Постанова

від 04.02.2021 по справі 938/710/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 938/710/19

Провадження № 22-ц/4808/220/21

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.,

секретаря Єлісевич О.М.

з участю представника апелянта ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні власним житлом шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Верховинського районного суду, ухвалене у складі судді Бучинського А.Б. 16 листопада 2020 року в селищі Верховина,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У грудні 2019 року позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до відповідачів, третіх осіб про усунення перешкод у користуванні власним житлом, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з житлового будинку, особовий рахунок № НОМЕР_1 , розміщеного в с. Ільці, присілок Голиці Верховинського району Івано-Франківської області.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона являється одноосібним власником житлового будинку, особовий рахунок № НОМЕР_1 , розміщеного в с. Ільці, присілок Голиці Верховинського району Івано-Франківської області, успадкованого нею після смерті бабусі ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, вона позбавлена можливості повноцінно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном, оскільки в будинку зареєстровані та проживають відповідачі, а саме ОСОБА_2 , який являється її дядьком, а також його дружина ОСОБА_5 та їх неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . При цьому вказала, що сім`я відповідача була зареєстрована в будинку тимчасово, за згодою попереднього власника. З часу їх вселення в житловий будинок виникають постійні сварки, що призводять до бійок. Зокрема, відповідач ОСОБА_2 неодноразово піднімав руку на її матір ОСОБА_9 . Після оформлення нею спадщини у 2018 році, відповідачі почали вести себе ще більш агресивно. Вона та члени її сім`ї зверталися з приводу врегулювання даного питання до Ільцівської сільської ради та до поліції. Крім того, наявне кримінальне провадження, в якому її матір визнано потерпілою, внаслідок побиття її ОСОБА_2 . Також, користуючись житлом, відповідачі не несуть витрат по його утриманню, не сплачують комунальні послуги. Ними захаращено непотрібними речами місця загального користування у будинку, а саме: коридор, веранду. Побудовано без її згоди дерев`яні тимчасові споруди, дровітню та коптильню. Відповідач з дітьми зруйнували стару дровітню, огорожу та обірвали електропроводи до стайні. Внаслідок таких дій відповідачів, вона не може користуватися своїм майном, зробити ремонт та взагалі не має вільного доступу до належного їй житлового будинку. Оскільки відповідачі систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим проживання в житловому будинку інших членів сім`ї, попереджувальні заходи не дають ніякого результату, а тому вона змушена звернутися з позовом до суду про виселення відповідачів із житлового будинку без надання їм іншого жилого приміщення. Просить позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верховинського районного суду від 16 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування в особі Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні власним житлом шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачем не доведено перед судом належними доказами факту псування та руйнування відповідачами належного їй нерухомого майна, систематичність протиправних дій відповідачів щодо порушення правил співжиття і безрезультатність застосування до них заходів попередження і громадського впливу, виселення їх із спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла та призведе порушення прав малолітніх дітей, а тому в задоволенні позову відмовив за недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення суду

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про недоведеність систематичної протиправної антигромадської поведінки відповідачів щодо позивачки, псування та руйнування ними належного їй нерухомого майна, безпосередньої винності відповідачів у створенні неможливих умов для проживання позивачки з ними в одному будинку, а також відсутність доказів про застосування заходів попередження або громадського впливу відносно відповідачів, єтаким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Стверджує, що з матеріалів справи вбачається, що до відповідачів неодноразово вживалися заходи попередження та громадського впливу. З акту обстеження побутових умов (а.с. 120 в т. 1) вбачається, що відповідачі постійно вчиняють конфлікти та провокують скандали. На а.с. 14 в т. 1 міститься повідомлення з Верховинського РВ УМВС України про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КпАП України. Крім того, до матеріалів справи долучено вирок суду, згідно якого ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні легких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , яка є матір`ю позивачки і проживає разом з нею. В матеріалах справи також є багаточисельні відповіді з Верховинського РВ УМВС України, з яких вбачається, що до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та їх дітей неодноразово застосовувались заходи попередження та рекомендовано звернутися до суду.

Таким чином, апелянт стверджує, що є докази багаторазового повторного вчинення відповідачами порушення правил співжиття та антигромадської поведінки. Доказами такої поведінки є також відповіді з Ільцівської сільської ради та долучені до матеріалів справи фотографії, які суд чомусь вважав неналежним доказом, хоча достовірність цих фотографій відповідачами не оспорювалась.

Апелянт вказує, що Ільцівська сільська рада неодноразово у своїх заявах просила задовольнити позов. Крім того, намагаючись допомогти у вирішенні спору у червні 2020 року сільська рада виділила відповідачам земельну ділянку для будівництва житлового будинку, однак жодних дій щодо виготовлення документації з приватизації земельної ділянки з метою покращити житлові умови, відповідачі не вчинили.

Допитана в судовому засіданні представник третьої особи - служби у справах дітей суду пояснила, що знає ситуацію в цій сім`ї і вважає, що діти не можуть проживати у таких умовах, тому покладалася на розгляд суду, не заперечуючи проти задоволення позову.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10 (сусідка), ОСОБА_11 (сусідка), ОСОБА_12 (сусідка та тітка власниці будинку) підтвердили, що саме відповідачі провокують та починають скандали, погрожують життю та здоров`ю власниці житла та її членів сім`ї, руйнують належне позивачці майно та самовільно, без дозволу позивачки, вчиняють добудови та перебудови. Матір позивачки - ОСОБА_9 пояснила, що своїми діями відповідачі роблять неможливим спільне проживання, оскільки постійно провокують скандали, безпідставно ображають та обзивають як її, так і її доньку, яка є власницею житла.

Апелянт зазначає, що самі відповідачі не заперечували проти факту скандалів та самовільного будівництва. Ними також не заперечувався і той факт, що жодних витрат по утриманню майна вони не несуть.

Із зазначених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Представник апелянта в засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечили. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що мати позивачки, яка є сестрою ОСОБА_2 і старша їхня сестра ОСОБА_12 , яка проживає по сусідству, постійно провокують сварки та скандали з метою виселення його жінки ОСОБА_5 та їхніх дітей з будинку. Він неодноразово звертався в органи поліції з приводу скандалів, які вчиняли його сестри ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , з приводу чого є докази в матеріалах справи. За споживання електроенергії він намагався відшкодувати гроші позивачці, але та відмовилась.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111576615 від 24.01.2018 (а.с. 8-9 в т. 1) об`єкт житлової нерухомості - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.01.2018, належить позивачці ОСОБА_4 .

Як вбачається з технічного паспорту на житловий будинок (а.с. 35-40 в т. 1), а саме експлікації приміщень до плану одноквартирного (садибного) житлового будинку, такий складається з чотирьох приміщень, а саме: коридору, кладової, кухні, кімнати.

Згідно з довідкою Ільцівської сільської ради №660/02-2-18 від 18.07.2019 про склад сім`ї ОСОБА_4 (а.с. 11 в т. 1), у вказаному житловому будинку зареєстровані всього 14 осіб, а саме ОСОБА_13 - двоюрідний брат власниці, ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 - двоюрідні сестри власниці, ОСОБА_18 - племінниця власниці, ОСОБА_9 - мати власниці, ОСОБА_19 - тітка власниці, ОСОБА_20 - брат власниці, ОСОБА_6 - дядько власниці, ОСОБА_5 - знайома власниці, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 - двоюрідні брати власниці.

При цьому, як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами в справі, відповідачі разом з малолітніми дітьми вселилися у 2007 році в житло за адресою: АДРЕСА_1 , зі згоди попереднього власника (бабусі позивачки та матері відповідача) ОСОБА_8 . З цього часу, постійно проживають в жилій кімнаті житлового будинку, а позивачка з мамою у приміщенні кухні, яка переобладнана ними під жилу кімнату. Коридор та кладова залишилися в їх спільному користуванні.

Відповідач зареєстрований у зазначеному будинку з 27.02.2002 зі згоди попереднього власника ОСОБА_8 , діти із моменту вселення, а його дружина ОСОБА_5 з 04.10.2013 (а.с. 67, 68 в т. 1).

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Позивачка пред`явила в суд позов про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з підстав чинення ними їй перешкод у користуванні власністю шляхом псування її майна, систематичного порушення правил співжиття, та як наслідок неможливого спільного проживання в одному житловому будинку.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

В той же час, ч. 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно зі ст. 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Так, відповідно до ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

З аналізу наведеної норми слідує, що для застосування положень цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України судам роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Крім того, виходячи з офіційного характеру заходів запобігання і громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім`ї на підставі ст. 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення, факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, тощо), повинні підтверджуватися письмовими доказами. Неправомірна поведінка правопорушника повинна створювати об`єктивну, а не суб`єктивну неможливість спільного проживання. Тому незначні порушення, а також порушення, що є таким лише на думку окремих осіб у силу їх суб`єктивного сприйняття, продиктованого певним ставленням до правопорушника чи властивостями характеру, не повинні спричиняти виселення. Для виселення за цією підставою необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.

Таким чином, законодавством встановлений чіткий порядок для виселення наймачів, членів сім`ї, які проживають разом з власниками житла.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачкою на обґрунтування позовних вимог надано інформацію з Верховинського ВП Косівського ВП ГУНП в Івано-Франківській області (а.с. 13-17, 42 в т. 1) про те, що в 2014 році та в 2019 році до Верховинського ВП із скаргами на неправомірні дії відповідача ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_5 з питань поділу господарства, зверталася мама позивачки ОСОБА_9 , яка також зареєстрована та проживає в спірному житловому будинку, за результатами розгляду яких, працівниками поліції було проведено профілактичну роботу та роз`яснено про порядок вирішення даних питань в судовому порядку.

В 2014 році ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.173-2 КУпАП, проте на той час власником спірного будинку була не позивачка, а ОСОБА_8 - мама відповідача та матері позивачки. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежність такого доказу на підтвердження позову позивачки.

За перевіркою всіх інших звернень ОСОБА_9 , ознак адміністративного чи кримінального правопорушень в діях ОСОБА_2 не було виявлено.

Також позивач посилалась на вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12.05.2020, залишений без змін ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.10.2020 (а.с. 28-30 в т. 2), яким ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, відносно ОСОБА_9 .

Суд першої інстанції правильно вказав, що позивачем надано лише вирок суду, який набрав законної сили, та яким ОСОБА_2 притягнуто до кримінальної відповідальності за заподіяння легких тілесних ушкоджень матері позивачки. Інших доказів про притягнення ОСОБА_2 до будь-якого виду відповідальності, застосування попередження суду не представлено, а тому наявність одного рішення про притягнення відповідача до відповідальності не може свідчити про систематичність порушення ним правил співжиття.

Вказаним спростовуються доводи апелянта, що у матеріалах справи є докази багаторазового повторного вчинення відповідачами порушення правил співжиття та антигромадської поведінки.

Наявні в матеріалах справи фотознімки, якими на думку апелянта, підтверджуються факти руйнування, захаращення місць загального користування в житловому будинку позивачки, суд першої інстанції правильно вважав неналежними доказами, оскільки такі не підтверджують обставин, що такі дії вчинені саме відповідачами.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка являється матір`ю позивачки та сестрою відповідача ОСОБА_6 , суду пояснила, що проживає в одному житловому будинку з сторонами. ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_5 постійно вчиняють сварки з ними, ображають нецензурними словами. З того часу, як власником житла стала її дочка, позивач ОСОБА_4 , скандали почастішали і ініціатором таких сварок переважно є ОСОБА_5 . Відповідачі комунальні послуги не сплачують, такі платить дочка ОСОБА_4 . Також вона надавала згоду на виділення відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,07 га для будівництва з умовою, що він виселиться, однак останній відмовився.

Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 суду пояснили, що являються сусідами сторін, і їм відомо, що між сторонами часто виникають сварки з приводу житла, які закінчуються тим, що до них приїздять працівники поліції.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, а саме інформації Верховинського ВП Косівського ВП ГУНП в Івано-Франківській області (а.с. 80-86 в т. 1, а.с. 36 в т. 2) відповідач ОСОБА_2 також неодноразово, а саме в період 2017, 2019 років, звертався до Верховинського ВП із заявами на неправомірні дії своїх сестер ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , які пов`язані з розподілом господарства, за результатами розгляду яких було проведено профілактичну роботу та рекомендовано звернутися в суд. Крім того, встановлено, що за період з 01.01.2020 по 13.10.2020 до Верховинського ВП надійшло 28 звернень від ОСОБА_2 та 4 від ОСОБА_5 з підстав виникнення конфліктів із родичами стосовно розподілу майна, з яких 7 звернень розглянуто по спрощеній схемі та проведено профілактичну бесіду та рекомендовано звернутися до суду.

За наведеного суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що між мешканцями спірного житлового будинку існують спори з приводу користування спірним житловим будинком, що в подальшому призводить для звернення до правоохоронних органів кожною із сторін конфлікту. Зокрема, такі спори виникали між членами сім`ї позивачки ОСОБА_4 , матір`ю ОСОБА_9 та відповідачами дядьком ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_5 . Позивач ОСОБА_4 із скаргами щодо порушення відповідачами правил співжиття, до правоохоронних органів не зверталася.

При цьому, суд першої інстанції правильно врахував, що звернення до правоохоронних органів є однотипними, а тому такі порушення, а також порушення, що є таким лише на думку окремих осіб у силу їх суб`єктивного сприйняття, продиктованого негативним ставленням один до одного, не повинні спричиняти виселення.

В той же час, позивачем не представлено доказів здійснення щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , їх дітей заходів попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, а також заходів громадського впливу, вжитих на зборах жильців будинку, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідачів.

Отже, доказів про вчинення протиправних дій щодо порушення правил співжиття, псування майна іншими відповідачами: ОСОБА_5 , її малолітніми дітьми, а також псування майна відповідачем ОСОБА_2 позивачем суду не представлено.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження систематична протиправна антигромадська поведінка відповідачів щодо позивачки, псування та руйнування ними належного їй нерухомого майна, безпосередньої винності відповідачів у створенні неможливих умов для проживання позивачки з ними в одному будинку, а також доказів про застосування заходів попередження або громадського впливу відносно відповідачів, а тому підстав для виселення відповідачів та їх малолітніх дітей із житлового будинку, що належить позивачу з підстав передбачених ст. 116 ЖК України, у суду немає.

Зважаючи на те, що спірний житловий будинок являється єдиним житлом відповідачів та їх малолітніх дітей, а тому наступне їх виселення з спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла та призведе порушення прав малолітніх дітей.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням встановлених фактів, оцінюючи надані докази в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 10-13, 77, 78, 81 ЦПК України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги в основному зводяться до переоцінки доказів, що є поза компетенцією апеляційного суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін.

Ухвалою суду від 24.12.2020 року за клопотанням ОСОБА_4 їй було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. З урахуванням положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України та того, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, то з неї слід стягнути на користь держави 1 152,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2020 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 (і/н НОМЕР_2 , присілок Голиці, с. Ільці Верховинського району Івано-Франківської області) на користь держави 1 152,60 грн (тисяча сто п`ятдесят дві гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 08 лютого 2021 року