Постанова

від 17.11.2020 по справі 1.380.2019.004070

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004070 пров. № А/857/9860/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,

за участі секретаря судового засідання Гербут Н.М.,

представник позивача: не з`явився

представник відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.004070 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ВБК про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків шляхом зупинення видаткових операцій,-

суддя в 1-й інстанції - Кухар Н.А.,

час ухвалення рішення - 11 год. 23 хв.,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 13.07.2020,-

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДПС у Львівській області (надалі ГУ ДПС у Львівській області, позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ВБК (надалі ТзОВ ТД ВБК , відповідач) в якому просить застосувати адміністративний арешт у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків ТзОВ ТД ВБК шляхом зупинення видаткових операцій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на дотримання порядку проведення позапланової перевірки ТзОВ ТД ВБК з питань дотримання взаємовідносин із ТзОВ Мега Опт Торг за грудень 2018 року. Вказує, що посадовою особою Головного управління ДПС у Львівській області 07.08.2019 здійснено повторний вихід за місцезнаходженням ТзОВ ТД ВБК , однак посадові особи даного товариства відмовились від отримання направлення та допуску до проведення позапланової перевірки, у зв`язку із чим було складено Акт відмови від допуску до проведення перевірки. Тому, на переконання апелянта, наявні підстави для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Учасники справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Неявка їх представників не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції, про що зазначено у частині 2 статті 313 КАС України.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 серпня 2019 року Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято наказ № 4671 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ ТД ВБК (код ЄДРПОУ 19168759) з 06 серпня 2019 року тривалістю 5 робочих днів (пункт перший наказу). Метою перевірки зазначено з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ Мега опт торг (код ЄДРПОУ - 40810024) за період грудень 2018 року та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податковій декларації з податку на прибуток.(пункт другий наказу).

На підставі підпункту пп.16.1.5, пп.16.1.7 п.16.1 ст.16, пп. 20.1.2 п.20.1 ст.20, пп.73.3 ст.73, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п. 82.2 ст.82 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДФС у Львівській області від 08 серпня 2019 року № 4671 видані направлення від 06 серпня 2019 року № 8107 на проведення з 06 серпня 2019 року тривалістю 5 робочих днів документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ВБК з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ Мега опт торг (код ЄДРПОУ - 40810024) за період грудень 2018 року та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податковій декларації з податку на прибуток.

06 серпня 2019 року посадовою особою Головного управління ДФС у Львівській області складено акт за № 850/14.13/19168759 про неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю посадових осіб ТзОВ ТД ВБК .

07 серпня 2019 року посадовою особою Головного управління ДФС у Львівській області складено акт за № 860/14.13/19168759 про відмову в допуску до проведення документальної позапланової виїзної перевірки. У вказаному акті зазначено, що 07 серпня 2019 року о 15 год. 00 хв. директор ТзОВ ТД ВБК ОСОБА_1 відмовив у допуску до проведення перевірки з таких причин відмови в зв`язку з протиправністю наказу .

08 серпня 2019 року начальником Головного управління ДФС у Львівській області Кондро І.В. на підставі звернення № 404/14.13 - 13 від 07.08.2019 року та доданих до нього матеріалів управління аудиту ГУ ДФС у Львівській області, у зв`язку із не допуском до проведення виїзної планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ВБК , прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків № 38807/10/14.13-15, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ВБК .

У зв`язку з відмовою платника податків від допуску до проведення виїзної позапланової документальної перевірки контролюючий орган звернувся до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків шляхом зупинення видаткових операцій.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що, на переконання позивача, відмова відповідача від допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки є законною підставою для застосування арешту коштів на його рахунках.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків відсутні.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 податкового кодексу України (далі ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Приписами пункту 85.2 статті 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, документів.

Відповідно до абзацу 5 пункту 81.1 статті 81 ПК України непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

У пункті 81.2 статті 81 ПК України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Пунктом 94.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків визначений як винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Вказане положення дозволяє зробити висновок про те, що адміністративний арешт активів є за своїм змістом заходом процедурного примусу, спрямованого на спонукання платника податків до виконання передбачених Кодексом обов`язків. Арешт може бути наслідком як вчиненого платником податків правопорушення (зокрема, у вигляді необґрунтованої відмови у допуску посадових осіб органів ДФС до проведення перевірки).

Надане у статті 94 ПК України визначення адміністративного арешту майна за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу ДФС до суду.

Суд зазначає, що звернення позивача з вимогою про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків є обраним заявником способом податкового примусу у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків, однак доказів дотримання процедури застосування такого заходу податкового примусу позивачем до суду не надано.

Статтею 59 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III Про банки і банківську діяльність визначено, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

Так, зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків можливо виключно у випадках накладення арешту на кошти як виду адміністративного арешту за рішенням суду.

Окрім того, у ході судового розгляду справи встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у адміністративній справі №1.380.2019.004084 позов Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ВБК задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Львівській області від 08.08.2019 № 4671 Про проведення документальної позапланової перевірки ТзОВ ТД ВБК .

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року в справі № 1.380.2019.004084 - без змін.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що наказ Головного управління ДФС у Львівській області від 08.08.2019 №4671 Про проведення документальної позапланової перевірки ТзОВ ТД ВБК , яким призначено документальну позапланову виїзну перевірку відповідача, до проведення якої він не допустив посадових осіб контролюючого органу, визнано судом протиправним та скасовано, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків перевірки, наказ про проведення якої скасовано у встановленому порядку, а отже і для задоволення позову Головного управління щодо застосування арешту коштів на рахунках відповідача шляхом зупинення видаткових операцій.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій скаржник не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Отже, відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості винесеного рішення, з урахуванням вимог, визначених частиною другою статті 19 Конституції України, частиною третьою статті 2 КАС України, а тому, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є правомірним та скасуванню не підлягає.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ).

Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог якості закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог якості закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України (заява № 11932/02) зазначено: ЄСПЛ нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі Полторацький проти України (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

У пункті 58 Рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.004070 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 26 листопада 2020 року.