Постанова від 24.11.2020 по справі 760/28053/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 760/28053/13-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Букіна О.М.

24 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

судді-доповідача - Саліхова В.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,

секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя, поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним право власності на:

- приватний будинок, загальною площею 202,3 кв.м, з урахуванням земельних поліпшень в цілому, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на земельну ділянку 0,045 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ;

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ,;

- 1/3 частину двокімнатної квартири площею, 23,53 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 .

За ОСОБА_1 позивач просив визнати право власності на:

- приватний будинок, загальною площею 404,8 кв.м, з урахуванням вартості земельних поліпшень в цілому, за адресою: АДРЕСА_5 ;

- земельну ділянку, площею 0,1001 га за адресою: АДРЕСА_5 ;

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24.01.2020 позов задоволено частково.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнано за ОСОБА_2 :

право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_6 .

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6172/2020 право власності на житловий будинок АДРЕСА_7 .

право власності на квартиру АДРЕСА_8 .

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнано за ОСОБА_1

право власності на квартиру АДРЕСА_9 .

право власності на житловий будинок АДРЕСА_10 .

право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1001 га кадастровий номер 8000000000:72:368:0058 по АДРЕСА_5 .

В іншій частині поданого позову, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_6 та на квартиру АДРЕСА_8 , визнавши право власності на вказані об`єкти за відповідачем.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи.

В обґрунтування своїх доводів вказує, що частка коштів ОСОБА_4 складає 2 935 475,94 грн., а отримане останнім майно перевищує частку позивача у спільному майні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції змінити, шляхом повного задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх доводів вказує, що при розподілі житлового будинку, поділу підлягає і земельна ділянка по АДРЕСА_1 на якій розташований зазначений будинок.

Зазначає, що кошти з депозитного рахунку позивачем були зняті в період шлюбу за згодою іншого члена подружжя, а тому не повинен доводити куди подів зазначені кошти, які були потрачені на сім`ю.

Вказує, що добудова будинку по АДРЕСА_5 здійснювалась за кошти зароблені виключно позивачем, які відповідно мають статус спільної сумісної власності.

Звертає увагу на наявність доказів - оригіналів документів на підтвердження позовних вимог, а тягар доказування необхідних для спростування покладається на того з подружжя, який її оспорює.

Зазначає, що відповідач здає в оренду дві спільні квартири, а кошти від них привласнює одноосібно.

Вказує, що відповідач з червня 2008 року до грудня 2010 року заробила всього 40 626 грн., за які не могла добудувати будинок за 2,5 роки.

Звертає увагу на те, що суд незаконно врахував при поділі майна кошти, які не були предметом даної справи та вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Зазначає, що спірна квартира АДРЕСА_9 є спільною сумісною власністю подружжя, як і кошти одержані ОСОБА_1 за розпискою.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що земельна ділянка площею 0,045 га належить на праві приватної власності відповідачу внаслідок приватизації.

Звертає увагу на наявні кошти на депозитному рахунку позивача, які повинні враховуватись при поділі майна та те, що з травня 2008 року сторони проживають окремо, не підтримують шлюбних відносин.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник підтримали свою апеляційну скаргу просили її задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача просили залишити без задоволення.

ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу просила її задовольнити, а апеляційну скаргу позивача просили залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та представників сторін, перевіривши наведені в скаргах доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що виділити позивачу інше майно не вбачається можливим, виходячи з його вартості та решти частки у майні позивача, відповідних вимог позивачем про стягнення грошової компенсації у разі відхилення від рівності часток позивачем заявлено не було, суд позбавлений можливості вирішувати питання про стягнення відповідної грошової компенсації з відповідача на користь позивача, виходячи з меж заявлених вимог позивачем.

З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 30.10.1991 перебували у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Солом`янського районного суд м. Києва від 23 грудня 2010 року у справі №2-4851 (т. 1, а. с. 6-7).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 08.08.2003, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.07.2003 №1291-С/КІ, квартира АДРЕСА_6 , що має загальну площу 70,6 м 2 та складається з двох житлових кімнат площею 37,4 м.кв. на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у частках відповідно 1/3 та 2/3 (т . 2, а. с. 1).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 13.11.2006, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.10.2006 №2033-С/КІ, квартира АДРЕСА_9 , що має загальну площу 87,8 м 2 та складається з двох житлових кімнат площею 44,1 м.кв. на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (т . 1, а. с. 149).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 11.05.2004, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.04.2004 791-С/КІ, квартира АДРЕСА_8 , що має загальну площу 49,3 м 2 та складається з однієї житлової кімнати житловою площею 49,3 м.кв. на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (т . 1, а. с. 119).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав №28057193 від 19.11.2010 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 04.11.2010 за №7-1231, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою №1 (т. 1, а. с. 187-188).

Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,045 га кадастровий номер 8000000000:72:172:0003 за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка згідно державного акту серія ЯД№916739 на праві приватної власності на підставі рішення Київської міської ради від 15.04.2004 №185/1395 належить ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 10-11).

Відповідно до Сертифікату відповідності КВ000097 від 02.04.2010 житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами по АДРЕСА_5 загальною площею 404,8 м 2 , житловою - 87,6 кв.м., замовником будівництва якого є ОСОБА_1 , введений в експлуатацію.

Згідно свідоцтва про право власності від 16.05.2011, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.05.2011 №545-С/ЖБ, житловий будинок АДРЕСА_5 , що має загальну площу 404,8 кв.м. на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (т. 1, а. с 12; т. 3, а. с. 18).

Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1001 га кадастровий номер 8000000000:72:368:0058 за адресою: АДРЕСА_5 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка згідно державного акту на право власності на земельну ділянку на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.09.20016 №3071 (ВЕВ №363103) належить ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 13-14).

Обґрунтовуючи порядок поділу майна у вказаний спосіб та обираючи такий спосіб поновлення порушених прав позивач зазначає, що іншим шляхом вирішити спір по суті він не погоджується, оскільки спірні правовідносини не дозволяють здійснити поділ майна у інший спосіб, окрім виділу відповідного майна сторонами по справі в натурі.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом (частина перша статті 370 ЦК України).

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зміст положень ст. ст. 60, 65 Сімейного кодексу України свідчить про те, що сам по собі факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише тій особі, на ім`я якої воно зареєстровано, оскільки майно і в цьому випадку є спільною сумісною власністю подружжя.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що спірне майно, яке було отримане сторонами за час шлюбу, слід вважати спільною сумісною власністю подружжя, а при поділі такого майна розмір часток дружини та чоловіка є рівними.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо врахування при поділі спільного майна подружжя грошових коштів, які знаходилися на банківських рахунках позивача.

Судом першої інстанції було витребувано від ПАТ Державний експортно-імпортний банк України інформацію та встановлено, що позивачу в період з 18 січня 2007 року до 07 травня 2008 року у вказаному банку було відкрито рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно даних виписки по рахунку 18.01.2007 позивачем було зараховано на свій депозитний рахунок 300 000,00 євро, 22.01.2008 позивачем було зараховано на свій депозитний рахунок 27 670,56 євро (т. 6, а. с. 232-233).

06.05.2008 позивачу було повернуто суму вкладу в розмірі 327 670,56 євро.

Вказані грошові кошти були зараховані на банківський рахунок під час шлюбу, а тому, а тому суд першої інстанції вважав, що вони є спільною сумісною власністю подружжя.

З огляду на те, що позивачем не надано доказів того, що вказані кошти були використані в інтересах сім`ї, як і не надано доказів того, що вказані кошти вибули поза волею позивача внаслідок неправомірних дій відповідача, приймаючи до уваги те, що після припинення ведення спільного господарства та розірвання шлюбу вказані кошти залишилися у розпорядженні позивача, суд першої інстанції вважав, що кошти підлягають врахуванню при поділі спільного майна подружжя як отримані позивачем.

Колегія суддів вважає хибними вищевказані висновки суду першої інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що зазначені вимоги не містяться в тексті позовної заяви, а відповідач не зверталася до суду з зустрічним позовом щодо врахування судом зазначених коштів при поділі майна

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 2 ЦПК та з урахуванням положення ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Аналіз норм права дає можливість прийти до висновку, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.

Разом з тим , суд першої інстанції давав оцінку та досліджував перебування коштів на депозитних рахунках позивача, а його клопотання про витребування судом такої самої інформації стосовно відповідача відхилив.

За наведеного, суд першої інстанції порушив вимоги процесуального права та безпідставно вийшов за межі позовних вимог та дані висновки поклав в основу судового рішення при поділі нерухомого майна подружжя.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21.07.2020 клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів було задоволено, враховуючи відмову суду першої інстанції у задоволенні даного клопотання та витребування судом першої інстанції в ПАТ Державний експортно-імпортний банк України відомості по вкладам ОСОБА_2 за клопотанням ОСОБА_3 .

Витребувано із Акціонерного товариства Укрексімбанк відомості, які містять інформацію про усі наявні банківські вклади (депозити) та інші рахунки відкриті на ім`я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві Укрексімбанк із наданням виписок руху коштів по цим рахункам за період із 01 січня 2000 року по 01 грудня 2010 року (т. 9, а. с. 155-156).

Акціонерного товариства Укрексімбанк надано відомості про усі наявні банківські рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_1 , а також інформацію щодо руху коштів по цих рахунках за період х 01.01.2000 по 01.12.2010 (т. 9, а. с. 162-250; т. 10, а. с. 1-7).

Відповідно до яких на рахунках відповідача перебували кошти та були повернені загалом 1 531 018,79 дол. США та 1 888 863,66 євро.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув в наслідок чого зробив висновки, які не відповідають обставинам справи за наведеного апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Вирішуючи справи по суті позовних вимог, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до Висновку експерта № 03/20 судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 14.01.2020 зазначено, що:

-дійсна (ринкова) вартість 1/3 частини квартири АДРЕСА_6 , становить 669 666,67 (шістсот шістдесят дев`ять тисяч шістсот шістдесят шість гривень) 67 коп.);

-дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_9 , становить 3 841 600,00 (три мільйони вісімсот сорок одна тисяча шістсот) гривень;

- дійсна (ринкова) вартість житлового будинку АДРЕСА_11 , без врахування вартості земельної ділянки на якій він розташований, становить 3 260 300,00 (три мільйони двісті шістдесят тисяч триста) гривень;

-дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_8 , становить 1 381 500,00 ( один мільйон триста вісімдесят одна тисяча п`ятсот) гривень;

-дійсна (ринкова) вартість будинку НОМЕР_2 загальною площею 404,8 м.кв. по АДРЕСА_5 , без врахування вартості земельної ділянки на якій він розташований складає 8 588 000,00 (вісім мільйонів п`ятсот вісімдесят вісім тисяч) гривень;

- дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки НОМЕР_2 загальною площею 0,1001га по АДРЕСА_5 , становить 2 762 900,00 (два мільйони сімсот шістдесят тисяч дев`ятсот) гривень.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів вважає висновок експерта № 03/20 судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи від 14.01.2020 належним та допустимим доказом у даній справі, на підтвердження вартості спільного сумісного майна подружжя.

Позивач при розгляді справи в суді апеляційної інстанції не заперечував щодо вартості майна визначеного у висновку експерта та не було заявлено відповідного клопотання сторонами по справі щодо призначення експертизи, а тому колегія суддів кладе вищевказаний висновок експерта в основу рішення.

Встановлено, що ОСОБА_2 проживає у приватному будинку, загальною площею 202,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 проживає у приватному будинку, загальною площею 404,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_5 .

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на:

- приватний будинок, загальною площею 202,3 кв.м, з урахуванням земельних поліпшень в цілому, за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого відповідно до вищевказаного висновку експерта 3 260 300 грн.;

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 - 3 841 600 грн.;

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 - 1 381 500 грн.;

- 1/3 частину двокімнатної квартири площею, 23,53 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 - 669 666,67 грн.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя за ОСОБА_1 визнати право власності на:

- приватний будинок, загальною площею 404,8 кв.м, з урахуванням вартості земельних поліпшень в цілому, за адресою: АДРЕСА_5 - 8 588 000 грн.;

- земельну ділянку, площею 0,1001 га за адресою: АДРЕСА_5 - 2 762 900 грн.

Таким чином, сукупна вартість майна виділеного ОСОБА_2 складає 9 153 066,67 грн., а ОСОБА_1 - 11 350 900 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що майно виділене ОСОБА_1 за вартістю перевищує загальну суму майна позивача, однак враховує принцип справедливості, що ОСОБА_2 проти цього не заперечує, враховуючи його позовні вимоги.

Що стосується земельної ділянки ділянка площею 0,045 га кадастровий номер 8000000000:72:172:0003 за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає наступне.

ЇЇ цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вона належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, згідно державного акту серія №ЯД916739 на виданого на підставі рішення Київської міської ради від 15.04.2004 №185/1395, тобто була отримана відповідачем у власність за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки (т. 1, а. с. 10-11).

Вимоги п. 5 ч.1 ст. 57 СК України встановлює, що земельна ділянка, набута одним із подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала користуванні, в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю того з подружжя кому належить право власності.

Пунктом 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7передбачено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗКокрема земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Таким чином, приватизована спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 не відноситься до об`єкту спільної сумісної власності подружжя, поділу не підлягає, а тому позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на дану земельну ділянку задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 не позбавлений можливості отримання у власність земельної ділянки для обслуговування приватного будинку, загальною площею 202,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , проведенням експертизи щодо визначення розміру земельної ділянки необхідного для обслуговування приватного будинку, а тому позовні вимоги про визнання права власності на земельну ділянку 0,045 га за адресою: АДРЕСА_1 є передчасними.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що фактично припинені шлюбні відносини з 2008 року та після припинення сторонами спільного проживання та розірвання шлюбу будівництво будинку здійснювалось за кошти останньої є необґрунтованими.

Так, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року у справі №2-4851 встановлено, що з травня 2008 року сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2 не приймав участі у розгляді даної справи.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 08.08.2003, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.07.2003 №1291-С/КІ, квартира АДРЕСА_6 , що має загальну площу 70,6 м 2 та складається з двох житлових кімнат площею 37,4 м.кв. на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у частках відповідно 1/3 та 2/3 (т . 2, а. с. 1).

Таким чином, частка сторін у даній квартирі визначена, що не підлягає зміні відповідно до вимог чинного законодавства, а тому за ОСОБА_7 підлягає визнанню 1/3 частина двокімнатної квартири площею, 23,53 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 на праві власності.

За наведеного доводи апеляційної скарги відповідача про визнання за нею права власності на дану частку квартири є необґрунтованими, враховуючи позовні вимоги та вимоги законодавства.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційних скарг знайшли своє часткове підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Отже, відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, скасування рішення суду першої інстанції та відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України зОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8 891,40 грн. відповідно до задоволених позовних вимог при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя, поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на:

- приватний будинок, загальною площею 202,3 кв.м, з урахуванням земельних поліпшень в цілому, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ;

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ;

- 1/3 частину двокімнатної квартири площею, 23,53 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 .

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- приватний будинок, загальною площею 404,8 кв.м, з урахуванням вартості земельних поліпшень в цілому, за адресою: АДРЕСА_5 ;

- земельну ділянку, площею 0,1001 га за адресою: АДРЕСА_5 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8 891,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 25.11.2020.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: І.М. Вербова

О.В. Шахова