Рішення

від 17.11.2020 по справі 910/1683/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2020Справа № 910/1683/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ципки А.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд"

до Українського державного інституту культурної спадщини

про стягнення 162565,43 грн,

за зустрічним позовом Українського державного інституту культурної спадщини

до Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд"

про визнання недійсним договору

Представники:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Павлов В.В.

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Буценко А.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Аудиторська фірма Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського державного інституту культурної спадщини про стягнення 162565,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання зі сплати коштів за Договором про надання консультаційних послуг № 2615-VP від 01.08.2018, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 110000,00 грн, пеню у розмірі 36469,20 грн, 3% річних у розмірі 11242,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 4854,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 суд ухвалив: позовну заяву Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю Консалтінг Лтд залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: зазначити правильну ціну поданого позову; надати докази доплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (336,48 грн.); встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

20.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/1683/20 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи клопотання позивача, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

16.03.2020 до відділу діловодства суду від Українського державного інституту культурної спадщини надійшли відзив, письмові пояснення та зустрічна позовна заява до Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТІНГ ЛТД" про визнання недійсним договору.

В обґрунтування зустрічного позову, Український державний інститут культурної спадщини вказує на недотримання вимог чинного законодавства при укладанні спірного договору, зокрема, на відсутність у директора - Пламеницької О.А., яка є підписантом вказаного договору, необхідного обсягу цивільної дієздатності під час вчинення правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 суд ухвалив: зустрічну позовну заяву заяви Українського державного інституту культурної спадщини залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; подати підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; надати суду докази надсилання Аудиторській фірмі Товариству з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТІНГ ЛТД" копії зустрічної позовної заяви з додатком за адресою 02125, м. Київ, проспект Визволителів, 3, кімната 20; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

15.04.2020 через відділ діловодства суду від Українського державного інституту культурної спадщини надійшла заява про усунення недоліків зустрічного позову.

Відповідно до ст. 180 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.

Подана до суду зустрічна позовна заява є взаємопов`язаною з первісним позовом, відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 162, 164, 172, 173, 180 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає прийняттю до спільного розгляду з первісним позовом.

Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського процесуального кодексу України, у випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи № 910/1683/20 за правилами загального позовного провадження.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу, суд вважає за необхідне призначити підготовче засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2020 суд ухвалив: прийняти до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Українського державного інституту культурної спадщини до Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" про визнання недійсним договору; вимоги за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом; здійснювати розгляд справи № 910/1683/20 у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначити на 02.06.2020.

У підготовче засідання 02.06.2020 представники сторін не прибули.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 14.07.2020.

03.06.2020 через відділ діловодства суду від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічний позов.

10.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 14.07.2020 представники сторін не прибули.

У підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 01.09.2020.

Разом з тим, підготовче засідання призначене на 01.09.2020 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. у відпустці.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення підготовчого засідання на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 суд ухвалив: підготовче засідання призначити на 29.09.2020.

У підготовче засідання 29.09.2020 прибув представник відповідача, представники позивача в підготовче засідання не прибули.

У підготовчому засіданні оголошено перерву до 27.10.2020.

У підготовче засідання 27.10.2020 прибув представник відповідача, представники позивача в підготовче засідання не прибули.

У підготовчому засіданні 27.10.2020 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.11.2020.

У судове засідання 17.11.2020 прибули представники сторін.

Представник позивача підтримав первісні позовні вимоги та заперечив проти задоволення зустрічного позову. Представник відповідача підтримав зустрічний позов та заперечив проти задоволення первісного позову.

У судовому засіданні 17.11.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Консалтінг Лтд (виконавець, позивач) та Українським державним інститутом культурної спадщини (замовник, відповідач) укладено договір № 2615-VP про надання консультаційних послуг (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню консультаційно-інформаційних послуг.

Послуги надаються українською мовою, в робочі дні з 9.00 до 18.00 (п. 1.2 Договору).

Пунктом 2.2 Договору визначено, що виконавець зобов`язаний належним чином надавати послуги, що є предметом цього договору; зберігати в таємниці інформацію, отриману при наданні послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Замовник зобов`язаний сприяти виконавцю у наданні послуг шляхом надання всієї необхідної документації, яка має відношення до предмету цього Договору, а також забезпечити можливість знімати з неї ксерокопії (фотокопії); прийняти послуги, що є предметом цього договору; сплатити винагороду виконавцю у строки та у розмірі, що передбачені цим договором (п. п. 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору після надання послуг, передбачених цим договором, виконавець надає замовнику акт наданих послуг. Замовник зобов`язаний прийняти надані послуги і надати виконавцю підписаний акт виконаних робіт, наданих послуг у триденний строк із моменту одержання документів зазначених у попередньому пункті.

Якщо надані послуги не відповідають умовам цього договору, замовник зобов`язаний у триденний строк після одержання вищевказаних документів надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття послуг (п. 4.3 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору строки надання послуг по цьому договору встановлюються: початок надання послуг - за домовленістю сторін; закінчення надання послуг - 31 жовтня 2018 року.

За надані послуги замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 110000,00 грн без ПДВ (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 6.2 Договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником, після підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт, наданих послуг протягом 10-ти банківських днів на банківський рахунок виконавця.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків (п. 10.2 Договору).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що сторонами було складено Акт № ОУ-0000077 виконаних робіт, наданих послуг за Договором № 2615-VP від 01.08.2018 та Акт № ОУ-0000087 виконаних робіт, наданих послуг за Договором № 2615-VP від 01.08.2018 про те, що роботи (послуги) за договором виконані (надані), вимогам замовника відповідають і в належному порядку оформлені. Замовник претензій до виконавця не має. Зміст наданих послуг: консультаційно-інформаційні послуги. Акти складено в двох примірниках і вони є підставою для розрахунків. Загальна вартість робіт (послуг) - 110000,00 грн без ПДВ.

Акт № ОУ-0000077 та Акт № ОУ-0000087 підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача було направлено досудову вимогу вих. № 60-03/19 від 25.03.2019 щодо необхідності негайної сплати суми основного боргу у розмірі 110000,00 грн та пені за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 15189,04 грн.

Разом з тим, листом № 01-03/59 від 17.04.2019 відповідач зазначив, що бюджетні фінансові зобов`язання на суму 110000,00 грн за Договором № 2615-VP від 01.08.2018 в органах Казначейства не зареєстровано, таким чином відсутні підстави щодо оплати послуг, наданих позивачем. Крім того, враховуючи строк дії Договору № 2615-VP від 01.08.2018, договірні відносини між Аудиторською фірмою Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" та Українським державним інститутом культурної спадщини завершено.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про невиконання відповідачем зобов`язання зі сплати коштів за Договором про надання консультаційних послуг № 2615-VP від 01.08.2018, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 110000,00 грн, пеню у розмірі 36469,20 грн, 3% річних у розмірі 11242,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 4854,23 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором, оскільки, акти виконаних робіт (наданих послуг) не містять даних щодо змісту, обсягу господарської операції та дати складання, а послуги, які нібито надавалися за Договором № 2615-VP від 01.08.2018 були передбачені в Договорі № 2607-VP від 02.07.2018 і не могли бути надані, оскільки, відновлення бухгалтерського та податкового обліку замовника не можливо без виявлення втрачених замовником документів бухгалтерського обліку.

Разом з тим, відповідач вказує на недотримання вимог чинного законодавства при укладанні спірного договору, зокрема, на відсутність у директора - Пламеницької О.А., яка є підписантом вказаного договору, необхідного обсягу цивільної дієздатності під час вчинення правочину.

Зазначеним відповідач і обґрунтовує зустрічні позовні вимоги та просить визнати недійсним договір, укладений між Аудиторською фірмою Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" та Українським державним інститутом культурної спадщини № 2615-VP від 01.08.2018.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Щодо вимог за зустрічним позовом суд зазначає таке.

За змістом ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин як юридичний факт є лише однією з підстав виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, передбачених законом. У системі таких юридичних фактів правочини посідають особливе місце, вирізняючись серед них своїми специфічними ознаками. Правочинам, на відміну від деяких інших підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (наприклад, юридичних та фактичних вчинків, заподіяння шкоди) притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб`єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої і третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою і третьою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Абзацами шостим - восьмим пункту 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними передбачено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Як встановлено судом, 01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Консалтінг Лтд та Українським державним інститутом культурної спадщини укладено договір № 2615-VP про надання консультаційних послуг, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню консультаційно-інформаційних послуг.

Зазначений договір підписано представниками сторін, а саме від замовника - директором Пламеницькою О.А., від виконавця - генеральним директором Глушаченко І.В. та скріплено їх печатками.

Український державний інститут культурної спадщини вказує на те, що директор Пламеницька О.А. 01.08.2018 (станом на дату підписання спірного договору) перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, копія якого додана до зустрічної позовної заяви, а отже, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення правочину.

Товариство з обмеженою відповідальністю Консалтінг Лтд заперечує проти доводів позивача за зустрічним позовом та зазначає, що Український державний інститут культурної спадщини листом № 01-01/58 від 02.08.2018 повідомив Міністерство культури України про те, що директор Пламеницька Ольга Анатоліївна з 01.08.2018 перебуває на лікарняному, виконання обов`язків на цей час тимчасово покладено на заступника директора - Лісову Марину Сергіївну, однак, з якої дати обов`язки директора інституту покладено на заступника у листі вказано не було.

Так, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що саме станом на час підписання спірного договору обов`язки директора Український державний інститут культурної спадщини Пламеницької Ольги Анатоліївни було покладено на іншу особу, зокрема, на її заступника.

Більше того, позивачем не доведено тієї обставини, що її контрагент (відповідач) знав або повинен був знати про відсутність в чинного директора, станом на день укладання договору, повноважень на його підписання, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

З огляду на викладене, враховуючи, що обставини на які посилається позивач за зустрічним позовом / відповідач за первісним позовом як на підстави для визнання договору недійсним не знаходять свого підтвердження, а, отже, є необґрунтованими, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову, а, відтак, відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору, укладеного між Аудиторською фірмою Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" та Українським державним інститутом культурної спадщини № 2615-VP від 01.08.2018.

Інші доводи, викладені в зустрічному позові щодо неналежного оформлення актів виконаних робіт за спірним договором та посилання на висновки Північного офісу держаудитслужби Державної аудиторської служби, зроблені за результатами проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, судом до уваги не беруться, оскільки, вони не впливають на дійсність/недійсність оспорюваного правочину.

Щодо вимог за первісним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору після надання послуг, передбачених цим договором, виконавець надає замовнику акт наданих послуг. Замовник зобов`язаний прийняти надані послуги і надати виконавцю підписаний акт виконаних робіт, наданих послуг у триденний строк із моменту одержання документів зазначених у попередньому пункті.

Якщо надані послуги не відповідають умовам цього договору, замовник зобов`язаний у триденний строк після одержання вищевказаних документів надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття послуг (п. 4.3 Договору).

Судом було встановлено, що сторонами складено Акт № ОУ-0000077 виконаних робіт, наданих послуг за Договором № 2615-VP від 01.08.2018 та Акт № ОУ-0000087 виконаних робіт, наданих послуг за Договором № 2615-VP від 01.08.2018 про те, що роботи (послуги) за договором виконані (надані), вимогам замовника відповідають і в належному порядку оформлені. Замовник претензій до виконавця не має. Зміст наданих послуг: консультаційно-інформаційні послуги. Акти складено в двох примірниках і вони є підставою для розрахунків. Загальна вартість робіт (послуг) - 110000,00 грн без ПДВ.

Акти № ОУ-0000077 та № ОУ-0000087 не містять дати, однак, їх підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін.

Ураховуючи положення п. 4.1, 4.2 Договору, суд зазначає, що матеріали справи містять належні докази, що підтверджують надання відповідачем послуг, передбачених договором.

Разом з цим, доводи на які посилається відповідач не спростовують обставин, встановлених судом, зокрема, обставини ненадання чи неналежного надання послуг за договором.

Пунктом 5.1 Договору визначено строки надання послуг, а саме, початок надання послуг - за домовленістю сторін; закінчення надання послуг - 31 жовтня 2018 року.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем зобов`язань за Договором, враховуючи, що акти виконаних робіт (наданих послуг) підписано сторонами без зауважень, суд приходить до висновку, що послуги було надано в передбачені Договором строки, а саме, до 31 жовтня 2018 року включно.

Відповідно до п. 6.2 Договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником, після підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт, наданих послуг протягом 10-ти банківських днів на банківський рахунок виконавця.

Отже, розрахунки за Договором мали бути здійснені не пізніше 14.11.2018.

Однак, відповідачем не надано доказів сплати вартості наданих послуг за Договором в заявленій позивачем сумі, не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості - 110000,00 грн., у зв`язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у вказаному розмірі, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 11242,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 4854,23 грн.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних за прострочення оплати, суд зазначає, що позивачем здійснено нарахування за період з 16.08.2018 по 03.02.2020.

Проте, з огляду на встановлені судом обставини, суд вважає, що обґрунтованим періодом нарахування 3% річних є період з 15.11.2018 (початок прострочення оплати) по 03.02.2020 (як визначено позивачем). Відтак, здійснивши перерахунок 3% річних за вказаний період, суд встановив, що розмір 3% річних за вказаний період складає 4031,49 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 4854,23 грн. підлягають частковому задоволенню, а саме, у розмірі 4031,49 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що позивачем здійснено нарахування за період з 16.08.2018 по 03.02.2020, проте, враховуючи, що датою початку прострочення оплати є 15.11.2018, суд здійснив власний перерахунок інфляційних втрат та зазначає, що розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, складає 7224,00 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у зазначеній сумі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Українського державного інституту культурної спадщини (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36; ідентифікаційний код: 16477553) на користь Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю Консалтінг Лтд (02125, м. Київ, пр-т Визволителів, 3, кім. 20; ідентифікаційний код: 19029087) основний борг у розмірі 110000 (сто десять тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 4031 (чотири тисячі тридцять одну) грн 49 коп., інфляційні втрати у розмірі 7224 (сім тисяч двісті двадцять чотири) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1818 (одна тисяча вісімсот вісімнадцять) грн 83 коп.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 27.11.2020

Суддя Ю.В. Картавцева