії печатку, документацію фінансово-господарської діяльності та товарно-матеріальні цінності Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України.

Наказом директора Інституту народознавства НАН України № 30-к від 08 квітня 2005 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції з 08 квітня 2005 року згідно пункту 1 статті 41 КЗпП України - за грубе порушення трудових вимог (т. 1, а. с. 142).

З копії трудової книжки ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 34-35) та наказу Інституту народознавства НАН України № 31-к від 27 квітня 2006 року (т. 1, а. с. 143) вбачається, що його поновлено на посаді начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції (юридична особа, код ЄДРПОУ 25237051), згідно рішення місцевого суду Шевченківського району м. Львова від 18 квітня 2006 року (т. 1, а. с. 103-104).

Наказом ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції № 23/02 від 23 лютого 2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції з 23 лютого 2012 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с.6).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судами встановлено, що з 14 квітня 1992 року ОСОБА_1 працював начальником Верхньодністрянської археологічної експедиції.

На підставі розпорядження № 334 від 06 квітня 1992 року Президії Академії Наук України з Інституту суспільних наук НАН України Верхньодністрянську археологічну експедицію з 01 квітня 1992 року на правах відділу було переведено до Інституту народознавства НАН України.

З 03 липня 1992 року Верхньодністрянська археологічна експедиція Інституту народознавства НАН України набула статусу юридичної особи з видачею відповідного свідоцтва та затвердженням статуту.

Розпорядженням Президії НАН України від 23 березня 1994 року № 637 передбачено самостійне бюджетне фінансування Верхньодністрянської археологічної експедиції і про використання коштів експедицію зобов`язано звітувати безпосередньо перед планово-економічним управлінням Президії НАН України.

Постановою бюро Президії НАН України від 10 липня 2001 року № 192 (т. 1, а. с. 46-47) із змінами, внесеними постановою Президії НАН України № 316 від 17 листопада 2004 року (т. 1, а. с. 48), вирішено ліквідувати Верхньодністрянську археологічну експедицію Інституту народознавства НАН України, позбавити її статусу юридичної особи, створити ліквідаційну комісію і перевести дану експедицію зі складу Інституту народознавства НАН України до складу Інституту археології НАН України на правах відділу, у зв`язку з недоцільністю проведення археологічних досліджень у складі Інституту народознавства НАН України.

Згідно наказу від 28 серпня 2003 року № 63-к директора Інституту народознавства НАН України створено ліквідаційну комісію (т. 1, а. с. 19).

Також вказаним наказом ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Верхньодністрянської археологічної експедиції через два місяці з часу видання наказу про ліквідацію згідно чинного законодавства.

Відповідно до положень статті 104 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із вказаним позовом, тобто в редакції станом на 13 березня 2012 року) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною п`ятою статті 111 ЦК України передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

23 лютого 2012 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України, про що до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесено відповідний запис, що підтверджується повідомленням державного реєстратора про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи від 23 лютого 2012 року (т. 2, а. с. 53) та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (т. 2, а. с. 54-55).

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (у редакції, чинній на час звернення до суду із вказаним позовом, тобто в редакції станом на 05 січня 2012 року) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Наказом ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції № 23/02 від 23 лютого 2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції з 23 лютого 2012 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 6).

Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи апеляційну скаргу та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив із того, що останнього звільнено без дотримання вимог закону, оскільки ліквідаційна комісія вийшла за межі своїх повноважень, тому що звільняти позивача мав директор Інституту народознавства НАН України, тобто особа, яка призначала його на вказану посаду.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки позивача було призначено на посаду директором Інституту народознавства НАН України то й, відповідно, обов`язок щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладено саме на Інститут народознавства НАН України.

Проте, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2013 року у справі № 1328/2-2558/12 за позовом ОСОБА_1 до НАН України, Інституту археології НАН України, Інституту народознавства НАН України, голови ліквідаційної комісії Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України Козака Д. Н. , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Верхньодністрянська археологічна експедиція Інституту народознавства НАН України, Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова, Львівська обласна організація Всеукраїнського громадського об`єднання Товариство українських офіцерів , об`єднання Галицького району м. Львова Всеукраїнського товариства Просвіта ім. Т. Шевченка, про встановлення факту перебування у трудових відносинах, визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат, відшкодування моральної шкоди, встановлено, що ОСОБА_1 в трудових відносинах з Інститутом народознавства НАН України у спірний період 2004-2009 роки не перебував, у штатні розписи Інституту народознавства НАН України за спірний період посада начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції не включена, кошти на фінансування заробітної плати працівникам Верхньодністрянської археологічної експедиції не виділялися.

Також рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2014 року, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 квітня 2015 року, які залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 29 липня 2015 року у справі № 466/7100/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Інституту народознавства НАН України, директора Інституту народознавства НАН України Павлюка С. П., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - НАН України, про визнання заборгованості такою, що підлягає стягненню та стягненню підставно, стягнення заборгованості по заробітній платі та соціальних виплат за час тимчасової непрацездатності, зобов`язання до вчинення дій, визнання дій неправомірними, встановлено, що позивачем не доведено факт порушення його прав чи інтересів Інститутом народознавства НАН України, оскільки не доведено наявності правонаступництва майнових прав Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що позов працівника щодо захисту порушених прав стосовно поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі можливо пред`явити лише до роботодавця, тобто до того, з ким він безпосередньо перебував у трудових відносинах.

Враховуючи те, що позивач не перебував у трудових відносинах з Інститутом народознавства НАН України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, апеляційний судом не було враховано, що ліквідація юридичної особи не передбачає правонаступництва майнових прав та обов 'язків.

Посилання апеляційного суду на положення статуту щодо процедури призначення позивача є помилковими, оскільки спеціальна процедура призначення на посаду начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України, яка визначена статутом вказаної юридичної особи, не може бути підставою для висновку про наявність трудових правовідносин між начальником Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України та Інститутом народознавства НАН України.

Таким чином, місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для його задоволення, оскільки позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були належним чином оцінені подані сторонами докази, вірно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Інституту народознавства Національної академії наук України задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2019 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович

С. Ф. Хопта