Постанова

від 18.11.2020 по справі 337/3496/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.11.2020 Справа № 337/3496/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/3496/19 Головуючий у 1 інстанції Гнатик Г.Є.

Провадження № 22-ц/807/2429/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Крилової О.В.

за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Ювілейний 19-А на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Ювілейний 19-А про визнання наказів про звільнення недійсними, покладання зобов`язання видати наказ про звільнення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСББ Ювілейний 19-А про визнання наказів про звільнення недійсними, покладання зобов`язання видати наказ про звільнення.

В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2018 року, ухваленого за результатами розгляду цивільної справи № 337/1510/18, визнано незаконним її звільнення з посади голови правління ОСББ Ювілейний 19-а у зв`язку з припиненням посадових обов`язків за п.2.ст.41 КЗпП України, змінено формулювання причини звільнення на п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України та зобов`язано голову правління ОСББ Ювілейний 19-а внести відповідний запис в трудову книжку позивача, за яким останній її робочий день визнано 19.02. 2019 року.

18 липня 2019 року, під час примусового виконання вказаного рішення суду, відповідачем прийнято два накази, а саме: № 03/04-1 від 03.04.2019 року, який є наказом про видачу дублікату трудової книжки та наказ № 03/04-2 від 03.04.2019 року, який фіксує лише внесення змін до наказу № 1 від 19.02.2018 року.

На думку позивача всі накази хоч і містять тексти стосовно її звільнення, але не мають даних про скасування жодного з них.

Також позивач вважає, що прийняті накази по формі не відповідають наказу Держкомстату України від 05.12.2008 року № 489 і суперечать фактичним обставинам справи.

Голова правління вносить зміни до трудової книжки та приймає відповідні кадрові накази, через що вважає, що не дотримання головою правління ОСББ норм чинного законодавства при здійсненні таких дій призвело до порушення її прав.

Просила суд визнати накази № 03/04-1 від 03.04.2019 року та № 03/04-2 від 03.04.2019 року недійсними та зобов`язати видати наказ про звільнення з формулюванням звільнена 19.02.2018 року з посади голови правління ОСББ Ювілейний 19-а у зв`язку припиненням повноважень посадових осіб згідно п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України з послідуючим внесенням до трудової книжки ОСОБА_1 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсними накази ОСББ Ювілейний 19-А № 03/04-1 від 03.04.2019 року Про видачу дублікату трудової книжки ; №03/04-2 від 03.04.2019 року Про внесенням змін до наказу № 1-К від 19.02.2018 року .

Зобов`язано ОСББ Ювілейний 19-А видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з формулюванням причини: звільнена 19.02.2019 року з посади голови правління ОСББ Ювілейний 19-А у зв`язку припиненням повноважень посадових осіб згідно п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, з послідуючим внесенням запису до трудової книжки ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСББ Ювілейний 19-А на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСББ Ювілейний 19-А подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норми матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вирішити питання судових витрат.

ОСОБА_1 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що у 2016 році, на підставі рішення Установчих зборів ОСББ Ювілейний 19-а , ОСОБА_1 обрана Головою Правління ОСББ Ювілейний 19-а та, згідно наказу №1- 00001 від 30.12.2016 року, призначена на зазначену посаду.

02.02.2018 року ініціативною групою мешканців ОСББ Ювілейний 19-а були проведені загальні збори співвласників, складено протокол, який містить рішення про звільнення позивача з посади Голови правління і 19.02.2018 року було видано наказ.

У зв`язку із тим, що позивачу своєчасно не було видано наказ про звільнення, а також не було повідомлено причини та дату її звільнення, вона звернулася до суду з відповідним позовом.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2018 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано незаконним звільнення позивача з посади голови правління ОСББ Ювілейний 19-а з підстав припинення посадових зобов`язань за п.2 ст.41 КЗпП України; змінено формулювання причини звільнення позивача на п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб, та зобов`язано голову правління ОСББ внести запис в трудову книжку позивача, в якій зазначити: звільнена 19.02.2018 року з посади голови правління ОСББ у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб згідно п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Встановлені вказаним рішенням, відповідно до ст.. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

При примусовому виконанні зазначеного рішення суду, відповідачем до державного виконавця було подано наказ № 03/04-1 від 03.04.2019 року Про видачу дублікату трудової книжки , який містить інформацію про внесення змін до запису про звільнення ОСОБА_2 , що є відмінним від даних позивача ОСОБА_1 . Зазначене не може свідчити проте, що відносно позивача відбулося виконання рішення суду від 03.04.2019 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вищевказаний наказ не відповідає формі, затвердженої наказом Держкомстату України № 489 від 05.12.2008 року Про типові форми первинних облікової документації зі статистики праці .

Саме зазначений піднормативний акт встановлює форму наказу про припинення трудових відносин, та містить обов`язкові реквізити, в тому числі заголовок документу, із якого повинно бути зрозуміло, про що наказ, та в жодний спосіб не допускає помилок індивідуальних даних працівника.

ОСББ Ювілейний 19-А видано наказ № 03/04-2 Про внесення змін до наказу № 1 від 19.02.2019 року, яким виправлено прізвище та по батькові позивача.

Разом з цим, відповідачем не було враховано, тієї обставини, що внесення змін до наказу, який фактично втратив свою чинність відразу після визнання судом незаконності звільнення ОСОБА_1 , з огляду на норми трудового права, є недопустимим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не потребує додаткової процедури визнання у судовому порядку такого наказу недійсним, оскільки за таких обставин законом така процедура не передбачена.

Суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку проте, що оскаржені позивачем два накази ні за змістом, ні за формою не відповідають нормам матеріального права, яке регулює зазначені правовідносини, а формулювання в них причини звільнення ОСОБА_1 є відмінним від встановленої у рішенні Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2018 року.

Доводи апеляційної скарги про тотожність предмета спору, що виключає право позивача на звернення до суду із зазначеним позовом, та є підставами для закриття провадження у справі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предметом позову у справі, що переглядається виступає визнання не дійсними інших наказів, які визначені підставою для звільнення позивача, та не були предметом спору у цивільній справі № 337/1510/18.

Тобто, підстави позову у цивільній справі, рішення по якій ухвалено судом та у справі, що пеерглядається, не є ідентичними, незважаючи на те, що причини звільнення змінені у відповідності до рішення суду.

Аналогічна правова позиція ВС викладена у постановах від 22.05. 2019 року у справі №640/7778/18 та від 22.08.2018 року у справі № 372/2230/17-ц.

Правила внесення записів та їх виправлення у трудових книжках працівників мають виконуватися з урахуванням чітко визначених правил, встановлених Інструкцією № 58, прийнятою наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 року.

Пунктом 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07. 1993 року № 58 визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, запис у трудовій книжці про звільнення працівника, а також наказ про припинення трудового договору, повинні містити вказівку на останній день роботи працівника, який і є днем звільнення. Вживання у цьому випадку яких-небудь прийменників, наприклад, з , буде помилковим.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем не дотримано ідентичності запису причини звільнення ОСОБА_1 , викладеного у рішенні суду від 20.12.2018 року, а саме її звільнено не з 19 лютого 2018 року, а виключно 19 лютого 2018 року, що є суттєвим при розірванні трудового договору.

На виконання рішення суду про визнання незаконним звільнення, переведення на іншу роботу або зміни формулювання причини звільнення чи дати звільнення видається відповідний наказ.

На підставі такого наказу працівники кадрової служби вносять зміни до трудового документа працівника.

Порядок унесення нових записів у зазначених випадках регулюється п. 2.10 Інструкції № 58.

Якщо змінено причину звільнення, то у гр. 3 вказується на недійсність попереднього запису про звільнення та наводиться нова причина звільнення, яка має бути аналогічною визначеної судовим рішенням. Зроблений відповідачем запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про зміну причини звільнення, не відповідає рішенню суду.

Обов`язок доказування в трудових спорах покладається на роботодавця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 23 січня 2018 року у справі №273/212/16-ц.

Посилання в апеляційній скарзі щодо безпідставності залучення у якості співвідповідача голови правління ОСББ Ювілейний 19-А ОСОБА_3 є такими, що не відповідають матеріалам справи з огляду на наступне.

ОСББ Ювілейний 19-А як юридичну особу зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якому зазначено голову правління ОСББ Ювілейний 19-А ОСОБА_3 , як особу, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності.

Перелік повноважень голови правління чітко визначено у Статуті ОСББ, до яких, в тому числі, входить обов`язок наймати на роботу в об`єднання працівників та звільняти їх, застосовувати до них заходи заохочення та накладати стягнення тощо

Скаржником не спростовано факт зміни голови правління, або відсутності у нього таких повноважень.

Судом першої інстанції були повністю дотримані норми процесуального права при залучені до справи у якості співвідповідача голову правління ОСББ Ювілейний 19-А ОСОБА_3 .

Також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі про відсутність порушених прав та законних інтересів позивача, що не відповідає дійсним обставинам справи та доводи яких є хибними, оскільки оскаржені накази порушують права позивача надані статтями 21, 43 Конституції України та ч.1 ст. 4 ЦПК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що зміст судового рішення не відповідає вимогам ст. 266 ЦПК України є хибним та таким, що зводиться до переоцінки доказів, оскільки позовні вимоги у справі, що переглядається для кожного із співвідповідачів є нероздільними, оскільки місце роботи позивача є ОСББ Ювілейний 19-А , а посадовою особою, яка фактично здійснює всі кадрові питання в цій установі, в тому числі щодо внесення записів до трудової книжки звільненого працівника, виступає голова правління ОСОБА_3 .

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами законність дій при виконанні рішення суду щодо обов`язку внесення записів у трудову книжку позивача, що надало позивачу підстави для звернення до суду із цим позовом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про визнання наказів про звільнення недійсними, покладання зобов`язання видати наказ про звільнення.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Ювілейний 19-А залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 листопада 2020 року.

Головуючий

Судді: