Постанова

від 17.11.2020 по справі 683/3334/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 683/3334/19

Провадження № 22-ц/4820/1783/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Купельського А.В. (суддя-доповідач),

Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.

за участю учасників справи: апелянта ОСОБА_1 , її представника адвоката Кашина В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 серпня 2020 року (суддя Сагайдак І.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Немиринецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування,

в с т а н о в и в :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . До складу спадщини після її смерті увійшла земельна ділянка площею 2,17 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Немиринецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. 23 червня 2000 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_4 сертифікат на земельну частку (пай).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. До складу спадщини після її смерті увійшла вищезазначена земельна ділянка площею 2,17 га, яку вона набула в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , однак не оформила.

Позивач вказує, що вона є єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_4 , прийняла спадщину у встановленому законом порядку та оформила частину спадкового майна.

Однак, вона не може оформити спадкові права на спірну земельну ділянку через відсутність належного підтвердження факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 , а також через те, що у заповіті, складеному від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , предметом заповідального розпорядження є сертифікат на земельну частку (пай), а не земельна ділянка, та через наявність іншого заповіту від 21 січня 1999 року, за яким ОСОБА_3 усе своє майно заповіла іншій особі.

Вважає, що право успадкувати спірну земельну ділянку мала саме ОСОБА_4 на підставі заповіту від 23 червня 2000 року, оскільки 19 червня 2003 року на підставі рішення Немиринецької сільської ради №4 взамін вищезазначеного сертифікату ОСОБА_3 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №757252, тому саме ця земельна ділянка входить до складу спадкового майна згідно заповіту.

Оскільки ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 за заповітом, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, розпорядилась речами померлої та здійснила її поховання, проте за життя не оформила спадкових прав, тому ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_4 , має право на належну ОСОБА_3 спірну земельну ділянку.

У зв`язку з цим позивач просила суд встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнати за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,17 га, що розташована на території Немиринецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області у межах згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 №757252 від 19 червня 2003 року.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2020 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_2 .

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити її позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає, що вказане рішення ґрунтується на недоведених обставинах, що мають значення для справи, судом допущено однобічність, неповноту та необ`єктивність в дослідженні доказів по справі, судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що позивачем не доведено факт прийняття спадщини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_3 . Такі висновки суду не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. За доводами апелянта ОСОБА_4 прийняла після смерті ОСОБА_3 спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а саме вона розпорядилась речами, які належали покійній, здійснила її поховання. Зазначене підтвердилось й показаннями свідків у суді першої інстанції, які суд оцінив критично.

Місцевим судом не надано належної оцінки тій обставині, що правовстановлюючий документ на земельну ділянку, а саме Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1757252, виданий на ім`я ОСОБА_3 , був у матері позивача, ОСОБА_4 в наявності одразу після смерті власниці, про що вказали свідки. Окрім того, заповіт, посвідчений Немиринецькою сільською радою 23 червня 2000 року, також був наявний в ОСОБА_4 одразу після смерті спадкодавця.

ОСОБА_3 взамін Сертифікату отримала Державний акт на право приватної власності на землю, а в заповіт відповідні зміни не внесла, то сама земельна ділянка, яка вказана в Державному акті серії Р1757252, входить до складу спадкового майна згідно заповіту. Таким чином, мати позивача мала право саме на земельну ділянку в межах Державного акту.

Натомість, всупереч вимогам ЦПК України, будь-яких належних та допустимих доказів на спростування обставин обґрунтування позову, відповідачем не надано.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 серпня 2020 року - без змін як законне та обґрунтоване, судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Зазначає, що в матеріалах спадкової справи №587/2004 відсутні будь-які відомості, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , таких доказів позивач не надала і у суді першої інстанції. Отже, ОСОБА_4 не прийняла спадщину.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 , її представника адвоката Кашина В.А., перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Деркачі Старокостянтинівського району Хмельницької області померла ОСОБА_4 , яка для позивачки ОСОБА_1 була матір`ю (а. с. 9).

На день своєї смерті ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала по АДРЕСА_1 разом із чоловіком ОСОБА_5 та сином ОСОБА_6 , що підтверджується копією довідки Немиринецької сільської ради від 24 вересня 2012 року (а. с. 44).

10 квітня 2012 року за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №246/2011 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , що вбачається з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (а. с. 32, 38-40).

Того ж дня чоловік померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 подали нотаріусу заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_4

26 листопада 2012 року на ім`я ОСОБА_1 державний нотаріус видала свідоцтва про право на спадщину за законом на належне ОСОБА_4 майно, а саме, земельну ділянку площею 2,11 га з кадастровим номером 6824286200:05:015:0100 (а. с. 59).

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи №246/2011, заведеної 10 квітня 2012 року Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.31-66).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Деркачі Старокостянтинівського району Хмельницької області померла ОСОБА_3 (а. с. 23-зворот). На день своєї смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала одна по АДРЕСА_1 (а. с. 27-зворот).

21 січня 1999 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем Немиринецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Коломієць В.І., яким належний їй на день смерті житловий будинок, хлів, літню кухню, надвірні будівлі, а також усе інше належне їй на день смерті майно заповіла своїй племінниці ОСОБА_2 (а. с. 24).

23 червня 2000 року ОСОБА_3 склала ще один заповіт, посвідчений секретарем Немиринецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Коломієць В.І., зареєстрований в реєстрі за №16, яким належний їй сертифікат на право на земельну частку (пай) заповіла ОСОБА_4 (а. с. 12).

19 червня 2003 року ОСОБА_3 отримала Державний акт на право приватної власності на землю на земельну ділянку площею 2, 17 га, кадастровий номер 6822180700:03:002:0206, серії Р1 №757252 (а.с. 11).

24 вересня 2004 року за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №587/2004 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а. с. 23-30).

Того ж дня на ім`я ОСОБА_2 державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належний ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 28).

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи №587/2004, заведеної 24 вересня 2004 року Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.22-28).

При цьому, в матеріалах спадкової справи №587/2004 відсутні будь-які відомості, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 прийняла спадщину за заповітом від 23 червня 2000 року після смерті ОСОБА_3 .

Згідно довідки виконавчого комітету Немиринецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області №745 від 6 листопада 2019 року вбачається, що на день смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала одна по АДРЕСА_1 (а. с. 13).

З матеріалів спадкової справи №587/2004, заведеної 24 вересня 2004 року Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_4 у визначений законом шестимісячний строк з часу відкриття спадщини із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 не зверталась.

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_6 показав, що ОСОБА_3 була сусідкою його матері ОСОБА_4 , яку остання доглядала, а після смерті хоронила. Від матері він чув, що ОСОБА_3 заповіла їй земельну частку (пай). Зі слів матері йому відомо, що після смерті ОСОБА_3 її племінниця ОСОБА_2 дозволила взяти матері деякі речі померлої, а саме: посуд та садовий інвентар. Щодо державного акту на спірну земельну ділянку, то свідок спочатку вказував, що про державний акт йому нічого не відомо, а потім вказав, що державний акт його мати забрала собі після смерті ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_7 показала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були сусідами і остання доглядала ОСОБА_3 , допомагала у її похованні. Свідок вказувала, що зі слів ОСОБА_4 їй було відомо, що ОСОБА_3 заповіла їй свій пай, і коли ще була жива, то віддала для ОСОБА_4 державний акт.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що будь-яких належних доказів, які б достовірно підтверджували факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 у порядку, визначеному ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК Української РСР, позивачем не надано, а також не надано доказів, які б свідчили, що ОСОБА_4 фактично вступила в управління спірною земельною ділянкою (паєм) розміром 2,17 га, користувалась цією земельною ділянкою.

У рішенні зазначено, що показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не доводять фактичного вступу в управління спадковим майном матері позивача після смерті ОСОБА_3 . Показання свідків суд оцінив критично, оскільки вони різняться та не узгоджуються як між собою, так і з показаннями позивача ОСОБА_1 , та в цілому не доводять фактичного вступу в управління спадковим майном ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 .

Сам факт знаходження у позивача Державного акту на право приватної власності на землю після смерті ОСОБА_3 не є доказом прийняття спадщини її матір`ю ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 .

При цьому місцевий суд зіслався на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2020 року у справі №235/5845/17 (провадження №61-39889св18).

За висновками суду оскільки ОСОБА_4 не прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у порядку, визначеному частиною першою, другою статті 549 ЦК Української РСР, та не набула права на спірну земельну ділянку, тому ця земельна ділянка не увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , з огляду на що, її спадкоємиця ОСОБА_1 також не набула права на спірну земельну ділянку.

З таким висновком погоджується Хмельницький апеляційний суд.

Так, відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст.524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно зі ст.534 ЦК Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст.548 ЦК Української РСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга ст.549 ЦК Української РСР).

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України , спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У відповідності до роз`яснень пункту 11 Постанови Пленуму Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року №7 , при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай), основним документом, що посвідчує таке право є сертифікат про право на земельну частку (пай). А згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року , сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до статті 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України ).

Згідно зі ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Посилання апелянта на те, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що позивачем не доведено факт прийняття спадщини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_3 , є безпідставними, не можуть бути підставою для задоволення позову та спростовуються матеріалами справи.

Хмельницький апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належних доказів, які б достовірно підтверджували факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 , позивачем не надано, а також не надано доказів, які б свідчили, що ОСОБА_4 фактично вступила в управління спірною земельною ділянкою (паєм) розміром 2,17 га, користувалась цією земельною ділянкою.

Необґрунтованими є посилання апелянта, що місцевим судом не надано належної оцінки тій обставині, що правовстановлюючий документ на земельну ділянку, а саме Державний акт на право приватної власності на землю серії Р1757252, виданий на ім`я ОСОБА_3 , а також заповіт, посвідчений Немиринецькою сільською радою 23 червня 2000 року, були у матері позивача, ОСОБА_4 в наявності одразу після смерті власниці, про що вказали свідки. Наявність вказаних документів вже після смерті заповідача не означає безумовного прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті ОСОБА_3 , та не узгоджується з нормами законодавства.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки ОСОБА_3 взамін Сертифікату отримала Державний акт на право приватної власності на землю, а в заповіт відповідні зміни не внесла, то сама земельна ділянка, яка вказана в Державному акті серії Р1757252, входить до складу спадкового майна згідно заповіту, тому мати позивача мала право саме на земельну ділянку в межах Державного акту, не може свідчити про наявність підстав для задоволення позову.

Суд першої інстанцій правильно виходив з того, що ОСОБА_3 у заповіті від 23 червня 2003 року заповіла ОСОБА_8 право на земельні частки (паї), але за життя після складення заповіту отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 2,17 га, кадастровий номер 6822180700:03:002:0206, серії Р1 №757252 від 19 червня 2003 року проте розпорядження щодо цих земельних ділянок на час своєї смерті на користь ОСОБА_8 спадкодавець не зробила, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 за заповітом, оскільки після виділу частки (паю) в натурі (на місцевості) припинилось право спадкодавця як власника земель колишнього сільськогосподарського підприємства на частку (пай), а спадкодавець набув право власності на індивідуально визначену земельну ділянку, щодо якої і відкрилась спадщина, відповідно, ОСОБА_8 не набула права спадкування зазначеної земельної ділянки за заповітом від 23 червня 2003 року.

Необґрунтованим є посилання ОСОБА_1 , що будь-яких належних та допустимих доказів на спростування обставин обґрунтування позову, відповідачем не надано. За положеннями ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Перелічені норми процесуального закону означають, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суду належить постановити рішення у справі на користь протилежної сторони, розтлумачивши на її користь усі припущення, що не були доведені позивачем під час розгляду справи. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: проте, доведення підстав позову покладається на позивача, якщо правило про протилежне не міститься у певному законодавчому приписі.

Суд визнає позов необґрунтованим, якщо позивач не доведе зворотного.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про обґрунтованість позову, а стосуються переоцінки доказів.

Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04), тому апеляційний суд вважає, що решта аргументів апелянта на правильність рішення не впливає, а є лише її незгодою з прийнятим рішенням.

Оскільки судове рішення правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 20 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року.

Судді А.В. Купельський

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк