Постанова

від 11.11.2020 по справі 522/21892/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 522/21892/15-ц

провадження № 61-12178св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Одесит ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду

від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Одесит (далі - ОСББ Одесит ) про стягнення заборгованості за договором оренди та виселення.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .

20 серпня 2005 року між ним та ОСББ Одесит укладено договір оренди, відповідно до умов якого він передав відповідачу у тимчасове користування приміщення площею 20,8 кв. м для розміщення в ньому управління та бухгалтерії ОСББ Одесит і приміщення площею 15,00 кв. м (туалет), які є частиною його квартири. Орендна плата становить 10 доларів США (згідно з курсом Національного банку України на момент платежу) за 1 кв. м. Договір укладений строком на 10 років.

Того ж дня, 20 серпня 2005 року, сторони підписали акт прийому-передачі предмета оренди.

Не зважаючи на закінчення строку дії договору оренди (20 серпня 2015 року), ОСББ Одесит продовжує використовувати та відмовляється повернути належні йому приміщення.

З моменту укладення договору та до моменту його припинення орендар жодного разу не сплатив орендної плати.

Посилаючись на неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язання та порушення його прав як власника майна, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по сплаті орендної плати за останні

33 місяці строку дії договору оренди у розмірі 11 814 доларів США, що еквівалентно 250 641,09 грн, та виселити його зі спірних приміщень.

У січні 2016 року ОСББ Одесит звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору оренди нікчемним.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що до звернення ОСОБА_1 з первісним позовом до суду, ОСББ Одесит не було відомо про існування оспорюваного договору оренди від 20 серпня 2005 року, оскільки приміщення, зазначені у договорі оренди, не є тими приміщеннями, які фактично займає ОСББ. Зокрема вказувало на те, що ОСББ Одесит займає окреме приміщення, позначене на плані першого поверху будинку цифрою ХІІІ , та приміщення, позначене на плані першого поверху будинку цифрою ХІ , площа яких становить 18,9 кв. м. та 2,6 кв. м. Відповідно до технічного паспорта І поверху будинку зазначені приміщення є технічними, відносяться до приміщень загального користування.

Відповідно до Статуту ОСББ Одесит уповноваженими особами на укладення договорів є правління та голова правління ОСББ. ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСББ при підписанні оспорюваного договору оренди, був керуючим справами ОСББ, а отже не мав повноважень на укладення правочинів від імені ОСББ. Наявність проставленої печатки ОСББ Одесит на договорі оренди

від 20 серпня 2005 року зумовлена тим, що на момент укладення договору

ОСОБА_1 був головою правління ОСББ і мав доступ до неї.

Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір оренди підлягав нотаріальному посвідченню, однак відомості про посвідчення його нотаріусом відсутні, у зв`язку з чим він вважається неукладеним.

Посилаючись на наведене, позивач за зустрічним позовом просив визнати нікчемним договір оренди, укладений 20 серпня 2005 року між ОСББ Одесит та ОСОБА_1 , а також застосувати до первісних позовних вимог ОСОБА_1 наслідки спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСББ Одесит відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 було відомо про порушення його прав ще з 2005 року, однак з позовом про стягнення заборгованості за договором оренди він звернувся лише у 2015 році, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні його вимог у зв`язку з пропуском позовної давності, про наслідки спливу якої заявлено відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору оренди нікчемним, суд першої інстанції зазначив, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення договору оренди не свідчить про його нікчемність. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору - предмета оренди, розміру орендної плати, строку дії договору, порядку розрахунків та відповідно до акту прийому-передачі орендодавець передав орендарю приміщення, у зв`язку з чим відповідно до положень частини другої статті 220 ЦК України, зазначений правочин є дійсним.

Суд відхилив також доводи ОСББ Одесит про недійсність договору оренди з підстав підписання його неуповноваженою особою, посилаючись на те, що ОСББ Одесит не надано зареєстрований у встановленому законом порядку Статут у редакції, чинній на момент підписання договору, яким визначені обмеження та розмежування повноважень посадових осіб, що унеможливлює встановити наявність чи відсутність у ОСОБА_3 повноважень на укладення договорів від імені ОСББ.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення висновки суду про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні первісного позову у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки ці вимоги є необгрунтованими. ОСББ Одесит займає технічне приміщення площею

18,9 кв. м, а не приміщення зазначені в договорі оренди, площею 20,8 кв. м та 15,00 кв. м. Технічний паспорт квартири позивача не містить плану квартири, у зв`язку з чим неможливо встановити наявність у ній приміщень площею

20,8 кв. м та 15 кв. м. Наданий позивачем ОСОБА_1 акт-прийому передачі зазначених приміщень від 20 серпня 2005 року, не може слугувати підтвердженням прийняття їх ОСББ Одесит , оскільки зазначені приміщення відсутні і в технічному паспорті першого поверху будинку АДРЕСА_2 . З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту укладення та виконання договору оренди приміщень.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у частині відмови у задоволенні його первісних позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його позову , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском позовної давності є помилковим, оскільки суд належним чином не перевірив обгрунтованість позовних вимог. У свою чергу апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що матеріали справи не містять доказів укладення та виконання договору оренди, а також того, що ОСББ Одесит займає спірні приміщення. Однак позивач надав суду акт-прийому передачі приміщень, підписаний обома сторонами. Щодо посилань апеляційного суду на відсутність доказів на підтвердження здійснення ОСББ Одесит орендних платежів, то їх і не може бути, оскільки вони жодного разу не здійснювалися, про що ОСОБА_1 зазначав у позовній заяві. Спірні приміщення площею 20,8 кв. м та 15 кв. м є складовою частиною належної позивачеві на праві власності квартири, а тому вони не можуть відображатися у технічному паспорті як окремі приміщення. Зазначена обставина спростовує висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем того, що ОСББ Одесит займає спірні приміщення. Договір оренди від 20 серпня 2005 року та акт прийому-передачі не визнані судом недійсними чи нікчемними. Продовження користування відповідачем спірними приміщення позбавляє позивача можливості реалізувати права власника, передбачені статтями 316, 317, 319, 321 ЦК України.

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСББ Одесит , у якому заявник просив у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовити та залишити без змін рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСББ Одесит про визнання договору оренди нікчемним в апеляційному порядку не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 20 вересня 2002 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 14 травня 2004 року, частка ОСОБА_1 у праві власності на квартиру становить 83/100.

20 серпня 2002 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ОСББ Одесит (орендарем), від імені якого діяв керуючий справами ОСОБА_3 укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування приміщення площею 20,8 кв. м для розміщення в ньому управління та бухгалтерії ОСББ Одесит та приміщення площею 15 кв. м, у якому розміщений туалет. Зазначені приміщення є частиною квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Пунктом 2 договору передбачено, що за оренду зазначених приміщень ОСББ Одесит щомісячно сплачує ОСОБА_1 гривневий еквівалент 10 доларів США на момент оплати за 1 кв. м.

Строк дії договору становить 10 років (пункт 3 договору), після закінчення якого орендар повертає орендодавцю орендовані приміщення у відремонтованому виді та демонтує все установлене там обладнання (пункт 4 договору).

Того ж дня, 20 серпня 2005 року, сторони підписали акт прийому-передачі приміщень площею 20,8 кв. м та 15 кв. м, які є частиною квартири АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Основним обов`язком наймодавця є обов`язок передати наймачеві майно належної якості та у належний строк (статті 765, 767 ЦК України). Під передачею майна слід розуміти дії наймодавця, спрямовані на переміщення цього майна з його майнової сфери у майнову сферу наймача.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства (стаття 526 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до наявного у матеріалах справи договору оренди від 20 серпня

2005 року, його предметом є приміщення площею 20,8 кв. м та 15 кв. м, які, як зазначав позивач, є частиною його квартири АДРЕСА_1 (загальна площа 292 кв. м), що були передані у користування ОСББ Одесит відповідно до акту прийому-передачі від 20 серпня 2005 року.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за договором оренди від 20 серпня 2005 року, укладеним між ним та ОСББ Одесит в особі керуючого справами ОСББ Островського С. А., а також про виселення ОСББ Одесит , суд першої інстанції вважав їх такими, що грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, однак відмовив у їх задоволенні у зв`язку зі спливом позовної давності про наслідки застосування якої заявив представник ОСББ Одесит .

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Частиною четвертою статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз положень статей 256, 261, 267 ЦК України дає підстави для висновку, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції повинно бути зазначено: встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносин; доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження укладення та виконання оспорюваного договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ОСББ Одесит , а тому вказав на безпідставне застосування судом першої інстанції позовної давності, як самостійної підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У резолютивній частині оскаржуваної постанови апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з виключенням із мотивувальної частини рішення висновків суду про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог за спливом позовної давності, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ураховуючи, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дійшов висновку про обгрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 , але застосував наслідки спливу позовної давності, зазначення у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції про виключення із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції лише висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності, із залишенням без змін рішення суду першої інстанції у іншій частині, свідчить про те, що резолютивна частина оскаржуваного судового рішення не відповідає його мотивувальній частині.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Посилаючись на те, що згідно з технічним паспортом першого поверху будинку АДРЕСА_2 , затвердженим 03 квітня

2002 року Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, не існує приміщень площею 20,8 кв. м та 15,00 кв. м, а ОСББ Одесит розміщене у технічному приміщенні площею 18,90 кв. м, суд апеляційної інстанції не надав оцінки документам щодо об`єктів нерухомості, розташованих на першому поверсі по АДРЕСА_2 , наданих Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради, зокрема плану І поверху цього будинку, складеного 17 лютого

2007 року, на якому відсутнє технічне приміщення площею 18,90 кв. м

(т. 1 а. с. 145-159), та технічному паспорту квартири позивача, відповідно якого ОСОБА_1 , станом на 14 травня 2004 року, належить 83/100 частки у зазначеній квартирі, та не з`ясував, чи є приміщення площею 20,8 кв. м та

15,00 кв. м, складовою частиною квартири позивача.

Зазначені порушення норм процесуального права є істотними, оскільки унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. В силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути зазначені процесуальні порушення, що унеможливлює ухвалення ним остаточного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи у суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним остаточного судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржуване судове рішення відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко