Постанова

від 26.11.2020 по справі 360/1912/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року справа №360/1912/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Ястребова Л.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу автогаражного товариства «Автомобіліст» на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року (повний текст складено 10 серпня 2020 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/1912/20 (суддя І інстанції - Петросян К.Є.) за позовом автогаражного товариства «Автомобіліст» до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

У С Т А Н О В И В:

14 травня 2020 року автогаражне товариство «Автомобіліст» (далі АТ «Автомобіліст» або позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Луганській області (далі ГУ ДПС у Луганській області або відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, в обґрунтування якого зазначено наступне. ГУ ДФС у Луганській області була проведена фактична перевірка АТ «Автомобіліст» , за результатами якої складено акт від 22.05.2019 № 0054/12/32/14/06/21824076/288. 14.06.2019 АТ «Автомобіліст» отримано винесені ГУ ДФС у Луганській області податкові повідомлення-рішення від 07.06.2019: - № 00000981406 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 1 грн; - № 00000991406 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 79 260,64 грн.

АТ «Автомобіліст» оскаржило вказані рішення до ДФС України та рішенням ДФС України про результати розгляду скарги № 40385/6/99-99-11-06-01-25 від 22.08.2019 частково задоволено скаргу АТ «Автомобіліст» на податкові повідомлення-рішення від 07.06.2019 № 00000981406 та № 00000991406, скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Луганській області від 07.06.2019 № 00000991406 в частині застосованих фінансових санкцій у сумі 539,26 грн.

26.11.2019 АТ «Автомобіліст» отримано прийняте ГУ ДПС у Луганській області податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 78 721,18 грн.

Підставою для застосування фінансових санкцій у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях вказано рішення ДФС України про результати розгляду скарги № 40385/6/99-99-11-06-01-25 від 22.08.2019.

АТ «Автомобіліст» оскаржило ППР від 09.10.2019 № 00000260505 до ДПС України, рішенням якого від 03.02.2020 № 4148/6/99-00-05/05-06-06 скаргу залишило без розгляду.

Позивач не погоджується із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на наступне.

На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення вимог п.1 ст.3 Закону України №265 в частині здійснення діяльності (проведення розрахункових операцій при наданні послуг) без застосування РРО не відповідають дійсності, оскільки зміст касової книги та пояснення посадових осіб АТ «Автомобіліст» свідчать про отримання грошових коштів як членських внесків, а не в якості оплати за надані послуги. Тому, на думку позивача, сплата виключно вступних, членських і цільових внесків згідно із Законом №265, не є розрахунковою операцією за товари (послуги), відтак зазначені операції можуть здійснюватися у касі підприємства без застосування РРО.

Крім того, не відповідають дійсності викладені в акті перевірки відомості щодо порушення п. 2.8 Положення № 637 в частині тримання в позаробочий час в касі готівкових коштів понад установлений ліміт каси, оскільки АТ «Автомобіліст» щороку відповідно до вимог діючого законодавства шляхом видання відповідних наказів встановлюється ліміт каси та додано до позову копії наказів за 2014 - 2018 роки.

Контролюючим органом не взято до уваги відповідні накази, а пояснення посадових осіб АТ «Автомобіліст» про відсутність таких наказів помилково надано, тому що посадові особи, що здійснювали фактичну перевірку, запевняли, що правильно надавати пояснення саме так, оскільки пред`явлені накази, нібито, складено із порушенням вимог діючого законодавства і не мають враховуватись під час перевірки.

До того ж, на думку позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 винесено після скасування відповідальності за перевищення встановлених лімітів залишку готівки, яка була передбачена п. 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95 від 12.06.1995 (втратив чинність 23.06.2019 на підставі Указу Президента № 418/2019 від 20.06.2019).

Зазначене податкове повідомлення-рішення не містить розрахунку штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), направлений разом з податковим повідомленням-рішенням розрахунок фінансових санкцій за рішенням ДФС України за результатами розгляду скарги не є розрахунком, доданим до рішення. Також, його направлено із порушенням 3-денного строку, визначеного вимогами п.7 Порядку № 1204.

Акт перевірки не містить реквізитів доданих до нього доказів/документів (дата складання, номер, найменування) та кількості аркушів, що свідчить про відсутність на момент складання акта будь-яких додатків до нього.

Фактична перевірка проведена в період дії мораторію, встановленого ст.3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції.

Також, зазначив, що наказ про проведення перевірки не містить підстав для її проведення, визначених п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України.

Акт фактичної перевірки не містить відомостей про його реєстраційний номер, не розбірливо зазначено посади осіб, що його підписали, що свідчить про порушення податковим органом порядку складання акта.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не містять граничні строки, передбачені для оскарження, а розрахунки фінансових санкцій складено не за встановленою формою, не містять назви організації, дати складання, реєстраційного індексу документа та посади особи, що його склала, містять фінансову санкцію, не передбачену діючим законодавством для даного виду порушень.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати: - податкове повідомлення-рішення від 07.06.2019 № 00000981406 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 1 грн; - податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 78 721,38 грн., - стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 360/1912/20 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.06.2019 №00000981406 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 1 грн (одна гривня). У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при винесенні рішення мали місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у справі № 360/1912/20 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 360/1912/20 - повернуто заявникові.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного висновку.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що громадська організація автогаражне товариство «Автомобіліст» (АГТ «Автомобіліст» ), код ЄДРПОУ 21824076, зареєстрована в якості юридичної особи, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, смт.Сиротине, перебуває на обліку в ДПІ у м.Сєвєродонецьку (м.Сєвєродонецьк) ГУ ДПС у Луганській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.23, 143а-145).

На підставі наказу ГУ ДФС у Луганській області від 17.05.2019 № 521, керуючись вимогами п.п.20.1.1, 20.1.4, 20.1.8, 20.1.9, 20.1.10, п.п.20.1.11, п.п.20.1.13 п.20.1 ст.20 та п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п. 80.2.3, п.80.2, п.80.4 ст.80 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС наказано провести фактичну перевірку за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності АТ «Автомобіліст» із терміном проведення не більше 10 діб з 17.05.2019. Проведення фактичної перевірки доручено: заступнику начальника відділу фактичних перевірок, контролю готівковими операціями управління аудиту ГУ ДФС у Луганській області - Ільчуку О.В.; головному державному ревізору-інспектору відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту ГУ ДФС у Луганській області - Шостак Х.А. та головному державному ревізору-інспектору відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту ГУ ДФС у Луганській області -Богодуховій С.А. (а.с.24,85).

На підставі наказу ГУ ДФС у Луганській області від 17.05.2019 № 521 та п.п.80.2.3 п.80.2 ст.80 ПК України, вищевказаним особам ГУ ДФС у Луганській видано направлення на перевірку від 17.05.2020 № 401, 402, 403 (а.с.86-88).

За результатами проведеної перевірки ГУ ДФС у Луганській області складено акт від 22.05.2019 № 0054/12/32/14/06/21824076/288, у якому зазначені порушення АТ «Автомобіліст» вимог:

- п. 1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у частині здійснення діяльності (проведення розрахункових операцій при наданні послуг) без застосування належним чином зареєстрованого, опломбованого та переведеного у фіскальний режим роботи РРО;

- п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 в частині тримання позивачем в позаробочий час в касі готівкових коштів понад установлений ліміт каси;

- п. 53 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, оскільки позивачем не встановлено ліміт залишку готівки в касі АТ «Автомобіліст» з 05.01.2018 по 15.05.2019 (а.с.25-26, 92-93).

На підставі акта фактичної перевірки ГУ ДФС у Луганській області винесені податкові повідомлення-рішення від 07.06.2019:

- № 00000981406, яким до АТ «Автомобіліст» застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн за порушення п.1, ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахуноквих операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995;

- № 00000991406, яким за порушення п.2.8 глави 2 положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» , затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (із змінами та доповненнями) та п.17 розділу ІІ постанови «Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» № 148 від 29.12.2017 до АТ «Автомобіліст» застосовано штрафні санкції в сумі 79260,64 грн (а.с.27-31).

Не погодившись із прийнятими ГУ ДФС у Луганській області податковими повідомленнями-рішеннями від 07.06.2020 № 00000981406 та № 00000991406, позивач звернувся із скаргою до ДФС України (а.с.32-35).

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги № 40385/6/99-99-11-06-01-25 від 22.08.2019 частково задоволено скаргу АТ «Автомобіліст» на податкові повідомлення-рішення від 07.06.2019 № 00000981406 та № 00000991406, скасовано ППР ГУ ДФС у Луганській області від 07.06.2019 № 00000991406 в частині застосованих фінансових санкцій у сумі 539,26 грн (а.с.37-40).

26.11.2019 АТ «Автомобіліст» отримано прийняте ГУ ДПС у Луганській області податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 78 721,18 грн (а.с.41-43).

АТ «Автомобіліст» оскаржило податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Луганській області від 09.10.2019 № 00000260505 до ДПС України, рішенням якого від 03.02.2020 № 4148/6/99-00-05/05-06-06 скаргу залишило без розгляду (а.с.44-49).

Вважаючи протиправними прийняті ГУ ДПС у Луганській області податкові повідомлення-рішення від 07.06.2019 № 00000981406 та від 09.10.2019 № 00000260505, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі ПК України).

У відповідності до підпункту 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України, до функцій контролюючих органів віднесено, зокрема, здійснення контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів.

Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України.

Так, за приписами пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України).

За приписами пункту 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції (пункт 80.7 статті 80 ПК України).

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 80.10 статті 80 ПК України).

У відповідності до вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

З матеріалів справи вбачається, що фактична перевірка АТ «Автомобіліст» була здійснена посадовими особами ГУ ДФС у Луганській області на підставі наказу ГУ ДФС у Луганській області від 17.05.2019 № 521 та направлень на перевірку від 17.05.2020 № 401, 402, 403 (а.с.86-88).

При цьому, відповідно до наказу від 17.05.2019 № 521, підставою для проведення перевірки зазначено підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Згідно матеріалів справи, такою підставою для проведення фактичної перевірки слугувала заява громадянина ОСОБА_1 щодо порушення АТ «Автомобіліст» вимог діючого законодавства, що спростовує доводи позивача про відсутність в наказі на проведення перевірки підстави для її проведення (а.с.117).

Перед початком проведення фактичної перевірки АТ «Автомобіліст» , голові правління ОСОБА_2 пред`явлено службові посвідчення та ознайомлено з наказом ГУ ДФС у Луганській області від 17.05.2019 № 521 та направленнями на проведення фактичної перевірки від 17.05.2019 № 403, № 402, № 401, про що міститься його підпис у вказаних документах та не заперечувалось особисто ОСОБА_2 в ході судового засідання (а.с.85-88).

Акт фактичної перевірки від 22.05.2019 № 0054/12/32/14/06/21824076/288 підписано від суб`єкта господарювання - головою правління ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3 . Пунктом 4.1 акта, ОСОБА_2 підтверджено своїм підписом про відсутність зауважень до акта. Також, додатки до акта перевірки містять підпис голови правління ОСОБА_2 .

Доводи представника позивача щодо відсутності в акті фактичної перевірки посилання на додатки до нього на увагу не заслуговують, оскільки позивач був із ними ознайомлений безпосередньо під час перевірки.

Посилання позивача щодо проведення фактичної перевірки в період дії мораторію, встановленого статтею 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VІІ, суд вважає помилковими, оскільки положення даного закону є несприйнятними як підстава правового регулювання спірних правовідносин, з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 ПК України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Стаття 2 ПК України встановлює, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Оскільки норми даного закону не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, їх положення не можуть застосовуватись у межах спірних відносин.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у судовій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 805/2210/17-а.

Щодо виявлених в ході фактичної перевірки порушень чинного законодавства з боку АТ «Автомобіліст» суд зазначає наступне.

В частині позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Луганській області від 07.06.2019 № 00000981406 рішення суду не оскаржується, а тому з урахуванням частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційним судом не переглядаються.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 про застосування до АТ «Автомобіліст» суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 78 721,38 грн, слід зазначити наступне.

Порядок ведення касових операції у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою до 04.01.2018 року, встановлений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 № 637 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 40/10320 (далі - Положення № 637).

Відповідно до пункту 2.7 Положення № 637 виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення.

Пунктом 2.8 Положення № 637 встановлено, що підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов`язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти приймання готівки) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Відповідно до пункту 2.9 Положення № 637, готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовується ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов`язковими платежами). Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат.

Згідно пункту 5.1 Положення № 637 строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти) відповідно до таких вимог:

а) для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є банки, - щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас.

Відповідно до пункту 5.2 Положення № 637 установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі (додаток 8), що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі.

Установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства. Для відокремлених підрозділів ліміт каси встановлюється і доводиться до їх відома відповідними внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства - юридичної особи.

Ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси, за рішенням керівника підприємства або уповноваженої ним особи (пункт 5.3.Положення № 637).

Пунктом 5.4 Положення № 637 визначено, що кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків здавання готівки, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо.

Для підприємств, які мають строк здавання готівкової виручки (готівки) в банк щодня (у день її надходження до каси) або наступного дня від дня її надходження до каси, - у розмірах, що потрібні для забезпечення їх роботи на початку робочого дня, але не більше розміру середньоденного надходження готівки до каси (за три будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти).

Згідно пункту 5.8 Положення № 637 якщо ліміт каси встановлено з перевищенням граничних розмірів, визначених пунктом 5.4 цієї глави, то він уважається встановленим на рівні зазначених граничних розмірів. У цьому разі сума зазначених перевищень уважається понадлімітною.

Під час перевірки дотримання підприємством ліміту каси визначається наявність самостійно встановленого ліміту каси та відповідність його розрахунку вимогам цього Положення, уточнюються за наказами, розпорядженнями чи іншими розпорядчими документами суми самостійно доведених підприємством (юридичною особою) лімітів кас своїм відокремленим підрозділам (пункт 7.21 Положення № 637).

Для визначення понадлімітних залишків готівки в касі порівнюються записи про фактичні її залишки в касі за касовою книгою з установленим лімітом каси за кожний день незалежно від того, здійснювалися в цей день касові обороти (надходження і витрати готівки) чи ні. Якщо в періоді, що перевіряється, виявлено перевищення ліміту каси, то з`ясовується, протягом якого часу (у днях) і які понадлімітні суми не здавалися в установлені строки до банку і з якої причини, а також загальна сума понадлімітних залишків (пункт 7.23 Положення № 637).

Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 затверджено нове Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України (далі - Положення № 148), яке визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами.

Відповідно до пункту 14 Положення № 148, установа/підприємство, що здійснює операції з готівкою в національній валюті, ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) установлює, виходячи з потреби прискорення обігу готівки та своєчасного її надходження до кас банків.

Пунктом 48 Положення № 148 визначено, що установа/підприємство визначає і встановлює за погодженням з банком (у якому відкрито рахунок установи/підприємства, на який зараховуються кошти) строки здавання ним готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках відповідно до таких вимог:

1) для установ/підприємств, розташованих у населених пунктах, де є банки - щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас).

Згідно із пунктом 50 Положення № 148 установа, підприємство, небанківська фінансова установа на підставі цього Положення та з урахуванням особливостей роботи зобов`язані розробити та затвердити внутрішнім документом порядок розрахунку ліміту каси установи, підприємства, небанківської фінансової установи та їх відокремлених підрозділів. У розрахунку враховується строк здавання установою, підприємством, небанківською фінансовою установою готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Ліміт каси установи, підприємства, небанківські фінансові установи встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси за рішенням керівника установи, підприємства, небанківської фінансової установи або уповноваженої ним особи.

Установа, підприємство, небанківська фінансова установа затверджує внутрішніми документами установлений ліміт каси.

Установи/підприємства мають право тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують самостійно встановлений ними ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує самостійно встановлений ліміт каси, здається до банків для її зарахування на банківські рахунки (пункт 15 Положення № 148).

Відповідно до пункту 17 Положення № 148 суб`єкти господарювання використовують готівкову виручку (готівку), у тому числі готівку, одержану з банку, для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов`язковими платежами).

Суб`єкти господарювання не мають права накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення витрат до настання строків цих виплат. Відповідно до п.58 Положення № 148, контролюючий орган під час проведення перевірки визначає наявність самостійно встановленого ліміту каси та його відповідність самостійно здійсненим розрахункам.

З акта перевірки вбачається, що до перевірки позивачем не було надано наказів щодо встановлення ліміту залишку готівки в касі з 17.05.2016 по 31.12.2016, 2017 рік та до 05.01.2018.

Відповідно до касових книг, прибуткових касових ордерів залишок готівкових понадлімітних коштів в касі АТ «Автомобіліст» за період з 17.05.2016 по 31.12.2016, за 2017 рік та до 05.01.2018 склав 22 895,22 грн (додаток 1 до акта перевірки (а.с.94-95).

Відповідно до касових книг, прибуткових касових ордерів залишок готівкових понадлімітних коштів в касі АТ «Автомобіліст» за період з 05.01.2018 по 15.05.2019 складає 16 735,00 грн (додаток 2 до акта перевірки) (а.с.96-97).

Згідно наданих письмових пояснень голови правління АТ «Автомобіліст» ОСОБА_2 , та старшого бухгалтера ОСОБА_3 , копії яких також перебувають в матеріалах справи, ліміт каси та розрахунок на АТ «Автомобіліст» на протязі трьох років не встановлювався. Станом на 17.05.2019 ліміт теж не встановлено (а.с.90-91).

Суд зазначає, що виявлені в ході проведеної перевірки порушення АТ «Автомобіліст» пункту 2.8 Положення № 637 та пункту 17 Положення № 148, жодним чином не спростовані позивачем в ході розгляду справи.

Позивач в обґрунтування відсутності вищезазначених порушень посилається на накази від: 28.12.2013 № 15, 29.12.2014 № 17, від 30.12.2015 № 8, від 29.12.2016 № 8, від 29.12.2017 № 7, 28.12.2018 №10, які були долучені ним до матеріалів позовної заяви та зазначає про їх чинність та не прийняття їх до уваги контролюючим органом під час перевірки.

Крім того, позивач зазначмв, що зазначені накази на момент проведення перевірки були надані співробітникам ГУ ДПС у Луганській області, однак не прийняті ними до уваги, а пояснення про їх відсутність надані посадовими особами АТ «Автомобіліст» помилково, за рекомендацією осіб, шо здійснювали фактичну перевірку.

Разом з тим, суд вважає, що надані позивачем накази про встановлення ліміту залишку готівки в касі не є належними та допустимими доказами, які спростовують виявлені в ході перевірки порушення, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов`язані з ним. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно пункту 44.7 статті 44 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу (пункт 86.7 статті 86 ПК України).

Суд встановлено, що акт фактичної перевірки від 22.05.2019 № 0054/12/32/14/06/21824076/288 підписано головою правління АТ «Автомобіліст» Скрипник М.О. та головним бухгалтером Аношко Т.Д. без зауважень.

Правом подання заперечень на акт перевірки та додаткових документів, а саме наказів на встановлення лімітів, позивач не скористався.

Крім того, позивачем двічі оскаржувалось прийняті податкові повідомлення-рішення до ДПС України, однак жодна скарга АТ «Автомобіліст» не містить в собі посилання на наявність відповідних наказів як на підставу спростування виявлених порушень (а.с.32-35, 44-48).

Судом першої інстанції були досліджені оригінали наказів АТ «Автомобіліст» від: 28.12.2013 № 15, 29.12.2014 № 17, від 30.12.2015 № 8, від 29.12.2016 № 8, від 29.12.2017 № 7, 28.12.2018 №10, та встановлено відсутність журналу реєстрації наказів. Накази не підшиті, не пронумеровані, у відповідному журналі їх реєстрація не здійснена, що ставить під сумнів їх існування на час проведення перевірки. Відтак, дані накази не можуть слугувати беззаперечним доказом спростування виявлених в ході перевірки порушень.

Посилання позивача на помилковість наданих посадовими особами АТ «Автомобіліст» пояснень щодо не встановлення ліміту готівки в касі та зазначення про це в поясненнях за рекомендацією осіб, шо здійснювали фактичну перевірку, суд оцінює критично.

Під час розгляду справи судом першої інстанції допитані в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які безпосередньо проводили фактичну перевірку АТ «Автомобіліст» , та якими підтверджено відсутність будь-яких наказів щодо встановлення ліміту готівки на момент проведення перевірки та спростовано факт надання позивачем цих наказів до перевірки. Крім того, зауважили, що пояснення посадові особи АТ «Автомобіліст» надавали самостійно, перевірка була проведена без зауважень від суб`єкта господарювання, про що зазначено в самому акті перевірки.

Своє рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції мотивував наступним.

ГУ ДФС у Луганській області за результатами проведеної фактичної перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення від 07.06.2019 № 00000981406, № 00000991406, які оскаржені АТ «Автомобіліст» до ДФС України.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 22.08.2019 № 40385/6/99-99- 11-06-01-25, скаргу позивача задоволено частково: податкове повідомлення-рішення від 07.06.2019 №00000981406 залишено без змін, та скасовано податкове повідомлення - рішення від 07.06.2019 № 00000991406 в частині застосування фінансових санкцій у сумі 539,26 грн, в іншій частині залишено без змін.

На підставі вищевказаного рішення ДФС України, ГУ ДПС у Луганській області на заміну податкового повідомлення-рішення від 07.06.2019 № 00000991406 було винесено податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 на зменшену суму 78721,38 грн.

Указом Президента України від 20.06.2019 № 418/2019 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України» визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Указ Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» .

Проте, на час визначення грошових зобов`язань платнику податків податковим повідомлення-рішення від 07.06.2019 №00000991406 Указ Президента України від 12.06.1995 № 436/95 був чинний.

Відповідно до п. 5 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 (далі - Порядок № 1204) якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов`язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня, в тому числі за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов`язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені, в тому числі за порушення норм іншого законодавства.

Винесення податковим повідомленням-рішенням від 09.10.2019 №00000260505 про застосування штрафних санкцій до АТ «Автомобіліст» за порушення норм п. 2.8 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та п. 17 Постанови «Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті в України від 29.12.2017 № 148, є лише результатом узгодження в адміністративному порядку сум, визначених в податковому повідомленні-рішенні від 07.06.2019 № 00000991406 за результатами порушення, встановленого в межах дії Указу Президента від 12.06.1995 № 436/95.

Доводи представника позивача щодо зміни податковим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 підстави застосування штрафної санкції на увагу також не заслуговують з огляду на наступне.

В розрахунку фінансових санкцій до податкового повідомлення-рішення від 07.06.2019 № 00000991406, яке було скасовано на суму 539,26 грн рішенням ДФС України про результати розгляду скарги позивача від 22.08.2019 № 40385/6/99-99-11-06-01-25, зазначено про порушення АТ «Автомобіліст» абзацу 3 статті 1 Указу Президента № 436/95 від 12.06.1995 - а саме неповне та/або несвоєчасне оприбуткування у касах готівки та передбачена санкція - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (а.с.31).

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні суду першої інстанції вказану обставину пояснила технічною опискою, оскільки порушення щодо несвоєчасного оприбуткування у касі АТ «Автомобіліст» готівки, перевіркою встановлено не було. При цьому, зауважила, що розрахунок здійснено відповідно до виявленого порушення, а саме за перевищення встановленого ліміту задишку готівки в касі - у двократному розмірі суми виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

При винесенні податкового повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 відповідачем виправлено технічну помилку, а не змінено підставу її прийняття, як хибно вважає представник позивача. До того ж суд звертає увагу, що податкове повідомлення-рішення від 07.06.2019 № 00000991406 не є предметом спору у даній справі та вважається відкликаним в силу статті 60 ПК України.

Підстави для скасування податкового повідомлення-рішення 09.10.2019 № 00000260505 відсутні.

З вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 1340/3510/18 висловила правову позицію, щодо застосування абзацу 3 статті 1 Указу Президента № 436/95 від 12.06.1995 у якій , зокрема, зазначила 1) Об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу № 436/95, так і того, що визначене пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , фактично полягає у одних і тих самих діях.

2) Оскільки шляхом прийняття Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

3) Велика Палата Верховного Суду зазначає про незастосовність до спірних правовідносин положень абзацу третього статті 1 Указу № 436/95, та вважає за необхідне зазначити про неможливість їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг .

4) Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до позивача санкцій, передбачених частиною першою статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , а відтак - і про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення.

Стислий зміст:

Суди, зокрема, керувалися правовою позицією, викладеною Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у Постанові ВС від 05.11.2018 по справі № 803/780/17 (№ в ЄДРСР 77749439), Постанові ВС від 12.06.2018 по справі № 826/8121/16 (№ в ЄДРСР 74672170).

У свою чергу, в цих постановах суд посилався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові ВСУ від 02.04.2013 року по справі № 21-77а13 (№ в ЄДРСР 31073032), відповідно до якої Указом № 436/95 урегульовано питання відповідальності суб`єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки. 06 липня 1995 року було прийнято Закон України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , у якому передбачено, крім іншого, відповідальність суб`єктів господарювання за порушення вимог цього Закону, а розділом V згаданого вище Закону визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції. Як убачається зі змісту його положень, серед них відсутнє таке порушення як неоприбуткування у касах готівки, а отже, й не встановлена відповідальність за це. Водночас зазначене питання прямо врегульоване в Указі № 436/95. Зокрема, абзацом третім статті 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки. Таким чином, предмети правового регулювання Указу № 436/95 та Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг є різними. Незважаючи на зміни, які в подальшому вносились до цього Указу, правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за неоприбуткування готівки не змінилися.

З метою встановлення чіткого критерію при розгляді спорів щодо застосування фінансових санкцій, встановлених абзацом третім статті 1 Указу № 436/95, за порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, вчинених після набрання чинності 06 липня 1995 року Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у Постанові ВСУ від 02.04.2013 року по справі № 21-77а13 (№ в ЄДРСР 31073032), зазначаючи таке.

Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням РРО або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу № 436/95, так і того, що визначене пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , фактично полягає у одних і тих самих діях.

Оскільки шляхом прийняття Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у Постанові ВСУ від 02.04.2013 року по справі № 21-77а13 (№ в ЄДРСР 31073032), зазначає про незастосовність до спірних правовідносин положень абзацу третього статті 1 Указу № 436/95, та вважає за необхідне зазначити про неможливість їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг .

Враховуючи вищезазначене, доводи позивача щодо неправомірності застосування контролюючим органом положень Указу № 436/95 знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню, а позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 78 721,38 грн. - задоволенню.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою цієї статті установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як убачається із наявних у матеріалах справи документів про сплату судового збору, позивачем сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 2100.00 грн відповідно до квитанції № 28 від 27 квітня 2020 року, за подання апеляційної скарги - 3 153.00 грн. відповідно до квитанції від 10 вересня 2020 року № 76.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь з відповідача суму понесених правничих витрат у розмірі 15000 грн., пов`язаних з розглядом справи слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

За визначенням, що міститься у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18 зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі « East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом ОСОБА_6 на підставі договору про надання правничої допомоги від 10 лютого 2020 року б/н (арк.с.58-59).

За змістом п.1 вказаного договору, його предметом є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у Донецькому окружному адміністративному суді, Першому апеляційному адміністративному суді та Верховному Суді у справі за позовом автогаражного товариства «Автомобіліст» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за що останній зобов`язується відповідно до п.2.3 договору сплатити гонорар у розмірі та в строк, погоджені між сторонами у договорі.

Відповідно до п.4.3 договору клієнт зобовязан оплатити послуги протягом трьох місяців з моменту підписання Сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

29.04.2020 року Сторонами підписаний акт приймання-передачі наданих послуг на загальну вартість 15 000 грн. (а.с. 60-61).

Колегія суддів звертає увагу, що станом на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачем не надан до суду відповідного платіжного документу на підтвердження фактично понесених витрат.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу автогаражного товариства «Автомобіліст» на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 360/1912/20 - задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 360/1912/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 № 00000260505.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області (93400 Луганська область, місто Сєверодонецьк,вулиця Енергетиків, булинок 72, код ЄДРПОУ 43143746) на користь автогаражного товариства «Автомобіліст» (93400, Луганська область, селище міського типу Сиротине, код ЄДРПОУ 21824076) судові витрати, з яких сплачений позивачем судовий збір у судах першої та апеляційної інстанцій на суму 5 253 грн.

В решті рішення рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін.

Повне судове рішення складено 26 листопада 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

Л.В.Ястребова