Постанова

від 17.11.2020 по справі 1.380.2019.006636

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006636 пров. № А/857/8022/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Гербут Н.М.,

представників позивача та відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі №1.380.2019.006636 за позовом Державного підприємства Львівський державний авіаційно-ремонтний завод до Офісу великих платників податків ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя в 1-й інстанції - Кузан Р.І.,

час ухвалення рішення - 12 год. 35 хв.,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 11.06.2020,-

В С Т А Н О В И В :

11.12.2019 Державне підприємство Львівський державний авіаційно-ремонтний завод (далі - Підприємство) звернулося в суд з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби, просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.09.2019 №0000215207 та №0000225207.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження взаємовідносин з ТзОВ Промелектроніка , ТзОВ Радіосфера , ТзОВ Рейлсервіс , ТзОВ Авіатехкомплект , ТзОВ Авіа-комплект , ТзОВ Компанія інженерної взаємодії в авіації , ПП НВП Спецтехкапітал , ТзОВ Імпера груп , ТзОВ Укрпостач , ТзОВ СЕ-ЕН , ТзОВ УкрАвіаЗапчастини долучено до матеріалів справи копії всіх первинних документів, які були підставою для відображення таких господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліках. Суд першої інстанції вказав, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами, оформлені належним чином, такі досліджувались під час перевірки, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій. Суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження відповідача про невідповідність вказаних первинних документів вимогам законодавства не підтверджується дійсними обставинами та спростовується наявними у справі письмовими доказами. Суд першої інстанції вказав, що для підтвердження реальності поставки товару, покупець не є зобов`язаний мати саме товарно-транспортні накладні. На переконання суду першої інстанції, експрес-накладні поштової компанії є достатнім та належним доказом транспортування таких ТМЦ, оскільки їх зміст містить номенклатуру товарів, які перевозяться, а також реквізити їх відправника та отримувача. Суд першої інстанції вказав, що наявними у матеріалах справи доказами (зокрема податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та ін.), підтверджується обставина фактичного придбання товарно-матеріальних цінностей позивачем у його контрагентів з метою використання у власній господарській діяльності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від господарської діяльності, що вказує на помилковість висновків податкового органу про вчинення порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що згідно з наявною податковою інформацією, що міститься в інформаційних базах контролюючого органу щодо взаємовідносин скаржника з контрагентами, встановлено відсутність в останніх основних засобів, незначну кількість працюючих, які необхідні для здійснення фінансово-господарських операцій. Скаржник вказує, що контролюючим органом встановлена неможливість здійснення господарських операцій у зв`язку з відсутність факту (джерела) законного введення в обіг товару. Скаржник зазначає, що не встановлено придбаний позивачем товар у ланцюзі придбання. Скаржник зазначає, що платник податків повинен бути обачливим та розумним при виборі клієнтів. Вказує, що сама по собі наявність у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарської операції, якщо інші обставини вказують на недостовірність інформації в таких документах. Скаржник звертає увагу, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують реальність господарських операцій.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представники позивача щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Державне підприємство Львівський державний авіаційно-ремонтний завод зареєстроване як юридична особа 17.03.1992, код ЄДРПОУ 07684556, місцезнаходження: 79040, м.Львів, вул. Авіаційна, 3, фактичний вид діяльності - 30.30 виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування.

З 23.07.2019 по 12.08.2019 посадовими особами Офісу ВПП ДФС відповідно до наказу Офісу ВПП ДФС від 19.07.2019 №1500 та на підставі направлень, виданих Львівським управлінням Офісу ВПП ДФС від 23.07.2019 №208 та №209, відповідно до пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП ЛДАРЗ з питання достовірності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за травень 2019 року, за результатами якої складено акт від 19.08.2019 №139/28-10-48-09/07684556 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП ЛДАРЗ (код ЄДРПОУ 07684556), з питання достовірності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за травень 2019 року .

Відповідно до висновків акта від 19.08.2019 №139/28-10-48-09/07684556 перевіркою встановлено порушення ДП ЛДАРЗ (код ЄДРПОУ 07684556): - завищення суми податкового кредиту на 2585005,00 грн., в тому числі за рахунок відображення операцій по контрагентах-постачальниках ТзОВ Промелектроніка (ЄДРПОУ 24510970), ТзОВ Радіосфера (ЄДРПОУ 30687448), ТзОВ Рейлсервіс (ЄДРПОУ 31647605), ТзОВ Авіа-Комплект (ЄДРПОУ 32431152), ТзОВ Авіатехкомплект (ЄДРПОУ 31800911), ТзОВ Компанія інженерної взаємодії в авіації (ЄДРПОУ 34484981), ПП НВП Спецтех капітал (ЄДРПОУ 37871443), ТзОВ Імпера Груп (ЄДРПОУ 38677154), ТзОВ Укрпостач (ЄДРПОУ 32867008), ТзОВ СЕ ЕН (ЄДРПОУ 37857319), ТзОВ УкрАвіаЗапчастини (ЄДРПОУ 39957600) чим порушено вимоги п.п. п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст.198, п. 200.1, абз.б, в п. 200.4, п.200.14 ст. 200, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями; - завищено суму бюджетного відшкодування на 466448,00 грн., чим порушено п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6, ст.198, п. 200.1, абз.б п.200.4 п.200.14 ст.200, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями; - завищення суми від`ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2019 року в сумі 2 118 581,00 грн чим порушено п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 абз.в п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, із змінами та доповненнями.

На підставі висновків акта перевірки №№139/28-10-48-09/07684556 від 19.08.2019 Офісом ВПП ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення: - від 10.09.2019 №0000215207, яким ДП ЛДАРЗ зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 466 448,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 233 224,00 грн.; - від 10.09.2019 №0000225207, яким ДП ЛДАРЗ зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 2118581,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи такі протиправними, Підприємство звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній у період, який перевірявся, (далі - ПК України) податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 14.1.18, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 5-8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - П(С)БО 16), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Висновки контролюючого органу про допущені Підприємством порушення податкового законодавства зроблені на підставі аналізу господарських операцій Підприємства з ТОВ Промелектроніка , ТОВ Радіосфера , ТОВ Рейлсервіс , ТОВ Авіатехкомплект , ТОВ Авіа-комплект , ТОВ Компанія інженерної взаємодії в авіації , ПП НВП Спецтехкапітал , ТОВ Імпера груп , ТОВ Укрпостач , ТОВ СЕ-ЕН , ТОВ УкрАвіаЗапчастини та обґрунтовані невстановленням поставленого вказаними контрагентами на адресу Підприємства товару у ланцюзі придбання, відсутністю у зазначених контрагентів основних засобів, незначною кількістю працюючих, які необхідні для здійснення фінансово-господарських операцій. Контролюючим органом зроблено висновок, що господарські операції позивача з вказаними контрагентами проведені без реального настання правових наслідків, лише з оформлення документів без реального руху ТМЦ.

Суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку таким аргументам скаржника, звертає увагу на наступне.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996 від 16.07.1999 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, (далі - Положення).

Згідно з пунктом 2.1 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.2 Положення підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення).

У розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є подальше використання одержаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ, повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, підтверджує її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає такому принципу превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (принцип превалювання сутності над формою стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Так, на підтвердження реальності господарських операцій, Підприємство до матеріалів справи долучило копії договорів на поставку товарно-матеріальних цінностей, видаткових накладних, платіжних доручень, транспортних документів.

Надані Підприємством документи досліджувались під час перевірки, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій з ТОВ Промелектроніка , ТОВ Радіосфера , ТОВ Рейлсервіс , ТОВ Авіатехкомплект , ТОВ Авіа-комплект , ТОВ Компанія інженерної взаємодії в авіації , ПП НВП Спецтехкапітал , ТОВ Імпера груп , ТОВ Укрпостач , ТОВ СЕ-ЕН , ТОВ УкрАвіаЗапчастини і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів, що не спростовано висновками перевірки, тоді як аргументи відповідача щодо невідповідності вказаних документів вимогам законодавства, зводяться лише до того, що у видаткових накладних не вказано прізвища осіб, які їх складали та підписували.

У наданих Підприємством копії видаткових накладних та актів приймання-передачі ТМЦ зазначені прізвища та підписи керівників підприємств-контрагентів позивача, які відвантажили ТМЦ та прізвища і підписи посадових осіб позивача на отримання таких ТМЦ. Для підтвердження повноважень на отримання ТМЦ посадовими особами ДП ЛДАРЗ , позивачем долучено до матеріалів справи копії журналів реєстрації видачі довіреностей.

Щодо вказаних у акті перевірки та апеляційній скарзі недоліків сертифікатів якості на товари (відсутність номеру та дати), то у відповідності до вимог чинного законодавства України такі можуть бути підставою для накладення фінансових санкцій на продавця такої продукції, однак вказана обставина не може братись до уваги як підстава для зняття податкового кредиту за операціями з поставки відповідних товарів, оскільки не спростовує самого факту поставки.

Щодо аргументів скаржника про ненадання Підприємством до перевірки підтверджуючих документів щодо транспортування ТМЦ згідно з видатковими накладними ТОВ Компанія інженерної взаємодії в авіації (34484981), а саме: - № 4 від 28.01.2019 на загальну суму 145 530,29 грн., в тому числі ПДВ 24255,05 грн., - № 6 від 28.01.2019 на загальну суму 94 035,17 грн., в тому числі ПДВ 15 672,53 грн., - №7 від 28.01.2019 на загальну суму 208 4.81,29 грн., в тому числі ПДВ 34 7 46,88 грн., то суд апеляційної інстанції зазначає, що недоліки чи відсутність товарно-транспортної накладної не може розглядатись як самодостатній доказ нереальності господарської операції, оскільки ТТН призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує лише факт надання/отримання транспортних послуг. Самі по собі порушення при складанні товарно-транспортних накладних не можуть бути беззаперечним підтвердженням протиправності формування позивачем податкового кредиту по операціях з контрагентом за встановлених обставин щодо реального виконання таких операцій та фактичної зміни активів суб`єкта господарювання.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може підтверджувати відсутність реальних господарських операцій, а отже, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 2 квітня 2019 року у справі № 826/6245/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 804/5374/17, від 23 червня 2020 року у справі № 820/738/17.

При цьому, скаржником не надано жодного доказу, який би підтверджував, що відповідний вантаж фактично не був отриманий вантажоодержувачем, суб`єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи не подав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження відсутності факту перевезення та отримання товару.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, транспортування для ДП ЛДАРЗ ТМЦ від ТОВ Компанія інженерної взаємодії в авіації здійснювалось безпосередньо контрагентом-постачальником, а ТМЦ, які ввозилися на Підприємство, підлягали перевірці на контрольно-пропускному пункті Підприємства.

Окрім того, як вірно зазначено судом першої інстанції витрати на перевезення ТМЦ від ТзОВ Компанія інженерної взаємодії в авіації та ПП НВП Спецтехкапітал , позивачем не понесені, та не включені до складу загальних витрат, оскільки обов`язок щодо транспортування товару покладався на цих контрагентів. Тобто, позивач не є особою, що транспортувала відповідний товар, вказані дії здійснювали контрагенти.

До того ж, умови укладення та виконання відповідних договорів не передбачали ані здійснення позивачем контролю за перевезенням товару, ані проведення ним розрахунків за перевезення вантажу.

Крім того, факт поставки товару контрагентами позивача підтверджено долученими до матеріалів справи експрес-накладними, що відображають передачу продукції Покупцеві, та, на переконання суду апеляційної інстанції, не суперечать умовам поставки СРТ (відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 року - продавець постачає товари перевізнику в узгодженому місці). Умови поставки СРТ під перевізником розуміють будь-яку особу (фізичну чи юридичну), яка згідно договору перевезення зобов`язана здійснити перевезення чи організувати перевезення морським або повітряним шляхом, залізничним чи автомобільним транспортом, по внутрішніх водних лініях чи змішаному перевезенні. Термін СРТ може використовуватись для усіх видів перевезення, включаючи змішанні перевезення.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевірений період надано податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним на момент їх виписки законодавством.

Щодо інформації, встановленої у рамках досудового розслідування кримінального провадження, здійснюваного ГУНП в Запорізькій області щодо ТОВ Промелектроніка , СЗ УСБУ у Дніпропетровській області щодо ТОВ Імпера Груп , то суд апеляційної інстанції зауважує, що в силу приписів частини 6 статті 78 КАС України лише вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, та лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) чи вчинені вони цією особою, а тому сам факт відкриття кримінального провадження не може вважатися таким, що несе інформацію щодо предмета доказування (спростування реальності господарських операцій) та не може бути покладено в основу судового рішення.

Отже, належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним, тоді як наявність таких судових рішень (вироків), щодо зазначених контрагентів позивача, які б набрали законної сили на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, матеріалами справи не підтверджено.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції не встановлено жодного прямого чи опосередкованого відношення Підприємства до вказаних кримінальних проваджень, тоді як сам факт того, що деякі контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування податкового кредиту позивачем. Такі обставини повинні враховуватись у сукупності з іншими доказами у справі.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги).

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 22 січня 2020 року (справа №824/1042/18-а).

Щодо аргументів скаржника про необхідність для позивача як платника податків бути обачливим та розумним при виборі клієнтів, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки договори на поставку товарно-матеріальних цінностей з переліченими контрагентами позивач укладав за результатами проведених тендерів, порядок проведення яких та визначення переможця передбачається Законом України Про публічні закупівлі та іншими нормативними актами в цій сфері.

Відповідно до положень вказаного Закону тендер - здійснення конкурентного відбору учасників за процедурами закупівлі відкритих торгів, торгів з обмеженою участю та конкурентного діалогу; переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі укладається договір про закупівлю - господарський договір, що передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару. Під час проведення процедури закупівлі договір має бути вже на етапі формування тендерної документації, оскільки тендерна документація повинна містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов. Отже, всі умови договору мають бути сформовані на етапі підготовки до тендеру.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в електронних публічних закупівлях оцінку тендерних пропозицій проводить не замовник, а електронна система закупівель. Така оцінка проводиться автоматично на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації, та шляхом застосування електронного аукціону. Після оцінки пропозицій замовник розглядає тендерні пропозиції на відповідність вимогам тендерної документації з переліку учасників, починаючи з учасника, пропозиція якого за результатом оцінки визначена найбільш економічно вигідною. У разі визначення замовником переможця за результатами розгляду та оцінки тендерної пропозиції, яка визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, між ними укладається договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та пропозиції учасника-переможця.

Так, контролюючим органом, як суб`єктом владних повноважень, не доведено та не надано належних доказів, які б вказували на те, що наявні у контрагентів позивача ресурси не давали можливості для проведення господарської діяльності з поставки товарів, обумовлених укладеними договорами з позивачем, та/або не відповідали умовам тендерної документації.

Водночас, порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які вказують на обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 березня 2020 року у справі №813/5407/15, від 16 квітня 2020 року у справі №810/3443/18, від 02 квітня 2020 року у справі №160/93/19.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від господарської діяльності, представлені Підприємством первинні документи в своїй сукупності підтверджують підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, а також фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх, що вказує на помилковість висновків податкового органу про вчинення порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі №1.380.2019.006636 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з моменту проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді М. А. Пліш Т. І. Шинкар Повне судове рішення виготовлено 26.11.2020