Постанова

від 25.11.2020 по справі 640/19437/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19437/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Пащенко К.С.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста від 14 липня 2020 року по справі за адміністративним позовом Університету державної фіскальної служби України до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Університет державної фіскальної служби України (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідачі, ГУ ДФС у Київській області, ДФС України) в якому просило:

- рішення ГУ ДФС у Київській області від 19.09.2018 року № 0071755602 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 21.03.2016 до 17.05.2017;

- рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 26.10.2018 року № 34921/6/99-9911-02-02-25.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста від 14 липня 2020 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ГУ ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.11.2015 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 1184-р Про утворення Університету державної фіскальної служби України , пунктами 1, 3 якого передбачено погодитися з пропозицією Міністерства освіти і науки та Державної фіскальної служби щодо утворення Університету державної фіскальної служби України, реорганізувавши шляхом злиття Національний університет державної податкової служби України, Державний науково-дослідний інститут митної справи, Науково-дослідний інститут фінансового права з віднесенням його до сфери управління Державної фіскальної служби; Державній фіскальній службі затвердити у двомісячний строк статут, структуру та штатний розпис новоутвореного вищого навчального закладу і здійснити інші заходи щодо його матеріально-технічного та кадрового забезпечення, а також заходи, пов`язані з реорганізацією Національного університету державної податкової служби України, Державного науково-дослідного інституту митної справи, Науково-дослідного інституту фінансового права.

15.01.2016 ДФС України було прийнято наказ № 36 Про реорганізацію Науково-дослідного інституту фінансового права , відповідно до п.п. 1, 4.5., 4.6. якого наказано розпочати реорганізацію шляхом злиття Науково-дослідного інституту фінансового права (код ЄДРПОУ 26147232) та встановити двомісячний строк для задоволення вимог кредиторів; після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог і закінчення процедури припинення, яка передбачена законодавством, скласти щодо Інституту передавальний акт із зазначенням в ньому про правонаступництво щодо всіх його кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами; передати копію передавального акту до органів державної реєстрації за місцем державної реєстрації Інституту.

15.01.2016 року ДФС України було прийнято наказ № 37 Про реорганізацію Державного науково-дослідного інституту митної справи , відповідно до п. п. 1, 4.5., 4.6. якого наказано розпочати реорганізацію шляхом злиття Державного науково-дослідного інституту митної справи (код ЄДРПОУ 36308785) та встановити двомісячний строк для задоволення вимог кредиторів; після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог і закінчення процедури припинення, яка передбачена законодавством, скласти щодо Інституту передавальний акт із зазначенням в ньому про правонаступництво щодо всіх його кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами; передати копію передавального акту до органів державної реєстрації за місцем державної реєстрації Інституту.

29.03.2017 ркоу комісією з реорганізації Державного науково-дослідного інституту митної справи та комісією від Університету державної фіскальної служби України складено акт приймання-передачі, в якому, зокрема, зазначено, що до складу об`єкта передачі входять активи, пасиви згідно балансу на 01.01.2017 та позабалансового обліку, зокрема, такі облікові одиниці: вартість необоротних активів: первісна вартість 1 126 319,00 грн., залишкова вартість 214 123,16 грн.; матеріали 82 568,11 грн., малоцінні та швидкопсувні предмети 22 587,03 грн.; грошові документи 324,40 грн.; кредиторська заборгованість відсутня.

30.03.2017 року комісією з реорганізації Науково-дослідного інституту фінансового права та комісією від Університету державної фіскальної служби України складено акт приймання-передачі, в якому, зокрема, зазначено, що до складу об`єкта передачі входять активи, пасиви згідно балансу на 01.01.2017 та позабалансового обліку, зокрема, такі облікові одиниці: вартість необоротних активів: первісна вартість 1 377 576,00 грн., залишкова вартість 393 437,00 грн.; матеріали 687 619,44 грн., кредиторська заборгованість відсутня.

19.09.2018 року ГУ ДФС Київської області прийнято рішення № 0071755602, яким на підставі ч. 10 п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Університету державної фіскальної служби України застосовані штрафні санкції в розмірі 58 714,16 грн. та пеня за період 21.03.2016 до 17.05.2017 в розмірі 41 876,92 грн.(далі по тексту - оскаржуване рішення).

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся до ДФС України із скаргою (вих. № 2469/91-91-01-23 від 27.09.2018), в якій просив скасувати оскаржуване рішення.

Рішенням про результати розгляду скарги вих. № 34921/6/99-9911-02-02-25 від 26.10.2015 року ДФС України залишила скаргу позивача без задоволення, а рішення ГУ ДФС Київської області № 0071755602 від 19.09.2018 - без змін.

Вважаючи оскаржуване рішення відповідача необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм чинного законодавства, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених податковим законодавством. Втім в матеріалах справи відсутні, а відповідачами не надані, докази направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - Закон № 2464) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі по тексту - Інструкція № 449).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону № 2464 контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону здійснюють органи доходів і зборів.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 2464 встановлено, що облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування був затверджений наказом Міністерства фінансів України № 1162 від 24.11.2014 (далі по тексту - Порядок № 1162).

Пунктом 1 розділу VI Порядку № 1162 передбачено, що контролюючими органами є відповідні державні податкові інспекції у районах, містах (крім м. Києва), районах у містах, об`єднані державні податкові інспекції та Головні управління ДФС в областях, м. Києві, Офіс великих платників податків ДФС.

Отже, з наведеного вбачається, що податкові органи наділенні повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням платниками вимог законодавства щодо обчислення та сплати єдиного внеску.

Інструкція № 449 визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Пунктом 1 Розділу IV Інструкції № 449 встановлено, що:

1) єдиний внесок нараховується на суми, визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до Закону сплачуються із зазначених сум або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача;

2) єдиний внесок нараховується на суми, визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати;

3) єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, в тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення єдиного внеску із сум, виражених в іноземній валюті (крім випадків сплати єдиного внеску в іноземній валюті згідно з договорами про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) особами, які працюють або постійно проживають за межами України, зазначеними в абзаці третьому підпункту 3 пункту 1 розділу V цієї Інструкції), здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день обчислення єдиного внеску;

4) обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється, виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку нараховується єдиний внесок;

5) при обчисленні єдиного внеску платниками, зазначеними в підпункті 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, за осіб, зазначених в абзацах третьому, п`ятому - сьомому підпункту 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, що здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року N 178 Про затвердження Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб , у розмірі не менше мінімального страхового внеску за кожну особу за минулі періоди застосовується розмір єдиного внеску, що діяв у місяці, за який нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь (п.п. 1 п. 2 Розділу IV Інструкції № 449).

Згідно із п.п. 1, 2 Розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Як встановлено п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (п. 10 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464).

Відповідно до п. 1 Розділу VII Інструкції № 449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Підпунктом 2 пункту 2 Розділу VII Інструкції № 449 встановлено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

З наведеного вбачається, що до платників, які не виконали обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, орган доходів і зборів застосовує штрафні санкції у вигляді штрафу (10% або 20% своєчасно не сплачених сум) та пеню (0,1% від суми недоплати за кожний день прострочення платежу).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.09.2018 року ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення № 0071755602, яким на підставі ч. 10 п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Університету державної фіскальної служби України застосовані штрафні санкції в розмірі 58 714,16 грн. та пеня за період 21.03.2016 до 17.05.2017 в розмірі 41 876,92 грн.

Оскаржуючи вказане рішення позивач зазначив, що він, як правонаступник припинених юридичних осіб, а саме: Національного університету державної податкової служби України, Державного науково-дослідного інституту митної справи, Науково-дослідного інституту фінансового права, не несе обов`язку із сплати єдиного внеску вказаними юридичними особами.

З огляду на вказані позивачем мотиви, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку для прийняття законного та обґрунтованого рішення дослідженню підлягає законодавство на предмет правонаступництва прав та обов`язків юридичних осіб в разі злиття.

Так з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Університет державної фіскальної служби України був створений 26.01.2016 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис № 1 357 134 0000 004323.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України (в редакції станом на січень 2016 року) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Суб`єкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства (ч. 1 ст. 56 ГК України).

Статтею 105 ЦК України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади (ч. 1 ст. 106 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 107 ЦК України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом.

Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Тобто, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вимоги кредиторів повинні бути виражені у письмовій формі, не менше ніж два місяці з моменту розміщення повідомлення про припинення юридичної особи, комісія з припинення юридичної особи розглядає подані до неї вимоги кредиторів. Вона має право задовольняти чи відхиляти заявлені вимоги. За результатами своєї діяльності комісія складає передавальній акт (у разі злиття, приєднання, перетворення), або розподільчий баланс (у разі поділу). Вказані документи мають обов`язково містити положення про правонаступництво, щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється, а також стосовно її всіх боржників та кредиторів включаючи зобов`язання, які оспорюються.

Після остаточного завершення роботи комісії з передавальним актом чи розподільчим балансом, комісія передає відповідний документ на затвердження учасникам юридичної особи або органу що прийняв рішення про припинення юридичної особи. Потім відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань до органу, що здійснює реєстрацію, за місцем реєстрації відповідної юридичної особи, подається відповідний пакет документів.

За універсальним правонаступництвом, яке має місце у випадках припинення юридичної особи, відбувається перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні.

Важливим є правильне визначення моменту переходу прав до правонаступника юридичної особи.

Відповідно до ст. 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

Отже, моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення запису до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - Закон № 755).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 755 у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Припинення вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Згідно із ч. 13 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи:

1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) розподільчого балансу - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу;

3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення, злиття або приєднання;

4) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу, злиття або приєднання;

5) документи для державної реєстрації створення юридичної особи, визначені частиною першою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення;

6) документи для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, визначені частиною четвертою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті приєднання.

Отже, відповідно до норм цього Закону злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2016 року в справі № 908/1748/15-г.

Таким чином, в разі злиття до новоутвореної особи переходять усі права та обов`язки юридичних осіб, що припинились. При цьому, обсяг таких прав та обов`язків має бути відображений в передавальному акті.

Між тим, ані в передавальному акті від 29.03.2017 року, укладеному між комісією з реорганізації Державного науково-дослідного інституту митної справи та комісією від Університету державної фіскальної служби України, ані в передавальному акті від 30.03.2017 року, укладеному комісією з реорганізації Науково-дослідного інституту фінансового права та комісією від Університету фіскальної служби України, не вказана заборгованість із сплати податків і зборів, єдиного внеску, тощо.

При цьому, в п. 2 розділу VI Інструкції № 1162 зазначено, що головні управління виконують процедури обліку платників відповідно до функцій, визначених Податковим кодексом України, зокрема, проводять заходи, пов`язані з припиненням (закриттям) платників єдиного внеску, формують та направляють (видають) відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску за формою N 11-ЄСВ та повідомлення про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою N 10-ЄСВ у порядку, визначеному розділами IV, V цього Порядку.

Розділом IV Інструкції № 1162 встановлений порядок зняття з обліку платників єдиного внеску - юридичних осіб (відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців

Так, відповідно до п. 1 Розділу IV Інструкції № 1162 процедури щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску у зв`язку з припиненням платника єдиного внеску контролюючим органом розпочинаються та проводяться в разі одержання хоча б одного з таких документів (відомостей):

- відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи;

- відомостей з Єдиного державного реєстру чи ЄДРПОУ, повідомлення про припинення відокремленого підрозділу;

- судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника єдиного внеску, порушення справи або прийняття рішення судом про припинення юридичної особи, визнання недійсною державної реєстрації чи установчих документів такого платника, зміну мети установи, реорганізацію платника єдиного внеску.

При отриманні одного із зазначених документів (відомостей) контролюючий орган вносить відповідний запис до реєстру страхувальників.

Після отримання від державного реєстратора відповідних відомостей згідно з пунктом 1 цього розділу контролюючий орган проводить передбачену законодавством перевірку платника щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску (п. 2 Розділу IV Інструкції № 1162).

Пунктами 3-4 Розділу IV Інструкції № 1162 передбачено, що за результатами перевірки щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску платник здійснює остаточні розрахунки.

До завершення строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог, а також у день отримання запиту від суб`єкта державної реєстрації контролюючий орган передає до Єдиного державного реєстру у порядку інформаційної взаємодії відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску за формою N 11-ЄСВ (додаток 4).

Якщо до завершення строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог, на запит суб`єкта державної реєстрації контролюючим органом було надано відомості про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, та якщо у платника єдиного внеску виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску до проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, то контролюючий орган формує та передає до Єдиного державного реєстру відомості про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Якщо контролюючим органом до Єдиного державного реєстру передано відомості про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску, то після погашення такої заборгованості контролюючий орган передає до Єдиного державного реєстру відомості про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.

У разі наявності заборгованості зі сплати єдиного внеску відомості за формою N 11-ЄСВ разом із додатком надсилаються (видаються) комісії з припинення (ліквідаційній комісії, ліквідатору) або відповідальній особі платника за його зверненням.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні, а відповідачами не надані докази складання відомості про наявність заборгованості із сплати єдиного внеску за формою № 11-ЄСВ.

Крім того, за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки Державного науково-дослідного інституту митної справи з питань дотримання податкового законодавства, за період з 23.08.2016 року по 02.07.2018 року, валютного законодавства за період з 23.08.2016 року по 02.07.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 28.03.2016 року по 02.07.2018 року, ГУ ДФС у Хмельницькій області було складено Довідку № 1184/22-01-14-05/36308785 від 07.07.2018, з якої вбачається, що порушень не виявлено.

Згідно із п. 2 розділу VI Інструкції № 469, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачами не надані, докази направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) із зазначенням обов`язкового платежу.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у Київській області від 19.09.2018 року № 0071755602 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 21.03.2016 року до 17.05.2017 року підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 26.10.2018 року № 34921/6/99-9911-02-02-25, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Разом з тим, рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 26.10.2018 року № 34921/6/99-9911-02-02-25 не є актом індивідуальної дії, в розумінні КАС України, та само по собі не впливає на права або інтереси позивача по справі.

З огляду на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, колегія суддів апеляційної інстанції не надає правової оцінки доводам викладеним в цій частині позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста від 14 липня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 25.11.2020 року