Рішення

від 26.11.2020 по справі 472/493/19

ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 472/493/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2020 р. смт. Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Кучерявенко С.С.,

за участю секретаря Чорної О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Маняк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Веселинове Миколаївської області матеріали цивільної справи за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція" до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Адіант", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів: виконавчий комітет Вознесенської міської ради, про визнання недійсним договору оренди землі та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно - технологічна станція", треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Адіант", виконавчий комітет Вознесенської міської ради, про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

27 березня 2019 року представник ТОВ "Веселинівська машинно - технологічна станція" Норочевський О.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Адіант", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів: виконавчий комітет Вознесенської міської ради, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовну заяву обґрунтував тим, що 01 грудня 1999 року між ЗАТ "Веселинівська машинно-технологічна станція" та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 6,36 га, яка належить останній на праві приватної власності, строком на 10 років.

01 лютого 2009 року між ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція" та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до даного договору, якою збільшено строк його дії до 2021 року.

У липні 2018 року ТОВ " Веселинівська машинно-технологічна станція" стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 уклала 02 липня 2018 року договір оренди з ТОВ "Адіант" Вознесенського району щодо вказаної земельної ділянки.

З метою захисту права на користування земельною ділянкою представник позивача був вимушений звернутися до суду.

18 червня 2019 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція", треті особи: ТОВ "Адіант" Вознесенського району, виконавчий комітет Вознесенської міської ради, в якій просить визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі.

В зустрічній позовній заяві посилається на те, що є власником земельної ділянки площею 6,36 га, яка, як зазначає відповідач (позивач за первісним позовом), перебуває в його оренді

згідно додаткової угоди від 01 лютого 2009 року до договору від 01 грудня 1999 року.

Вказану додаткову угоду вона не підписувала, строк дії оренди з нею не узгоджено, було порушено її права та інтереси, а тому звернулася до суду за захистом свого майнового права.

Ухвалою суду від 22 травня 2019 року відкрито провадження по цивільній справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.

13 червня 2019 року відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом) надано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Веселинівська машинно- технологічна станція".

04 липня 2019 року від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 (відповідача за зустрічним позовом) надійшла уточнена позовна заява про визнання недійсним договору оренди землі (зміна підстав позову).

21 серпня 2020 року від позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 (відповідача за первісним позовом) надійшла уточнена зустрічна позовна заява з обгрунутванням позову нормами матеріального права та викладом обставин.

Ухвалою суду від 16.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 07 жовтня 2019 року за клопотаннями сторін по справі витребувано докази.

Ухвалою Веселинівського районного суду від 07 жовтня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція", треті особи: ТОВ "Адіант", виконавчий комітет Вознесенської міської ради, в якій просить визнати додаткову угоду недійсною, об`єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція"до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Адіант", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів: виконавчий комітет Вознесенської міської ради, про визнання недійсним договір оренди землі.

25 листопада 2019 року представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 (відповідача за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічний позов (заява про застосування позовної давності), в якому просить застосувати до зустрічних позовних вимог позовну давність та постановити рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в тому ж обсязі та з тих же підстав і зокрема зазначив,що 01 грудня 1999 року між ЗАТ "Веселинівська машинно-технологічна станція" та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 6,36 га, яка належить останній на праві приватної власності, строком на 10 років.

01 лютого 2009 року між ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція" та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до даного договору, якою збільшено строк його дії до 2021 року.

У липні 2018 року ТОВ " Веселинівська машинно-технологічна станція" стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 уклала 02 липня 2018 року договір оренди з ТОВ "Адіант" Вознесенського району щодо вказаної земельної ділянки.

Просить визнати вказаний договір оренди земельної ділянки недійсним.

Представник відповідачів за первісним позовом ОСОБА_4 заперечує, що ОСОБА_2 підписувала оспорювану додаткову угоду, не брала участі в її складанні.

Підпис у договорі в графі Орендодавець вчинено невідомою ОСОБА_2 особою. У зв`язку з тим, що при укладенні договору оренди землі було відсутнє волевиявлення останньої як власника земельної ділянки передати належну їй земельну ділянку позивачу в оренду, просила визнати додаткову угоду недійсною.

Представник третьої особи Вознесенської міської ради до суду не з`явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини не явки суд не повідомив, його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши представників позивача та відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 01 грудня 1999 року між ЗАТ "Веселинівська машинно-технологічна станція" та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 6,36 га, яка належить останній на праві приватної власності, строком на 10 років, який було зареєстровано Миколаївським сільським головою в книзі договорів оренди землі за № 17 від 27 грудня 1999 року. 01 лютого 2009 року між ТОВ "Веселинівська машинно - технологічна станція" та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до даного договору, якою збільшено строк його дії до 2021 року . Вказану угоду було зареєстровано у Відділі Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області, про що у державному реєстрі земель було вчинено запис від 01 грудня 2009 року № 1853/04-04. В подальшому цій земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 4821782500:03:000:0435 з уточненням площі - 6,3618 га.

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №159806466 від 16.03.2019 року вбачається, що земельна ділянка (кадастровий номер: 4821782500:03:000:0435) належить ОСОБА_2 . Земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ Адіант , строком на 10 років, дата державної реєстрації права 05.07.2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Договір оренди землі вважається укладеним та розпочинає свою дію з моменту державної реєстрації такого договору, а не з моменту нотаріального посвідчення чи підписання сторонами (ВП/ВС у справі № 322/1178/17 від 15.01.2020 року).

Тому, ОСОБА_2 на момент укладення договору оренди землі з ТОВ "Адіант" Вознесенського району не мала права оренди (прававолодіння і користування) щодо цієї землі,й не могла її передати іншій особі Товариству з обмеженою відповідальністю Адіант , за договором б/н від 02 липня 2018 року, оскільки таке право до 2021 року зареєстроване і належить ТОВ Веселинівська машинно - технологічна станція".

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1.Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Однією із загальних засад цивільного законодавства пункт 6 статті 3 ЦК України визначає добросовісність - певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосувала доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка ґрунтується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Основу доктрини venire contra factum proprium становить принцип добросовісності. Так, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Установлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 протягом значного періоду часу отримувала від позивача платежі, належні їй за договором оренди земельної ділянки, підтверджуючи тим самим наявність між сторонами договірних правовідносин, які продовжуються у відповідності до цього договору.

Очевидно, що відповідач тривалий час виконувала свої зобов`язання та користувався правами, передбаченими договором оренди земельної ділянки від 01 грудня 1999 року та додаткової угоди до нього від 01 лютого 2009 року, а згодом, зі спливом значного часу, у червні 2019 року, пред`явила зустрічний позов про визнання недійсною додаткової угоди, що суперечить її попередній поведінці і є недобросовісними, діє всупереч доктрині venire contra factum proprium .

Створення в орендаря відчуття протягом тривалого часу, що орендодавець не буде користуватись своїм правом на припинення договору та самостійно використовувати земельну ділянку і отримувати з неї дохід, може мати наслідком застосування доктрини непротирічної поведінки. Адже своєю поведінкою орендодавець створює в іншої сторони видимість направленості своєї волі на збереження орендних відносин, тобто орендар з огляду на тривалу бездіяльність орендодавця міг обґрунтовано покладатися на стабільність спірного правовідношення.

Отже, якщо виходити з цього принципу, то дійсно можна вважати, що орендодавця протягом тривалого часу влаштовували всі істотні умови договору оренди, він отримував вчасно орендну плату і ніяких дій щодо реалізації права на визнання недійсним договору оренди та додаткової угоди не здійснював.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (частини четверта, шоста статті 13 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Нормами статті 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в тому числі: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Оспорюваний договір оренди укладений та право оренди зареєстровано в період дії договору та додаткової угоди укладених між ТОВ " Веселинівська машинно - технологічна станція " та ОСОБА_2 , з порушенням прав позивача, а тому є недійсним.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що укладення між відповідачами щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4821782500:03:000:0435 договору оренди землі №б/н від 02 липня 2018 року під час дії додаткової угоди від 01 лютого 2009 року до договору від 01 грудня 1999 року укладеної між ОСОБА_2 та ТОВ Веселинівська машинно-технологіча станція , порушує права позивача за первісним позовом та вимоги чинного законодавства України.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсною додаткової угоди, про недійсність додаткової угоди внаслідок відсутності її підпису на ній і відсутності волевиявлення сторони на укладення додаткової угоди та неузгодження істотних умов, то слід зазначити наступне.

Відповідно до державного акту серії І-МК № 021327, виданого Миколаївською сільською радою Веселинівського району 15 серпня 1999 року, зареєстрованого у книзі записів державних актів № 115, є власником земельної ділянки площею 6,3618 га з кадастровим номером 4821782500:03:000:0435.

Згідно з додатковою угодою від 01 лютого 2009 року до договору від 01 грудня 1999 року, про визнання недійсною якої пред`явлено позов у цій справі, земельна ділянка площею 6,3618 га, що належить ОСОБА_2 була передана в оренду ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція", строком до 2021 року.

Під час дії вищевказаних договору оренди та додаткової угоди, між ОСОБА_2 та ТОВ "Адіант" був укладений договір б/н від 02.07.2018 року щодо земельної ділянки площею 6,3618 га з кадастровим номером 4821782500:03:000:0435.

Пред`являючи зустрічний позов ОСОБА_2 стверджувала, що оспорювану додаткову угоду не підписувала, підпис у них вчинено іншою особою.

Водночас суд з`ясував, що остання щорокуотримувала від ТОВ "Веселинівська машинно-технічна станція" орендну плату, що підтверджується відповідними відомостями про видачу орендної плати за оренду земельної ділянки (паю), накладними, видатковими касовими ордерами. Сам представник позивача за зустрічним позовом не заперечує факт отримання ним орендної плати за користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-94 цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Суд приймає до уваги, що з моменту підписання договору позивач ОСОБА_2 не зверталась до відповідача з вимогою повернути належну їй земельну ділянку, не подавала будь-яких позовних заяв про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною.

Відбулася фактична передача земельної ділянки орендарю, протягом тривалого часу позивач приймала відповідне виконання договору орендарем, отримувала орендну плату, що свідчить про її згоду з умовами договору та не довела факту недійсності укладеної додаткової угоди. Підставою звернення позивача до суду за зустрічним позовом є відсутність волевиявлення під час укладення оспорюваного договору оренди землі.

Таким чином позивач на підставі належних, допустимих та достовірних доказів повинен був довести поза розумним сумнівом відсутність волевиявлення на укладення договору та додаткової угоди.

Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо визнання недійсним непідписаного орендодавцем договору оренди землі, визначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки, у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки (Постанова ВП ВС №145/2047/16-ц).

Відповідно до частини першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 просить застосувати до зустрічних позовних вимог позовну давність. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, на думку суду позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду . Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необгрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмовив задоволенні позову.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про доведеність позовних вимог позивача за первісним позовом та достатність підстав його задоволення і необхідність відмови в задоволені зустрічного позову.

Щодо розподілу судових витрат в частині витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно ст. 137 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

За приписами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як встановлено судом за матеріалами цивільної справи, до закінчення судових дебатів у даній справі позивачем подано до суду докази витрат на професійну правничу допомогу, а саме:

1. Договір про надання правничої допомоги № 161 від 18.01.2019 року;

2. Додаток № 1 до Договору № 161 від 18.01.2019 року;

3. Ордер серія ДП № 364/004 від 18.03.2019 року;

4. Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2019 від 25 травня 2009 року;

За результатами оцінки відповідних доказів суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6000, 00 грн. є документально доведеними.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст.137 ГПК України).

Разом з цим клопотання про зменшення розміру витрат відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ "Адіант" на професійну правничу допомогу ТОВ "Веселинівська машинно-технологічна станція" до суду не подавалось.

Таким чином, зважаючи на відсутність заперечень відповідачів стосовно розміру заявленої до стягнення суми грошових коштів, з огляду на предмет позову та розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих послуг, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн є співмірними з предметом позову, змістом та обсягом наданих послуг.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів в рівних частках на користь позивача судовий збір в розмірі 1921,00 грн., тобто по 960,50 грн. із кожного.

Керуючись статтями 12, 13, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі статей 203, 204, 215 ЦК України, статті 1 Закону України "Про оренду землі", суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція"до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Адіант", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідачів: виконавчий комітет Вознесенської міської ради, про визнання недійсними договорів оренди землі - задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди землі від 02 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Адіант номер запису про інше речове право 26949510 щодо земельної ділянки площею 6,3618 га кадастровий номер 4821782500:03:000:0435.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно - технологічна станція", треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Адіант", виконавчий комітет Вознесенської міської ради, про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки - відмовити.

Стягнути в рівних частинах з відповідачів ОСОБА_2 та Товариста з обмеженою відповідальністю "Адіант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція" судовий збір в сумі 1921 /одна тисяча дев`ятсот двадцять одна/ грн., тобто по 960 /дев`ятсот шістдесят / грн. 50 (п`ятдесят) копійок з кожного.

Стягнути в рівних частинах з відповідачів ОСОБА_2 та Товариста з обмеженою відповідальністю "Адіант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселинівська машинно-технологічна станція" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000/ шість тисяч/ грн., тобто по 3000 /три тисячі/ грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Веселинівського районного суду Миколаївської областіС.С. Кучерявенко