Постанова

від 02.09.2021 по справі 522/21892/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2399/21

Номер справи місцевого суду: 522/21892/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2021 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/21892/15

Номер провадження: 22-ц/813/2399/21

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),

- суддів - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І. ,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку Одесит ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку Одесит про стягнення заборгованості та виселення, зустрічним позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку Одесит до ОСОБА_1 про визнання договору оренди від 20 серпня 2005 року нікчемним, за апеляційною скаргою адвоката Фірсова Дмитра Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Бойчука А.Ю. о 15 годині 19 хвилині 11 червня 2018 року, повний текст рішення складений 21 червня 2018 року,

встановив:

2. Описова частина

2.1 Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку Одесит на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі - 250 641,09 гривень; 2) виселити Об`єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку Одесит з приміщення, загальною площею - 20,8 кв. м., та приміщення, загальною площею - 15 кв. м., які є частиною квартири АДРЕСА_1 . Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

ОСОБА_1 обґрунтовуює свої позовні вимоги тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2 .

20 серпня 2005 року між ним та ОСББ Одесит укладено договір оренди, відповідно до умов якого він передав відповідачу у тимчасове користування приміщення, площею - 20,8 кв. м., для розміщення в ньому управління та бухгалтерії ОСББ Одесит і приміщення, площею - 15,00 кв. м. (туалет), які є частиною його квартири. Орендна плата становить - 10 доларів США, згідно з курсом Національного банку України на момент платежу, за 1 кв. м.. Договір укладений строком на 10 років.

Того ж дня, 20 серпня 2005 року, сторони підписали акт прийому-передачі предмета оренди.

Не зважаючи на закінчення строку дії договору оренди (20 серпня 2015 року), ОСББ Одесит продовжує використовувати приміщення та відмовляється повернути належні йому приміщення.

З моменту укладення договору та до моменту його припинення орендар жодного разу не сплатив орендної плати.

Позивач посилається на неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язання та порушення його прав як власника майна (Т. 1, а. с. 1 - 2).

2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції

У січні 2016 року ОСББ Одесит звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визнати договір оренди від 20.08.2005 року, сторонами якого зазначено ОСОБА_1 та ОСББ Одесит , нікчемним.

Зустрічні позовні вимоги ОСББ Одесит мотивовані тим, що до звернення ОСОБА_1 з первісним позовом до суду ОСББ Одесит не було відомо про існування оспорюваного договору оренди від 20 серпня 2005 року, оскільки приміщення, зазначені у договорі оренди, не є тими приміщеннями, які фактично займає ОСББ. Зокрема вказує на те, що ОСББ Одесит займає окреме приміщення, позначене на плані першого поверху будинку цифрою ХІІІ , та приміщення, позначене на плані першого поверху будинку цифрою ХІ , площа яких становить - 18,9 кв. м. та 2,6 кв. м.. Відповідно до технічного паспорта І поверху будинку зазначені приміщення є технічними, відносяться до приміщень загального користування.

Відповідно до Статуту ОСББ Одесит уповноваженими особами на укладення договорів є правління та голова правління ОСББ. ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСББ при підписанні оспорюваного договору оренди, був керуючим справами ОСББ, а отже не мав повноважень на укладення правочинів від імені ОСББ. Наявність проставленої печатки ОСББ Одесит на договорі оренди від 20 серпня 2005 року зумовлена тим, що на момент укладення договору ОСОБА_1 був головою правління ОСББ і мав доступ до неї.

Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вищевказаний договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню. Однак, відомості про посвідчення його нотаріусом відсутні, у зв`язку з чим він вважається неукладеним.

Позивач за зустрічним позовом просить також застосувати до первісних позовних вимог ОСОБА_1 наслідки спливу позовної давності (Т. 1, а. с. 23 -29).

2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСББ Одесит відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 було відомо про порушення його прав ще з 2005 року. Однак, з позовом про стягнення заборгованості за договором оренди він звернувся лише у 2015 році, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні його вимог у зв`язку з пропуском позовної давності, про наслідки спливу якої заявлено відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору оренди нікчемним, суд першої інстанції зазначив, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення договору оренди не свідчить про його нікчемність. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору - предмета оренди, розміру орендної плати, строку дії договору, порядку розрахунків та відповідно до акту прийому-передачі орендодавець передав орендарю приміщення, у зв`язку з чим відповідно до положень частини другої статті 220 ЦК України, зазначений правочин є дійсним.

Суд відхилив також доводи ОСББ Одесит про недійсність договору оренди з підстав підписання його неуповноваженою особою, посилаючись на те, що ОСББ Одесит не надано зареєстрований у встановленому законом порядку Статут у редакції, чинній на момент підписання договору, яким визначені обмеження та розмежування повноважень посадових осіб, що унеможливлює встановлення наявності чи відсутності у ОСОБА_2 повноважень на укладення договорів від імені ОСББ (Т. 2, а. с. 16 - 19).

2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Фірсов Дмитро Олександрович, діючий від імені ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні первісної позовної заяви ОСОБА_1 .. Ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що по договору оренди від 20.08.2005 року ОСББ Одесит повинно було сплачувати орендну плату кожного місяця до закінчення строку дії договору; 2) договір оренди діяв до 20.08.2015 року, а позов було подано у жовтні 2015 року; 3) безпідставно суд першої інстанції дійшов до висновку про пропуск строку позовної давності стосовно вимоги про виселення ОСББ Одесит з приміщення, яке було передано по договору оренди; 4) за останні три роки дії договору ОСОБА_1 не пропустив строк позовної давності, так як позовну давність необхідно розраховувати по кожному нездійсненному платежу ОСББ Одесит по договору оренди (Т. 2, а. с. 23 - 25).

2.6 Узагальнені доводи учасників справи в апеляційному суді

У відзиві на апеляційну скаргу ОСББ Одесит просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 11.06.2018 року.

ОСББ Одесит зазначає, що: 1) приміщення, на яке посилається ОСОБА_1 у своїй позовній заяві, не є тим приміщення, яке займає ОСББ Одесит ; 2) ОСОБА_1 не надав до суду технічний паспорт на його квартиру; 3) ОСББ Одесит займає для своєї роботи технічне приміщення на 1-му поверсі, загальною площею - 18,9 кв. м., і знаходиться поряд із приміщенням, яке має загальну площу - 47,5 кв. м.; 4) частина наданого ОСОБА_1 технічного паспорту не відповідає технічному паспорту 1-го поверху будинку; 5) договір оренди не міг бути укладений між ОСОБА_1 як орендодавцем та ОСОБА_2 як представником ОСББ Одесит , оскільки останній не мав повноважень підписання такого договору; 6) відповідно до ст. 794 ЦК України договір найму будівлі укладений на строк не менше одного року підлягає державній реєстрації (Т. 2, а. с. 41 - 47).

2.7 Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення висновки суду про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні первісного позову у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки ці вимоги є необґрунтованими. ОСББ Одесит займає технічне приміщення, площею - 18,9 кв. м., а не приміщення, зазначені в договорі оренди, площею - 20,8 кв. м. та 15,00 кв. м.. Технічний паспорт квартири позивача не містить плану квартири, у зв`язку з чим неможливо встановити наявність у ній приміщень, площею - 20,8 кв. м. та 15 кв. м.. Наданий позивачем ОСОБА_1 акт-прийому передачі зазначених приміщень від 20 серпня 2005 року не може слугувати підтвердженням прийняття їх ОСББ Одесит , оскільки зазначені приміщення відсутні і в технічному паспорті першого поверху будинку АДРЕСА_3 . З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту укладення та виконання договору оренди приміщень (Т. 2, а. с. 71 - 74).

2.8 Короткий зміст постанови Верховного Суду

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 , але застосував наслідки спливу позовної давності. Зазначення у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції про виключення із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції лише висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності, із залишенням без змін рішення суду першої інстанції у іншій частині, свідчить про те, що резолютивна частина оскаржуваного судового рішення не відповідає його мотивувальній частині (Т. 2, а. с. 107 - 112).

2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.12.2020 року прийнято до свого провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року. Справу призначено до розгляду (Т. 2, а. с. 115).

У судовому засіданні адвокат Брагарчук О.Р., діючий від імені ОСББ Одесит , апеляційну скаргу просив залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, неодноразове призначення справи до розгляду, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

3.1 Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Фірсова Дмитра Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню частково.

3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 20 вересня 2002 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 . Згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 14 травня 2004 року, частка ОСОБА_1 у праві власності на квартиру становить - 83/100 частин.

20 серпня 2002 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ОСББ Одесит (орендарем), від імені якого діяв керуючий справами Островський С.А., укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування приміщення, площею - 20,8 кв. м., для розміщення в ньому управління та бухгалтерії ОСББ Одесит , та приміщення, площею - 15 кв. м., у якому розміщений туалет.

Пунктом 2 договору передбачено, що за оренду зазначених приміщень ОСББ Одесит щомісячно сплачує ОСОБА_1 гривневий еквівалент 10 доларів США за 1 кв. м. на момент оплати

Строк дії договору становить - 10 років (пункт 3 договору), після закінчення якого орендар повертає орендодавцю орендовані приміщення у відремонтованому виді та демонтує все установлене там обладнання (пункт 4 договору).

Того ж дня, 20 серпня 2005 року, сторони підписали акт прийому-передачі приміщень, площею - 20,8 кв. м., та 15 кв. м.

3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСББ Одесит про визнання договору оренди нікчемним в апеляційному порядку не оскаржується.

Тому, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Переглядаючи справу та виконуючи вказівки Верховного Суду України викладені у постанові від 11 листопада 2020 року у даній справі, які відповідно до ст. 417 ЦПК України є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про відсутність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .. Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду в частині підстав обґрунтування відмови у задоволенні первісного позову.

3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 20 вересня 2002 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , яка складається з п`яти кімнат.

Відповідно даних, які зазначені у свідоцтві про право власності на квартиру від 20 вересня 2002 року, 20.10.2003 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 17/100 частин цієї квартири. 12.05.2004 року ОСОБА_1 подарував 9/100 частини вказаної квартири. 24.05.2004 року ОСОБА_1 подарував 35/100 частини вказаної квартири. Загалом відчужено 61/100 частин квартири.

Тобто, станом на 24.05.2004 року ОСОБА_1 був власником 39/100 частин квартири АДРЕСА_4 , що також підтверджується листом Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради від 24.03.2016 року.

Відповідно до договору оренди від 20 серпня 2005 року, його предметом є - приміщення, площею - 20,8 кв. м. та 15 кв. м., які, як зазначав позивач, є частиною його квартири АДРЕСА_2 (загальна площа - 292 кв. м.), що були передані у користування ОСББ Одесит відповідно до акту прийому-передачі від 20 серпня 2005 року.

Відповідно до технічного паспорту квартири позивачастаном на 14 травня 2004 року, ОСОБА_1 належить 83/100 частки у зазначеній квартирі.

Також, у вказаному технічному паспорті зазначена загальна площа 5 (п`яти) кімнат - 292,00 кв. м., без зазначення переліку таких кімнат та площі кожної з кімнат.

Також, варто зауважити, що згідно з технічним паспортом першого поверху будинку АДРЕСА_3 , затвердженим 03 квітня 2002 року Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, не існує приміщень, площею - 20,8 кв. м. та 15,00 кв. м.. ОСББ Одесит розміщене у технічному приміщенні, площею - 18,90 кв. м..

У технічному паспорті квартири АДРЕСА_4 , станом на 14 травня 2004 року, вже наявне приміщення, площею - 20,8 кв. м., однак відсутнє приміщення, площею - 15,00 кв. м..

Відповідно до акту приймання-передачі житлового комплексу від 01.10.2011 року ТОВ Одесит передало на баланс ОСББ Одесит , зокрема і інші технічні приміщення, площею - 18,9 кв. м..

З матеріалів справи неможливо встановити: - по-перше, які кімнати належали ОСОБА_1 станом на момент видачі свідоцтва про право власності у 2002 році; - по-друге, неможливо встановити які частини квартири були відчужені; - по-третє, неможливо встановити, якими приміщеннями квартири, станом на 20.08.2005 року, ОСОБА_1 міг розпоряджатись, у зв`язку з чим також неможливо встановити чи є приміщення, площею - 20,8 кв. м. та

15,00 кв. м., складовою частиною квартири позивача.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Основним обов`язком наймодавця є обов`язок передати наймачеві майно належної якості та у належний строк (статті 765, 767 ЦК України). Під передачею майна слід розуміти дії наймодавця, спрямовані на переміщення цього майна з його майнової сфери у майнову сферу наймача.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства (стаття 526 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до наявного у матеріалах справи договору оренди від 20 серпня

2005 року, його предметом є приміщення, площею - 20,8 кв. м. та 15 кв. м., які, як зазначив позивач, є частиною його квартири АДРЕСА_2 (загальна площа - 292 кв. м.), що були передані у користування ОСББ Одесит відповідно до акту прийому-передачі від 20 серпня 2005 року.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за договором оренди від 20 серпня 2005 року, укладеним між ним та ОСББ Одесит , в особі керуючого справами ОСББ Островського С.А., а також про виселення ОСББ Одесит , суд першої інстанції вважав їх такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, однак відмовив у їх задоволенні у зв`язку зі спливом позовної давності про наслідки застосування якої заявив представник ОСББ Одесит .

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Частиною четвертою статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз положень статей 256, 261, 267 ЦК України дає підстави для висновку, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності для захисту своїх прав.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступних обставин.

Так, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 20 серпня 2008 року уклав договір оренди приміщення, загальною площею - 20,8 кв. м., та приміщення, загальною площею - 15 кв. м., які є частиною квартири АДРЕСА_1 , з ОСББ Одесит . При цьому, суд зазначив, що факт передачі зазначених приміщень підтверджується актом прийому-передачі від 20.08.2005 року.

Однак, даний висновок суду не підтверджується належними і допустимими доказами, які маються в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСББ Одесит не займає приміщення, загальною площею - 20,8 кв. м., та приміщення, загальною площею - 15 кв. м., а займає приміщення, площею - 18,9 кв. м., і знаходиться поряд з приміщенням, яке має загальну площу - 47,5 кв. м. (Т. 1, а. с.31, 35 - 36).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що з моменту укладання договору та до моменту його припинення відповідач жодного разу не сплатив орендної плати, у зв`язку з чим, вважає, що у відповідача перед ним існує невиконане грошове зобов`язання в сумі - 11 814 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 06 жовтня 2015 року становить - 250 641,09 грн..

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 Договору оренди, на який посилається позивач, та копія якого мається у справі (Т. 1, а. с. 7), за оренду приміщення ОСББ Одесит повинен сплачувати щомісячно ОСОБА_1 в національній валюті України, з розрахунку еквівалент 10 (десяти) доларів США по курсу НБУ, за квадратний метр, на момент оплати. Тобто, по 358 доларів США кожного місяця, протягом 10 років.

Однак, як встановлено судом та не заперечувалося сторонами по справі, за весь термін дії договору оренди від 20.08.2005 року і протягом 10 років, позивач кошти від ОСББ Одесит не отримував жодного разу.

Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення і виконання спірного договору оренди приміщень, укладеного між ОСОБА_1 і ОСББ Одесит .

При таких обставинах, у суду не було правових підстав застосовувати до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки строк позовної давності застосовується лише у разі обґрунтованості позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 по строку позовної давності, суд не вказав, з яких підстав він відмовляє у позові про стягнення грошових коштів за оренду приміщення в межах строку позовної давності та з яких підстав він відмовляє в позові про виселення ОСББ Одесит із приміщень, які на думку суду першої інстанції належать позивачу ОСОБА_1 ..

З цих підстав колегія суддів зазначає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за їх безпідставністю, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСББ Одесит займає приміщення, які належать на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 ..

Що стосується факту передачі зазначених приміщень, який на думку суду підтверджується актом прийому-передачі від 20.08.2005 року (Т. 1, а. с. 8), то колегія суддів зазначає, що вказаний акт не може бути доказом того, що ОСББ Одесит прийняло в оренду приміщення, загальною площею - 20,8 кв. м., та приміщення, загальною площею - 15 кв. м., оскільки згідно технічного паспорту таких приміщень на першому поверсі будинку, розташованого за адресою - АДРЕСА_3 , не існує (Т. 1, а. с. 31, 35 - 36).

Більше того, згідно Акту приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу Товариства забудовників Одесит на користь ОСББ Одесит , останньому окрім іншого, були передані технічні приміщення, площею - 18,9 кв. м., які на даний час займає ОСББ Одесит (Т. 1, а. с. 40 - 44).

Також колегія суддів звертає увагу, що за правилами, передбаченими ч. 2 ст. 759, ч. 2 ст. 793, ст. 794 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості укладення договору найму (оренди).

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менше як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Оскільки договір оренди по даній справі підлягає нотаріальному посвідченню, а право оренди позивача підлягає державній реєстрації, правовідносини оренди нерухомого майна між сторонами по даній справі не виникли.

3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Фірсова Дмитра Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі Бюрг та інші проти Франції (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гору проти Греції №2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції не у повні мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що рішення підлягає зміні в частині обґрунтування підстав відмови у задоволені первісних позовних вимог ОСОБА_1 за вищевказаного обґрунтування.

3.6 Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Фірсова Дмитра Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 червня 2018 року - змінити в частині обґрунтування підстав відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 13 вересня 2021 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Суддів О. В. Князюк

О. М. Таварткіладзе