Постанова

від 26.11.2020 по справі 923/606/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 923/606/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 05.08.2020, прийняте суддею Пінтеліною Т.Г., м. Херсон, повний текст складено 11.08.2020,

у справі №923/606/20

за позовом: Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто"

про стягнення 33 792,18 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 р. Фізична особа-підприємець Рудько Валентина Миколаївна звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто", в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 33792,18 грн, з яких: 27590 грн основної заборгованості, 795 грн 3% річних, 2014 грн інфляційних втрат та 3393,18 грн неустойки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг №7 від 03.01.2019.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 23.06.2020 відкрито провадження у справі №923/606/20.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 05.08.2020 у справі №923/606/20 (суддя Пінтеліна Т.Г.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" на користь Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни 27590 грн основної заборгованості, 795 грн 3% річних, 2014 грн інфляційних втрат за весь час прострочення, 3393,18 грн неустойки та 2102 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг №7 від 03.01.2019, а відтак на правомірність заявлення вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 05.08.2020 у справі №923/606/20 скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на відсутності у матеріалах справи акту звіряння розрахунків, в якому була б відображена сума заборгованості відповідача за договором про надання послуг №7 від 03.01.2019 станом на дату звернення до місцевого господарського суду, а також обґрунтованого розрахунку розміру цієї заборгованості по місяцям та окремо по кожному акту надання послуг. Водночас апелянт зазначає про безпідставне неврахування Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною факту відсутності у відповідача заборгованості за актом надання послуг №981 від 31.03.2019. Крім того, скаржник звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що позивачем при здійсненні розрахунку неустойки було неправильно визначено період нарахування, при цьому при зверненні з позовними вимогами про стягнення останньої Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною пропущено спеціальний скорочений строк позовної давності, який складає 1 рік, про що Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" було заявлено у відзиві на позовну заяву. Апелянт також зауважує на неправильності проведеного позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2102 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (33792,18 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою апеляційного господарського суду встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 13.10.2020.

Фізична особа-підприємець Рудько Валентина Миколаївна своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Херсонської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" ("Замовник") та Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною ("Виконавець") укладено договір про надання послуг №7 (далі - договір №7 від 03.01.2019), за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується на власний ризик виконати відповідно до умов даного договору роботу, а Замовник зобов`язується прийняти цю роботу та оплатити її; згідно з цим договором Виконавець надає послуги з вивезення та ліквідації стихійних звалищ з території Замовника.

В силу пункту 2.1 договору №7 від 03.01.2019 відповідно до вимог, встановлених у пункті 1.2 даного договору, робота оплачується за ціною, погодженою Виконавцем та Замовником у встановленому порядку та визначеною цим договором, а саме: 293 грн за 1 куб.м. Акт про надані послуги надається 1-го числа місяця, наступного за календарним, в якому фактично надавалися послуги, та підписується Замовником протягом 3-х днів.

Розрахунок за надані послуги за цим договором здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок Виконавця протягом 10 календарних днів з дня підписання актів виконаних робіт (пункт 2.2 договору №7 від 03.01.2019).

Пунктом 3.1 договору №7 від 03.01.2019 передбачено, що Замовник протягом 3 робочих днів з дати отримання від Виконавця результатів наданих послуг згідно з пунктом 1.2 даного договору та акту виконаних робіт зобов`язаний розглянути результати наданих послуг та затвердити їх або в той же строк надати письмову вмотивовану відмову від затвердження та повідомити Виконавця про усунення недоліків. У випадку відсутності зауважень до результатів наданих послуг Замовник зобов`язаний підписати акт виконаних робіт та повернути Виконавцю один примірник підписаного акту.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 договору №7 від 03.01.2019 Замовник зобов`язаний оплатити Виконавцю надані послуги в розмірах і в строки, які встановлені цим договором.

У пункті 5.1 договору №7 від 03.01.2019 узгоджено, що договір вступає в дію з 03.01.2019 та діє до 31.12.2019 з урахуванням повного виконання сторонами всіх зобов`язань, зазначених в даному договорі, якщо інше не передбачено цим договором.

За умовами пункту 6.1 договору №7 від 03.01.2019 у випадку порушення своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язань.

Згідно з пунктом 6.6 договору №7 від 03.01.2019 за несвоєчасну оплату наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

На виконання вищенаведеного договору позивачем були надані, а відповідачем - отримані послуги загальною вартістю 33718,70 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями підписаних без зауважень та скріплених печатками сторін актами надання послуг, а саме: №364 від 20.02.2019 на суму 10548 грн, №718 від 28.02.2019 на суму 21945,70 грн та №981 від 31.03.2019 на суму 1225 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" за надані на підставі договору №7 від 03.01.2019 послуги сплатило позивачу грошові кошти у загальній сумі 6128,70 грн, про що свідчать копії платіжних доручень №404 від 03.04.2019 про сплату 1225 грн, №473 від 13.05.2019 про сплату 2603,70 грн, №681 від 05.09.2019 про сплату 500 грн, №787 від 15.11.2019 про сплату 800 грн та №791 від 20.11.2019 про сплату 1000 грн.

Відповідно до підписаного та скріпленого печатками сторін акту звірки взаємних розрахунків за договором №7 від 03.01.2019 за період 01.12.2018-17.02.2020 позивачем на виконання вказаного договору сплачено 6128,70 грн, а заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" перед Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною за цим договором станом на 17.02.2020 складала 27590 грн.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 33792,18 грн, з яких: 27590 грн основної заборгованості, 795 грн 3% річних, 2014 грн інфляційних втрат та 3393,18 грн неустойки, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" прийнятих на себе зобов`язань за договором №7 від 03.01.2019.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №7 від 03.01.2019 в частині своєчасної та повної оплати за отримані від позивача на підставі вказаного договору послуги, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" на користь Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів частково погоджується з вищенаведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №7 від 03.01.2019 є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №7 від 03.01.2019 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 3.1 договору №7 від 03.01.2019 у випадку відсутності зауважень до результатів наданих послуг Замовник зобов`язаний підписати акт виконаних робіт та повернути Виконавцю один примірник підписаного акту.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що факт отримання відповідачем послуг загальною вартістю 33718,70 грн, належним чином наданих позивачем за договором №7 від 03.01.2019, підтверджується підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін актами надання послуг №364 від 20.02.2019, №718 від 28.02.2019 та №981 від 31.03.2019, що свідчить про виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" відповідно до приписів законодавства України та узгоджених сторонами умов вищенаведеного договору обов`язку з оплати даних послуг.

В силу пункту 2.2 договору №7 від 03.01.2019 розрахунок за надані послуги за цим договором здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок Виконавця протягом 10 календарних днів з дня підписання актів виконаних робіт.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №7 від 03.01.2019, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення повної оплати вартості послуг, наданих позивачем відповідачу на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" на користь Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни 27590 грн основної заборгованості за договором №7 від 03.01.2019.

Доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи акту звіряння розрахунків, в якому була б відображена сума заборгованості відповідача за договором №7 від 03.01.2019 станом на дату звернення до місцевого господарського суду, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, адже такий акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, тому що не є первинним бухгалтерським обліковим документом, а відтак акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 10.02.2020 у справі №909/146/19.

При цьому згідно з приписами частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а відтак факт належного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №7 від 03.01.2019 в частині повної оплати вартості послуг повинен підтверджуватися відповідними доказами (платіжними документами, банківською випискою по рахунку відповідача тощо), а не обставиною відсутності акту звіряння розрахунків станом на дату звернення до суду першої інстанції.

Посилання скаржника на безпідставне неврахування Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною факту відсутності у відповідача заборгованості за актом надання послуг №981 від 31.03.2019 на суму 1225 грн апеляційним господарським судом оцінюються критично, адже вказані твердження не підтверджуються будь-якими належними у розумінні приписів процесуального закону доказами.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Копія платіжного доручення №404 від 03.04.2019 жодним чином не свідчить про оплату відповідачем вартості послуг за актом №981 від 31.03.2019, оскільки у реквізиті "призначення платежу" вказаного платіжного документа платником зазначено "ліквідація стихійного звалища рах. №1003 від 26.03.2019 без ПДВ", а тому вказаний рахунок об`єктивно не міг бути виставлений позивачем на виконання акту про надання послуг, який датовано 31.03.2019 , тобто акту, якого не існувало на час формування та виставлення вищенаведеного рахунку.

За таких обставин, враховуючи відсутність в графі "призначення платежу" платіжного доручення №404 від 03.04.2019 посилання на акт надання послуг №981 від 31.03.2019, проведена за цим платіжним дорученням оплата повинна розцінюватися в якості платежу, направленого на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, відтак зазначений платіж спрямований в рахунок погашення заборгованості за першим актом надання послуг - актом №364 від 20.02.2019.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.12.2019 у справі №911/2630/18.

Колегія суддів зауважує, що з урахуванням узгодженого сторонами у пункті 2.2 договору №7 від 03.01.2019 строку проведення оплати за вказаним договором остаточний розрахунок за послуги, надані за актом надання послуг №364 від 20.02.2019, повинен був бути проведений відповідачем до 02.03.2019; за послуги, надані за актом надання послуг №718 від 28.02.2019 - до 10.03.2019, а за послуги, надані за актом надання послуг №981 від 31.03.2019 - до 10.04.2019.

Таким чином, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів проведення повної та своєчасної оплати вартості послуг, наданих за договором №7 від 03.01.2019, суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

В силу пункту 6.1 договору №7 від 03.01.2019 у випадку порушення своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Ретельно вивчивши проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зауважує, що Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною застосовано невірний сукупний індекс інфляції, що зумовило необхідність здійснення Південно-західним апеляційним господарським судом власного розрахунку за кожним актом надання послуг окремо, відповідно до якого з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у загальній сумі 1074,69 грн (278,97 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №364 від 20.02.2019, нараховані за період з квітня 2019 року по травень 2020 року; 753,65 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №718 від 28.02.2019, нараховані за період з квітня 2019 року по травень 2020 року; 42,07 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №981 від 31.03.2019, нараховані за період з квітня 2019 року по травень 2020 року).

Між тим, Господарський суд Херсонської області безпідставно не врахував неправильність проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та, як наслідок, дійшов необґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни 2014 грн інфляційних втрат, у зв`язку чим колегія суддів вбачає наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 939,31 грн інфляційних втрат (2014 грн - 1074,69 грн = 939,31 грн) з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції вбачає, що вказані нарахування Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною проведено на всю суму заборгованості за період з 10.03.2019 по 05.03.2020, проте, як зазначалося вище, період прострочення за актом надання послуг №718 від 28.02.2019 починається з 11.03.2019, а за актом надання послуг №718 від 28.02.2019 - з 11.04.2019, відтак останнім невірно обрано період прострочення.

За таких обставин, згідно з розрахунком, здійсненим апеляційним господарським судом по кожному з рахунків окремо в межах заявленого Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною періоду, загальний розмір 3% річних, які підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" на користь позивача, становить 892,95 грн (208,90 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №364 від 20.02.2019, нараховані за період з 10.03.2019 по 05.03.2020; 650,84 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №718 від 28.02.2019, нараховані за період з 11.03.2019 по 05.03.2020 року; 33,21 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №981 від 31.03.2019, нараховані за період з 11.04.2019 по 05.03.2020).

При цьому, встановивши, що визначена Південно-західним апеляційним господарським судом сума 3% річних перевищує розмір 3% річних, заявлених позивачем до стягнення, колегія суддів не виходить за межі позовних вимог, у зв`язку з чим погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" на користь Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни 3% річних у сумі 795 грн.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається зі змісту договору №7 від 03.01.2019, сторони не узгодили зміни передбаченого вищенаведеною нормою періоду нарахування пені, тому період нарахування неустойки з урахуванням встановленого законом 6-місячного обмеження за актом надання послуг №364 від 20.02.2019 становить з 03.03.2019 по 03.09.2019, за актом надання послуг №718 від 28.02.2019 - з 11.03.2019 по 11.09.2019, а за актом надання послуг №981 від 31.03.2019 - з 11.04.2019 по 11.10.2019.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені, колегія суддів вбачає, що останнім було невірно визначено період відповідних нарахувань, а саме: заявлено до стягнення суму пені в тому числі за період з 04.11.2019 по 04.05.2020, тобто при визначенні даного періоду Фізичною особою-підприємцем Рудько Валентиною Миколаївною не було враховано приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, що зумовило виконання Південно-західним апеляційним господарським судом власного розрахунку по кожному з актів надання послуг, за результатами якого встановлено, що загальний розмір пені за прострочення за договором №7 від 03.01.2019 становить 5591,23 грн (1494,56 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №364 від 20.02.2019, нараховані за період з 03.03.2019 по 03.09.2019; 3884,09 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №718 від 28.02.2019, нараховані за період з 11.03.2019 по 11.09.2020 року; 212,58 грн за зобов`язаннями, що виникли за актом надання послуг №981 від 31.03.2019, нараховані за період з 11.04.2019 по 11.10.2020). При цьому встановивши, що визначена судом апеляційної інстанції сума пені перевищує розмір пені, заявленої до стягнення позивачем, колегія суддів не виходить за межі позовних вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни пені у сумі 3393,18 грн.

Стосовно тверджень скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з позовними вимогами про стягнення пені Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність- це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За умовами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі , є підставою для відмови у позові.

За змістом цієї норми, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. При цьому норма частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України поширюється як на загальну, так і спеціальну позовну давність

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. При цьому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 19.09.2018 у справі №906/373/17.

Скаржник зазначає про те, що поданий ним до місцевого господарського суду відзив на позовну заяву містить клопотання про застосування до позовним вимог Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни про стягнення неустойки наслідків спливу строку позовної давності, між тим вказане клопотання безпідставно не було враховано Господарським судом Херсонської області при постановленні оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вбачає, що відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" №01/12-51 від 03.08.2020 не містить підпису заявника , а також поданий з пропуском строку для подання відзиву, встановленого судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі №923/606/20 від 23.06.2020, та без клопотання про поновлення цього строку, що відповідно до приписів статті 118 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення зазначеного відзиву без розгляду, адже право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

За таких обставин, місцевий господарський суд обґрунтовано не застосував до позовних вимог Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни про стягнення пені наслідки спливу строку позовної давності, адже відповідне клопотання відповідача, яке було б підписане ним, у матеріалах справи відсутнє, при цьому, як зазначалося вище, суд першої інстанції згідно з вимогами чинного законодавства України не мав правових підстав для застосування позовної давності за власною ініціативою.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 05.08.2020 у справі №923/606/20 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 939,31 грн інфляційних втрат з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (позов задоволено на 97%).

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 05.08.2020 у справі №923/606/20 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 939,31 грн інфляційних втрат та в частині розподілу судових витрат скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" на користь Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни 27590 грн основної заборгованості, 795 грн 3% річних, 1074,69 грн інфляційних втрат, 3393,18 грн пені та 2038,94 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 939,31 грн інфляційних втрат) відмовити " .

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Рудько Валентини Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія Нове місто" 94,59 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Херсонської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.11.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук