Постанова

від 18.11.2020 по справі 754/11830/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/8136/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/11830/19

18 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Желепи О.В.

- Олійника В.І.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року, ухваленого під головуванням судді Галась І.А., та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Войтенка Ігоря Васильовича на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Галась І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес Автотрейд , ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області, Приватного підприємства Гунченко Т.М. в особі Гунченко Тетяни Миколаївни,, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_6 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес Автотрейд , ОСОБА_7 , Регіонального сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області, ПП Гунченко Т.М. в особі Гунченко Тетяни Миколаївни , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним договору купівлі - продажу.

На обґрунтування позовних вимог, зазначав, що 24.10.2011 року ОСОБА_3 придбав новий автомобіль Toyota Highlander , 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 на підставі довідки-рахунку КІМ №971140 від 24.10.2011 року. 25.10.2011 року ОСОБА_9 здійснив реєстрацію автомобіля на своє ім`я в ВРЕВ ДАІ з обслуговування м. Бориспіль та Бориспільського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, отримав номерний знак автомобіля НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 25.10.2011 року.

16.05.2013 року вказаний автомобіль був учасником дорожньо-транспортної пригоди під керуванням ОСОБА_10 , в результаті якої водій автомобіля загинув, а автомобіль прийшов у стан, непридатний для керування ним.

13.08.2013 року автомобіль був знятий власником ОСОБА_3 з реєстрації, та були видані транзитні номери строком на 60 діб. Після чого ОСОБА_3 на сайті autoria.ua розмістив оголошення про продаж пошкодженого автомобіля та документів на нього за 10 000 доларів США.

Маючи намір придбати непридатний автомобіль, в 2013 році позивач залишив завдаток 500 доларів та підтвердив згоду на придбання автомобіля. Вказує, що йому було передано обрізане свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довідку про ДТП, облікову картку Бориспілького ВРЕР про зняття автомобіля з реєстрації від 13.08.2013 року з ОСОБА_3 та транзитні номери.

Також, зазначив, що ремонтувати автомобіль відразу після купівлі він не мав можливості через сімейні обставин, у зв`язку з чим було прийняте рішення про продаж пошкодженого автомобіля та документів, які передав перший власник. Шляхом розміщення оголошення на сайті autoria.ua в лютому 2014 року він запропонував автомобіль та документи до продажу.

Вказав, що ОСОБА_4 придбав у нього елементи кузову, та якому позивач передав документи, надані першим власником та два пусті аркуші паперу зі своїм підписом, за що отримав грошові кошти у розмірі 7000 чи 9000 доларів США. Через деякий час, на прохання ОСОБА_4 позивач надав йому свою копію паспорту та копію ІПН, не задумуючись про наслідки.

На початку 2018 року позивача було викликано до правоохоронних органів на допит в якості свідка. З матеріалів кримінального провадження йому стало відомо, що він нібито 15.05.2014 року продав ОСОБА_2 (потерпілий) автомобіль Toyota Highlander номерний знак НОМЕР_4 та номер кузова НОМЕР_1 , який був виготовлений в незаводських умовах. В свою чергу, позивач, ніби то 09.04.2014 року набув право власності на автомобіль, зареєструвавши його в м. Дніпро в Центрі № 1201 надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів ГУ МВС України в Дніпропетровській області та отримав номерний знак НОМЕР_4 . Зазначає, що ніби то він поставив автомобіль на облік в Центрі №1201 надання послуг пов`язаних з використанням автотранспортних засобів ГУ МВС України в Дніпропетровській області 09.04.2014 на підставі Довідки-рахунку ААВ №504441 від 29.08.2013 року, яку він начебто оформив в ТОВ Прогрес Автотрейд , придбавши автомобіль у ОСОБА_3 .

В свою чергу, ОСОБА_2 звинувачує його в тому, що позивач шахрайським способом заволодів його грошовими коштами у розмірі 35 000 доларів США, продавши йому 15.05.2014 року автомобіль Toyota Highlander з номерним знаком НОМЕР_4 та номером кузова НОМЕР_6 , а він, в свою чергу в той же день, в цьому ж Центрі №1201 надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів ГУ МВС України в Дніпропетровській області поставив автомобіль на облік на своє ім`я на підставі довідки-рахунку ВІА №469185 від 15.05.2014, виданої ПП Гунченко Т.М. , отримав номерний знак автомобіля НОМЕР_7 , Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 . Зазначає, що згідно заяви про зняття з обліку автомобіля Toyota Highlander від 15.05.2014 вбачається, що автомобіль від його імені знімав ОСОБА_5 на підставі наданої їм довіреності. Стверджує, що дану особу він ніколи не бачив і не знає. Обставини оформлення довіреності йому не відомі. Перехід права власності на автомобіль відображено в Довідці Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області від 16.05.2017 №31/4-1644.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2018 року по справі № 759/15306/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та стягнення коштів, було визнано недійсним правочин щодо купівлі-продажу автомобіля Toyota Highlander від 15.05.2014 та стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 матеріальний збиток у розмірі 1498872 грн., моральну шкоду у розмірі 50000 грн., судовий збір у розмірі 8900 грн. На даний час заочне рішення оскаржується в апеляційному порядку.

Про наявність заочного рішення йому стало відомо 04.07.2018 року, саме з цієї дати йому стало відомо про наявність правочинів щодо переходу права власності на автомобіль, які ним оскаржуються. До цього часу про наявність підроблених правочинів йому не було нічого відомо.

Вказує, що подання позову спричинено в тому числі тим, що наразі вже є експертизи №19-1948 від 03.06.2019 в кримінальному провадженні №12017160470001707 від 26.04.2017, відповідно до якого підтверджено, що підпис від його імені на Довідці-рахунку ААВ №504441 від 29.08.2013 виконаний не ним. Також доведено, що підпис від його імені в Заяві від 09.04.2014 про постановку автомобіля на облік в Центрі №1201 надання пов`язаних з використанням автотранспортних засобів ГУ МВС України в Дніпропетровській області виконано не ним.

Вказує, що оскільки він не набув права власності на автомобіль Toyota Highlander на транзитних номерах на підставі довідки-рахунку від 29.08.2013 від ОСОБА_3 , та відповідно у Заяві про постановку на облік автомобіля стоїть не його підпис, він не набув 09.04.2014 права власності на автомобіль TOYOTA HIGHLANDER , а відтак, Регіональний сервісний центр МВС України в Дніпропетровській області повинен скасувати державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 09.04.2014 на ім`я ОСОБА_1 .

Наголосив, що оскільки він 09.04.2014 не набув права власності на автомобіль Toyota Highlander , НОМЕР_4 , то всі подальші правочини щодо автомобіля, які вчинялися іншими особами від його імені, не можуть вважатися дійсними. З огляду на зазначене, вважає, що договір купівлі-продажу автомобіля від 15.05.2014 року , оформлений шляхом видачі Довідки-рахунку ПП Гунченко Т.М. від 15.05.2014 року, за яким ніби то він продав автомобіль ОСОБА_2 , а останній зареєстрував автомобіль на своє ім`я, отримав Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 15.05.2014 року та отримав номерний знак НОМЕР_7 повинен бути визнаний недійсним. Вважає, що Регіональний сервісний центр МВС України в Дніпропетровській області повинен скасувати державну реєстрацію транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER НОМЕР_7 на ім`я ОСОБА_2 , однак з матеріалів цивільної справи Святошинського районного м. Києва йому стало відомо, що таку реєстрацію вже скасовано територіальним сервісним центром №5142 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області. Тому підстав такої позовної вимоги не має.

Посилаючись на викладені обставини справи, позивач просить суд:

1. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 від 09.04.2014 на ім`я ОСОБА_1 , який було оформлено на підставі Довідки-рахунку ААВ №504441 від 29.08.2013 ТОВ Прогрес Автотрейд від попереднього власника ОСОБА_3 .

2. Зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС України в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_4 , Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 09.04.2014, на ім`я ОСОБА_1 .

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , від 15.05.2014, за яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбав та поставив на облік на своє ім`я даний автомобіль, отримавши Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 15.05.2014 та номерний знак НОМЕР_7 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

03 березня 2020 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Войтенком І.В. подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у сумі 10 800,00 грн., посилаючись на те, що судом не було вирішено питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат, пов`язаних з професійною правничою (правовою) допомогою.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність договору купівлі-продажу автомобіля, за яким 09.04.2014 право власності на автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі довідки-рахунку ААВ № 504441 від 29.08.2013 року.

Вказував на те, що суд першої інстанції не надав оцінку доводам позивача, викладеним в позовній заяві про підробку підписів ОСОБА_1 в довідці-рахунку ААВ № 504441 від 29.08.2013 та заяві від 09.04.2014 про постановку автомобіля на реєстраційний облік.

Стверджував, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про неможливість визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 15.05.2014, оскільки такий вже визнано недійсним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.09.2019.

Посилався на те, що суд залишив поза увагою доводи ОСОБА_1 про те, що на придбаному ОСОБА_2 автомобілі відсутній будь-який елемент від автомобіля, залишки якого купувалися ОСОБА_1 у ОСОБА_3 .

Крім того, зазначив, що суд залишив поза увагою доводи ОСОБА_1 про те, що він став жертвою злочинних дій невстановленого кола осіб, при цьому судове рішення не містить мотивів, з яких суд відхилив доводи позивача.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Войтенко І.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва та ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 800,00 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судом першої інстанції під час винесення додаткового рішення помилково застосовано судову практику, яка стосувалася редакції ЦПК України, що втратила чинність на момент розгляду цивільної справи, що призвело до порушення норм процесуального права при його прийнятті. Вказував на те, що судом не враховано ст. 137 ЦПК та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, якими передбачено можливість сторони відшкодувати не тільки фактично понесені витрати, але й ті, які сторона має сплатити.

Також зазначав, що під час винесення оскаржуваного рішення, судом першої інстанції невірно застосовано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, неправомірно застосувавши ініціативу з приводу обґрунтування відмови у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за відсутності таких заперечень іншої сторони.

Посилався на те, що з тексту акту прийому-передачі наданих послуг вбачається, що надані послуги, визначені у акті співпадають з переліком послуг, визначених у звіті адвоката, який також було подано до суду разом з заявою про ухвалення додаткового рішення, та надані докази конкретизують справу за предметом позову, сторонами та місцем надання правової допомоги.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 - ОСОБА_11 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Крім того, вказав, що позивачем пропущено строки позовної давності зі звернення з даним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , ОСОБА_1 просив з наведених ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_2 підстав відмовити у скасуванні додаткового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.03.2020 року, а додаткове рішення скасувати з підстав скасування рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року. Зазначив, що відповідачем не надано доказів понесення витрат на правничу допомогу, відповідачем не доведено суду про те, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи та предметом спору. В той же час, вважає, що додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року підлягає скасуванню у зв`язку з необхідністю скасування рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року, яке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Відповідач та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з 'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвоката Войтенка І.В. підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_4 , Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 09.04.2014, на ім`я ОСОБА_1 , оскільки позивачем не доведено та не представлено належних, достовірних та достатніх доказів укладення договору купівлі-продажу. Відмовляючи в задоволені позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , від 15.05.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2018 року визнано недійсним правочин, а саме договір-купівлі-продажу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_10 , укладений 15 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за довідкою рахунком №ВІА469185.

Такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на встановлених судом обставинах, наявних в матеріалах справи доказах, нормах матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що автомобіль TOYOTA HIGHLANDER , номерний знак НОМЕР_2 , чорного кольору, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 25.10.2011 року був зареєстрований за громадянином ОСОБА_3 . Реєстрація відбувалась у ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Бориспіль та Бориспільського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області на підставі Довідки-рахунка КІМ №971140 від 24.10.2011 року.

16.05.2013 року автомобіль TOYOTA HIGHLANDER , номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_10 був учасником дорожньо-транспортної пригоди.

13.08.2013 року автомобіль TOYOTA HIGHLANDER , номерний знак НОМЕР_2 , чорного кольору, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 знято з обліку для реалізації. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 25.10.2011 року обрізано, виданий знак для разових поїздок 10 НОМЕР_11 дійсний 60 діб.

29 серпня 2013 року ТОВ Прогрес Автотрейд видано ОСОБА_1 . Довідка-рахунок серії ААВ №504441,про те, що йому продано і видано автомобіль TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 вартістю 170 000,00 грн. Реєстраційний номер № НОМЕР_12 , транзитний № НОМЕР_13 .

09.04.2014 року в Дніпропетровському ВРЕР-1 здійснено вторинну реєстрацію автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , придбаного в торговельній організації із видачею номерних знаків НОМЕР_4 та свідоцтва про реєстрацію на громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі довідки-рахунку серії ААВ №504441 від 29.08.2013 року, виданої ТОВ Прогрес Автотрейд .

15.05.2014 року в Дніпропетровському ВРЕР-1 проведено зняття з обліку транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 для реалізації, на підставі довіреності ВТТ №973452 від 12.04.2014 року, виданої КМНО приватним нотаріусом Чуловським К.А.

15.05.2014 року в Дніпропетровському ВРЕР-1 здійснено вторинну реєстрацію ТЗ TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , придбаного в торговельній організації із видачею номерних знаків НОМЕР_7 та свідоцтва про реєстрацію на ім`я громадянина ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку серії ВІА №469185 від 15.05.2014 року, виданої ПП Гунченко Т.М. .

08.06.2017 року в ТСЦ 5142 РСЦ в Одеській області проведено зняття з обліку автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , у зв`язку зі скасуванням реєстрації вказаного транспортного засобу, на підставі висновку РСЦ МВС в Одеській області №31/15-2715 від 02.06.2017.

В Одеській прокуратурі №2 здійснюється досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160470001707 від 26.04.2017 року, за ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою), ст. 290 (знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу).

Згідно довіреності від 12.04.2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрованої в реєстрі за №1192, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 розпоряджатися (в т.ч. вчиняти правочини щодо експлуатації, страхування, здавання в оренду, а також продажу, за ціну та на умовах йому відомих) при умові сплати всіх передбачених чинним законодавством України податків, належним на підставі: Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_14 , виданого та зареєстрованого Центром ДАІ 1201 ГУМВС України в Дніпропетровській області, 09 квітня 2014 року, автомобілем марки TOYOTA HIGHLANDER , 2011 року випуску, шасі (номер кузова) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Згідно висновку експерта №18-1948 від 03.06.2019 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017160470001707 відомості про яке 26.04.2017 року внесено до ЄРДР, підпис від імені ОСОБА_1 на довідці-рахунку ААВ №504441 від 29.08.2013 року (в графі Зазначений транспортний засіб (складову частину, що має ідентифікаційні номери) одержав , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_1 в заяві №38073116 від 09.04.2014 ( в графах Зміст перевірив(ла) ОСОБА_1 та колонках Здав Отримав ) виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; Підпис від ОСОБА_1 та рукописний текст в довіреності ВТТ 973452 від 12.04.2014 року в графі Підпис виконані самим ОСОБА_1 .

Так, звертаючись до суду із позовом позивач просив визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 від 09.04.2014 на ім`я ОСОБА_1 , який було оформлено на підставі Довідки-рахунку ААВ №504441 від 29.08.2013 року ТОВ Прогрес Автотрейд від попереднього власника ОСОБА_3 ; зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС України в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_4 , Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 09.04.2014, на ім`я ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , від 15.05.2014, за яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбав та поставив на облік на своє ім`я даний автомобіль, отримавши Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 15.05.2014 та номерний НОМЕР_7 , з підстав передбачених ст..ст. 203, 215 ЦК України, посилаючись на те, що він не вчиняв правочини щодо реєстрації автомобіля на свої ім`я, відтак не набув права власності на автомобіль, та відповідно в подальшому не відчужував його відповідачу ОСОБА_2 , що свідчить про вчинення правочинів поза волею позивача.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 , які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 затверджений Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1388), який передбачає письмову форму договору купівлі-продажу автомобілів.

Пунктом 8 Порядку № 1388 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску; акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в підрозділах Державтоінспекції транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;договір фінансового лізингу; акт про проведений аукціон або постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби. Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою підрозділу Державтоінспекції про зняття транспортного засобу з обліку. Переобладнання (крім переобладнання для роботи на газових паливах), відчуження, передача права користування і (або) розпорядження придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах Державтоінспеції, не допускається. Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків. Форми бланків довідок-рахунків, актів приймання-передачі транспортних засобів підприємств - виробників таких засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, наведено в додатках 1 і 6.

Відповідно до п. 15 Порядку № 1388 під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби, крім випадків вибракування їх у цілому, підлягають огляду (крім випадків перереєстрації транспортних засобів у зв`язку із зміною місця проживання власника та у разі відновлення втрачених або зіпсованих документів) з метою звірення ідентифікаційних номерів їх складових частин з номерами, зазначеними у поданих власником для реєстрації документах, визначення їх справжності та проведення перевірки за Єдиним державним реєстром Державтоінспекції та автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, встановлення відповідності конструкції і технічного стану транспортних засобів обов`язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України. Огляд проводиться уповноваженими працівниками підрозділів Державтоінспекції за місцем реєстрації транспортних засобів, а дослідження транспортного засобу - на письмову вимогу власника або уповноваженої ним особи фахівцями експертної служби МВС або судовими експертами державних спеціалізованих установ, іншими експертами, які атестовані з відповідного виду експертної діяльності та внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів. Відповідальним за справжність ідентифікаційних номерів транспортного засобу записам, що зазначені у реєстраційних документах, є його власник. Кошти за проведення фахівцями експертної служби МВС та судовими експертами державних спеціалізованих установ досліджень транспортних засобів зараховуються в установленому порядку до державного бюджету. За результатами огляду в документах, які подаються для державної реєстрації, уповноважений працівник підрозділу Державтоінспекції робить відповідну відмітку або складає акт технічного огляду. У разі проведення дослідження до зазначених документів додається відповідний висновок фахівця.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2013 року ТОВ Прогрес Автотрейд видало Довідку-рахунок, Серія НОМЕР_15 , ОСОБА_1 про те, що йому продано і видано автомобіль TOYOTA HIGHLANDER , 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) № НОМЕР_3 вартістю 170 000,00 грн. (а.с. 55 том 1).

09.04.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського ВРЕР-1 із заявою № 38073116 від 09.04.2014 року, в якій просив провести операцію Реєстрація ТЗ Придбаного в торгівельній організації . До заяви додав довідку-рахунок № ААВ504441 від 29.08.2013 року (а.с. 56-57 том 1).

Згідно висновку експерта № 18-1948 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017160470001707, відомості про яке 26.04.2017 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, складений 03 червня 2019 року, підпис від імені ОСОБА_1 на Довідці-рахунку ААВ № 504441 від 29.08.2013 (в графі Зазначений транспортний засіб (складову частину, що має ідентифікаційні номери) одержав , виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_1 в заяві № 38073116 від 09.04.2014 (в графах Зміст перевірив (ла) ОСОБА_1 та колонках Здав , Отримав ), виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 , 80 ЦПК України ).

Згідно приписів ст. 12 , ч. 1, 5-6 ст. 81 , ч. 1 ст. 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, можна дійти висновку, що позивач ОСОБА_1 не укладав 29 серпня 2013 року договір купівлі-продажу автомобіля, та не здійснював реєстрацію транспортного засобу на підставі довідки № 38073116 від 09.04.2014 року.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За таких обставин, враховуючи, що підпис на довідці-рахунку ААВ № 504441 від 29.08.2013 ТОВ Прогрес Автотрейд та в заяві № 38073116 від 09.04.2014 вчинений не ОСОБА_1 , тобто за відсутності його волі на вчинення таких правочинів,колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER , 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , який оформлено на підставі довідки-рахунку ААВ № 504441 від 29.08.2013 ТОВ Прогрес Автотрейд та зобов`язання Регіональний сервісний центр МВС України в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER , 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , здійснену 09.04.2014 року за заявою № 38073116 від 09.04.2014 на ім`я ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що згідно заяви № 39795898 від 15.05.2014 року ОСОБА_5 на підставі довіреності від 12 квітня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованої в реєстрі за № 1192, здійснив зняття з обліку для реалізації автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_6 . (а.с. 58 том 1)

15.05.2014 року ОСОБА_2 за заявою № 39805286 від 15.05.2014 року, здійснив державну реєстрацію автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_6 на своє імя (а.с. 63 том 1).

Оскільки позивач не набував права власності на автомобіль TOYOTA HIGHLANDER , 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_6 , то подальший правочин щодо відчуження автомобіля ОСОБА_2 також виходив поза межі волі ОСОБА_1 , та відповідно до ст.. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, в якій він просив відмовити в позові у зв`язку зі спливом строків позовної давності, посилаючись на те, що станом на 12 квітня 2014 року ОСОБА_1 було відомо про те, що право приватної власності щодо придбаного ним автомобіля у ОСОБА_3 , зареєстровано Центром ДАІ 1201 ГУВМ України в Дніпропетровській області, про що ОСОБА_1 зазначає у довіреності від 12.04.2014 року, а відтак позов було пред`явлено після спливу строку позовної давності, який закінчився 12.04.2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК).

При цьому відповідно до ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із чч.3, 4 ст.267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування Конвенції (п.1 ст.32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22.10.96 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; п.570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст.261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Так, колегія суддів вважає, що наявність довіреності від 12.04.2014 року не свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки про обставини та наявність оспорюваних правочинів щодо автомобіля стало відомо лише у 2018 році після ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 759/15306/17, а відтак виникла необхідність у захисті свого права, то із позовом ОСОБА_1 звернувся в межах позовної давності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 від 09.04.2014, який було оформлено на підставі довідки-рахунку ААВ №504441 від 29.08.2013 ТОВ Прогрес Автотрейд ; зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС України в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 09.04.2014, на ім`я ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , від 15.05.2014, за яким ОСОБА_2 зареєстрував право власності на даний автомобіль та отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 15.05.2014 та номерний знак НОМЕР_7 .

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявив клопотання про стягнення з відповідачів на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 36 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду апеляційної інстанції копію договору про надання правової допомоги № 01-24/257 від 26.07.2019, акт прийняття-передачі послуг від 25.08.2020, квитанції про здійснення переказу грошових коштів на рахунок АБ Шкурідін і партнери , акт № 2 прийняття-передачі послуг від 09.11.2020.

З копії акту прийняття-передачі послуг від 25.08.2020 року та копії акту № 2 прийняття-передачі послуг від 09.11.2020 року вбачається, що заявленими послугами є: первинна консультація клієнта (01.08.2019) - вартість послуги 2000 грн.; підготовка позовної заяви (08-09.08.2019) - вартість послуги 5000 грн.; підготовка клопотання про забезпечення доказів по справі шляхом їх витребування (09.08.2019) - вартість послуги 500 грн.; написання відповіді на відзив (20.09.2019) - вартість послуги - 2000 грн.; написання клопотання про доручення додаткових доказів по справі (16-17.10.2019) - вартість послуги - 1000 грн.; участь у підготовчому судовому засіданні в Деснянському районному суді м. Києва (17.10.2019) - вартість послуги 1000 грн.; написання клопотання про доручення додаткових доказів по справі (08-11.11.2019) - вартість послуги 500 грн.; участь у підготовчому судовому засіданні в Деснянському районному суді м. Києва (11.11.2019) - вартість послуги 1000 грн.; участь у судовому засіданні в Деснянському районному суді м. Києва (28.01.2020) - вартість послуги - 2000 грн.; написання клопотання про доручення додаткових доказів по справі (21-24.02.2020) - вартість послуги 500 грн.; участь у судовому засіданні в Деснянському районному суді м. Києва (27.02.2020) - вартість послуги 1000 грн.; написання заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення по справі (13.03.2020) - вартість послуги 1000 грн.; підготовка апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду міста Києва (11.04.2020) - вартість послуги 4000 грн.; підготовка відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення (20.06.2020) - вартість послуги 1000 грн.; підготовка клопотання про доручення додаткових доказів по справі (20.06.2020) - вартість послуги 500 грн.; підготовка додаткових пояснень по справі від 24.06.2020 (24.06.2020) - вартість послуги 1000 грн.; судове засідання в Київському апеляційному суді (02.09.2020) - вартість послуги 4000 грн.; судове засідання в Київському апеляційному суді (07.10.2020) - вартість послуги 4000 грн.; судове засідання в Київському апеляційному суді (11.11.2020) - 4000 грн.

Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Войтенко І.В. подано заперечення щодо заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, в якій просив залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 про включення до судових витрат - витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу та обґрунтованості таких витрат, колегія суддів враховує наступне.

У п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі Бєлоусов проти України від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є фактично понесеними , оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом п. 4.1 договору про надання правової допомоги № 01-24/257 від 26 липня 2019 року за надання Адвокатським бюро правової допомоги, відповідно до умов цього договору, клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар, який обумовлюється залежно від обсягу та складності наданих юридичних послуг.

Оплату гонорару здійснюється шляхом перерахування Клієнтом грошових коштів на банківський рахунок Бюро, зазначений в Акті прийняття-передачі послуг, що є невідємним додатком до даного Договору. (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.3. договору Клієнт бере на себе зобов`язання здійснити оплату послуг з правової допомоги, що надаються згідно даного договору, у такі строки:

- протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Акту у розмірі 50% від нарахованої суми;

- протягом 30-и банківських днів з моменту підписання Акту - решту 50% від нарахованої суми.

Згідно п. 5.1. договору, за результатами надання (прогнозованого надання) правничих послуг, сторони складають та підписують Акт прийняття-передачі послуг, в якому відображують стисло перелік послуг, претензії Клієнта щодо отримання послуг.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі 755/9215/15-ц ВП ВС роз`яснила, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За вказаних вище обставин, враховуючи, що позивач просив стягнути витрати на правову допомогу надану і в суді першої інстанції, проте таких вимог під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 18 500 грн., по 3 700 грн. з кожного, що на думку суду є обґрунтованими, та відповідають принципу розумності.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2305,20 грн., за подання апеляційної скарги - 3457,80 грн., позов та апеляційну скаргу задоволено, тому з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 152,60 грн. з кожного ( 5763,00 грн.:5).

Щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу понесених ОСОБА_2 у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої виходив із того, що в матеріалах справи відсутні платіжні документи (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) про оплату послуг правової допомоги в сумі 10 800 грн., тобто відсутні докази понесення заявлених до стягнення витрат.

Такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на нормах процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідачем було надано суду договір № 02/09-18 про надання правової допомоги від 03 вересня 2018 року, вартість окремих послуг адвокатського бюро за договором про надання правової допомоги від 03.09.2018 № 02/09-18 укладеного з ОСОБА_2 , акт прийому передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 27.02.2020 року, звіт про виконану роботу.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу та обґрунтованості таких витрат, колегія суддів враховує наступне.

У п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі Бєлоусов проти України від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є фактично понесеними , оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, відповідно до п.п.1.1. Договору - Клієнт доручає, а Адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.п.2.2. Договору - Адвокатське бюро бере на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги: представництво інтересів клієнта в будь-яких органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, податкових органах, міліції, судових органах усіх рівнів, органах місцевого самоврядування, органах управління установ, організацій, підприємств та їх об`єднань, керівних органах об`єднань громадян; збирання відомостей про факти, які можуть бути виконані як докази у зв`язку з виконанням доручення; використання засобів захисту, передбачених КПК України, ЦПК України та іншими законами України; виконання інших дій, передбачених законодавством.

Відповідно до п.п.4.1. Договору - отримання винагороди Адвокатським бюро за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.

Відповідно до п.п.4.2. Договору - гонорар Адвокатського бюро за вказаним договором складається з вартості окремих послуг, яка визначена у додатку №1 до цього договору, який його невід`ємною частиною, та може виплачуватися поетапно.

Відповідно до п.п.4.3. Договору - Клієнт зобов`язується оплатити фактичні витрати Адвокатського бюро пов`язані з наданням правової допомоги клієнту. Оплата фактичних видатків, пов`язаних з виконанням доручення, не є гонораром Адвокатського бюро і не впливає на оплатність договору про надання правової допомоги. Фінансове зобов`язання клієнта про сплату гонорару виникає з моменту підписання акту прийому-передачі наданих послуг (Додаток №2 до Договору) або в разі необхідності сплати передоплати (авансу) з моменту отримання Клієнтом рахунку-фактури, виданої адвокатським бюро.

Згідно Додатку до договору від 03.09.2018 №02/09-18 вартість окремих послуг адвокатського бюро за договором про надання правової допомоги від 03.09.2018 року №02/09-18 укладеного з ОСОБА_2 , зокрема:

- Підготовка позовної заяви/відзиву на позовну заяву/заперечення на відзив - від 2000 грн.;

- Підготовка клопотання, підготовка адвокатського запиту, підготовка заяви про видачу виконавчого листа про відкриття виконавчого провадження - 600 грн.;

- Додаткові пояснення у цивільній/господарській/адміністративній справі - 500 грн. сторінка;

- Участь у судових засіданнях: у будь-яких судах у межах м. Києва - 1500 грн.;

- Ознайомлення з матеріалами справи у суді в межах м. Києва - 800 грн.;

- Проведення усних консультацій, у т.ч. засобами телефонного або іншого зв`язку до 20 хв. 200 грн.; більше 20 хв. - 800 грн./год. (погодинно);

- Окреме отримання процесуальних документів у судах м. Києва - 400 грн.

Згідно Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 27.02.2020 року,Адвокатське бюро передає, а Клієнт приймає юридичні послуги, що були надані за договором про надання правової допомоги № 02/09-18 від 03.09.2018 укладеним між Сторонами (далі - Договір). За вказаним договором Адвокатським бюро надано, а Клієнтом приймаються наступні юридичні послуги: вивчення позовної заяви ОСОБА_1 у справі №759/11830/19 про визнання реєстрації права власності на автомобіль за ОСОБА_1 недійсним, визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, яка розглядається Деснянським районним судом м. Києва (вартість складає 1 000 грн.); підготовка та подача до Деснянського районного суду м. Києва відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 у справі №759/11830/19 (вартість послуг складає 2800 грн.); підготовка та подача додаткових доказів до Деснянського районного суду м. Києва відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 у справі №759/11830/19 (вартість послуг складає 1000 грн.); прийнято участь у судових засіданнях у справі №759/11830/19, які відбулися у приміщенні Деснянського районного суду - 17.10.2019, 11.11.2019, 28.01.2019, 27.02.2019 (вартість послуг склала 1500*4=6000 грн.).

Вартість наданих послуг, відповідно до Додатку №1 до Договору загалом становить 10800,00 грн., які підлягають сплаті на користь Адвокатського бюро на протязі 3 днів з моменту підписання цього акту сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже,суд першої інстанції неправильно застосував положень ЦПК України, якими унормовано інститут судових витрат, а тому дійшов помилкового висновку, що відшкодування підлягають лише витрати, які фактично оплачені стороною.

Відтак, додаткове рішення суду підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Разом з тим, оскільки судом апеляційної інстанції задоволено позов ОСОБА_1 , то з урахуванням ст. 141 ЦПК витрати на правову допомогу понесені відповідачем у справі покладаються на відповідача, тому відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 37 6 , 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Войтенка Ігоря Васильовича задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес Автотрейд , ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області, Приватного підприємства Гунченко Т.М. в особі Гунченко Тетяни Миколаївни,, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , укладений 09 квітня 2014 року за довідкою-рахунком № ААВ №504441 від 29.08.2013, виданої ТОВ Прогрес Автотрейд .

Зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС України в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_4 , Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 09.04.2014, на ім`я ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля TOYOTA HIGHLANDER , номер кузова НОМЕР_6 , від 15 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за довідкою-рахунком № ВІА 469185, виданої ПП Гунченко Т.М. .

Стягнути з ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес Автотрейд , ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області, Приватного підприємства Гунченко Т.М. в особі Гунченко Тетяни Миколаївни на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1 152,60 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес Автотрейд , ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області, Приватного підприємства Гунченко Т.М. в особі Гунченко Тетяни Миколаївни на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу по 3 700,00 грн. з кожного

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 листопада 2020 року.

Головуючий: Судді: