Постанова

від 25.11.2020 по справі 531/470/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 531/470/20 Номер провадження 22-ц/814/2217/20Головуючий у 1-й інстанції Попов М. С. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Бондаревська С.М., Дряниця Ю.В.,

секретар Зеленська О.І.,

з участю представників сторін: представника позивача - адвоката Жолонка О.В., представника відповідача - адвоката Билим І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Україна

на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2020 року, постановлене суддею Поповим М.С. (повний текст складено 13 серпня 2020 року),

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Україна до ОСОБА_1 про визнання права власності на посів та майбутній урожай,

в с т а н о в и в:

02.04.2020 ТОВ Україна звернулося в суд із указаним позовом, у якому просить визнати за товариством право власності на посіви (всходи) та врожай озимої пшениці 2020 року, що зростають на земельній ділянці, кадастровий номер: 5321610100:00:001:0229, площею 4,4710 га, яка розташована на території Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.03.2015 між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ Україна (орендар) укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком дії на п`ять років, який набуває чинності від дати його державної реєстрації (18.03.2015) та спливає 18.03.2020.

У вересні 2019 року, тобто в межах строку дії договору оренди землі, маючи попередні домовленості з орендодавцем щодо подальшого продовження оренди, ТОВ Україна здійснило посів озимої пшениці на орендованій земельній ділянці.

Орендар, знаючи, що на його земельній ділянці здійснено посіви, направив ТОВ Україна лист про бажання розірвати договір та намір самостійно використовувати земельну ділянку, тоді як ТОВ Україна , на виконання п.8 договору, повідомив орендодавця про намір продовжити термін дії договору, направивши листи із додатковими угодами та заявою про наміри зі збільшеним розміром орендної плати. З наведених підстав та відповідно до вимог ст.95 ЗК України та ст.392 ЦК України, ТОВ Україна просить захистити порушене право в судовому порядку згідно заявлених вимог позову.

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 12.08.2020 у задоволенні позовних вимог ТОВ Україна до ОСОБА_1 про визнання права власності на посів та майбутній урожай відмовлено.

Рішення вмотивовано тим, що позивач не надав доказів попередньої домовленості з відповідачем про погодження здійснення ним посівів на спірній земельній ділянці.

ТОВ Україна оскаржило указане рішення в апеляційному порядку. Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, з підстав, викладених у позовній заяві, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Зазначає, що відповідачем визнано факт посіву орендарем озимої пшениці в межах строку дії договору оренди землі, що згідно ст.ст.392,775 ЦК України та ст.95 ЗК України,є підставою набуття за позивачем права власності на посів та майбутній урожай у 2020 році.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У суді апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, наполягаючи на задоволенні, представник відповідача - заперечив їх та просив рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді , пояснення учасників справи , вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги , апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції установлено та не оспорюється сторонами, що 16.03.2015 між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем Товариство з обмеженою відповідальністю Україна укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер: 5321610100:00:001:0229, площею 4,4710 га, строком дії 5 років. Цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.44 договору оренди). Передача земельної ділянки відбулася згідно акту від 16.03.2015./а.с. 4-5/ Договір оренди землі зареєстровано 17 .03.2015, згідно відомостей із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права./а.с.13-14/

25.10.2019 ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ Україна заяву, якою повідомив, що після закінчення дії договору оренди землі 16.03.2020 він має намір самостійно використовувати земельну ділянку, здавати її в оренду не планує та не бажає продовжувати (поновлювати) договір оренди землі з ТОВ Україна на новий строк. Оскільки календарний рік фактично не співпадає з сільськогосподарським, а строк дії договору оренди між сторонами закінчується 16.03.2020, просить орендаря після збору урожаю сільськогосподарської продукції 2019 року подальший обробіток, внесення добрив та посів на належній орендодавцю земельній ділянці не проводити через неможливість відшкодування понесених підприємством затрат./а.с.24/

26.11.2019 ТОВ Україна на адресу ОСОБА_2 надіслано заяву про намір поновити договір оренди землі №160. Додатком до такої заяви є додаткова угода про поновлення договору оренди./а.с.25, 26/

Згідно довідки від 01.04.2020, складеної головним економістом ТОВ Україна , на мінеральні добрива, насіння та виконання сільськогосподарських робіт по полю 10,1/1 на площі 4,4710 га, що знаходиться у користуванні ТОВ Україна Карлівського району Полтавської області, витрачено 72 581,20 грн./а.с.9/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що відповідач, до закінчення терміну дії договору, а саме 25.10.2019, повідомив орендаря про бажання розірвати договір та намір самостійно використовувати земельну ділянку, і лише 26.11.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про намір поновити договір оренди землі, додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 16.03.2015. Погодження від орендодавця отримано не було, доказів попередньої домовленості з відповідачем про погодження здійснення ним посівів на спірній земельній ділянціпозивачем не надано.

Надані товариством фото земельної ділянки та довідка про суму витрачених коштів на мінеральні добрива, насіння та виконання с/г робіт, не є належними доказами, оскільки з фото неможливо встановити, де знаходиться та кому належить, а також які роботи на ньому виконано, чи маються посіви, а довідка про витрати не підтверджена первинними документами і не підтверджує факту їх понесення для обробки спірної земельної ділянки.

Апеляційний суд не погоджується із висновками районного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Реалізація такого права згідно роз`яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16.04.2004 №7, має здійснюватися згідно із ч.3 ст.152 ЗК України, шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст.16 ЦК України).

За приписами ст.16 ЦК України , суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З аналізу наведених норм права убачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Так, у даному випадку позивач звернувся із позовною заявою про визнання права власності на посів та майбутній урожай озимої пшениці у 2020 році на орендованій у відповідача земельній ділянці згідно договору оренди, строк дії якого закінчується 16.03.2020, оскільки відповідач відмовив у продовженні оренди на новий строк.

Звертаючись із позовом, позивач, як на підставу набуття права власності на посів та майбутній урожай озимої пшениці у 2020 році, вказав на добросовісність своїх дій, оскільки посів озимої пшениці здійснено у межах строку дії договору оренди землі, ним понесені витрати на мінеральні добрива, насіння та виконання сільськогосподарських робіт по полю до того, як відповідач повідомив про небажання продовжувати оренду на новий строк.

Особливості виникнення права власності на посіви та насадження визначені Земельним та Цивільним кодексами України і пов`язуються з правомірним користуванням земельною ділянкою.

Так, відповідно до ст.775 ЦК України, наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Згідно з п.б ч.1 ст. 95 ЗК України , землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

З огляду на положення ст.179, ч.2 ст.184, ст.331 ЦК України, в контексті п.11 ч.1 ст.1 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у класифікації об`єктів права власності посіви та врожай є речами, а по відношенню до земельної ділянки вони є плодами.

Отже, виникнення права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю пов`язується із користуванням річчю, а на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур - із користуванням земельною ділянкою. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 911/1779/17.

З аналізу наведених приписів чинного законодавства України випливає, що право власності на врожай має лише особа, яка за достатніх правових підстав використовує певну земельну ділянку, чи то на умовах оренди, або постійного користування, або за на явності інших, визначених цивільним законодавством, речових прав на землю.

Оскільки позивач мав належний статус орендаря щодо спірної земельної ділянки, йому належить речове право на засіяну ним земельну ділянку, тобто на посіви. Враховуючи, що товариство орендувало спірну земельну ділянку упродовж п`яти років і обгрунтовано передбачало продовження орендних відносин та здійснило посів озимої пшениці на земельній ділянці відповідача до повідомлення останнього про небажання продовжувати орендні відносини, що ним не спростовано, а період зрощення посіву озимої пшениці до зібрання врожаю є тривалим, тому апеляційний суд приходить до висновку, що позивач набув право власності як на посіви, так і на урожай від цих посівів.

При цьому колегія суддів також враховує, що орендар діяв добросовісно, зазнав витрат на підготовку ґрунту, внесення добрив, посівний матеріал.

З огляду на фактичні обставини справи та норми права, якими вони регламентовані, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними доказами факт посіву та понесених затрат є помилковим, оскільки такий факт визнаний відповідачем у судовому засіданні та відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Та обставина, що заявою від 25.10.2019 відповідач повідомив ТОВ Україна про небажання продовжувати оренду на новий строк після 16.03.2020, не спростовує факту законності дій землекористувача, вчинених до такого повідомлення, щодо обробітку його земельної ділянки, в тому числі і здійснення посіву, право на який та на урожай від нього заявило товариство цим позовом. При цьому апеляційний суд також враховує той факт, що орендар завчасно до закінчення строку договору пропонував орендодавцю продовжити орендні відносини, надавав на погодження проект додаткової угоди до договору оренди землі, який орендодавець залишив без розгляду.

В суді апеляційної інстанції з`ясовано, що після 16.03.2020 ОСОБА_1 не звертався до орендаря з вимогою про передачу йому земельної ділянки для власного обробітку.

Отже, враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції, висновки якого не відповідають встановленим обставинам та викладеним нормам матеріального і процесуального права, з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 ч.1 п.3,4, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Україна - задовольнити.

Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Україна на посіви та врожай озимої пшениці 2020 року, що зростають на земельній ділянці, кадастровий номер 5321610100:00:001:0229 , площею 4,4710 га, що розташований на території Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.11.2020

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді С.М. Бондаревська

Ю.В. Дряниця