Постанова

від 23.11.2020 по справі 910/3016/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. Справа№ 910/3016/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Енд Маркетинг Телентс

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020

у справі № 910/3016/20 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Захарченко Валерія Григоровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Енд Маркетинг Телентс

про стягнення 121 000,00 грн

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець Захарченко Валерій Григорович (далі - ФОП Захарченко В.Г., позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Енд Маркетинг Телентс (далі - ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс , відповідач) про стягнення 121 000,00 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди від 10.11.2017 (далі - договір) щодо сплати орендних платежів за користування у період з 10.01.2018 по 10.05.2019 орендованим майном.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/3016/20 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс на користь ФОП Захарченка В.Г. борг за договором оренди від 10.11.2017 у розмірі 112 000,00 грн, судовий збір у розмірі 1 945,65 грн та банківські витрати у розмірі 41,65 грн; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що доказів визнання недійсним чи оспорення у судовому порядку договору матеріали справи не містять; відповідач не скористався своїм правом на подання зустрічного позову про визнання недійсним договору, а сам факт заявлення такої вимоги у відзиві на позовну заяву жодним чином не зумовлює підстав для надання правової оцінки цьому договору з точки зору його недійсності (нікчемності); матеріалами справи підтверджується, що відповідач користувався орендованим згідно договору майном в межах спірного періоду, а відтак, загальний розмір орендної плати, який підлягав сплаті відповідачем позивачеві, становить 112 000,00 грн; матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань зі сплати орендних платежів у зазначеній сумі, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позову у вказаній частині.

Водночас, судом встановлено, що інша частина заявленої до стягнення суми заборгованості складається із відшкодування комунальних послуг, спожитих відповідачем, однак, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження їх обсягів та вартості; при цьому, позивачем було заявлено до стягнення саме заборгованість по орендній платі, а не сукупність несплачених відповідачем орендної плати та відшкодування комунальних витрат, у зв`язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт вказував на зміну судом предметів доказування, що не було відображено в оскаржуваному рішенні з метою приховати необ`єктивність суду, внаслідок якої відповідач не скористався правом на подання зустрічного позову; під час укладення договору оренди мало місце порушення ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки об`єктом оренди є житлове приміщення (квартира), використання якого як офісу заборонено згідно з ч.2 ст. 813 ЦК України та ст. 6 Житлового кодексу Української РСР; судом не враховано, що договір оренди є нікчемним в силу закону, а відтак, відсутня потреба у визнанні його недійсним; відсутні підстави вважати договір оренди укладеним, оскільки під час його підписання сторонами не була досягнута згода з усіх йото істотних умов, а саме, не визначено предмет договору (яка саме 1/2 частина квартири передається в оренду).

Також апелянт посилався на те, що в порушення норм процесуального права суд необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про залучення в якості свідка та допит ОСОБА_1 (колишнього директора відповідача) та доньки позивача, чим унеможливив встановлення низки обставин, які мають значення для справи.

Крім того, скаржник стверджував про необхідність встановлення нової обставини щодо наявності у позивача права власності на вказане у договорі оренди приміщення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/3016/20, розгляд апеляційної скарги призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено ФОП Захарченку В.Г. строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/3016/20.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на безпідставність посилань апелянта на положення ч.2 ст.813 ЦПК України та ст. 6 Житлового Кодексу Української РСР, оскільки громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, у тому числі, здавати в оренду; позивачем було доведено, що за адресою місцезнаходження товариства по вул. Тургенєвська 15, офісу фактично не існує; суд надав об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, правомірно встановив предмет доказування у даній справі, врахував презумпцію правомірності правочину та дійшов справедливого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.11.2017 між ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс (у тексті договору - орендар) в особі директора Захарченко Дар`ї Валеріївни та ФОП Захарченком В.Г. (у тексті договору - орендодавець) було укладено договір оренди (далі - договір), у відповідності п.п. 1.1., 1.2., 2.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування Ѕ квартири, яка розташована за адресою: 03170, м. Київ, вул. Перемоги, буд. 7, кв. 3, для розташування офісу.

Загальна площа об`єкта, що орендується, складає Ѕ частини від 48 кв.м., тобто 24 кв.м (п. 1.3. договору).

Згідно з п. 3.1 договору приймання-передача об`єкта, що орендується, здійснюється на підставі даного договору та відповідного акту приймання-передачі або фактичного забезпечення орендодавцем доступу до приміщення.

Договір укладено сторонами на строк один рік до 10.11.2018 (п. 4.1. договору). Сторони погодили, що після закінчення строку договору оренди, без заперечень щодо цього з боку орендодавця договір автоматично пролонгується на відповідний строк (п. 4.2. договору).

У пункті 5.1. договору встановлено, що орендна плата за об`єкт, що орендується, встановлюється у розмірі 7 000,00 грн на місяць.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що орендар також несе всі витрати з утримання та експлуатації нерухомості, сплачує належні платежі та збори (у тому числі, послуги з газо-, водо-, енерго-, теплопостачання та Інтернет).

Орендар також несе всі витрати з оренди та експлуатації електронної, комп`ютерної та печатної (принтери) техніки (п. 5.3. договору).

Відповідно до п.п. 5.4., 5.5. договору плата за договором незалежно від результатів господарської діяльності орендаря та форми оплати здійснюється щомісячно або за домовленістю з орендодавцем щоквартально 10 числа місяця або першого місяця кварталу, наступного за звітним.

У пункті 6.3. договору передбачено, що на вимогу орендаря орендодавець зобов`язаний щоквартально надавати рахунки на оплату орендної плати, інших платежів за цим договором і актом про виконання послуг з оренди орендарю.

Згідно з п. 8.2 договору при передачі об`єкта, що орендується, складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами.

На виконання умов договору, 10.11.2017 між ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс (орендар) в особі директора ОСОБА_1 та ФОП Захарченком В.Г. (орендодавець) було складено акт приймання-передачі приміщення, у відповідності до якого орендодавець передав, а орендар прийняв Ѕ частини приміщення у тимчасове володіння та користування за адресою: 03170, м. Київ, вул. Перемоги, буд. 7, кв. 3.

10.01.2018 ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс в особі директора ОСОБА_1 було надано гарантійний лист, в якому відповідач просив ФОП Захарченка В.Г. про відстрочку платежів за надання послуг оренди за період першого кварталу 2018 року, а також наступні за ним платежі у зв`язку з вирішенням спірних питань з учасниками відповідача. Оплата гарантувалась за першої можливості.

10.01.2019 ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс в особі директора ОСОБА_1 було підписано боргову розписку, згідно якої відповідач зобов`язувався повернути ФОП Захарченку В.Г. кошти за договором в сумі 84 000,00 грн.

22.01.2019 між ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс (орендар) в особі директора ОСОБА_1 та ФОП Захарченком В.Г. (орендодавець) складено акт виконання послуг оренди, згідно якого зобов`язання відповідача за договором із орендної плати за 2018 рік складають 84 000,00 грн.

10.05.2019 між ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс в особі директора ОСОБА_1 та ФОП Захарченком В.Г. (орендодавець) складено акт виконання послуг оренди, згідно якого зобов`язання відповідача за договором із орендної плати за 2019 рік станом на 10.05.2019 складають 37 000,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не здійснив оплату орендної плати, нарахованої за користування у період з 10.01.2018 по 10.05.2019 орендованим приміщенням за договором оренди від 10.11.2017, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог частково, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення ФОП Захарченком В.Г. та ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс договору оренди від 10.11.2017 було спрямоване на отримання останнім у користування приміщення та одночасного обов`язку із здійснення оплати за таке користування.

При цьому, посилання відповідача на те, що вказаний договір має ознаки підробки і містить абсурдні пункти, що перешкоджають реальному настанню правових наслідків, які обумовлені цим договором, а також має бути визнаний недійсним на підставі п. 5 ст. 203, ст. 232 ЦК України як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, на переконання колегії суддів, правомірно відхилені місцевим господарським судом, виходячи з наступного.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Разом з тим, доказів визнання недійсним чи оспорення у судовому порядку договору оренди від 10.11.2017 матеріали справи не містять.

Водночас, колегія суддів враховує, що під час розгляду справи судом першої інстанції було роз`яснено представнику відповідача, що останній вправі звернутись до суду в межах даної справи із зустрічним позовом про визнання недійсним даного договору, проте, сам факт заявлення такої вимоги у відзиві на позовну заяву жодним чином не зумовлює підстав для надання правової оцінки цьому договору з точки зору його недійсності (нікчемності).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не скористався своїм правом на подання зустрічного позову про визнання недійсним договору, в той час як, в силу приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи апелянта про те, що даний договір є нікчемним в силу закону, а відтак, відсутня потреба у визнанні його недійсним, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на наступне.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом , але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що жодною законодавчою нормою, у тому числі положеннями ч.2 ст. 813 ЦК України та ст. 6 Житлового кодексу Української РСР, на які посилається апелянт, не передбачено нікчемність договору оренди з наведених ним підстав.

Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, під предметом спору розуміється об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем. Предмет доказування - це коло обставин, які належить установити по конкретній справі і які необхідні для правильного вирішення справи по суті, тобто ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

У даній справі предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за договором по орендній платі, а відтак, до предмету доказування у даній справі входять наступні обставини: 1) передання позивачем відповідачеві об`єкта оренди у користування; 2) наявність у відповідача заборгованості за орендними платежами, нарахованими за період користування ним орендованим майном.

Враховуючи викладене, доводи відповідача з приводу повноважень колишнього директора відповідача ОСОБА_1 на укладення договору, родинних зв`язків між колишнім директором відповідача та позивачем, складних умов праці колишнього директора відповідача, податкової звітності позивача, судових справ між сторонами та директором відповідача, а також кримінальних проваджень, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки не входять до предмету доказування у даній справі.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач, вважаючи, що договір оренди від 10.11.2017 не відповідає вимогам законодавства з наведених у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі підстав, не скористався своїм правом на оспорення його у судовому порядку, у тому числі, в межах даного спору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що укладений між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, договір оренди від 10.11.2017, в силу приписів частини 1 статті 204 ЦК України, станом на дату розгляду даної справи є чинним та правомірним.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як було зазначено вище, на виконання вказаного договору сторонами 10.11.2017 складено Акт приймання-передачі приміщення, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове користування Ѕ частини приміщення у тимчасове володіння та користування за адресою: 03170, м. Київ, вул. Перемоги, буд. 7, кв. 3 (об`єкт оренди за договором).

З огляду на те, що сторонами не надано доказів припинення фактичного користування відповідачем орендованим майном, зокрема, акту, яким би підтверджувалось повернення орендарем орендодавцю об`єкта оренди з користування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс користувалось орендованим за договором приміщенням у період з 10.11.2017 по 10.05.2019, тобто, в межах спірного періоду (10.01.2018 по 10.05.2019), за який позивач просить стягнути з відповідача орендну плату.

Пунктами 1, 4 статті 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що орендна плата за об`єкт, що орендується, встановлюється у розмірі 7 000,00 грн на місяць.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, за спірний період з 10.01.2018 по 10.05.2019 (16 місяців) загальний розмір орендної плати, який підлягав сплаті відповідачем на користь позивача становить 112 000,00 грн (16 місяців х 7 000,00 грн.).

При цьому, посилання відповідача на те, що позивачем не складались акти наданих послуг оренди щомісячно, а відтак, ним не підтверджено факт користування ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс спірним майном, правомірно відхилені місцевим господарським судом, оскільки для підтвердження обставин орендного користування майном та припинення користування майном в межах договору оренди належними доказами користування є акти прийому-передачі в оренду майна та акт повернення майна з орендного користування.

За наявності складеного сторонами акту прийому-передачі в оренду майна та відсутності акту про повернення з орендного користування майна, акт надання послуг оренди жодним чином не підтверджує та не спростовує факту передання в оренду та/або орендного користування спірним майном, а також не впливає на виникнення обов`язку зі сплати орендних платежів та перебіг строку на здійснення оплати.

Крім того, в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, судом першої інстанції враховано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц та постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №640/12616/17, відповідно до якої фактом початку та відповідно припинення орендних правовідносин є підписання акту приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Разом з тим, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача за вказаний період (з 10.01.2018 по 10.05.2019) заборгованість з орендної плати у розмірі 121 000,00 грн.

Згідно наданих суду першої інстанції пояснень позивача, до вказаної суми окрім орендної плати також включено суму заборгованості з відшкодування комунальних послуг, спожитих відповідачем.

Однак, як правильно зазначив місцевий господарський суд, такі доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, оскільки, на відміну від орендної плати, обсяг та вартість спожитих орендарем комунальних послуг підлягає доведенню відповідними документами (актом надання послуг, розрахунком тощо).

Крім того, за змістом як позовної заяви, так і доданої до неї копії претензії від 10.05.2019, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 121 000,00 грн саме за орендною платою за користування майном у період з 10.01.2018 по 10.05.2019, та не зазначалось, що до даної суми також включена заборгованість із відшкодування комунальних послуг.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 5.4. договору сторони погодили, що плата за договором незалежно від форми оплати здійснюється щомісячно або за домовленістю з орендодавцем щоквартально 10 числа місяця або першого місяця кварталу, наступного за звітним.

Разом з тим, доказів сплати платежів за договором за користування орендованим майном у період з 10.01.2018 по 10.05.2019 у розмірі 112 000,00 грн ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання у користування об`єкту оренди відповідачем не заперечується, а позивачем належними та допустимими доказами доведено настання строку здійснення оплати за таке користування, водночас, доказів сплати орендних платежів за спірний період відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір в сумі 112 000,00 грн підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню частково у вказаній сумі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково та стягнення з ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс на користь ФОП Захарченка В.Г. 112 000,00 грн заборгованості. У задоволенні позову в іншій частині місцевим господарським судом правомірно відмовлено.

При цьому, судова колегія відхиляє як безпідставні твердження скаржника про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи норм процесуального права, що на думку відповідача проявилось, зокрема, в діях суду щодо відхилення його клопотання про залучення в якості свідка та допит ОСОБА_1 , яка є колишнім директором відповідача та донькою позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 87 ГПК України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідач, вважаючи подані позивачем документи та твердження суперечливими, з метою всебічного, повного, об`єктивного дослідження наявних у справі доказів, просив залучити в якості свідка та допитати ОСОБА_1 , яка була директором ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс на момент укладення договору оренди та підписання більшості доданих до позовної заяви документів.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, заявляючи вказане клопотання відповідачем не було обґрунтовано необхідність виклику свідка з огляду на обставини, які мають значення для вирішення даної справи.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка, в якій зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

За приписами ч. 1 ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Враховуючи вказані вимоги процесуального законодавства, місцевим господарським судом протокольною ухвалою від 18.06.2020 правомірно відмовлено у задоволенні вказаного клопотання про виклик та допит свідка, оскільки свідок викликається за наявності відповідної заяви, однак, така заява в матеріалах справи відсутня.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/3016/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Арт Енд Маркетинг Телентс має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Енд Маркетинг Телентс на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/3016/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/3016/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 у справі №910/3016/20.

4. Матеріали справи №910/3016/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз