Постанова

від 23.11.2020 по справі 758/5021/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

======================================================================

Справа №758/5021/16 Головуючий у І інстанції Васильченко О.В.

Провадження №22-ц/824/12660 /2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Голуб С.А.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,

розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Індикатор-11 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу Індикатор-11 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок перебуває на балансі ЖБК Індикатор-11 , який надає житлово-комунальні послуги. Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 є повнолітнім членом сім`ї ОСОБА_1 як власника квартири.

Однак відповідачі не сплачують своєчасно грошові кошти за надані житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим у відповідачів перед позивачем виникла заборгованість за сплату наданих житлово-комунальних послуг, за період з 01 січня 2003 року по 01 лютого 2016 року, в розмірі становить 103661 грн. 63 коп.

На підставі викладеного в позові, ЖБК Індикатор-11 просило суд першої інстанції стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2003 року по 01 лютого 2016 року, з урахуванням інфляційного нарахування та 3% річних, у розмірі 103661 грн. 63 коп., стягнути судовий збір та витрат на правову допомогу.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ЖБК Індикатор-11 подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги ЖБК Індикатор-11 зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки після набрання чинності законом України Про житлово-комунальні послуги , ЖБК Індикатор-11 став балансоутримувачем будинків АДРЕСА_2 .

На підтвердження того, що саме позивачем надавались такі житлово-комунальні послуги, як централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, електропостачання місць загального користування будинку та обслуговування ліфтового господарства, суду першої інстанції були надані копії відповідних договорів на підставі яких позивач оплачував вартість постачання та відведення питної води, теплової енергії та газу до квартир, які знаходяться в будинку АДРЕСА_3 , оплачував вартість освітлення місць загального користування, енергозабезпечення та ремонту ліфтів у будинку.

Доказів того, що відповідачі отримують вказані житлово-комунальні послуги від інших осіб суду надано не було, відповідно це свідчить про відсутність укладення відповідачами прямих договорів виробниками/виконавцями/постачальниками житлово-комунальних послуг.

Таким чином, суд першої інстанції мав би застосувати наслідки позовної давності та стягнути з відповідачів заборгованість за період з квітня 2013 року по січень 2016 року в розмірі 33304 грн. 11 коп., з яких: 23954,22 грн. - сума основного боргу; 8419,08 грн. - інфляційні нарахування; 930,81 грн. - три відсотка річних.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ЖБК Індикатор-11 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з квітня 2013 року по січень 2016 року, з урахуванням інфляційного нарахування та 3% річних, у розмірі 33304 грн. 11 коп.

В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України та в межах строку наданого апеляційним судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду.

Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року справу було призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.

Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з урахуванням наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджено Довідкою № 122 від 29.02.2016 року. (т.1 а.с. 5)

Відповідно до Довідки № 170 від 09.03.2016 року ЖБК Індикатор-11 уклав договори на надання житлово-комунальних послуг з такими організаціями: договір про постачання теплової енергії з ПАТ Київенерго № 1030012 від 01.07.1997 року; договір на постачання холодної води з ПАТ АК Київводоканал № 04389/4-08 від 01.01.1997 року; договір на постачання газу з ДП Київгазенерджі ПАТ Київгаз № 3.2.88.7 від 01.01.1997 року; договір на постачання електроенергії (місця загального користування) з ПАТ Київенерго № 8057 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) від 08.12.1998 року; договір на обслуговування ліфтів з ТОВ Торіс-ліфтсервіс № 32/11 від 01.04.2011 року; договір на вивіз твердих побутових відходів з ТОВ ЕКО-БЕСТ № 0037/15 від 30.11.2015 року. (т. 1 а.с. 14)

Даний житловий будинок перебуває на балансі ЖБК Індикатор-11 , який надає житлово-комунальні послуги, а саме: послуги з утримання будинку та прибудинкової території, холодного та гарячого водовідведення та водопостачання, послуги з опалення.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази надання позивачем житлово-комунальних послуг та доказів заборгованості відповідачів по сплаті таких послуг у заявленому позивачем розмірі, що є підставою для відмови в позові, не зважаючи на пропуск позивачем позовної давності.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині недоведеності позовних вимог та незастосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги , житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

За правилами частини четвертої статей 319 та 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачене право споживача одержувати вчасно в відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно з законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строк, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги , залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, визначені законом або договором.

Пункт 6 частини першої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлює, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг лише за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Порядок оформлення претензій споживачів до виконавців визначено статтями 27, 28 ЗУ Про житлово-комунальні послуги , якими передбачено, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, складається акт-претензія. Зазначені положення також містилися у ст. 18 Закону України Про житлово-комунальні послуги в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відсутність претензій, щодо надання житлово-комунальних послуг позивачем, підтверджує дотримання позивачем при наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій вимог, щодо якості та кількості послуг, встановлених Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 р.

Як вбачається з матеріалів справи та додатково встановлено судом апеляційної інстанції позивачем на підтвердження факту надання ним житлово-комунальних послуг було надано копії договорів, укладені за період з 2003 року по 2016 рік, між позивачем та виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг (т. 1, а.с. 182-196; а.с. 202-250; т. 2, а.с. 1-18).

Натомість відповідачем не було надано суду доказів на спростовування вказаних обставин та доказів того, що відповідачем були укладені окремі договори з виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 було подано заяву про застосуванням строків позовної давності. В якій зазначено, що останній платіж за комунальні послуги, згідно з наданим позивачем розрахунком, було здійснено відповідачем у листопаді 2012 року, таким чином позивачем було подано позовну заяву поза межами позовної давності.

Однак, суд першої інстанції не врахував вищевикладеного, не з`ясував всіх обставин справи, не встановив наявність спору між сторонами та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 01 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 01 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним.

Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 160 ЦПК України).

Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17.

Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням такого.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, останні відмовилися сплачувати грошові кошти за надані позивачем житлово-комунальні послуги, починаючи з грудня 2012 року, оскільки згідно наданого суду розрахунку остання сплата позивачами за житлово-комунальні послуги була здійснена в листопаді 2012 року.

Однак з урахуванням звернення до суду з позовом поза межами трирічного строку (позовної давності), колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за останні три роки, що передували даті звернення до суду з позовом, а саме за період з квітня 2013 року по січень 2016 року (включно), оскільки за лютий та березень 2016 року в розрахунку наданому суду відсутні суми за нарахування за житлово-комунальні послуги.

В апеляційній скарзі ЖБК Індикатор-11 наводить розрахунок заборгованості, в якому зазначає, що загальний розмір заборгованості, за період з квітня 2013 року по січень 2016 року складає 33304 грн. 11 коп., з яких: 23954,22 грн. - сума основного боргу; 8419,08 грн. - інфляційні нарахування; 930,81 грн. - три відсотка річних.

Однак колегія суддів погоджується з наведеним розрахунком та доходить висновку, що з відповідачів слід стягнути в солідарному порядку на користь позивача заборгованість в розмірі 33304 грн. 11 коп., з яких: 23954,22 грн. - сума основного боргу; 8419,08 грн. - інфляційні нарахування; 930,81 грн. - три відсотка річних.

Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Таким чином, судом апеляційної інстанції перевіряється правильність висновків першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставини справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, який не підлягає застосуванню, або незастосуванню закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі та не застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності, відповідно апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахування часткового задоволення позовних вимог судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив суд стягнути 103661 грн. 63 коп., однак судом апеляційної інстанції позов задоволено частково та стягнуто 33304 грн. 11 коп., що становить 32,13 % від заявленої ціни позову ((33304,11/103661,63)*100).

Відповідно судовий збір стягується пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 32,13 % від сплаченого судового збору. Так, за звернення до суду з позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1539,22 грн., а 32,13 % від 1539,22 грн. складає 494 грн. 55 коп. = ((1539,22*32,13)/100), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за звернення до суду з позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, за звернення до суду з апеляційною скаргою було вірно сплачено судовий збір в розмірі 2317 грн. 83 коп., так як апеляційна скарга задоволена судом в повному обсязі, то сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідачів.

Отже, загальна сума судового збору, що підлягає стягненню становить 2812 грн. 38 коп. та підлягає стягненню з кожного з відповідачів у рівних частках по 1406 грн. 19 коп.

Щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу, то колегія суддів зазначає таке.

Чинним цивільно-процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ЖБК Індикатор-11 стверджує, що ними були понесені витрати на правову допомогу, які пов`язані з розглядом даної справи у розмірі 3215 грн. 77 коп.

На підтвердження понесених витрат, ЖБК Індикатор-11 надало суду розрахунок витрат на правову допомогу від 15 квітня 2016 року на підставі договору №Д/040216/КВ-3 від 04 лютого 2016 року з детальним описом робіт та розрахунком на суму 3215 грн. 77 коп., платіжне доручення №670 від 30 березня 2016 року та №652 від 23 лютого 2016 року.

Таким чином, з урахуванням пропорційного стягнення витрат при частковому задоволенні позову, колегія суддів доходить висновку, що з відповідачів слід стягнути понесені позивачем витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 32,13 % від сплаченої суми витрат на правову допомогу, яка становить 1033 грн. 23 коп. = ((3215,77*32,13)/100). Відповідно з кожного з відповідачів до стягнення підлягає сума по 516 грн. 61 коп.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 369, 374, 376 України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Індикатор-11 задовольнити частково .

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу Індикатор-11 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги скасувати та ухвалити нове судове рішення .

Позов Житлово-будівельного кооперативу Індикатор-11 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Житлово-будівельного кооперативу Індикатор-11 заборгованість в розмірі 33304 грн. 11 коп., з яких: 23954,22 грн. - сума основного боргу; 8419,08 грн. - інфляційні нарахування; 930,81 грн. - три відсотка річних.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Житлово-будівельного кооперативу Індикатор-11 судовий збір у розмір по 1406 грн. 19 коп. з кожного.

Стягнути зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Житлово-будівельного кооперативу Індикатор-11 витрати на правову допомогу у розмірі по 516 грн. 61 коп. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Позивач:Житлово-будівельний кооператив Індикатор-11 , зареєстроване місце знаходження: пр. Правди, 9 Б, 9 В, м. Київ, 04108, код ЄДРПОУ 22895635.

Відповідачі: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя-доповідач

Судді: