Постанова

від 24.11.2020 по справі 1.380.2019.006318

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006318 пров. № А/857/12636/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,

представника позивача Пилип`як О.П.,

представника відповідача Кельбас Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.006318 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гарантбетон до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кедик М.В. в м. Львові Львівської області 07.09.2020 року згідно з протоколом судового засідання о 14:13 год., повне судове рішення складено 17.09.2020), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Гарантбетон (далі - позивач, ТОВ Гарантбетон ) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.08.2019 № 0011881401 та № 0011891401.

Судом першої інстанції здійснено заміну первісного відповідача на його правонаступника - Головного управління ДПС у Львівській області.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що господарські операції ТзОВ Гарантбетон з ТзОВ Захід БЕСТ не мали реального товарного характеру. Як вбачається з інформаційних баз даних податкового органу, контрагент позивача не міг виконати цивільно-правові зобов`язання в частині поставки товарно-матеріальних цінностей внаслідок відсутності в нього трудових та інших ресурсів, власних основних засобів, послуги з оренди відповідних транспортних засобів (машин та механізм) не одержувалися, а також не залучалися до робіт треті (сторонні) особи. Аналізом представлених до перевірки видаткових накладних, встановлено відсутність у відповідних графах ідентифікації підписів осіб (прізвище, посада) зі сторони покупця, відсутні дані щодо довіреностей на отримання ТМЦ. Звертає увагу на ненадання доказів транспортування товару, оприбуткування його на склад підприємства, специфікацій на поставку товару. Відповідач також послався на матеріали кримінальних проваджень, порушених щодо посадових осіб контрагента позивача за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 205 КК України за фактами незаконного формування податкової вигоди. З огляду на викладене, вважає, що господарські операції ТзОВ Гарантбетон з ТзОВ Захід БЕСТ не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети).

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у період з 04.07.2019 по 10.07.2019 ГУ ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Гарантбетон (41194631) з питань проведення взаємовідносин із ТОВ Захід Бест (41194631) за період листопад, грудень 2018 року та правомірність їх відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податковій декларації з податку на прибуток, про що 19.07.2019 складено акт № 10/5/14.1/38582513 (далі - акт перевірки).

Згідно з актом перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2018 рік у сумі 269568 грн;

- п. 198.1, п.198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 299520 грн, в тому числі за листопад 2018 року - у сумі 138240 грн та за грудень 2018 року - в сумі 161280 грн.

Вказані в акті перевірки порушення ґрунтуються на висновках податкового органу про непідтвердження позивачем факту здійснення господарських операцій з ТОВ Захід Бест .

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 16.08.2019 винесено:

- податкове повідомлення-рішення № 0011891401, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в сумі 336960,00 грн (в т.ч. за основним платежем 269568,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 67392 грн);

- податкове повідомлення-рішення № 0011881401, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 374400 грн (в т.ч. за основним платежем 299 520 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 74880 грн).

Не погодившись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ Захід Бест (постачальник) та ТОВ Гарантбетон (покупець) 11.11.2018 укладено договір поставки товару № 4/11-01-n.

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали - цемент.

На виконання договору ТОВ Захід Бест передало, а ТОВ Гарантбетон прийняло товар згідно з видатковими накладними.

На зазначену продукцію ТОВ Захід Бест виписало податкові накладні.

Вказані податкові накладні зареєстровано податковим органом в Єдиному реєстрі податкових накладних без зауважень.

Факт оплати за цим договором підтверджений платіжними дорученнями.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист-вимога ТОВ Захід Бест від 01.02.2019 № 4/11-01-n/1, згідно з яким повідомлено, що у зв`язку з тим, що на даний час в ТОВ Захід Бест виникли труднощі з банківським обслуговуванням рахунків та коштами розміщеними на них, просило не здійснювати оплату згідно з договором поставки товару від 11.11.2018 № 4/11-01-n.

Також встановлено, що придбання цементу у ТОВ Захід Бест здійснювалось ТОВ Гарантбетон для виробництва та подальшої реалізації придбаного товару та цементно-піщаної суміші, що підтверджується:

- договором поставки від 03.01.2018 № 1810-1/1, укладеним ТОВ Гарантбетон (постачальник) з ТОВ Альтбуд (покупець);

- договором поставки від 03.01.2018 № 1810-1, укладеним ТОВ Гарантбетон (постачальник) з ТОВ ОПТІМУС ВІА (покупець);

- договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2018 № 8/18;

- договором купівлі-продажу обладнання від 02.12.2015 № 02.12/1;

- калькуляцією на виготовлення товарного бетону від 02.01.2018;

- калькуляцією на виготовлення товарного цементно-піщаного розчину від 02.01.2018;

- калькуляцією на виготовлення щебеневих сумішей від 02.01.2018;

На підтвердження реального виконання зазначених вище договорів позивач надав суду видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, акт здачі-приймання обладнання.

Також, на підтвердження можливості перевезення вантажів для здійснення своєї господарської діяльності позивач надав:

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 01.12.2016;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 01.12.2016;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 01.12.2016;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 18.05.2017;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 17.07.2017;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 25.07.2017;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 25.07.2017;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 18.05.2018;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 18.05.2018;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 22.09.2017;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 03.01.2018;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 07.02.2019;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 01.03.2019.

Всі вищевказані договори є типовими, для виробництва та подальшої реалізації придбаного товару та цементно-піщаної суміші.

Фіскальний орган зазначає, що обставини, викладені в Акті перевірки, свідчать про відсутність у ТОВ Захід Бест матеріально-технічної і технологічної можливості для самостійного здійснення виду діяльності з поставки цементу позивачу у зв`язку з відсутністю основних засобів та необхідної кількості трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Однак, колегія суддів зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При дослідженні реальності господарських операцій судом підлягають встановленню обставини: фактичне вчинення операцій з придбання товарів, що пов`язані з рухом та зміною зобов`язань чи власного капіталу; належне оформлення платником податків відповідних первинних бухгалтерських документів; наявність у сторін правочинів матеріальних, трудових, технічних та технологічних ресурсів; фактична можливість виконання умов правочинів їх сторонами; оцінка наданих позивачем до перевірки та суду первинних документів, зокрема щодо належного їх оформлення (форма, зміст, зазначення необхідних реквізитів).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 в справі 826/2747/13-а.

Крім того, відповідач не заперечує факту здійснення оплати позивачем за поставлений товар та використання придбаного товару у подальшій власній господарській діяльності з іншими контрагентами позивача.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац 1 пункту 44.2 статті 44 ПК України).

Водночас, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV), визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за умови наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені нормами чинного законодавства.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону № 996-XIV встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Частиною 1 статті 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (далі - Положення № 88), визначено, що під первинними документами розуміють документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.1 Положення № 88 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Відповідно до пункту 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійснені господарської операції.

Крім того, підпис на документі може бути скріплений печаткою (п. 2.5 Положення № 88).

Господарські операції, які були предметом дослідження в ході проведення перевірки позивача, відповідають видам діяльності позивача та його контрагента. Станом на час здійснення господарських операцій такі були зареєстрованими належним чином. Жодних ознак фіктивного підприємництва щодо таких не встановлено.

Всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом № 996-XIV до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ Захід БЕСТ .

При цьому, наявність деяких помилок чи неточностей у їх оформленні, зокрема відсутність прізвища особи-одержувача у видатковій накладній, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а.

Відповідно до статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За правилами пункту 135.1. статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що витрати платника, які зменшують базу оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, мають бути реально понесеними, документально підтвердженими належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи вищевикладене, апеляційний суд зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від господарських та виробничих можливостей контрагента. Відсутність за твердженням відповідача у контрагента власних або орендованих основних засобів не свідчить про безтоварність операцій.

Відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно- господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладеним ним договорам.

Відсутність у спірного контрагента матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.01.2018, 15.05.2018, 11.09.2018 у справах №№ 826/1398/14, 810/4391/16, 804/4787/16 відповідно.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що відповідач не оспорює факт реєстрації контрагентом позивача податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних після 01.07.2017 року та формування позивачем податкового кредиту саме за вказаними накладними, однак вважає, що ці обставини не є безумовним доказом реальності господарських операцій, оскільки інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної в цих документах.

Крім того, використані відповідачем інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Тому вони не можуть розглядатись, як належні докази у справі, крім того чинним законодавством не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Програмне забезпечення (інформаційні бази) ДПІ до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відноситься. Крім того, такі дані не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Крім того, при проведенні вказаного аналізу контролюючий орган безпідставно виключив можливість контрагента позивача придбавати послуги та роботи в інших суб`єктів господарювання, які не є платниками податку на додану вартість та які обрали інші системи оподаткування, наприклад спрощену, а тому могли не попасти в інформаційні бази податкового органу.

У зв`язку з цим апеляційний суд відкидає доводи апелянта про неможливість вчинення контрагентом позивача поставки цементу, навіть з огляду на значний обсяг таких поставок, зазначений у видаткових накладних.

Колегія суддів не приймає також до уваги доводи апелянта який обґрунтовує свої висновки покликаннями на щодо наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагента позивача, оскільки факт порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій. Відтак, наявність кримінальних проваджень, що перебуває у правоохоронних органів, які здійснюють його розслідування за фактом фіктивного підприємства може мати юридично-правове значення, але не виключно, у випадку наявності вироку суду в кримінальному провадженні.

Крім того, сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача та його контрагентів не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 809/1139/17.

Відтак, всі господарські операції, в реальності яких у контролюючого органу виникли сумніви, підтверджено належним чином оформленими первинними документами та не спростовано відповідачем.

суд першої інстанції дав належну оцінку доводам відповідача щодо ненадання позивачем довіреностей на отримання товару, його транспортування, оскільки такі документи, з огляду на спірні господарські операції не є первинними документами і не можуть підтверджувати чи спростовувати їх реальність.

На думку апеляційного суду відсутність специфікації на поставлений товар аналогічним чином не свідчить про безтоварність спірної господарської операції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є правомірним та скасуванню не підлягає.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог якості закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог якості закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див. серед багатьох інших, рішення у справі Полторацький проти України (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

У п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Також Суд в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.006318 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено