Рішення

від 20.11.2020 по справі 420/180/18

НОВОПСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 20.11.2020

ЄУ № 420/180/18

Провадження №2/942/4/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року Новопсковський районний суд Луганської області

в складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Г.О.,

представника відповідача адвоката Чесебієва А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Друга Луганська державна нотаріальна контора,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить визнати недійсним заповіт, складений 22 червня 2012 року ОСОБА_3 , посвідчений Державним нотаріусом Другої Луганської державної нотаріальної контори СаприкіноюГ.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1- 464.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Луганськ померла його мати ОСОБА_3 . Він і його мати були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживали разом на момент її смерті. Після смерті матері він звернувся до приватного нотаріуса Новопсковського нотаріального округу Луганської області Кулікової Я.В. з заявою про прийняття спадщини, яка повідомила йому, посилаючись на те, що спадкова справа після смерті матері вже відкрита приватним нотаріусом Білокуракінського нотаріального округу Луганської області Зарубовою С.О. за заявою ОСОБА_2 . При зверненні до нотаріуса Зарубової С.О. йому стало відомо, що його мати за життя склала заповіт, яким заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося своїй онуці ОСОБА_2 . Також позивач зазначив, що його матір ОСОБА_3 за життя страждала на хронічний психічний розлад у формі органічного ураження головного мозку складного генезу (гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин головного мозку). Органічний маревний розлад на фоні помірного зниження когнітивних функцій. Наявний дефект психічного розладу такий, що позбавляв його матір здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Внаслідок чого рішенням Артемівського районного суду м. Луганськ від 12.11.2013 року ОСОБА_3 було визнано недієздатною та встановлено над нею опіку призначивши його опікуном. Хворіти його мати почала ще з 2011 року, постійно перебувала під наглядом лікаря психіатра.

Таким чином, державний нотаріус при посвідченні заповіту не пересвідчилася у повній цивільній дієздатності ОСОБА_3 , а оскільки в силу свого психічного захворювання вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, заповіт підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана цивільна справа 24.10.2018 передана на розгляд судді Пронька В.В.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 24.10.2018 дана цивільна справа прийнята до провадження, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 23.11.2018.

У строк, встановлений судом, представник відповідача - адвокат Чесебієв А.П. надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позовної заяви повністю. В обгрунтування заперечень посилався на те, що будь-яких доказів на підтвердження доводів про те, що заповідач ОСОБА_3 була недостатньо інтегрована в суспільстві, погано орієнтувалася у своїх правах та обов`язках, мала на момент посвідчення заповіту розлади у психіці, позивачем не надано. Померла ОСОБА_3 за життя мала намір заповісти майно своїй онуці ОСОБА_2 , бо та підтримувала з нею соціальні контакти, піклувалася за нею, доглядала. А з сином, позивачем ОСОБА_1 , у неї були постійні конфлікти на фоні його зловживання спиртними напоями. Тому маючи на меті відповідну волю вона розпорядилася майном, при цьому нотаріусом, відповідно до наданих повноважень було перевірено особу спадкодавця та посвідчено заповіт. У позивача не має жодних доказів та фактів про не усвідомлення померлою на момент посвідчення заповіту- 22.06.2012 року значення своїх дій та можливість керувати ними, бо на той час вона була у добрій пам`яті та ясному розумі, твердженням чого є відсутність обліку її у лікаря психіатра та записів у медичній картці на наявність у ОСОБА_3 психічних розладів.

18.01.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

30.08.2019 року судом постановлено ухвалу про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Провадження у справі зупинено до одержання висновку експерта.

24.01.2020 року судом постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі.

Позивач та його представник в судове засідання, призначене на 12.11.2020 не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про причини своєї неявки, суд не повідомили, заяв про розгляд справи без їх участі до суду не надали. У чинність п.1.ч.3 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути дану справу без їх участі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, в поданій до суду заяві просила розглянути справу без її участі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позивача заперечував, підтримав обставини, викладені у відзиві на позову заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засіданні не з`явився надав заяву про розгляд справи без його участі.

Свідок ОСОБА_5 , в судовому засіданні пояснила, що вона з 2015 року допомагала позивачу ОСОБА_1 в догляді за його матір`ю ОСОБА_3 , яка в силу свого віку та стану здоров`я не могла самостійно за собою доглядати. ОСОБА_1 проживав разом зі своєю матір`ю до моменту її смерті, опікувався нею, турбувався про неї. Жодного разу вона не бачила, щоб відповідач приходила та провідувала свою бабусю.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною позивача та на протязі 2010-2011 вони проживала разом з матір`ю її чоловіка . В 2010 році почалися перші ознаки психічного захворювання ОСОБА_3 . Психічні розлади проявлялися в тому, що ОСОБА_3 постійно вчиняла скандали, їй здавалося, що вони хочуть її отруїти, відмовлялася користуватися посудом, брати від них їжу. Лікар терапевт порадив їм звернутися до лікаря психіатра, що вони і зробили. Тривалий час ОСОБА_3 була під наглядом лікаря психіатра. Коли вони з чоловіком проживали вже за іншою адресою, їм стало відомо про те, що до ОСОБА_3 навідуються онука та колишня дружина позивача, та під час чергового їх візиту з квартири пропали кошти та документи.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона доводиться сестрою позивачу, а померла ОСОБА_3 - її тітка. В червні 2011 року вона приїздила по особистим справам в м. Луганськ та заходила в гості до тітки і тоді, під час спілкування з останньою вона помітила дивну поведінку та розмови тітки. ОСОБА_3 весь час розповідала, що син з невісткою хочуть її отруїти, що по всій квартирі знаходяться якісь хімічні речовини. Також тітка розповідала, що до неї навідуються колишня невістка ОСОБА_14 та онука ОСОБА_2 . Спілкувалася зі своєю тіткою вона і в 2014 році та стан її здоров`я був поганий. Тітка ОСОБА_3 забувалася , забалакувалася останнім часом вона взагалі її не розуміла.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона знала ОСОБА_3 тривалий час. Вона жила в с.Ганусівка Новопсковського району, потім її син забрав до себе в м.Луганськ. Під час бойових дій в м. Луганськ в 2014 році син вивозив свою матір в с. Новорозсош Новопсковського району, яка там проживала деякий час. Під час спілкування з ОСОБА_3 в 2014 році у останньої були приступи злості, їй постійно щось ввижалося. Також ОСОБА_3 розповідала їй , що гроші та документи в неї забрали колишня невістка та онука, вона також не любила другу дружину свого сина, оскільки та весь час намагалася її ( ОСОБА_3 ) отруїти. За життя ОСОБА_3 говорила, що все, що належить їй вона залишить своєму сину.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона проживала по сусідству, в одному будинку, де мешкала ОСОБА_3 . Син ОСОБА_1 разом з матір`ю не проживав, а лише навідувався до неї. Також свідок пояснила, що приблизно влітку 2011 року відбувся конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , внаслідок чого син ОСОБА_1 закрив матір у квартирі, залишивши її навіть без телефону і остання вимушена була просити їжу у перехожих через вікно квартири. Зі слів ОСОБА_3 їй відомо, що ОСОБА_1 піднімав руку на матір. Приблизно з осені 2011 року до ОСОБА_3 почали навідуватися та доглядати за нею колишня невістка ОСОБА_14 та онука ОСОБА_2 . Стан здоров`я ОСОБА_3 був задовільний та відповідав її віку. Вона завжди була привітна, товариська, могла підтримати розмову. Будь яких психічних відхилень вона за ОСОБА_3 на помічала.

Свідок ОСОБА_16 судовому засіданні пояснила, що покійна ОСОБА_3 була її подругою та взагалі з сім`єю ОСОБА_1 були дружні стосунки. Спочатку проживав з ОСОБА_3 її син ОСОБА_1 , а потім вона залишилася в квартирі одна. ОСОБА_3 розповідала їй, що з сином у неї конфліктні відносини, він простягає на неї руки , ображає її разом з невісткою. Дуже часто ОСОБА_1 залишав свою матір одну в квартирі без їжі, а в силу похилого віку та захворювання ніг, остання не могла собі самостійно придбати їжу. З часом вона взагалі перестала входити з квартири. Приблизно в літку 2011 року вона ОСОБА_3 наполегливо прохала покликати до неї колишню невістку ОСОБА_14 , яка згодом разом зі своєю донькою ОСОБА_2 доглядали стареньку, піклувалися про неї. За життя ОСОБА_3 говорила, що належна їй земельна частка (пай) після смерті дістанеться у спадок онуці ОСОБА_2 , так як з сином ОСОБА_1 у неї погані стосунки. Всі документи ОСОБА_3 віддала на зберігання колишній невістці ОСОБА_14 та онуці ОСОБА_2 . З 2012 року ОСОБА_1 почав приводити до квартири ОСОБА_3 лікарів психіатрів, посилаючись на те, що остання перебуває в неадекватному стані. Але вона постійно спілкувалася з ОСОБА_3 і будь-яких психічних розладів за нею не помічала.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що вона є колишньою дружиною ОСОБА_1 , шлюб між ними давно розірвано. ОСОБА_3 була її свекрухою. Хоча вона розірвала шлюб з її сином ОСОБА_1 , але з колишньою свекрухою відносини були добрі, вони постійно спілкувалися. Але приблизно з 2008 року відносини між ними погіршилися, вони перестали спілкуватися, з приводу того ОСОБА_3 весь час говорила, що земельна частка (пай) після її смерті залишиться онучці ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 це не подобалося, він заборонив приходити до ОСОБА_3 , провідувати її, та взагалі забрав ключ від квартири. З 2011 року вона з донькою ОСОБА_2 знову почали навідуватися до ОСОБА_3 , опікувалися нею, доглядали. Вона завжди була в адекватному стані, товариська, привітна. Будь-яких психічних розладів вони за ОСОБА_3 не помічали. Влітку 2012 року ОСОБА_3 добровільно, перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, залишила заповіт на ім`я своєї онуки ОСОБА_2 .

Заслухавши пояснення представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане 04.10.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новопсковського районного управління юстиції у Луганській області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , видане 07.12.2017 року Новопсковським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Луганській області.

За життя, 22 червня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт, який був посвідчений державним нотаріусом Другої Луганської державної нотаріальної контори Саприкіною Г.І.

Вказаним заповітом все своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, що вона за законом матиме право, вона заповіла ОСОБА_2 .

У вказаному заповіті ОСОБА_3 власноруч написала, що заповіт нею прочитано вголос і підписаний особисто.

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним заповіту, ОСОБА_1 просив визнати заповіт недійсним з підстав того, що спадкодавець ОСОБА_3 в момент підписання заповіту за станом свого здоров`я не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а тому її волевиявлення не було вільним. На думку позивача про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 свідчить рішення Артемівського районного суду м. Луганька від 12.11.2013 року про визнання недієздатною ОСОБА_3 та встановлення над нею опіки.

У ст.1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За вимогами ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

За клопотанням позивача, судом була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза на вирішення якої було поставлено питання: чи могла розуміти ОСОБА_3 значення своїх дій та керувати ними на момент складення заповіту від 22.06.2012 року. Проведення експертизи доручено експертам Сватівської обласної психіатричної лікарні Луганської області.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 124 від 18.06.2018 року ОСОБА_3 на момент складання заповіту від 22.06.2012, виявляла ознаки хронічного психічного розладу у вигляді : органічного ураження мозку складного генезу. Органічний маячний розлад (Згідно з МКХ -10 F 06.2) на тлі помірного зниження когнітивних функцій (F 06.8), що позбавляло її здатності усвідомлювати значення своїх та керувати ними.

Під час розгляду справи представником відповідача було заявлено клопотання, про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, яке мотивовано тим, що експерти під час проведення експертизи послалися на акт експертизи від 30.09.2013 року, проведений за життя померлої в рамках цивільної справи про визнання її недієздатною, що є недоречним. Відповідним актом не було визначено з якого моменту ОСОБА_3 фактично захворіла психічним захворюванням і перші записи про підтвердження наявності психічних розладів зроблено саме 12.11.2012 року і підтверджено їх саме відповідною експертизою 30.09.2013 року, тобто через 1 рік та 3 місяці з моменту укладання заповіту. Крім того, згідно ухвали суду про призначення посмертної судової психіатричної експертизи в розпорядження експерта була надана цивільна справа і медична карта амбулаторного хворого № 22848 відносно ОСОБА_3 , згідно якої будь які записи лікарів про її психічні розлади станом на 22.06.2012 року відсутні. Але під час проведення експертизи експерти послалися на соматичну амбулаторну карту ОСОБА_3 , яка взагалі не надавалася судом експертам для дослідження, відсутня в матеріалах цивільної справи. Тому, оскільки експерти фактично вдаються до умовиводів не з підстав технічного дослідження, а на підставі міркувань та посилань на дані, які протирічать та не відповідають даним в медичній картці амбулаторного хворого № 22848 відносно померлої ОСОБА_3 , вважав, що вказаний висновок є необгрунтованим, суперечить іншим матеріалам справи та таким, що викликає сумніви в його правильності.

В судовому засіданні було встановлено, що висновок експерта суперечить матеріалам справи, оскільки згідно ухвали Новопсковського районного суду Луганської області про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи від 21.05.2018 року судом, в розпорядження експерта були надані матеріали цивільної справи № 420/180/18 та медична карта амбулаторного хворого № 22848 відносно ОСОБА_3 . Згідно даної медичної карти будь які записи лікарів про психічні розлади ОСОБА_3 станом на 22.06.2012 року відсутні. Натомість зі змісту висновку судово-психіатричного експерта № 124 вбачається, що останній посилається на записи соматичної амбулаторної карти, яка взагалі не надавалася судом експертам для дослідження, відсутня в матеріалах цивільної справи, та в якій нібито маються записи про огляд ОСОБА_3 лікарем психіатром 06.10.2011,17.01.2012, 22.03.2012,14.05.2012.

Допитаний в судовому засіданні експерт пояснив, що дійсно, соматична амбулаторна карта ОСОБА_3 йому не була надана судом для дослідження, але оскільки він ще в 2013 році проводив амбулаторну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_3 для вирішення питання щодо дієздатності і йому для дослідження була надана дана картка, тому вважав за можливе послатися на неї і під час проведення посмертної судово-психіатричної експертизи .

Враховуючи зазначені протиріччя у висновку експерта, за клопотанням представника відповідача, судом була призначена повторна посмертна судово-психіатрична експертиза на вирішення якої було поставлено питання : чи страждала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 будь яким хронічним психічним захворюванням станом на 22.06.2012 року? Якщо так, то яким саме? Чи здатна була ОСОБА_3 за станом здоров`я усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними на момент складення заповіту від 22.06.2012 року ? Якщо так, то наскільки істотно? Чи була ОСОБА_3 при складанні заповіту 22.06.2012 року абсолютно неспроможною розуміти значення своїх дій та/або керувати ними? Проведення експертизи доручено експертам Комунального закладу охорони здоров`я Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3 .

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 15 від 13.01.2020 року ОСОБА_3 у період часу , якому відповідає складення заповіту від 22.06.2012, хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла. Відповідно до свого психічного стану була здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, у висновку зазначено, що експертною комісією не може бути прийнята до уваги виписка з медичної карти № 22848 з Луганської психіатричної лікарні - установа ЛНР , де першим оглядом зазначено 06.10.11 р., так як виписка не відповідає фактичним даним оглядів ОСОБА_3 , зафіксованим в оригіналі медичної карти за тим же номером (22848) амбулаторного хворого з ЛОКПНБ, окрім 22.05.2013 р. .

Висновок про недієздатність учасника правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч.1 ст.225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Враховуючи, що висновок судово-психіатричного експерта № 124 від 18.06.2018, згідно якого ОСОБА_3 під час посвідчення заповіту не здатна була усвідомлювати значення своїх та керувати ними суперечить матеріалам справи та викликає сумніви, суд вважає за необхідне відхилити даний доказ.

Показання допитаних в судовому засіданні свідків також не підтверджують факту наявності у ОСОБА_3 виражених психічних захворювань і стверджувати з таких пояснень про те, що остання на момент посвідчення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій, суд не може.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем та представником позивача не подано суду достатніх та переконливих доказів на підтвердження факту, що оскаржуваний заповіт від 22.06.2012 року не відповідав волі заповідача ОСОБА_3 та саме, що остання в силу свого психічного захворювання не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, надавши оцінку кожному аргументу, наведеному сторонами та їх представниками в позовних заявах, у відзивах, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, поясненнями свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Відповідно до вимог ч.9 ст.158 ЦПК України суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року у дані справі.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 77-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Друга Луганська державна нотаріальна контора, відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Друга Луганська державна нотаріальна контора.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області 05.03.1996, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: Гіммельфарб Станіслав Олегович , який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №572 від 15.03.2000, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВВ № 1002974 від 24.02.2020, здійснює адвокатську діяльність за адресою: вул. Трудова, 16, м. Старобільськ Луганської області .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Представник відповідача: Чесебієв Андрій Павлович , який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3966 від 15.06.2011, угоди про надання правової допомоги від 02.05.2018, ордеру на надання правової допомоги серії ДН №108615 від 02.05.2018, здійснює адвокатську діяльність за адресою: вул.Енгельса, 71, м.Рубіжне Луганської області .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Друга Луганська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 05382271, місце знаходження: проспект Центральний, 54-Б, м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Новопсковський районний суд Луганської області до Луганського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 12 листопада 2020 року.

Повний текст рішення складено 20 листопада 2020 року.

Суддя: В.В. Пронька