Рішення

від 16.11.2020 по справі 938/710/19

ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№938/710/19

Провадження № 2/938/56/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 року селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідачів ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Маротчак М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування в особі Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні власним житлом, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,-

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів, третіх осіб про усунення перешкод у користуванні власним житлом, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , із житлового будинку, особовий рахунок АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона являється одноосібним власником житлового будинку, особовий рахунок № НОМЕР_1 , розміщеного в с Ільці, присілок Голиці, Верховинського району, Івано-Франківської області, успадкованого нею після смерті бабусі ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, вона позбавлена можливості повноцінно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном, оскільки в будинку зареєстровані відповідачі, а саме ОСОБА_4 , який являється її дядьком, а також його дружина ОСОБА_5 та їх неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . При цьому вказала, що сім`я відповідача була зареєстрована в будинку тимчасово, за згодою попереднього власника. З часу їх заселення, в житловому будинку виникають постійні сварки, що призводять до бійок. Зокрема відповідач ОСОБА_4 неодноразово піднімав руку на її матір ОСОБА_9 . Після оформлення нею спадщини у 2018 році, відповідачі почали вести себе ще більш агресивно. Вона та члени її сім`ї зверталися з приводу врегулювання даного питання до Ільцівської сільської ради та до поліції. Крім того, наявне кримінальне провадження, в якому її матір визнано потерпілою, внаслідок побиття її ОСОБА_4 . Також, користуючись житлом, відповідачі не несуть витрат по його утриманню, не сплачують комунальні послуги. Ними захаращено непотрібними речами місця загального користування у будинку, а саме: коридор, веранду. Побудовано без її згоди дерев`яні тимчасові споруди, дровітню та коптильню. Відповідач з дітьми зруйнували стару дровітню, огорожу та обірвали електропроводи до стайні. Внаслідок таких дій відповідачів, вона не може користуватися своїм майном, зробити ремонт та взагалі вільного доступу до належного їй житлового будинку. Оскільки відповідачі систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим проживання в житловому будинку інших членів сім`ї, попереджувальні заходи не дають ніякого результату, а тому вона змушена звернутися з позовом до суду про виселення відповідачів із житлового будинку без надання їм іншого жилого приміщення. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 28.12.2019 відкрито провадження в справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

Відповідачами 17.01.2020 подано до суду відзив на позов, згідно якого вони вважають позовні вимоги безпідставними та такими що не підлягають задоволенню. Зазначають, що вони з дітьми зареєстровані в житловому будинку позивача з 2007 року, однак після оформлення позивачкою права власності на житловий будинок, вона із своєю сім`єю почала зверхньо ставитися до них, принижувати їх, вчиняти скандали з погрозами виселення. З приводу таких дій позивача, вони неодноразово зверталися до Верховинського ВП. Крім того, мати позивача та її тітка, в жовтні 2019 року побили ОСОБА_4 . Також вважають голослівним твердження позивача про те, що вони не несуть витрат по утриманні житлового будинку, оскільки після смерті ОСОБА_8 вони по черзі з позивачем оплачували комунальні послуги. Зазначають, що позивачем не доведено факту створення перешкод у користуванні власністю, порушення правил співжиття, не надано доказів про застосування до них заходів запобігання або громадського впливу, що пов`язана з їх антигромадською поведінкою, а також доказів руйнування, псування житлових приміщень або використання їх не за призначенням, та наявності в них іншого житла. Просять в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 26.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач, його представник позовні вимоги підтримали з аналогічних підстав. Позивач додатково пояснила, що відповідачі в будинку були зареєстровані та проживають з 2007 року за згодою бабусі ОСОБА_8 за умови, що тільки на зимовий період. Згодом було надано дозвіл на проживання до того часу, як підростуть діти. Відповідачі з дітьми зайняли одну житлову кімнату, а вона з покійною бабусею, матір`ю та братом, кухню. Коридор і кладова залишилися у спільному користуванні. Однак згодом почали виникати сварки між її матір`ю та відповідачем ОСОБА_4 , які супроводжувалися побоями, відповідачі нищать житловий будинок, перетворили його на сміттєзвалище. Представник позивача вважає, що внаслідок наведених обставин є всі підстави для виселення відповідачів на підставі ст.116 ЖК, просять позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , яка одночасно являється законним представником малолітніх відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судовому засіданні 08.09.2020 відносно позову заперечили, вважають, що позивач безпідставно посилається на ті обставини, що вони не несуть витрати по утриманню будинку, оскільки вони почергово з позивачкою сплачували комунальні послуги до 2018 року. З 2019 року позивач відмовилася брати в них кошти на комунальні послуги. Також зазначили, що в житловому будинку вони зареєстровані та проживають із згоди матері ОСОБА_8 і до дня її смерті, а саме 2016 року все було добре, конфлікти розпочалися після того, як позивач отримала спадщину. Крім того, в них немає іншого житла крім цього, де вони проживають на даний час. Разом з ними проживають малолітні діти, а тому в разі їх виселення вони залишаться на вулиці. Просили в задоволенні позову відмовити. В судове засідання 16.11.2020 відповідачі повторно не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причин своєї неявки не повідомили, забезпечили участь свого представника, а тому суд вважає за можливе завершувати розгляд справи у відсутності відповідачів.

Представник відповідачів ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечила, вказала, що в спірному житловому будинку разом з відповідачами проживають їх малолітні діти, а тому в разі задоволення позову будуть порушені права дітей і такі будуть позбавлені єдиного житла. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування в особі Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області Маротчак М.Ю. в судовому засіданні пояснила, що оскільки діти відповідачів є малолітніми, в разі задоволення позову за відсутності у відповідачів іншого житла, такі залишаться на вулиці, а тому Орган опіки і піклування не може підтримувати заявлений позов. В той же час, враховуючи, що діти проживають в негативному середовищі, так як сторони постійно сваряться, при вирішення позову покладається на розсуд суду.

Представник третьої особи Ільцівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Попередньо від представника Ільцівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, сільського голови Джоголюка В.М. надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи. Проти задоволення позову не заперечив. А тому суд вважає за можливе завершувати розгляд справи без представника третьої особи.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, представника третьої особи, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд ухвалює рішення про наступне.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111576615 від 24.01.2018 (а.с.8-9 том 1) об`єкт житлової нерухомості - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.01.2018, належить позивачу ОСОБА_1 .

Як вбачається з технічного паспорту на житловий будинок (а.с.35-40 том 1), а саме експлікації приміщень до плану одноквартирного (садибного) житлового будинку, такий складається чотирьох приміщень, а саме коридору, кладової, кухні, кімнати.

Згідно з довідкою Ільцівської сільської ради №660/02-2-18 від 18.07.2019 про склад сім`ї ОСОБА_1 (а.с.11 том 1), у вказаному житловому будинку зареєстровані всього 14 осіб, а саме ОСОБА_10 - двоюрідний брат власниці, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - двоюрідні сестри власниці, ОСОБА_15 - племінниця власниці, ОСОБА_9 - мати власниці, ОСОБА_16 - тітка власниці, ОСОБА_17 - брат власниці, ОСОБА_6 - дядько власниці, ОСОБА_5 - знайома власниці, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 - двоюрідні брати власниці.

При цьому, як встановлено в судовому засіданні та що не заперечується сторонами по справі, відповідачі разом з малолітніми дітьми вселилися у 2007 році в житло за адресою: АДРЕСА_1 , зі згоди попереднього власника ОСОБА_8 . З цього часу, постійно проживають в житловій кімнаті житлового будинку, а позивач із матір`ю у приміщенні кухні, яка переобладнана ними під житлову кімнату. Коридор та кладова залишилися у їх спільному користуванні.

Відповідач зареєстрований у зазначеному будинку з 27.02.2002 зі згоди попереднього власника, діти із моменту вселення, а його дружина ОСОБА_5 з 04.10.2013 (а.с.67,68 том 1).

З`ясовано, що позивачем пред`явлено до суду негаторний позов про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з підстав вчинення ними їй перешкод у користуванні власністю шляхом псування її майна, систематичного порушення правил співжиття, та як наслідок неможливого спільного проживання в одному житловому будинку.

При цьому суд виходить з того, що підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об`єктивуються у поданих доказах. Тому підставами позову, які згідно ст. 31 ЦПК України може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.

Дійсно, положеннями ст.16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97?ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст.383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

В той же час, частиною 4 ст.9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом ч.1 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно з ст. 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Так, відповідно до ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Однак, виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил співжиття.

У п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України №2 від 12 квітня 1985 року надано роз`яснення, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Крім того, виходячи з офіційного характеру заходів запобігання і громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім`ї на підставі ст.116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, тощо), повинні підтверджуватися письмовими доказами. Неправомірна поведінка правопорушника повинна створювати об`єктивну, а не суб`єктивну неможливість спільного проживання. Тому незначні порушення, а також порушення, що є таким лише на думку окремих осіб у силу їх суб`єктивного сприйняття, продиктованого певним ставленням до правопорушника чи властивостями характеру, не повинні спричиняти виселення. Для виселення за цією підставою необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.

Таким чином, законодавством встановлений чіткий порядок для виселення наймачів, членів сім`ї, які проживають разом з власниками житла.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем на обґрунтування своєї позиції представлено інформацію з Верховинського ВП Косівського ВП ГУНП в Івано-Франківській області (а.с.13-17, 42 том 1) про те, що в 2014 році та в 2019 році до Верховинського ВП із скаргами на неправомірні дії відповідача ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_5 з питань розподілу господарства, зверталася мати позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , яка також зареєстрована та проживає в спірному житловому будинку, за результатами розгляду яких, працівниками поліції було проведено профілактичну роботу та роз`яснено про порядок вирішення даних питань в судовому порядку. В 2014 році ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КпАП України. За перевіркою всіх інших звернень ознак адміністративного чи кримінального правопорушень не було виявлено.

Також, вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.05.2020, залишений без змін ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.10.2020 (а.с.28-30 том 2), яким ОСОБА_4 визнано виним у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст.125 КК України, відносно ОСОБА_9 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка являється матір`ю позивачки та сестрою відповідача ОСОБА_6 , суду пояснила, що проживає в одному житловому будинку з сторонами. ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_5 постійно вчиняють сварки з ними, ображають нецензурними словами. З того часу, як власником житла стала її дочка, позивач ОСОБА_1 , скандали почастішали і ініціатором таких сварок переважно є ОСОБА_5 . Відповідачі комунальні послуги не сплачують, такі платить дочка ОСОБА_1 . Також вона надавала згоду на виділення відповідачу ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,07 га для будівництва з умовою, що він виселиться, однак останній відмовився.

Свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 суду пояснили, що являються сусідами сторін, і їм відомо, що між сторонами часто виникають сварки з приводу житла, які закінчуються тим, що до них приїздять працівники поліції.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, а саме інформації Верховинського ВП Косівського ВП ГУНП в Івано-Франківській області (а.с.80-86, том 1, а.с.36 том.2) відповідач ОСОБА_4 також неодноразово, а саме в період 2017, 2019 роки, звертався до Верховинського ВП із заявами на неправомірні дії своїх сестер ОСОБА_9 та ОСОБА_20 , які пов`язані з розподілом господарства, за результатами розгляду яких було проведено профілактичну роботу та рекомендовано звернутися в суд. Крім того, встановлено, що за період з 01.01.2020 по 13.10.2020 до Верховинського ВП надійшло 28 звернень від ОСОБА_4 та 4 від ОСОБА_5 з підстав виникнення конфліктів із родичами стосовно розподілу майна, з яких 7 звернень розглянуто по спрощеній схемі та проведено профілактичну бесіду та рекомендовано звернутися до суду.

З наведеного вбачається, що між мешканцями спірного житлового будинку існують спори з приводу користування спірним житловим будинком, що в подальшому було підставою для звернення до правоохоронних органів кожною із сторін конфлікту. Зокрема, такі спори виникали між членами сім`ї позивача ОСОБА_1 , матір`ю ОСОБА_9 та відповідачами дядьком ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_5 . Позивач ОСОБА_1 із скаргами щодо порушення відповідачами правил співжиття, до правоохоронних органів не зверталася.

При цьому, суд враховує, що звернення до правоохоронних органів є однотипними, а тому такі порушення, а також порушення, що є таким лише на думку окремих осіб у силу їх суб`єктивного сприйняття, продиктованого негативним ставленням один до одного, не повинні спричиняти виселення.

В той же час, позивачем не представлено доказів здійснення щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , їх дітей заходів попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходів громадського впливу, вжитих на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідачів.

Так, позивачем надано лише вирок суду, який набрав законної сили, та яким ОСОБА_4 притягнуто до кримінальної відповідальності за заподіяння легких тілесних ушкоджень матері позивача. Інших доказів про притягнення ОСОБА_4 до будь-якого виду відповідальності, застосування попередження суду не представлено, а тому наявність одного рішення про притягнення відповідача до відповідальності не може свідчити про систематичність порушення ним правил співжиття. При цьому, посилання у листах поліції на таке притягнення ОСОБА_4 до відповідальності не може братися судом до уваги, оскільки не є належними та допустимими доказами вчинення відповідачем протиправних дій щодо особи позивача, або її матері.

Доказів про вчинення протиправних дій щодо порушення правил співжиття, псування майна іншими відповідачами: ОСОБА_5 , її малолітніми дітьми, а також псування майна відповідачем ОСОБА_4 позивачем суду не представлено.

В той же час, показання свідків про вчинення неправомірних дій відповідачами по відношенню до позивача суд до уваги не приймає, оскільки такі показання за відсутності відповідних письмових доказів, на переконання суд є недостатніми, та не можуть підтверджувати факт вчинення відповідачами систематичного руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття.

Наявні в матеріалах справи фотознімки, якими підтверджуються факти руйнування, захаращення місць загального користування в житловому будинку позивача, суд не бере до уваги як належні докази, оскільки такі не підтверджують обставин, що такі дії вчинені саме відповідачами. Також, судом не оцінюється наявний у матеріалах справи речовий доказ запис на лазерному диску (а.с.43 том 1), поза як позивач відмовилася від його дослідження та залучення до матеріалів цивільної справи.

За таких обставин, слід дійти висновку, що в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження систематична протиправна антигромадська поведінка відповідачів щодо позивача, псування та руйнування ними належного їй нерухомого майна, безпосередньої винності відповідачів у створенні неможливих умов для проживання позивача з ними в одному будинку, а також доказів про застосування заходів попередження або громадського впливу відносно відповідачів, а тому підстав для виселення відповідачів та їх малолітніх дітей із житлового будинку, що належить позивачу з підстав передбачених ст.116 ЖК України, у суду немає.

Крім цього, суд враховує, що Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Статтею 8 Конвенції визначено, що, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька і Кривіцький проти України (заява №58255/00, п. п. 40-42) зазначено, що у розумінні Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. рішення ЄСПЛ у справі Прокопович проти Росії , заява №58255/00, п. 36). Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява №19009/04, п. 50).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У п. 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення.

Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (рішення у справі Лупса проти Румунії , заява № 10337/04, пункти 41-42; та рішення від 24 квітня 2008 року у справі C. G. та інші проти Болгарії , заява № 1365/07, пункти 42, 46 та 49-50).

Згідно із Конвенцією про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Заперечуючи проти позову відповідачі посилалися на те, що виселення їх разом з малолітніми дітьми з житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 фактично позбавить їх житла, оскільки іншого житла в них не має, що також було встановлено в судовому засіданні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц зазначила, що члени сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

При цьому навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.

Отже, вирішуючи справу про наявність правових підстав для виселення особи з житлового приміщення, суд повинен у кожній конкретній справі здійснити оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (аналогічні підходи до вирішення справ у подібних правовідносинах сформулював Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі №452/2387/17, від 23 жовтня 2019 року у справі 757/19753/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №362/3042/17, від 15 січня 2020 року №754/613/18-ц).

Зважаючи на те, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх малолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 тривалий час, а саме з 2007 року проживають у спірному житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , незалежно від його правового режиму, такий спірний житловий будинок в розумінні ст. 8 Конвенції являється єдиним житлом відповідачів та їх малолітніх дітей, а тому наступне виселення їх з спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла та призведе порушення прав малолітніх дітей.

Враховуючи вищенаведене, оскільки суд розглядає цивільні спори виключно в межах заявленого предмета та підстав позову, які визначаються самим позивачем, а позивачем не доведено перед судом належними доказами факту псування та руйнування відповідачами належного їй нерухомого майна, систематичність протиправних дій відповідачів щодо порушення правил співжиття і безрезультатність застосування до них заходів попередження і громадського впливу, виселення їх з спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла та призведе порушення прав малолітніх дітей, а тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 259, 263-265, 268, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування в особі Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні власним житлом, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: с.Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область, присілок Голиці; персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідачі:

ОСОБА_4 , місце проживання: с.Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область, присілок Голиці; персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ,

ОСОБА_5 , місце проживання: с.Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область, присілок Голиці; посвідка на постійне проживання № НОМЕР_4 видана 27.09.2013,

ОСОБА_6 , місце проживання: с.Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область, присілок Голиці; персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ,

ОСОБА_7 , місце проживання: с.Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область, присілок Голиці; персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_6 .

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Орган опіки та піклування в особі Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, юридична адреса: селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул. Франка, 20; ЄДРПОУ 3497653,

Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, юридична адреса: с Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область; ЄДРПОУ 20559790.

Повний текст рішення суду складено 24 листопада 2020 року.

Суддя: Бучинський А.Б.