Рішення

від 23.11.2020 по справі 910/12018/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2020Справа № 910/12018/20 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінол" про стягнення 112 410,34 грн Суддя Підченко Ю.О. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агрінол" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінол" (надалі - відповідач) про стягнення основного боргу за договором поставки № 21032018 від 21.03.2018 в сумі 80 000, 00 грн, а також пені в сумі 20 661, 86 грн, 3% річних в сумі 4 800, 00 грн, штрафу в сумі 4 000, 00 грн, штрафу в сумі 8 000, 00 грн та інфляційних втрат в сумі 9 948, 48 грн, що нараховані позивачем до стягнення з відповідача у зв`язку із порушенням відповідачем термінів оплати за товар згідно умов згаданого договору поставки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 відкрито провадження у справі №910/12018/20. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

17.09.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначив, що відповідачем здійснювались погашення заборгованості за поставлений позивачем товар та останні платежі на загальну суму 15 000, 00 грн були здійснені 19.08.2020 та 11.09.2020, при тому що між сторонами не було здійснено звірку розрахунків відповідно до умов договору поставки № 21032018 від 21.03.2018, а отже - розмір основного боргу є недоведеним. Також, щодо вимог в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач вказав на неможливість подвійної відповідальності за одне й те саме порушення та з урахуванням зазначених обставин просив суд відмовити у задоволенні позову.

06.10.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що відповідачем не надано доказів погашення заборгованості за поставлений товар та вказав на те, що штрафні санкції нараховані обґрунтовано та з дотримання вимог чинного законодавства і при цьому з огляду те, що відповідачем було частково сплачено основний борг в сумі 15 000, 00 грн, позивач просив суд зменшити розмір позовних вимог у частині стягнення основного боргу на зазначену суму.

Так, пунктом 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 162 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов`язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки позивачем у своїй відповіді на відзив було заявлено про зменшення розміру позовних вимог, яке на думку суду є обґрунтованим та приймається судом до розгляду, тоді новою ціною позову, виходячи з якої розглядається дана справа є 112 410, 34 грн.

Поряд із тим, розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" від 11.03.2020 за №211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

В подальшому, Кабінетом Міністрів України було винесено ряд постанов, а саме - постанови № 239 від 25.03.2020, № 392 від 20.05.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020 та № 956 від 13.10.2020, відповідно до яких термін карантину неодноразово подовжувався та станом на момент розгляду даної справи термін карантину продовжено до 31.12.2020.

Між тим, 02.04.2020 набули чинності зміни до Господарсько-процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ". Згідно вказаного Закону пункт 4 Прикінцевих положень ГПК України викладений в наступній редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020, було внесено зміни до пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, та викладено його у наступній редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Вказаний Закон набув чинності 17.07.2020.

Поряд із тим, суд враховує положення статті 64 Конституції України якою передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану. Відтак право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов`язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.

Водночас, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням введених обмежень, пов`язаних із запровадженням в Україні карантину), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, з урахуванням наявного у сторін права на продовження відповідних процесуальних строків у зв`язку із запровадженням карантину, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

21.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" (за договором - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лавінол" (за договором - Покупець) було укладено договір поставки № 210318 від 21.03.2018 (надалі - Договір) за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупця продукти нафтоперероблення (оливи та мастильні матеріали) партіями в асортименті та кількості, згідно видаткових накладних, Покупець зобов`язується своєчасно проводити оплату за товар та приймати його на умовах, в порядку та в строки передбачені цим договором.

Пунктом 1.4. Договору, сторони обумовили, що за спливом строку оплати ціна може бути змінена Постачальником без повідомлення та узгодження з Покупцем в односторонньому порядку. Ціна на вже сплачений Товар є незмінною.

Відповідно до п. 5.2. Договору, оплата за товар проводиться Покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки товару.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 179, 180, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) даний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України та є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з видаткових накладних № АП-2703048 від 27.03.2018 на суму 805 536, 29 грн та № АП-2803012 від 28.03.2018 на суму 21 977, 51 грн, копії яких містяться в матеріалах справи, позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 827 513, 80 грн.

Натомість позивач зауважує, що в порушення умов п. 5.2. Договору, станом на 01.08.2020 відповідач здійснив оплату за товар позивачу лише частково - на суму 762 513, 80 грн, а відтак неоплачена сума за поставлений товар складає 65 000, 00 грн.

Натомість, відповідач вказує на те, що між сторонами не було здійснено звірку розрахунків відповідно до умов договору поставки № 21032018 від 21.03.2018, а отже - розмір основного боргу є недоведеним.

Так, за змістом приписів ч. 1 ст. 73 та ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи та при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, згідно ч. 1. ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Як зазначалося вище, факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем відповідно до умов Договору підтверджується видатковими накладними № АП-2703048 від 27.03.2018 на суму 805 536, 29 грн та № АП-2803012 від 28.03.2018 на суму 21 977, 51 грн, а факт оплати - підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 12.04.2018 та 12.07.2018 та наданими відповідачем платіжними дорученнями № 92 від 19.08.2020 та № 134 від 11.09.2020 і саме зазначені первинні документи, з огляду на характер спірних правовідносин та умови Договору, слід вважати належними та допустимим доказами у даній справі, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, тобто факт поставки товару позивачем та факт часткової оплати товару відповідачем.

Посилання відповідача на необхідність проведення звірки розрахунків згідно п. 5.4. Договору та те, що саме на підставі такого акту слід встановлювати розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар - не приймаються судом, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства, звірка розрахунків та складений на підставі такої звірки документ - акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Також, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція, про яку згадано вище, є усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Разом із тим, доказів оплати решти вартості товару на загальну суму 65 000, 00 грн відповідачем суду не надано, а відтак відповідачем порушено права позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 65 000, 00 грн заборгованості за отриманий товар є обґрунтованими, а тому позов у даній частині вимог підлягає задоволенню.

Поряд із тим, за приписами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевикладеного, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 800, 00 грн, що нараховані за період з 01.08.2018 по 01.08.2020 та інфляційні втрати в сумі 9 948, 48 грн за період з серпня 2018 року по червень 2020 року, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати товару за Договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що він є обґрунтованим, у зв`язку із чим позов у даній частині вимог підлягає задоволенню в повному обсязі, в межах розміру заявлених позовних вимог.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Так, відповідно до п. п. 6.2.1. Договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених Договором, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5% від несплаченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалася пеня, від вартості несплаченої суми за кожен день прострочення. При цьому Сторони домовилися, що пеня стягується за весь час прострочення, тобто пеня стягується з моменту виникнення заборгованості Покупця перед Постачальником до моменту повного погашення цієї заборгованості.

У зв`язку із простроченням відповідачем термінів поставки товару, позивачем на підставі зазначеного п. п. 6.2.1. Договору, нараховано до стягнення з відповідача штраф в сумі 4 000, 00 грн та пеню в сумі 20 661, 86 грн за період 31.07.2019 по 31.07.2020.

При цьому, обґрунтовуючи термін стягнення пені за період 31.07.2019 по 31.07.2020, позивач вказує на те, що статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стосовно зазначених доводів позивача, суд зауважує, що згідно положення ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Разом із тим, в п. п. 6.2.1. сторони погодили, що пеня стягується з моменту виникнення заборгованості відповідача перед позивачем до моменту повного погашення цієї заборгованості, тобто сторони встановили інший строк нарахування пені, ніж той, про який йдеться у ч. 6 ст. 232 ГК України (шість місяців).

З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача в частині стягнення пені, нарахованої на підставі п. п. 6.2.1. Договору, підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача.

При цьому суд приймає до уваги доводи відповідача, щодо неможливості подвійної відповідальності за одне й те саме порушення та водночас, суд зауважує, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Дана правова позиція неодноразово знаходила своє висвітлення в судовій практиці та зокрема міститься в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 та від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.

Поряд із тим згідно п. п. 6.2.2. Договору, за прострочення термінів розрахунків, передбачених Договором більше ніж 30 днів, Покупець додатково сплачує штраф у розмірі 10% від несплаченої вартості Товару.

На підставі зазначеного п. п. 6.2.2. Договору, позивачем, у зв`язку із простроченням відповідачем взятих на себе зобов`язань зі сплати вартості поставленого позивачем товару більш як на 30 днів, нараховано до стягнення з відповідача штраф в сумі 8 000, 00 грн.

Стосовно-ж означеної умови Договору, суд зауважує, що одночасне нарахування штрафу за на підставі п. п. 6.2.1. Договору в сумі 4 000, 00 грн та штрафу на підставі п. п. 6.2.2. Договору в сумі 8 000, 00 грн є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення (в даному разі - подвійного нарахування штрафу за несвоєчасну поставку товару), що у суперечить ст. 61 Конституції України, якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а відтак, одночасне застосування п. п. 6.2.1. Договору та п. п. 6.2.2. Договору у спірних правовідносинах виключається, з огляду на те, що припис ст. 61 Конституції України виступає у даному разі як норма прямої дії.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки період прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем товару є тривалим та значно перевищує 30 днів, з огляду на зміст п. п. 6.2.1. Договору та п. п. 6.2.2. Договору, слід дійти висновку, що до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню штраф на підставі п. п. 6.2.2. Договору, який саме визначає можливість нарахування штрафу, у зв`язку із простроченням відповідачем взятих на себе зобов`язань зі сплати вартості поставленого позивачем товару більш як на 30 днів .

При цьому суд зауважує, що частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення штрафу на підставі п. 6.2.2. Договору в сумі 8 000, 00 грн є обґрунтованими та поряд із тим, у позові, в частині вимог про стягнення штрафу на підставі п. 6.2.1. Договору в сумі 4 000,00 грн - слід відмовити, оскільки стягнення даного штрафу призведе до подвійного притягнення відповідача за одне й те саме правопорушення, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладається на обидві сторони, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 126, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, 240, 241, 247, ч. 1. ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Агрінол" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінол" (02160, м. Київ, просп. Соборності, буд. 15, офіс 803; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 39358048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Агрінол" (71100, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Будівельна, буд. 3 А; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 32365441) основний борг в сумі 65 000, 00 грн, 3 % річних в сумі 4 800, 00 грн, інфляційні втрати в сумі 9 948, 48 грн, пеню в сумі 20 661, 86 грн, штраф в сумі 8 000, 00 грн та судовий збір в сумі 2 027, 20 грн. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23.11.2020 року.

Суддя Ю.О. Підченко