Рішення

від 17.11.2020 по справі 754/18120/19

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/318/20 Справа №754/18120/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2020 року м.Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення грошових коштів за договором позики.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 18.03.2019 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого він передав відповідачу у власність грошові кошти на умовах, що визначені договором, а відповідач зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів на умовах і в терміни, узгоджених сторонами. Розмір позики становить 5 357 670,00 грн., яку відповідач зобов`язався повернути не пізніше 18.06.2019 року.

Як зазначає позивач, відповідач у передбачений договором строк вказану суму не повернув, свої зобов`язання за договором не виконав. Також, на час отримання цих коштів у позику, відповідач ОСОБА_2 перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 і грошові кошти були отримані для потреб сім`ї, а саме для добудови будинку та земельної ділянки. Відтак, на думку позивача, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають нести солідарну відповідальність за вказаним договором позики.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що за результатами досудових переговорів відповідачі відмовляються повернути грошові кошти, позивач просить стягнути з відповідачів солідарно борг за договором позики в розмірі 5 357 670,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9605,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 18.02.2020 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 07.04.2020 року витребувано від Деснянського районного у місті Києві відділі ДРАЦС ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) інформацію щодо реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , але не виключно, з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

16.06.2020 року до суду надійшла позовна заява в новій редакції, відповідно до якої позивачем було збільшено позовні вимоги. Так, позивач вказує на те, що п.6.2 договору позики передбачено штрафну неустойку у випадку невиконання умов договору в розмірі 2 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, яка нараховується протягом усього часу існування прострочення виконання зобов`язання до фактичного повернення позики. Станом на 15.06.2020 року відповідачі прострочили виконання зобов`язання на 363 дні, відтак, розмір неустойки становить 38 896 684,20 грн. в той же час, позивач бажає самостійно застосувати положення ч.3 ст.551 ЦК України та обмежив розмір неустойки до розміру заборгованості, тобто 5 357 670,00 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути з відповідачів солідарно 5 357 670,00 грн. основного боргу та 5 357 670,00 грн. неустойки, а також покласти на відповідачів судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 17.06.2020 року вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 18.06.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

В судове засідання представника позивача не з`явився, надавши суду заяву, в якій просить розглядати справу в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачі та їх представники в судове засідання не з`явились, про час розгляду справи повідомлялись належним чином у порядку, про причину неявки суд до відома не поставили. Крім того, будучи достовірно обізнаними про розгляд справи в суді, відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористались, з жодними клопотаннями не звертались.

Виходячи з того, що відповідачі повідомлені про час та місце розгляду справи, обізнані про знаходження справи в провадженні суду та її предмет, суд вважає повідомлення відповідачів про час розгляду справи належним, а тому вважає можливим розглянути справу в заочному порядку, проти чого не заперечував представник позивача в своїй заяві.

Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 18.03.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до п.п.1.1, 1.2, 1.3 якого позивач передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 5 357 670,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів на умовах і в терміни, узгоджених договором. Також, сторони погодили, що позичальник не сплачує позикодавцю процентів за користування позикою, отриманою за даним договором.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договору визначено, що позика передається у готівковій формі безпосередньо при підписанні сторонами цього договору і підписанням договору позичальник підтверджує факт отримання позики.

Відповідно до п.3.1 відповідач зобов`язався повернути позивачу позику у такій же самій сумі 5 357 670,00 грн. не пізніше 18.06.2019 року.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у випадку невиконання умов, передбачених п.3.1 цього договору позичальник сплачує позикодавцю штрафну неустойку в розмірі 2 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. Також, сторони погодили, що штрафна неустойка за цим договором нараховується протягом всього часу існування прострочення виконання зобов`язання до фактичного повернення позики.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

За правилами ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що в разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Як встановлено ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема, достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти у визначений строк не повернув.

Відповідачем ОСОБА_2 суду не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог. Не здобуто таких доказів і в ході судового засідання.

Слід зауважити, що і на те, що відповідачі з моменту отримання копії позовної заяви 16.03.2020 року не скористались своїм правом на подання письмового відзиву, жодних підстав та обставин не оспорювали, розрахунки позивача належними та допустимими доказами не спростовували, факт отримання коштів згідно договору не заперечували. Так само не надано відзиву жодним з представників відповідачів.

Відтак, суд приходить до висновку, що обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому вимога позивача про стягнення заборгованості за договором позики та неустойки є обґрунтованою.

В той же час, вирішуючи питання щодо порядку стягнення заборгованості, суд зауважує на наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до правового висновку викладеного Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Положення частини четвертої статті 202, частини другої статті 626, статті 1046 ЦК України дозволяють стверджувати, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Вказаний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України, той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Вказаний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Доводи позивача про те, що кошти за договором позики були надані відповідачу ОСОБА_2 в інтересах сім`ї для добудови будинку та оформлення земельної ділянки суд не приймає до уваги. Так, позивачем не надано належних доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України на підтвердження того, що кошти, які були отримані ОСОБА_2 за розпискою були використані в інтересах сім`ї. Відтак, відсутні підстави для стягнення боргу за договором позики та неустойки з відповідача ОСОБА_3 в солідарному порядку, а тому вказані суми підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 одноособово.

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача та необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 5 357 670,00 грн. та неустойки в розмірі 5 357 670,00 грн., а всього 10 715 340,00 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути суму судового збору на користь позивача в розмірі 9605,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.509, 510, 512, 514, 526, 530, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1216, 1218 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики в розмірі 5 357 670,00 грн., неустойку в розмірі 5 357 670,00 грн., а всього 10 715 340,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 9605,00 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: