Постанова

від 17.11.2020 по справі 924/848/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року Справа № 924/848/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 14.09.2020 у справі №924/848/20 (суддя Субботіна Л.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." (м. Луцьк)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" (м. Хмельницький)

про стягнення 300 675,00 грн. неустойки

за участі представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Савченко Я.В. (ордер ЗН156233 від 02.10.2020)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 14.09.2020 у справі №924/848/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" про стягнення 300675,00 грн. неустойки задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." 300 675,00 грн. неустойки, 4510,13грн. судового збору та 7148,25грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про розірвання договору комерційної концесії на підставі п.10.3 та про невиконання відповідачем свого зобов`язання, визначеного п.10.4 договору комерційної концесії, про сплату позивачу 10000 (десять тисяч) євро неустойки, а тому задоволив позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 81-88).

В скарзі апелянт, зокрема, зазначає, що позивачем за змістом позовної заяви та доданими до неї письмовими доказами жодним чином не доведено факту припинення дії договору комерційної концесії, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю СПАР Україна КОРП. та Товариством з обмеженою відповідальністю Продесбуд 10 грудня 2018 року, шляхом його розірвання з ініціативи відповідача. Долучені позивачем до позовної заяви докази, зокрема, повідомлення відповідача від 25 травня 2020 року, не підтверджують факт припинення дії Договору комерційної концесії. Інших доказів припинення дії Договору позивачем до позовної заяви не надано. При цьому, скаржник посилається на положення п.3 ч.1 ст.3, ст.6, ст.627, ч.1 ст.651, ч.1 ст.654, ч.1 ст.1115, ч.1 ст.1116, ч.1 ст.1118, ч.ч.1, 2 ст.1119 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.179 Господарського кодексу України та правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №914/813/17, від 02.07.2019 у справі №905/1842/18, від 14.04.2020 у справі №916/188/17, від 03.06.2020 у справі №916/187/17.

Апелянт приходить до висновку, що позивачем, в порушення вимог ст.80 ГПК України, не доведено факту припинення дії договору комерційної концесії шляхом його розірвання з ініціативи відповідача, тому вказане свідчить про неможливість застосування до даних правових відносин положення п.10.4. зазначеного правочину, що, в свою чергу, вказує на необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СПАР Україна КОРП. .

Апелянт звертає увагу на положення ч.3 ст.188 Господарського кодексу України, відповідно до якої сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Однак, станом на момент подання даної апеляційної скарги, позивачем підписаної зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю СПАР Україна КОРП. додаткової угоди відповідачу не надано. Вказане свідчить про те, що станом на 05.10.2020р. між сторонами не досягнуто згоди щодо припинення дії Договору комерційної концесії, що виключає правові підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Продесбуд на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПАР Україна КОРП. відповідної неустойки.

На підставі викладеного апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 14.09.2020 у справі №924/848/20 та прийняти постанову, якою у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СПАР Україна КОРП. до Товариства з обмеженою відповідальністю Продесбуд про стягнення 300 675,00 гривень неустойки відмовити.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 14.09.2020 у справі №924/848/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.11.2020 о 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №5. Запропоновано позивачу - у строк до 31.10.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу. Роз`яснено сторонам по справі право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу суду від 19.10.2020 було отримано позивачем та представником відповідача (адвокат Савченко Я.В), що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (арк.справи 106, 107).

30.10.2020р. (вх.№7035/20) на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." надійшов відзив на апеляційну скаргу (арк.справи 115).

У відзиві позивач зазначає, що належними та допустимими доказами в повному обсязі підтверджено факт розірвання договору комерційної концесії від 10.12.2018, який вчинений у письмовій формі шляхом обміну листами з дотриманням способу та строків, визначених статтею 188 Господарського кодексу України.

Позивач зазначає, що не міг підписати запропонований відповідачем проект додаткової угоди оскільки у запропонованому відповідачем проекті додаткової угоди від 24.06.2020 директором позивача зазначено ОСОБА_1 , однак, з 25.03.2019, директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." являється ОСОБА_2 .

Також позивач звертає увагу суду на те, що кінцевим бенефіціарним власником юридичних осіб, які є сторонами як основного договору оренди, так і договору суборенди нежитлового приміщення №28/12/18, а саме: орендодавця (ТДВ "Продес" ЄДРПОУ 14167956), орендаря (ПП "Славутич-Поділля" ЄДРПОУ 35805578) та суборендаря (відповідач) є одна і таж сама фізична особа - ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, позивач просить суд залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

30.10.2020 (вх.№2989/20) на адресу суду від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у справі №924/848/20, призначеному на 17.11.2020 на 11.30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 02.11.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/848/20 задоволено частково. В частині клопотання щодо проведення всіх послідуючих судових засідань у даній справі в режимі відеоконференції - відмовлено. Доручено забезпечення проведення відеоконференції судового засідання "17" листопада 2020 року об 11:30 год. Господарському суду Хмельницької області (м.Хмельницький, майдан Незалежності, 1).

У судове засідання суду апеляційної інстанції 17.11.2020р. представник позивача не з`явився та не скористався можливістю участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Враховуючи положення ст.273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

У судовому засіданні 17.11.2020р. представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та надав пояснення по справі, просить суд скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 14.09.2020 у справі №924/848/20 та прийняти постанову, якою у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СПАР Україна КОРП. до Товариства з обмеженою відповідальністю Продесбуд про стягнення 300 675,00 гривень неустойки відмовити.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

01.01.2017 між компанією SPAR INTERNATIONAL B.V. та ТОВ "СПАР УКРАЇНА КОРП" укладено ліцензійну угоду (арк.справи 8-13).

Пунктом 2.1 угоди сторони погодили, що відповідно до умов цієї угоди SPAR INTERNATIONAL надає СПАР УКРАЇНА КОРП виключне право в рамках офіційних кордонів України за винятком Луганської та Донецької областей на використання фірмових найменувань та торгових знаків SPAR.

Згідно п.2.2 угоди СПАР УКРАЇНА КОРП вправі надавати субліцензії третім особам в межах території відповідно до статті 2.1 з урахуванням (і) умов, викладених в цій Угоді, (її) додаткових умов, що встановлюються СПАР УКРАЇНА КОРП, прав та обов`язків учасників і за умови попереднього отримання письмової згоди SPAR INTERNATIONAL.

Ліцензійна угода підписана та скріплена відтисками печаток сторін.

10.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." (далі - правоволоділець) та ТОВ "Продесбуд" (далі - користувач) укладено договір комерційної концесії (арк.справи 14-24).

Згідно пункту 2.1 за договором правоволоділець зобов`язується надати користувачу за плату (Роялті) право користування відповідно до встановлених договором вимог комплекс належних правоволодільцю прав інтелектуальної власності з метою виготовлення, використання, ввезення, пропозиції до продажу і іншого введення в господарський обіг товарів, надання послуг і виконання робіт з використанням торговельної марки "SPAR".

Як погоджено пунктом 2.2 предметом договору є право на використання користувачем об`єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації правоволодільця з метою ведення бізнесу за системою правоволодільця. До об`єктів інтелектуальної власності, які надаються правоволодільцем користувачеві, належать торгівельна марка та система правоволодільця.

Відповідно до п.10.3 договору користувач має право в односторонньому порядку у вказаний ним строк розірвати договір, письмово повідомивши про це правоволодільця не менше ніж за 1 місяць до дати розірвання договору та не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення дії цього договору.

Пунктом 10.4 договору передбачено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи користувача, або припинення діяльності у точці без погодження з правоволодільцем, користувач зобов`язаний на першу вимогу правоволодільця, але не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня розірвання договору, припинити ведення бізнесу, включаючи але не обмежуючись вказаним, припинити користування об`єктами інтелектуальної власності користувача, повернути правоволодільцеві систему, всі друковані, електронні та інші матеріали, що мають відношення до Франчайзингової мережі "SPAR" та сплатити правоволодільцю неустойку в грошовій сумі у розмірі 10000 (десять тисяч) євро.

Даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 січня 2023 року (п.11.1 договору).

Згідно положень 14.7 договору всі платежі по даному договору сплачуються у національній валюті гривні по курсу Національного банку на день виникнення відповідного зобов`язання по сплаті.

Договір підписано та скріплено відтисками печаток сторін.

25.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" звернулось з листом (арк.справи 25) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП.", у відповідності до якого повідомляло, що у зв`язку із припиненням договору суборенди нежитлового приміщення, подальше використання приміщення за адресою м. Хмельницький, вул. Інститутська, 10 Товариством для франшизи стає неможливим. Враховуючи викладене та керуючись п.10.3 договору комерційної концесії від 10.12.2018, Товариство просило припинити дію договору комерційної концесії з 25.06.2020.

05.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." листом повідомило відповідача, що на підставі п.10.4 договору комерційної концесії у разі розірвання договору з його ініціативи відповідач зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі 10 тисяч євро, яка підлягає до сплати у строк до 25.06.2020 (арк.справи 26). Вказаний лист 05.06.2020 надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" - м.Хмельницький, вул.Проскурівська, буд.16, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною відділення поштового зв`язку.

Враховуючи, що відповідач не сплатив позивачу 10 000 євро неустойки, останній звернувся до суду із позовом про стягнення вказаної суми, що згідно перерахунку позивача становить 300675,00грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов наступного висновку:

Відповідно до норм ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." та ТОВ "Продесбуд" виникли на підставі договору комерційної концесії від 10.12.2018.

Статтею 1115 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно ст.1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об`єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Частиною 1 статті 366 Господарського кодексу України встановлено, що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов`язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 4 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (постанова Постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18).

Як було встановлено, пунктом 10.3 договору сторони погодили, що користувач має право в односторонньому порядку у вказаний ним строк розірвати договір, письмово повідомивши про це правоволодільця не менше ніж за 1 місяць до дати розірвання договору та не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення дії цього договору.

Таким чином, сторони договору комерційної концесії від 10.12.2018, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 Цивільного кодексу України та ст.188 Господарського кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №922/3248/18.

Відповідно до ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Листом від 25.05.2020 відповідач на підставі п.10.3 договору повідомив позивача про припинення дії договору комерційної концесії від 10.12.2018 з 25 червня 2020 року, у зв`язку із припиненням договору суборенди нежитлового приміщення, яке використовувалось для франшизи.

Отже, договір комерційної концесії від 10.12.2018 є розірваним відповідачем з 25.06.2020 в односторонньому порядку.

При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі 910/2051/19, постанова Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №916/2866/18).

Вищенаведеними нормами права, положеннями договору та встановленими обставинами справи спростовуються твердження апелянта, що договір комерційної концесії від 10.12.2018 не є розірваним.

Згідно п.10.4 договору у випадку розірвання цього договору з ініціативи користувача, або припинення діяльності у точці без погодження з правоволодільцем, користувач зобов`язаний на першу вимогу правоволодільця, але не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня розірвання договору, припинити ведення бізнесу, включаючи але не обмежуючись вказаним, припинити користування об`єктами інтелектуальної власності користувача, повернути правоволодільцеві систему, всі друковані, електронні та інші матеріали, що мають відношення до Франчайзингової мережі "SPAR" та сплатити правоволодільцю неустойку в грошовій сумі у розмірі 10000 (десять тисяч) євро.

В зв`язку із вказаним, позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату до 25.06.2020 неустойки у розмірі 10000 євро на підставі п.10.4 договору.

Положеннями ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, як порушення зобов`язання.

Як встановлено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про невиконання відповідачем свого зобов`язання, визначеного п.10.4 договору комерційної концесії, про сплату позивачу 10000 (десять тисяч) євро неустойки. Доказів на спростування вказаного матеріали справи не містять.

Згідно ст.524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Пунктом 14.7 договору сторони визначили, що всі платежі по даному договору сплачуються у національній валюті гривні по курсу Національного банку на день виникнення відповідного зобов`язання по сплаті.

Відповідно до інформації з сайту Національного Банку України курс євро станом на 25.06.2020 становив 30,0675 грн.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 300675,00грн., що визначена п.10.4 договору комерційної концесії від 10.12.2018, є обґрунтованою та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому правомірно задоволив позов.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки скаржник в апеляційній скарзі не оскаржує рішення в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР Україна КОРП." 7148,25грн. витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не здійснює перегляд рішення в цій частині, при цьому під час розгляду справи колегією суддів не було встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п.3 ч.2 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Хмельницької області від 14.09.2020 у справі №924/848/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продесбуд" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 14.09.2020 у справі №924/848/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки визначені ст.ст.287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "20" листопада 2020р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.