Рішення

від 20.11.2020 по справі 911/2518/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/2518/20

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДАКОТА» (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОНКОНТ» (Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка)

про стягнення 32699,24 грн

без виклику учасників процесу

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД ДАКОТА» (далі - позивач) подало до суду позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОНКОНТ» (далі - відповідач) згідно прохальної частини якої просить стягнути з відповідача 32699,24 грн, з яких 21440,00 грн основного боргу, 8040 грн штраф, 2659,70 грн пені, 427,54 грн - 3% річних, 132,00 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов`язань відповідно до договору поставки №1050 від 20.11.2017 та договору на обслуговування, що укладений в спрощеній формі.

Ухвалою від 04.09.2020 Господарський суд Київської області залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДАКОТА» вих. № 1 від 26.08.2020 без руху.

16.09.2020 на адресу Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ДАКОТА» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 14.09.2020 вих.№2.

Ухвалою від 21.09.2020р. Господарський суд Київської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у даній справі, справу ухвалив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк, визначений судом згідно з вимог ч. 4 ст. 166 ГПК України, - до 22.10.2020 (включно), а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 05.11.2020 (включно).

Копія відповідної ухвали отримана позивачем - 23.09.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103275091204.

При цьому, поштове відправлення № 0103275091093, у якому направлено відповідачу копію ухвали суду про відкриття провадження у даній справі, повернуто з довідкою відділення зв`язку, у якій причиною повернення вказано: за закінченням встановленого строку зберігання .

Водночас, поштове відправлення направлено за адресою відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

Також, судом враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 911/2518/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач у даній справі відзиву по суті позовних вимог у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, а також до прийняття рішення у справі не надав.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

20.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТД ДАКОТА (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю МОНКОНТ (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір № 1050 поставки товару (далі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, Постачальник зобов`язується передати (поставити) Покупцеві автомобільні Товари (надалі - Товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити Товар.

Згідно з п. 1.2 договору, поставка Товару на підставі цього Договору здійснюється окремими партіями, відповідно до заявок Покупця та/або видаткових накладних до цього Договору, оформлених на підставі поданих Покупцем заявок.

Відповідно до п. 1.3 договору, підтвердженням факту узгодження Сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття Покупцем Товару по видатковій накладній, виданій Постачальником, яка після її підписання сторонами має силу специфікації.

Загальна сума Договору за Товар, що поставляється, складається із сум вартості Товару по всіх видаткових накладних, укладених Сторонами протягом строку дії цього Договору (п. 1.4 договору поставки).

Відповідно до п. 2.1 договору, розрахунок за кожну поставлену партію Товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 21 календарних днів з моменту відвантаження партії Товару згідно п. 3.7.

Товар вважається прийнятим з моменту підписання видаткової накладної представником Покупця. У випадку доставки товару у пункт, призначений Покупцем, Покупець зобов`язаний передати кур`єром або надіслати поштою підписану видаткову накладну та оригінал довіреності на отримання товару (п. 3.7 договору поставки).

Згідно з п. 5.4.2 договору поставки Покупець зобов`язується своєчасно здійснювати розрахунки з Постачальником.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік, якщо Сторони за 15 календарних днів до моменту припинення його дії не мають наміру розірвати цей Договір (п. 8.1 договору поставки).

На виконання умов договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними № 5691 від 06.11.2019 на суму 22400,00 грн, № 5874 від 26.11.2019 на суму 14800 грн, № 6423 від 27.12.2019 на суму 12000 грн, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також позивачем були виписані відповідачу рахунки на оплату № 8402 від 06.11.2020, № 8825 від 21.11.2019 та № 9710 від 27.12.2019, які кореспондують відповідним видатковим накладним.

Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар у розмірі 30400,00 грн.

Оплати були проведені відповідачем періодичними платежами: 24.12.2019 на суму 22400,00 грн з призначенням платежу з посиланням на рахунок № 8402 від 06.11.2020; 02.03.2020 на суму 5000 грн, 03.08.2020 на суму 1000 грн, 14.08.2020р. на суму 1000 грн, 21.08.2020 на суму 1000 грн з призначенням платежу з посиланням на видаткову накладну № ВН 5874 від 26.11.2019, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Несплаченою залишилася сума у розмірі 18800, 00 грн (49200,00 - 30400,00 = 18800,00).

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість за договором поставки у розмірі 18800 грн.

Окрім того, між позивачем та відповідачем був укладений у спрощений спосіб договір на обслуговування.

Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно ст. 638 ЦК України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату послуг з обслуговування № 4969 від 16.07.2019 на суму 420 грн, № 8808 від 18.11.2019 та № 9368 від 30.11.2019.

Як вказує позивач, він надав ці послуги, а відповідач їх отримав, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1667 від 16.07.2019р. на суму 420 грн., № 2881 від 18.11.2019р. на суму 1452 грн., № 3056 від 30.11.2019р. на суму 768 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте, відповідач не здійснив оплату цих послуг, заборгувавши загальну суму у розмірі 2640,00 грн.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості відповідача за поставлений товар та надані послуги, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством за порушення відповідних зобов`язань.

Укладені сторонами договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами п. 2.1 договору погоджено, що розрахунок за кожну поставлену партію Товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 21 календарних днів з моменту відвантаження партії Товару згідно п. 3.7.

Відповідно до п. 3.7 договору, товар вважається прийнятим з моменту підписання видаткової накладної представником Покупця.

Відповідач у справі не надав доказів оплати товару на суму 18800,00 грн, хоча строк оплати, встановлений договором, закінчився (за видатковою накладною № 5874 від 26.11.2019 останнім днем строку оплати є 17.12.2019, за видатковою накладною № 6423 від 27.12.2019 останнім днем строку оплати є 17.01.2020).

Оскільки відповідачем під час розгляду справи не надано доказів оплати поставленого товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Так, ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 18800,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції у розмірі 132, 00 грн та 3% річних у розмірі 427,54 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком суду, розмір втрат від інфляції складає 143, 74 грн, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, вимоги про стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 132, 00 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача 427,54 грн 3% річних, серед яких 211,94 грн за видатковою накладною № 5874 від 26.11.2019 та 215,60 грн за видатковою накладною № 6423 від 27.12.2019.

Разом з тим, за розрахунком суду, розмір 3 % річних щодо видаткової накладної № 5874 від 26.11.2019 за період з 18.12.2019 (наступний календарний день після спливу 21 дня з дня оформлення видаткової накладної) по 01.08.2020 складає 213,93 грн; розмір 3 % річних щодо видаткової накладної № 6423 від 27.12.2019 за період з 18.01.2020 по 25.08.2020 складає 217,38 грн.

Таким чином загальний розмір 3 % річних, щодо яких виникло право стягнення, становить 431, 31 грн. Проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 427,54 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2659,70 грн пені (1414,33 грн за видатковою накладною № 5874 від 26.11.2019 за період з 18.12.2019 по 02.08.2020 та 1245, 04 грн за видатковою накладною № 6423 від 27.12.2019 за період з 18.01.2020 по 25.08.2020)

Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому, згідно ч.ч.2,3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до п. 6.2 договору поставки, за затримку платежів у відповідності до Розділу 3 цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення оплати від загальної суми заборгованості.

Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позивачем не взято до уваги вимоги ч.6 ст.232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, позивачем не надано доказів продовження строку для нарахування пені більш ніж встановлено ч.6 ст.232 ГК України, строк для нарахування якої закінчився за видатковою накладною № 5874 - 18.05.2020, за видатковою накладною № 6423 - 18.06.2020).

Таким чином, суд здійснив належний розрахунок пені, відповідно до якого загальний розмір складає 2374, 79 грн (за видатковою накладною № 5874 від 26.11.2019 - 1278,72 грн за період з 18.12.2019 по 18.06.2020; за видатковою накладною № 6423 від 27.12.2019 - 1096,07 грн за період з 18.01.2020 по 18.07.2020).

В задоволенні вимог про стягнення 284, 91 грн пені суд відмовляє.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 8040, 00 грн штрафу (4400, 00 грн - за видатковою накладною № 5874 від 26.11.2019 та 3600, 00 грн за видатковою накладною № 6423 від 27.12.2019).

Пунктом 6.3 договору сторонами погоджено, що за затримку платежів у відповідності до розділу 3 цього Договору більше ніж на 60 календарних днів після закінчення строку оплати Покупець сплачує штраф у розмірі 30% від простроченої суми на підставі письмової вимоги Постачальника.

Таким чином, сторони погодили, що сплата штрафу можлива лише на підставі письмової вимоги позивача.

18.08.2020 позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою, в якій просив відповідача сплатити заборгованість за договором поставки, в тому числі штрафу (копія фіскального чеку про направлення міститься в матеріалах справи).

З урахуванням вищезазначеного, вимогу позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 8040, 00 грн суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі у розмірі 2640,00 грн, суд зазначає наступне.

Як визначено спеціальною нормою, яка регулює відносини з надання послуг, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 ЦК України).

Як вбачається з актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1667 від 16.07.2019 на суму 420 грн , № 2881 від 18.11.2019 на суму 1452 грн, № 3056 від 30.11.2019 на суму 768 грн., замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Натомість, матеріали справи не містять жодних доказів, що сторони досягли певної домовленості щодо строку оплати наданих послуг, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що сторонами не узгоджено строк оплати наданих послуг.

У відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, оплата наданих послуг мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про оплату наданих послуг в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2020 позивач надіслав відповідачу лист - вимогу, у якій вимагав сплатити заборгованість за договором поставки.

Проте, суд звертає увагу, що зазначена претензія не містить вимоги про оплату наданих послуг.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги саме про оплату наданих послуг.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку оплатити надані послуги у розмірі 2640,00 грн не настав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 30059,24 грн, з яких: 18800, 00 грн основний борг, 2374, 79 грн пеня, 427, 54 грн - 3 % річних та 132, 00 грн втрати від інфляції.

Звертаючись з позовною заявою, позивач в попередньому орієнтованому розрахунку судових витрат вказував, що поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, які просив суд покласти на відповідача.

В обґрунтування понесення таких витрат, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 0308-1/20 від 03.08.2020, укладений між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Майстер Права" (Адвокатське об`єднання).

За умовами відповідного договору, Клієнт доручає,а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, з питань визначених Додатком № 1 до даного Договору(п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, правничу допомогу Клієнту, за дорученням Адвокатського об`єднання і згодою Клієнта, надає Адвокат Зудінов Олександр Сергійович, який діє на підставі свідоцтва ЗР № 21/1348 про право зайняття адвокатською діяльністю від 15.02.2018р. Виданого Радою адвокатів Закарпатської області, Адвокат Кушнір Роман Юхимович, який діє на підставі свідоцтва ЗР № 21/1349 про право на зайняття адвокатською діяльністю від 15.02.2018 року виданого Радою адвокатів Закарпатської області, інші партнери, адвокати та співробітники Адвокатського об`єднання.

Згідно п. 2.1 Договору Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання з надання Клієнту правничої допомоги передбаченої в пункті 1.1 цього Договору, а також надає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у Клієнта в процесі розгляду його справи.

Правничу допомогу, що надається Адвокатським об`єднання, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу суми на поточний рахунок Адвокатського об`єднання. Вартість виконаних робіт (надаваних послуг) з правничої допомоги за цим Договором зазначається в Додатку 1 до даного Договору (п. 4.1 Договору).

Даний договір укладений на строк до 01 серпня 2021р. та набирає чинності з моменту його підписання (п. 7.1. Договору).

Відповідно до Додатку № 1 від 03.08.2020 до Договору № 0308-1/20 від 03.08.2020 Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання щодо надання Клієнту правничої допомоги з питань стягнення заборгованості в судовому порядку з ТОВ «МОНКОНТ» (24882743) за невиконання договору поставки товару № 1050.

Додатком 1 до Договору передбачено вартість послуг:

- надання консультацій та роз`яснень Клієнту щодо правової позиції та алгоритму проходження процедури стягнення - 1000 грн,

- підготовка позовної заяви, складання інших процесуальних документів, участі представника в судових засіданнях (у випадку необхідності), повний супровід справи до моменту отримання судового рішення в суді першої інстанції - 2000 грн.

Таким чином, загальна вартість послуг складає 3000грн.

У матеріалах справи також міститься копія відповідного Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за Договором, зміст наданих послуг за яким повністю співпадає з переліком, що наведений у Додатку 1 до Договору.

На підставі платіжного доручення № 2568 від 04.08.2020 позивачем сплачено Адвокатському об`єднанню грошові кошти у розмірі 3000 грн., з призначенням платежу: «За юридичні послуги зг р/ф № 23 від 05.08.2020 (суд справа «Монконт» ).

Також позивачем було видано довіреність № 1 від 03.08.2020р. адвокату Зудінову О.С. направо представництва позивача в господарських судах. Зудінов О.С. має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/1348від 15.02.2018р.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч. 1 ст. 123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п. 1 ч. 3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як визначено ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина 3 відповідної норми вказує, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 такої норми, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГП України, в силу ч.5 такої норми, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що встановлено ч.6 такої норми.

Порядок розподілу судових витрат (окрім судового збору) визначено ч. ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, ч. 5 ст.129 ГПК України унормовано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Як визначено ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У Постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній Постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст. 129 ГПК України.

Враховуючи правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

В силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» : гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і у суду не має повноважень визначати розмір такого гонорару.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Як вбачається з Додатку № 1 від 03.08.2020р. до Договору № 0308-1/20 від 03.08.2020р., сторони погодили наступну вартість послуг:

- надання консультацій та роз`яснень Клієнту щодо правової позиції та алгоритму проходження процедури стягнення - 1000 грн,

- підготовка позовної заяви, складання інших процесуальних документів, участі представника в судових засіданнях (у випадку необхідності), повний супровід справи до моменту отримання судового рішення в суді першої інстанції - 2000 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт складання позовної заяви, звернення до суду з відповідним позовом,а також складання інших процесуальних документів. Підготовці позовної заяви відповідно передувало надання консультацій та роз`яснень Клієнту щодо правової позиції та алгоритму проходження процедури стягнення.

Також, судом враховано, що заперечень щодо розподілу витрат та клопотань щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги від відповідача не надходило.

Частиною 4 Статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, керуючись ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд врахував пов`язаність витрат з розглядом справи, їх обґрунтованість та пропорційність та дійшов висновку про обґрунтованість покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 2757, 80 грн.

При цьому, судом для визначення пропорційного розміру судових витрат на правову допомогу використовується наступна формула: А / Б х С, де А - загальний розмір задоволених позовних вимог, Б - загальний розмір позовних вимог згідно прохальної частини позовної заяви, С - розмір судових витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, судом розраховано та встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог становить 2757, 80грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 1932, 30 грн.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ДАКОТА до Товариства з обмеженою відповідальністю МОНКОНТ про стягнення 32699, 24 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МОНКОНТ (08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Ленінградська, буд. 1; код ЄДРПОУ 24882743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ДАКОТА (03057, м. Київ, Соломянський р-н, вул. Гетьмана Вадима, буд. 1-А, офіс 1021; код ЄДРПОУ 41323370): 30059, 24 грн (тридцять тисяч п`ятдесят дев`ять гривень двадцять чотири коп), з яких 18800, 00 грн (вісімнадцять тисяч вісімсот гривень) основний борг, 427,54 грн (чотириста двадцять сім гривні п`ятдесят чотири коп) 3% річних, 132, 00 грн (сто тридцять дві гривні) інфляційні втрати, 2374, 79 грн (дві тисячі триста сімдесят чотири гривні сімдесят дев`ять коп) пеня, а також 1932, 30 грн (одну тисячу дев`ятсот тридцять дві гривні тридцять коп) судового збору, та 2757, 80 грн (дві тисячі сімсот п`ятдесят сім гривень вісімдесят коп) витрат на надання професійної правничої допомоги.

3. В іншій частині позову відмовити.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Суддя В.М. Антонова