Ухвала

від 27.11.2020 по справі 991/4185/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 991/4185/20

1-кп/991/46/20

У Х В А Л А

27 листопада 2020 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві матеріали об`єднаного кримінального провадження № 42017000000002810, № 52020000000000098 стосовно обвинувачення:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Нава Сарацика Леовського району Республіки Молдова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 366-1 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення прокурор ОСОБА_7 ,

сторона захисту обвинувачений ОСОБА_6 ,

захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

в с т а н о в и в:

У провадженні Вищого антикорупційного суду (далі суд) перебуває вказане кримінальне провадження.

Судом отримано клопотання захисника ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Вирішуючи подане клопотання, суд виходить з такого.

27 жовтня 2020 року Конституційним Судом України було ухвалено рішення № 13-р/2020 (справа № 1-24/2020(393/20)), згідно з яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

-пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини першої, частини другу - п`яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 13-1, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 ЗУ «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII зі змінами;

-статтю 366-1 КК України.

За змістом положень ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Як визначено у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України, положення ст. 366-1 КК України втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення Конституційним Судом України.

Водночас, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначена норма знайшла свій розвиток у приписах ст. 5 КК України, згідно із якими, зокрема, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотню дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 13-р/2020, 27 жовтня 2020 року, положення статті 366-1 КК України втратили чинність, а закон про кримінальну відповідальність діє в редакції без статті 366-1.

Втрата чинності законом або його окремих положень є способом припинення їх дії в часі та/або за колом осіб з моменту прийняття відповідного рішення компетентним органом. Відповідно, втрата чинності окремими положеннями КК України фактично означає, що з цього моменту кримінальний закон набуває нового вигляду - без положень, що втратили чинність. Як наслідок, кримінальна караність діяння, припиняється.

Суд бередо уваги,що окремогозакону, яким би скасовувалась кримінальна відповідальність за діяння, передбачені уст. 366-1 КК України, законодавцем прийнято не було. Разом з тим,рішення Конституційного Суду України№ 13-р/2020 від 27 жовтня 2020року породило аналогічний юридичний факт ? втрату чинності ст. 366-1 КК України, що виключає можливість правозастосування цієї норми.

У свою чергу, реалізація положень закону про кримінальну відповідальність у конкретному кримінальному провадженні здійснюється на підставі норм кримінального процесуального законодавства.

Зокрема, положеннями п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України передбачено, що у разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, кримінальне провадження закривається.

Зіставлення положень статей 58 та 152 Конституції України, а також ст. 5 КК України дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

З цього приводу, ключовим правовим питанням, яке належить вирішити суду при розгляді клопотання захисника про закриття даного кримінального провадження, є можливість застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у разі втрати чинності законом, який встановлював кримінальну відповідальність, оскільки останнє не визначено КПК України серед підстав для закриття кримінального провадження. Однак за своєю суттю відповідає правовій ситуації, визначеній у п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Вирішуючи зазначене, суд бере до уваги положення ч. 6 ст. 9 КПК України, за змістом яких у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється із додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до засади законності під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК України).

При цьому, кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) (ч. 5 ст. 9 КПК України).

За змістом положень п. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Як встановив ЄСПЛ у рішенні від 17 вересня 2009 року по справі «Скоппола проти Італії №2» (Scoppola v. Italy, заява №10249/03, п. 109) пункт 1 статті 7 гарантує не тільки принцип не ретроспективності більш строгих норм кримінального закону, а й неявно принцип ретроспективності більш м`якого кримінального права; іншими словами, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент скоєння злочину і подальшими кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого найбільш сприятливі для обвинуваченого.

При цьому поняття «закон» відповідно до статті 7 Конвенції відповідає визначенням, що містяться в інших статтях Конвенції, і охоплює як національне законодавство, так і правозастосовчу практику, а також включає в себе якісні вимоги, особливо такі, як доступність і передбачуваність (рішення у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain) [ВП], заява №42750/09, п. 91).

Також, у своїй прецедентній практиці ЄСПЛ зазначає, що як би чітко не була сформульована норма права, в будь-якій системі права, зокрема кримінального, існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у з`ясуванні сумнівних моментів і адаптації до мінливих обставин (рішення у справі «Кафкаріс проти Греції» (Kafkaris v. Greece), п. 40).

У рішенні від 21жовтня 2013 року по справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain, заява №42750/09, п. 93) ЄСПЛ встановив, що стаття 7 Конвенції не може бути прочитана як така, що забороняє поступове уточнення положень щодо кримінальної відповідальності шляхом судового тлумачення в різних справах, за умови, що результуючий розвиток узгоджується із сутністю злочину та може бути розумно передбачений (рішення у справі «Кононов проти Латвії (Kononov v. Latvia) [ВП], заява №36376/04, п. 185). Відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення може навіть призвести до встановлення порушення прав обвинуваченого за статтею 7 Конвенції. Якби це було інакше, об`єкт та мету цього положення а саме те, що ніхто не повинен зазнавати свавільного кримінального переслідування, засудження або покарання, - було б зведено нанівець.

У цій же справі ЄСПЛ дійшов висновку, що ретроспективне застосування кримінально-правових положень, що погіршують становище особи, є порушенням статті 7 Конвенції.

При цьому, суд виходить із прецедентної практики ЄСПЛ, відповідно до якої хоча визначеність є вельми бажаною, її може супроводжувати надмірна жорсткість, тоді як закон повинен бути в змозі адаптуватися до мінливих обставин (рішення у справі «Кафкаріс проти Греції» (Kafkaris v. Greece), п. 40).

Суд бере до уваги вищезазначене, а також те, що відповідно до ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження, зокрема є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника була застосована належна правова процедура.

Дійшовши висновкупро те,що стаття366-1КК Українисуперечить ч.1ст.8Конституції України,Конституційний СудУкраїни зазначив,що встановленнякримінальної відповідальностіза декларуваннязавідомо недостовірнихвідомостей удекларації,а такожумисне неподаннясуб`єктом декларуваннядекларації єнадмірним покараннямза вчиненняцих правопорушень.Негативні наслідки,яких зазнаєособа,притягнута докримінальної відповідальностіза вчиненнязлочинів,передбачених статтею366-1КК України,непропорційні шкоді,яка насталаабо могланастати уразі вчиненнявідповідних діянь. У зв`язку із цим законодавець не дотримався принципів справедливості та пропорційності як елементів принципу верховенства права.

Логічним видається висновок про те, що визнання законодавчого акта неконституційним означає його невідповідність Основному Закону із моменту його прийняття.

У такому разі, продовження кримінального провадження стосовно особи, обвинуваченої у вчиненні діяння, кримінальна протиправність якого скасована, на переконання суду, з огляду на ступінь втручання у права та свободи людини, що пов`язане із її кримінальним переслідуванням, є неможливим.

Зважаючи на викладене, оскільки інкриміновані ОСОБА_6 діяння за ст.366-1 КК України на даний час не є протиправними і кримінально караними, а також не допускається ретроспективне застосування закону, що погіршує становище особи, то колегія суддів вважає за можливе закрити дане кримінальне провадженняна підставіп. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 8, 9, 284, 369-372 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

клопотання захисника ОСОБА_8 задовольнити.

Об`єднане кримінальне провадження № 42017000000002810, № 52020000000000098 стосовно обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.366-1 КК України, - закрити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційної палати Вищого Антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд протягом семи днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_1