ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
20 листопада 2020 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 733/214/20
Головуючий у першій інстанції - Овчарик В. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1105/20
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Скрипки А.А.
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Державна казначейська служба України
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами: ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Овчарика В.М. від 07 липня 2020 року, місце ухвалення рішення м.Ічня, дата складання повного тексту рішення 07 липня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у розмірі 53 440 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.04.2013 року, яка набрала законної сили 21.05.2013 року, визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області щодо ненарахування та невиплати щомісячної допомоги на дитину, згідно Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''. Судом було зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області нарахувати на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті щомісячної допомоги на дитину - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до п.6 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 13 994 грн. 70 коп. На підставі даного судового рішення Ічнянським районним судом Чернігівської області 14.06.2013 року було видано виконавчий лист. Згідно інформації Державної казначейської служби України, судове рішення по вказаній справі було виконано 22.07.2017 року, при цьому позивач отримала грошові кошти в сумі 13 994 грн. 70 коп. ОСОБА_1 у позові вказує, що тривалість судового і виконавчого проваджень, згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить майже 3 роки і 10 місяців. У позові ОСОБА_1 зазначає, що вона є потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС, її син, ОСОБА_2 до 18 років має статус дитини, що потерпіла від Чорнобильської катастрофи. За час невиконання рішення суду син позивача проходив амбулаторне та стаціонарне лікування, потребував постійного медичного нагляду, ліків та санаторно - курортного лікування, мав проблеми зі здоров`ям та перебував під "Д" - наглядом лікарів невропатолога, кардіолога, офтальмолога та ін. ОСОБА_1 у позові стверджує, що у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення, яким вона захистила законні права та інтереси своєї дитини, їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів, проведенні необхідних витрат у зв`язку з відновленням здоров`я її дитини, при цьому позивач відчувала почуття розпачу у зв`язку із довготривалим виконанням судового рішення, зверненням до суду за захистом порушених прав, мають місце душевні страждання. Позивач вказує, що своєчасна виплата всіх належних сум дала б їй можливість своєчасно і повно пролікувати сина, отримати санаторно-курортне лікування, належне харчування. У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 просила стягнути на її користь на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 53 440 грн., шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. При визначенні розміру моральної шкоди у даній справі, ОСОБА_1 виходила із прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, а саме, рішень, ухвалених на її користь, щодо тривалого невиконання рішень національних судів, постановлених у аналогічних справах.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.07.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Судом стягнуто з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, 10 000 грн. шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 судом відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.07.2020 року в частині визначеної до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України суми відшкодування моральної шкоди, та стягнути на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 53 440 грн., шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Доводи апеляційної скарги вказують, що рішення суду першої інстанції від 07.07.2020 року є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає зміні в частині визначеної до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача суми відшкодування моральної шкоди. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог заявленого нею позову, оскільки рішеннями Європейського Суду з прав людини було задоволено її заяви №3886/12 від 05.12.2011 року, № 78262/12 від 02.08.2012 року, №75372/12 від 05.11.2012 року, № 68845/11 від 20.08.2010 року у аналогічних справах, і за вказаними рішеннями суду держава Україна зобов`язана виконати рішення національного суду та сплатити ОСОБА_1 2 000 євро моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги зазначають, що з врахуванням статті 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї набули статусу частини національного законодавства. Доводи апеляційної скарги стверджують, що відповідно до статті 19 Закону України ''Про міжнародні договори України'', статей 1,17 Закону України ''Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини'', ч.4 статті 10 ЦПК України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, а також практика Європейського Суду з прав людини підлягають застосуванню, як джерело права. При цьому, відповідно до положень статті 1 Закону України ''Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини'', під практикою Суду закон розуміє всю без винятку практику Європейського Суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. З посиланням на рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Коссі проти Сполученого королівства" /Cossey v.the United Kingdom/ 27 вересня 1990 року, Серія А №184, с.14, п.35, ОСОБА_1 зазначає про роз`яснення Європейського Суду з прав людини щодо необхідності дотримуватись прецеденту в інтересах правової стабільності і впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 наголошує на тривалості судового і виконавчого проваджень по виконанню постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.04.2013 року (справа №733/723/13), що становить понад 3 роки. Доводи апеляційної скарги вказують, що спричинена ОСОБА_1 моральна шкода полягає у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів, проведенні необхідних витрат у зв`язку із відновленням здоров`я своєї дитини, почуттям розпачу у зв`язку із довготривалим виконанням судового рішення, необхідністю звернення до суду за захистом порушених прав. ОСОБА_1 у доводах апеляційної скарги зазначає, що вона та її син є потерпілими від аварії на Чорнобильській АЕС, при цьому, її син ОСОБА_2 постійно знаходився на "Д" обліку та потребував санаторно-курортного лікування, і своєчасна виплата всіх належних сум дала б можливість ОСОБА_1 в повному обсязі пролікувати дитину, отримати санаторно-курортне лікування, належне харчування.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.07.2020 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 07.07.2020 року є необґрунтованим, при ухваленні даного рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України зазначає про те, що на виконання виконавчого листа, виданого Ічнянським районним судом Чернігівської області 14.06.2013 року у справі №733/723/13 Державною казначейською службою України перераховано на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 13 994 грн.70 коп. При цьому доводи апеляційної скарги стверджують, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження відповідних рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Доводи апеляційної скарги вказують, що перерахування коштів стягувачам із затримкою відбулось не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства, а виключно у зв`язку із наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями. Доводи апеляційної скарги зазначають, що Казначейством постійно направлялись листи до відповідних органів із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України в частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України стверджує про відсутність бездіяльності Казначейства під час виконання судових рішень у порядку виконання черговості їх надходження. Доводи апеляційної скарги, з посиланням на роз`яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року, вказують, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не проаналізовано, чи дійсно позивачу заподіяно страждання (фізичні, душевні або психічні), та не зазначено, в чому конкретно вони полягали, не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо). Доводи апеляційної скарги зазначають, що у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції від 07.07.2020 року відсутні посилання на стан здоров`я позивача, на наявність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, чи потрібен час та зусилля позивачу для відновлення попереднього стану. Доводи апеляційної скарги стверджують, що позивач в обґрунтування наявності моральної шкоди посилається на практику Європейського Суду з прав людини, проте, не надає доказів на підтвердження факту її душевних страждань. Доводи апеляційної скарги вказують, що розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача не відповідає завданій моральній шкоді, при цьому сума моральної шкоди є завищеною і необґрунтованою.
Відповідно до приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, цивільна справа за апеляційними скаргами: ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.07.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Як вбачається з повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с.90,91,93), сторони отримали копії ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до приписів ч.1,ч.4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 є особою, яка евакуйована із зони відчуження у 1986 році (категорія 2) (а.с.8).
Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.04.2013 року, яка набрала законної сили 21.05.2013 року (а.с.5-6,9) позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по виплаті допомоги на дитину згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", задоволено. Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області щодо ненарахування та невиплати щомісячної допомоги на дитину, згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Судом зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті щомісячної допомоги на дитину - сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст.30 п.6 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 13 994 грн. 70 коп., в тому числі,за період з 30.10.2010 року по 31.12.2010 року - в сумі 909 грн. 70 коп., за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року - в сумі 5 580 грн. 50 коп., за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року - в сумі 6 390 грн. 50 коп. та за період з 01.01.2013 року по 28.02.2013 року - в сумі 1 114 грн. 00 коп. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області на користь держави судові витрати у розмірі 139 грн. 95 коп.
14.06.2013 року Ічнянським районним судом Чернігівської області видано виконавчий лист по справі №733/723/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості по виплаті допомоги на дитину згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.9).
З ухвали Ічнянського районного суду Чернігівської області від 20.11.2013 року (а.с.10) вбачається, що за заявою ОСОБА_1 судом було змінено спосіб і порядок виконання судового рішення за виконавчим листом номер 2-а/733/35/13, виданим Ічнянським районним судом Чернігівської області 14.06.2013 року про зобов`язання Управління соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті щомісячної допомоги на дитину, сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно ст.30 п.6 ЗУ ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 30.10.2010 року по 28.02.2013 року у розмірі 13 994 грн. 70 коп. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті щомісячної допомоги на дитину, сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно ст.30 п.6 ЗУ ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 30.10.2010 року по 28.02.2013 року у розмірі 13 994 грн. 70 коп.
Відповідно до платіжного доручення №52 (#79043351) від 22.02.2017 року, на виконання виконавчого листа Ічнянського районного суду Чернігівської області від 14.06.2013 року №2-а/733/35/13, на користь ОСОБА_1 Державною Казначейською службою України було проведено виплату в розмірі 13 994 грн. 70 коп. (а.с.12).
Як вказує ОСОБА_1 у позові, тривалість судового і виконавчого проваджень, згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить майже 3 роки і 10 місяців.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.07.2020 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України не можуть бути підставою для прийняття апеляційним судом постанови про відмову у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову про стягнення моральної шкоди, виходячи із наступного.
Відповідно до приписів ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України, однією із основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч.1 статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина ''процесу'' в розумінні статті 6 Конвенції (''Іммобільяре Саффі'' проти Італії'', заява 22774/93, 28.07.1999, §63; ''Горнсбі проти Греції'' від 19.03.1997, §40).
У пілотному рішенні ''Юрій Миколайович Іванов проти України'' (заява 40450/04, п.46) Європейський суд з прав людини зазначив: ''...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі ''Метаксас проти Греції'' (Metaxas v.Greece), N8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі ''Лізанець проти України'' (Lizanets v.Ukraine), N6725/03, п.43, від 31 травня 2007 року). У п.54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі ''Сокур проти України'' (Sokur v.Ukraine), N29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі ''Крищук проти України'' (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).
У пунктах 35,38,82 справи ''Бурмич та інші проти України'' Європейський суд вказує на справу ''Бурдов проти Росії'' (№2), в якій зокрема вказано: ''У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу''.
Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 (''Бурдов проти Росії'', ''Юрій Миколайович Іванов проти України'', ''Агрокомплекс проти України'').
У справі KECHKO v.UKRAINE, №63134/00, §26, ЄСПЛ, від 08 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Необхідно зазначити, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути, як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Законом України ''Про гарантії держави щодо виконання судових рішень'' встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України ''Про виконавче провадження'', а також особливості їх виконання.
Частиною 1 статті 3 Закону України ''Про гарантії держави щодо виконання судових рішень'' встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником яких є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №440.
Відповідно до підпункту 2 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, врегульований Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (далі - Порядок) (пункт 1 Порядку).
У пункті 3 даного Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
При цьому, боржники в контексті пункту 2 Порядку - це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.
Відповідно до ч.1 статті 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).
Тлумачення статей: 2,11,172,1167,1173 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Тобто, боржником є відповідний орган місцевого самоврядування, який бере участь у справі, як відповідач.
Вказані правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі №459/274/17, провадження №61-25576сво18.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційний суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі №751/6763/18, провадження №61-12171св19.
Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації є органом місцевого самоврядування, який завдав шкоди та на який поширюються правила, передбачені статтею 1173 ЦК України.
Протиправність дій Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної допомоги на дитину, згідно Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'', встановлена постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16.04.2013 року у справі №733/723/13-а, яка набрала законної сили 21.05.2013 року (а.с.5-6,9).
При розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, необхідно враховувати, що співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
У даній справі, обґрунтовуючи вимоги заявленого позову про відшкодування моральної шкоди, позивач посилалась на довготривале невиконання судового рішення про стягнення на її користь щомісячної допомоги на дитину, відповідно до Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС 2 категорії (а.с.8), її син ОСОБА_2 до 18 років мав статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, знаходився на ''Д'' обліку та потребував санаторно-курортного лікування (а.с.13-18).
Апеляційний суд виходить з того, що тривале невиконання рішення суду призвело до почуття розпачу та душевних страждань позивача, руйнування її життєвих планів, проведення відповідних витрат у зв`язку з відновленням здоров`я своєї дитини, необхідності звернення до суду за захистом порушених прав, і вказані обставини є підставами для відшкодування моральної шкоди. Проте, завдана позивачу моральна шкода має бути відшкодована винною особою - боржником в контексті пункту 2 вказаного вище Порядку, а саме, Управлінням соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, а на Державне казначейство України покладається функція з виконання рішення суду щодо стягнення коштів з боржника - Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації на підставі виконавчого документу (пункт 3 Порядку).
Внаслідок протиправної поведінки Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації позивач зазнала душевних страждань, які призвели до зміни звичайного способу життя, і за даних обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи фактичні обставини справи, норми права, які регламентують спірні правовідносини, а також приймаючи до уваги роз`яснення пунктів 3,5,9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із наступними змінами), характер і спосіб завдання моральної шкоди позивачу, тривалість її перетерплювання, виходячи із вимог розумності, виваженості, справедливості (співмірності), апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. А саме, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації (Чернігівська область, м.Ічня, площа Шевченка, 6, ЄДРПОУ 03196015) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 10 000 (десять тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд вважає, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення на її користь 53 440 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, з посиланням ОСОБА_1 на інші розглянуті судові справи, задоволенню не підлягають, оскільки розмір морального відшкодування по кожній справі визначається судом з врахуванням конкретних обставин, що мають значення для справи. Відповідно до ч.1 статті 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.1,ч.2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Необхідно зазначити, що визначаючи у даній цивільній справі розмір морального відшкодування на користь позивача - 10 000 грн., суд виходив із фактичних встановлених обставин справи, норм права, які регулюють спірні правовідносини, а також із засад виваженості, розумності та справедливості.
Приймаючи до уваги вищенаведене, в тому числі, і положення ч.4 статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України необхідно задовольнити частково. При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.07.2020 року - скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації (Чернігівська область, м.Ічня, площа Шевченка,6, ЄДРПОУ 03196015) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 10 000 (десять тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2020 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації (Чернігівська область, м.Ічня, площа Шевченка,6, ЄДРПОУ 03196015) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 10 000 (десять тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Дата складення повної постанови - 20.11.2020 року.
Головуючий: Судді:
Суд | Чернігівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2020 |
Оприлюднено | 24.11.2020 |
Номер документу | 93034392 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Чернігівський апеляційний суд
Скрипка А. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні