Постанова

від 04.11.2020 по справі 649/1145/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 649/1145/18

провадження № 61-173св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Вікторія ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Вікторія на постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Воронцової Л. П., Бездрабко В. О., Вейтас І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Фермерського господарства Вікторія (далі - ФГ Вікторія ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на підставі державного акта на право власності на землю серії IV -XC № 005817, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 15, належить земельна ділянка площею 5,190 га, яка розташована на території Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області.

Позивач вказує, що після набуття права власності на земельну ділянку вона в усній формі домовилася з головою ФГ Вікторія - ОСОБА_2 про укладення договору оренди земельної ділянки строком на 5 років, однак відповідач постійно відкладав укладення цього договору і такий договір укладений не був.

У жовтні 2018 року вона дізналася про те, що з 2010 року належна їй земельна ділянка знаходиться в оренді ФГ Вікторія на підставі договору оренди земельної ділянки. Після подання відповідного запиту до відділу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області їй стало відомо, що 23 грудня 2010 року невідомою особою від її імені з ФГ Вікторія укладений договір оренди земельної ділянки строком на 25 років, який зареєстровано у Великолепетиському районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 4 серпня 2011 року № 652120004000151.

Позивач стверджує, що договір оренди земельної ділянки з ФГ Вікторія не підписувала і на укладення такого договору нікого не уповноважувала.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що відповідач приховував від неї наявність договору оренди земельної ділянки, про який вона не знала і не могла знати, вважає, що строк звернення до суду пропустила із поважних причин.

З урахуванням викладеного позивач просила визнати причини пропуску позовної давності поважними, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 23 грудня 2010 року нею з ФГ Вікторія , та зобов`язати ФГ Вікторія повернути належну їй земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року, ухваленим у складі судді Мамаєва В. А., у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір підписаний не позивачем, а іншою особою, що свідчить про його недійсність, але сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2010 року, укладений ОСОБА_1 з ФГ Вікторія , зареєстрований у Великолепетиському районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах 4 серпня 2011 року за № 52120004000151.

Зобов`язано ФГ Вікторія повернути ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 5,190 га (кадастровий номер 6521282200:05:047:0997), яка розташована на території Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказував на відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Встановивши, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізналась у 2018 році з письмової відповіді Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач звернулась до суду в межах позовної давності.

Задовольняючи позов, апеляційний суд встановив, що підписи від імені ОСОБА_1 у двох примірниках договорів оренди земельної ділянки, а також у двох примірниках акта прийому-передачі земельної ділянки від 23 грудня 2010 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, що підтверджується висновком експерта Херсонського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішній справ від 10 травня 2019 року.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2020 року ФГ Вікторія подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Вказував на залишення поза увагою апеляційного суду листа-повідомлення від 29 серпня 2011 року, в якому відповідач повідомляв позивача про здійснення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2010 року. На думку заявника, вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 достовірно було відомо про спірний договір оренди земельної ділянки, починаючи з серпня 2011 року, а, відтак, позивач пропустила строк звернення до суду.

Також посилався на те, що матеріали справи містять належні і допустимі докази отримання позивачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, що також підтверджує її обізнаність щодо укладення оспорюваного договору.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що апеляційний суд повно і всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним у справі доказам, зокрема, висновку експерта Херсонського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ від 10 травня 2019 року, і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Також посилалась на те, що доводи касаційної скарги ФГ Вікторія зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, проте суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено дію постанови Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 649/1145/18 до закінчення її перегляду в касаційному порядку в частині визнання недійсним договору оренди землі від 23 грудня 2010 року, укладеного ОСОБА_1 з ФГ Вікторія , зареєстрованого у Великолепетиському районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах 4 серпня 2011 року за № 52120004000151.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року зупинено виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 649/1145/18 до закінчення її перегляду в касаційному порядку в частині зобов`язання ФГ Вікторія повернути ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 5,190 га, розташовану на території колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області, кадастровий № 6521282200:05:047:0997.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії IV-XC № 005817, виданого 20 березня 2002 року Князегригорівською сільською радою Великолепетиського району Херсонської області, є власником земельної ділянки площею 5,190 га, яка розташована на території Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2010 року ОСОБА_1 надала, а ФГ Вікторія прийняло в платне користування земельну ділянку площею 5,190 га (кадастровий номер 6521282200:05:047:0997), яка розташована на території Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області.

Відділом Держкомзему у Великолепетиському районі Херсонської області 4 серпня 2011 року за № 652120004000151 зареєстровано договір оренди від 23 грудня 2010 року, укладений ОСОБА_1 з ФГ Вікторія .

Також судами встановлено, що відповідно до висновку експерта Херсонського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 54-ПТ від 10 травня 2019 року підпис у договорі оренди земельної ділянки від 23 грудня 2010 року, сторонами якого вказані ОСОБА_1 і ФГ Вікторія (перший примірник та другий примірник, що міститься у реєстраційній справі), у розділі Реквізити і підписи сторін у графі Підпис , і підпис від імені ОСОБА_1 в акті прийому-передачі земельної ділянки від 4 серпня 2011 року у графі власник земельної ділянки (першого примірника, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки, та другого примірника - у реєстраційній справі) виконані не ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов до таких висновків.

Апеляційний суд як на підставу для задоволення позовних вимог посилався на те, що спірний договір оренди земельної ділянки і акт прийому-передачі земельної ділянки позивач не підписувала та не уповноважувала іншу особу у встановленому законом порядку на вчинення таких дій. Встановивши зазначене, апеляційний суд вказував, що такі обставини свідчать про відсутність волевиявлення позивача на укладення договору, що є підставою для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і, відповідно, повернення земельної ділянки її власнику.

З такими висновками суду апеляційної інстанції касаційний суд повністю погодитись не може з огляду на наступне.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення, - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за частиною п`ятою статті 6 цього Закону право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частина перша статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі визначає: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Звертаючись з відповідним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2010 року вона не підписувала і не уповноважувала інших осіб на підписання такого договору від її імені, а, відтак, її волевиявлення не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції встановив обставини справи, за якими спірний договір оренди позивач не підписувала і, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджувалась.

За таких обставин договір оренди земельної ділянки від 23 грудня 2010 року, сторонами якого вказані ОСОБА_1 і ФГ Вікторія , є неукладеним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

За таких обставин постанова Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки підлягає скасуванню з наведених підстав.

Якщо відмова у позові в частині визнання недійсним договору обґрунтована його недоведеністю, у такому випадку позовна давність не застосовується, тому доводи касаційної скарги про застосування позовної давності не мають правового значення.

Доводи касаційної скарги стосовно невстановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, яке містить встановлені фактичні обставини і оцінку поданих сторонами доказів.

Відхиляє касаційний суд і доводи щодо пропуску позивачем строку позовної давності щодо звернення до суду із вимогою про повернення земельної ділянки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Враховуючи підстави позову, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, про що неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги щодо незастосування судом апеляційної інстанції наслідків спливу позовної давності правового значення не мають і касаційним судом не перевіряються.

Апеляційний суд встановивши, що у 2018 році позивач дізналась про порушення свого права і цього ж року звернулась за його захистом, дійшов обґрунтованого висновку про звернення позивача з відповідним позовом в межах позовної давності.

Також апеляційний суд вказував на те, що факт отримання позивачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа право якої порушено, вважала, що правовідносини виникли з інших підстав. Крім того, зазначав, що наявність у відповідача під час державної реєстрації спірного договору та у реєстраційній справі всіх необхідних документів щодо належної позивачу земельної ділянки та її особистих даних, не спростовують факту відсутності волевиявлення позивача, оскільки такий договір вона не підписувала.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною першою статті 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України у тій же редакції Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2010 року, за якою визнано недійсним вказаний договір оренди земельної ділянки, необхідно скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

У іншій частині постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року прийнято з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, необхідно залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги, касаційний суд змінює розподіл судових витрат відповідно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позову ОСОБА_1 підлягає відшкодування судовий збір у розмірі 704,80 грн за подання позову та 1 057,20 грн за подання апеляційної скарги, а всього 1 762 грн. ФГ Вікторія підлягає відшкодування судовий збір у розмірі 1 409,60 грн за подання касаційної скарги.

За таких обставин з ФГ Вікторія на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 352,40 грн (1762-1409,60=352,40).

Щодо поновлення виконання рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З урахуванням зазначеного, касаційний суд поновлює виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині зобов`язання ФГ Вікторія повернути ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 5,190 га, розташовану на території колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області, кадастровий № 6521282200:05:047:0997.

Керуючись статтями 400, 410, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Вікторія задовольнити частково.

Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства Вікторія про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати.

Стягнути з Фермерського господарства Вікторія на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 352,40 грн.

У іншій частині постанову Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині зобов`язання Фермерського господарства Вікторія повернути ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 5,190 га, розташовану на території колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна Князегригорівської сільської ради Великолепетиського району Херсонської області, кадастровий № 6521282200:05:047:0997.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова А. Ю. Зайцев С. О. Карпенко М. Ю. Тітов