Ухвала

від 19.11.2020 по справі 390/1892/15

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

19 листопада 2020 року м. Кропивницький

справа № 390/1892/15

провадження № 22-ц/4809/1279/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Клинцівська сільська рада,

особа, яка не брала участі у справі, але подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області (суддя Гершкул І. М.) від 06 листопада 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Клинцівської сільської ради у якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 3522583900:02:000:0147, загальною площею 7,14 га., що розташована на території Клинцівської сільської ради, Кіровоградського району та однойменної області, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

В обґрунтування своєї вимоги зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_3 , за яким вона здійснювала догляд до його смерті та поховання. По смерті брата відкрилась спадщина щодо належної йому земельної ділянки. Позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутній державний акт на право власності на землю, а тому вона вимушена звернутись до суду.

Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 до Клинцівської сільської ради задоволено. Суд визнав за нею право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , загальною площею 7,14 га, кадастровий номер: 3522583900:02:000:0147, що розташована на території Клинцівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У серпні 2020 року до суду з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_2 , яка не брала участь у справі. Вона просить суд скасувати заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2015 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Доводи заявника полягають у тому, що, на її думку, рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права. Вона, як і позивачка ОСОБА_1 , являлася сестрою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . За життя спадкодавець заповіт не склав. За пів року до смерті брата вона здійснювала догляд за ним, а тому вважає, що суд вирішив питання про її права або інтереси без залучення до участі у справі.

Позивачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу в якому висловила думку про її необґрунтованість через те, що ОСОБА_2 пропустила строк на прийняття спадщини. З огляду на це вона вважає, що суд не вирішував питання про права заявниці. Вона також вказала, що не могла пред`явити позов до ОСОБА_2 через відсутність з нею будь-яких контактів впродовж тривалого часу, необізнаність про місце її проживання.

ОСОБА_2 повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, але особисто до суду не з`явилася. Її представник - адвокат Клеветенко А. А. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав суду усні пояснення.

Позивачка ОСОБА_1 повідомлена належним чином про час, дату і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилася без зазначення причини неявки.

Клинцівська сільська рада також повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (судової повістки), але явку свого представника до суду не забезпечила.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 , враховуючи зміст відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про закриття апеляційного провадження з таких підстав.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Так, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України одним з принципів судочинства визначено право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення .

Конституційний Суд України в абз. 3 п. 3.1 мотивувальної частини рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

За змістом ч. 1 ст. 352 ЦПК України право апеляційного оскарження належить учасникам справи, атакож особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, умовою виникнення в особи права на оскарження рішення суду є її матеріально-правова заінтересованість у вирішені спору .

Верховний Суд України сформував правову позицію, викладену у постанові від 24 червня 2008 у справі №2/164-35/246, зміст якої полягає в тому, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначена правова позиція була неодноразово підтримана Верховним Судом, наприклад, у постановах від 17 травня 2018 у справі ЄУН: 904/5618/17, від 11 липня 2018 у справі ЄУН: 911/2635/17, в ухвалі від 19 жовтня 2018 у справі ЄУН: 826/13182/17 та інших.

Отже, для вирішення питання про порушення прав, свобод чи інтересів або встановлення обов`язків стосовно особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи виникли у зв`язку з прийняттям судового рішення у цієї особи нові права чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та (або) обов`язки, або позбавлено певних прав та (або) обов`язків на майбутнє.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у по справі ЄУН: 753/21690/17.

В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 7 квітня 2020 року по справі ЄУН: 504/2457/15-ц зазначила, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Перевірка права особи на звернення до суду з апеляційною скаргою передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується, тобто розгляду по суті, а встановлення обставин, що свідчать про відсутність підстав для апеляційного оскарження, відтак і права на звернення до суду з апеляційною скаргою, є перешкодою для розгляду скарги по суті.

Законність та обгрунтованість судового рішення може бути перевірено за скаргою належної особи, що відповідає закріпленому у п. 1 ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципу верховенства права та такою його складовою як правова визначеність. Безпідставний перегляд призводить до порушення принципу правової визначеності (res judicata).

Вирішуючи питання про те, чи вирішив суд першої інстанції у цій справі питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_2 колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ч. 1 ст. 1225 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 2 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців (ст. 1270 ЦК України).

За змістом роз`яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування відповідачами у справах, що стосуються спадкових правовідносин, є територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини лише при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

Оскільки ОСОБА_2 оскаржувала рішення суду першої інстанції з тих підстав, що суд вирішив питання про її права, як спадкоємця другої черги спадкування за законом, не залучивши її до участі у справі, то, враховуючи, що спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк її прийняття минув, вона повинна була надати суду апеляційної інстанції докази того, що спадщина нею прийнята.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Тягар доведення, обставин, якими сторона обґрунтовує порушення своїх прав, покладається на сторону, яка заявила про таке порушення. Таким чином, можна дійти висновку, що праву особи, яка не брала участі у справі, але оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку відповідає процесуальний обов`язок довести, що її право, свобода чи інтерес було порушене цим судовим рішенням або встановлено новий для неї новий обов`язок.

У свідоцтві про народження заявниці ОСОБА_4 та у свідоцтві про смерть ОСОБА_5 є відмінності у написанні прізвищ цих осіб. Однак, не зважаючи на це вона стверджує, а позивачка ОСОБА_1 визнає (це вбачається зі змісту відзиву на апеляційну скаргу), що заявниця являється рідною сестрою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 і відноситься до спадкоємців другої черги за законом (1262 ЦК України).

На час відкриття спадщини ОСОБА_2 являлася повнолітньою, а її цивільна дієздатність не була обмежена (протилежні дані відсутні).

У встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк, тобто до 02 липня 2004 року, заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 заявниця ОСОБА_2 не подала.

Доказів того, що на час відкриття спадщини вона постійно проживала зі спадкодавцем суду не надано. Виписка з погосподарської книги № 2, яку представник ОСОБА_2 надав у суді апеляційної інстанції, охоплює лише період 1971 - 1973 років і не містить відомостей про постійне проживання будь-яких осіб з ОСОБА_3 на час його смерті.

Місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване в м. Кропивницькому (раніше - Кіроворад) в той час, як спадкодавець проживав і помер в с. Клинці Кіровоградського району Кіровоградської області.

У апеляційній скарзі вона не вказувала, що проживала з спадкодавцем до відкриття спадщини, або іншим чином прийняла спадщину, а лише зазначила, що впродовж останніх шести місяців його життя здійснювала догляд за ним.

Проте здійснення догляду за особою можливе і без постійного проживання разом.

Норми Глави 87 Книги шостої ЦК України не визначають здійснення догляду спадкоємцем за спадкодавцем до відкриття спадщини в якості підстави для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив суду що вона періодично проживала з спадкодавцем, але не конкретизував періоди часу такого проживання, доказів на підтвердження цих обставин не надав.

Пояснення громадянки ОСОБА_6 , які від неї отримав і записав адвокат Клеветенко А. А., не можуть бути оцінені судом як показання свідка на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 тому, що за змістом статей 90, 220 ЦПК України свідки дають показання суду особисто та з дотриманням встановленої процедури. Їх письмові пояснення не можуть використовуватися як показання свідків.

Не можуть бути оцінені судом такі пояснення ОСОБА_6 і як письмові докази так, як суду не надано підтвердження неможливості допиту цього свідка, а їх зміст не узгоджується зі змістом довідки виконавчого комітету Клинцівської сільської ради від 04 листопада 2013 року № 638 (с. 6).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17 зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

За загальним правилом, сформульованим у ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємцю належить право, а не обов`язок, прийняти спадщину.

Як вбачається зі змісту ст. 1269 ЦК України, це право реалізується ним особисто шляхом вчинення вольової юридично значимої дії - подання відповідної заяви до нотаріальної контори.

Оскільки у справі відсутні достовірні дані про прийняття ОСОБА_2 спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , то суд, з урахуванням положень статей 1268 - 1270, 1272 ЦК України, вважає, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом (09 вересня 2015 року) та на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (06 листопада 2015 року) ОСОБА_2 не являлася учасником спірних матеріальних правовідносин, а отже і не являлася належним відповідачем.

Крім того, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах рішення суд першої інстанції не навів будь-яких висновків про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_2 .

За таких обставин вона не є тією особою, яка має право на оскарження рішення суду в апеляційному порядку.

При цьому, вона не позбавлена права на прийняття спадщини за згодою спадкоємців, які її прийняли, а в разі ненадання ними такої згоди вона не позбавлена права на звернення до суду з вимогами про визначення їй додаткового строку на прийняття спадщини та, за потреби, про захист прав на спадкове майно.

Наразі підстав для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 немає.

У випадку ж скасування рішення суду, яке набрало законної сили, за апеляційною скаргою особи, яка не має або втратила матеріально-правовий інтерес щодо предмета спору суперечило б принципу правової визначенності.

За таких обставин, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України апеляційне провадження підлягає закриттю.

Керуючись ст. 362 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2015 року закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошеня та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 23 листопада 2020 року.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді А. М. Головань

С. І. Мурашко