Постанова

від 25.03.2021 по справі 910/1683/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2021 р. Справа№ 910/1683/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Кравчука Г.А.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Павлов В.В. директор, Усенко А.І. орд. від 25.03.2021;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Українського державного інституту культурної спадщини

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 (повний текст складено 27.11.2020)

у справі №910/1683/20 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд"

до Українського державного інституту культурної спадщини

про стягнення 162565,43 грн,

та за зустрічним позовом Українського державного інституту культурної спадщини

до Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд"

про визнання недійсним договору,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Аудиторська фірма Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Українського державного інституту культурної спадщини про стягнення 162 565,43 грн, у тому числі: 110000,00 грн основного боргу за надані послуги, 36469,20 грн пені, 11242,00грн - 3% річних та 4854,23 грн інфляційних втрат коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на виконання умов договору про надання консультаційних послуг №2615-VP від 01.08.2018 надав відповідачу відповідні послуги на суму 110000 грн, відповідач послуги прийняв, що підтверджується актами від 01.08.2018, однак їх вартість у встановлений договором строк не сплатив, а неодноразові претензії позивача не задовольнив.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач, окрім актів, не надав ніяких інших доказів виконання своїх зобов`язань, не вказує, за яких обставин, кому і ким надавалися послуги, передбачені договором; надані позивачем акти не відповідають вимогам законодавства, оскільки не містять дати складання; позивач вказує, що акти датовані 01.08.2018, тобто, виконавець начебто виконав послуги в той же день, в який був укладений договір, що при вказаному ним обсязі не вбачається можливим; договір з боку відповідача підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки на дату його підписання (01.08.2018) колишній директор відповідача ОСОБА_1 перебувала на лікарняному і її обов`язки було покладено на заступника директора ОСОБА_6; крім цього, позивач вказує, що послуги з роз`яснення щодо впровадження і використання бухгалтерської програми "1С 8.3 Комплексний облік для бюджетних установ України" не могли бути надані, оскільки рішенням РНБО від 28.04.2017 застосовані санкції до ряду осіб, у тому числі ТОВ "1С" та ТОВ "1С Мультимедіа Україна". Також було заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Крім цього, відповідачем було подано зустрічну позовну заяву, у якій він просив визнати недійсним договір про надання консультаційних послуг №2615-VP, укладений між позивачем та відповідачем 01.08.2018.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що договір з боку відповідача підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки на дату його підписання (01.08.2018) колишній директор відповідача ОСОБА_1 перебувала на лікарняному і її обов`язки було покладено на заступника директора ОСОБА_6; також вказує, що спірний договір має ознаки фіктивного, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, а позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували фактичне надання послуг за договором; крім цього, між сторонами був укладений ще один договір №2607-VP від 02.07.2018, який передбачав надання послуг з відновлення бухгалтерського та податкового обліку замовника, тому послуги за спірним договором №2615-VP, які нібито надавались позивачем, були передбачені в договорі №2607-VP, а вказаний договір виконаний неналежним чином, що підтверджується актом ревізії.

Зустрічна позовна заява була прийнята судом першої інстанції для спільного розгляду із первісною позовною заявою.

Позивач у відзиві на зустрічну позовну заяву заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що саме 01.08.2018 колишній директор відповідача ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, тому вона мала необхідний обсяг цивільної дієздатності при підписанні спірного договору; за два роки перемовин з інститутом щодо сплати боргу відповідач не ставив під сумнів факт дійсності договору; договір №2607-VP та акт ревізії щодо нього не відносяться до даної справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 листопада 2020 року первісний позов задоволено частково.

З Українського державного інституту культурної спадщини стягнуто на користь Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" основний борг у розмірі 110000, грн, 3% річних у розмірі 4031,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 7224,00 грн та судовий збір у розмірі 1818,83 грн.

В іншій частині первісного позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Крім цього, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2020 року (повний текст складений 11.12.2020) з Українського державного інституту культурної спадщини стягнуто на користь Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" пеню у розмірі 36256,44 грн та судовий збір у розмірі 543,85 грн.

У частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 212,76 грн відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Український державний інститут культурної спадщини подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та задовольнити позовні вимоги за зустрічною позовною заявою.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки колишній директор відповідача ОСОБА_1 на дату укладання договору перебувала на лікарняному, а тому не мала відповідної дієздатності, а тому договір підлягає визнанню недійсним; Статутом відповідача передбачено, що на період відсутності директора його повноваження покладаються на заступника директора, і позивач був знайомий із Статутом, оскільки на це містяться посилання у преамбулі спірного договору; позивачем не надано належних доказів надання послуг за договором, а надані акти не містять дати складання та відомостей про зміст і обсяг господарської операції, що є суттєвим недоліком, тому вони не можуть підтверджувати надання послуг; позивач вказує, що акти були складені 01.08.2018, тобто, в день укладення договору, проте виконання всього обсягу послуг за цей час неможливе; також судом не надано оцінки неможливості надання послуг щодо програми "1С 8.3 Комплексний облік для бюджетних установ України", у зв`язку із запровадженням санкцій щодо її розробників, а також не надав оцінки правовідносинам сторін при виконанні договору №2607-VP від 02.07.2018. Крім цього, просить врахувати, що у розрахунку видатків спеціального фонду державного бюджету на 2018 рік відповідача відсутні видатки на консультаційні послуги, а тому взяті ОСОБА_2 зобов`язання не вважаться бюджетними.

До апеляційної скарги відповідачем додані додаткові докази: копії Статуту інституту, листів відповідача до Міністерства культури від 17.08.2018, від 07.09.2020 та розрахунку видатків спеціального фонду державного бюджету на 2018 рік, за підписом заступника директора відповідача ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи підстави неможливості подання вказаних доказів суду першої інстанції, відповідач посилається на те, що до нього вчасно не надійшла відповідь від Міністерства.

Однак, апеляційний господарський суд не вважає вказані причини поважними, оскільки вказані листи та розрахунок видатків складені самим відповідачем, а Статут є установчим документом, на основі якого діє юридична особа, отже, відповідач мав вказані докази до прийняття оскаржуваного рішення, проте, не подав суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що відповідач не заперечує, що спірний договір підписаний саме директором ОСОБА_1, а оспорює виключно її дієздатність на день підписання договору з огляду на наявність листка непрацездатності; у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи не могла не знати про такі обмеження; відповідач не довів, що позивач на момент підписання договору був обізнаний із тим, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняному; лист відповідача від 02.08.2018 до Міністерства культури містить повідомлення про те, що ОСОБА_1 з 01.08.2018 перебуває на лікарняному, однак у ньому не вказано, з якої конкретно дати обов`язки директора покладено на заступника ОСОБА_3, при цьому вказаний лист підписаний не ОСОБА_3 , а заступником директора ОСОБА_4 ; відповідач не надав суду оригінал листка непрацездатності; відповідачем не надано доказів, що ОСОБА_1 весь день 01.08.2018 або принаймні частину цього дня не перебувала на робочому місці і не могла виконувати службові обов`язки, а видача лікарняного 01.08.2018 не спростовує факт її перебування на робочому місці; у відповідях на досудові вимоги позивача відповідач вказував зовсім інші підстави для несплати грошових коштів і лише після звернення до суду змінив тактику захисту, заперечивши дійсність договору; тому судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні зустрічного позову; водночас суд дійшов правильних висновків про необхідність задоволення первісного позову.

24.03.2021 від відповідача (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що у нього звільнився юрист, на підтвердження чого надано копію наказ від 09.02.2021.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхилено судом, оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, відкладення розгляду справи є правом суду. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Проте, відповідачем не зазначено підстав неможливості направити в судове засідання іншого представника або керівника, а неявка представника відповідача, у даному випадку, на думку Північного апеляційного господарського суду, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представники позивача у судовому засідання заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, та просили залишити оскаржуване рішення без змін, також вказали, що колегію суддів розглядався спір щодо стягнення боргу по договору №2607-VP від 02.07.2018 у справі №910/5455/19, по якій було прийнято рішення на користь позивача.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 серпня 2018 року між Аудиторською фірмою Товариством з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд", як виконавцем, в особі генерального директора ОСОБА_5, та Українським державним інститутом культурної спадщини, як замовником, в особі генерального директора Пламеницької О.А., був укладений договір №2615-VP про надання консультаційних послуг (далі - договір), відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню консультаційно-інформаційних послуг (п.1.1 договору) (том 1 а.с.13-16).

Пунктом 1.2 договору встановлено, що послуги надаються українською мовою, в робочі дні з 9:00 до 18:00.

Згідно з пунктом 2.2 договору виконавець зобов`язаний належним чином надавати послуги, що є предметом цього договору; зберігати в таємниці інформацію, отриману при наданні послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Замовник зобов`язаний сприяти виконавцю у наданні послуг шляхом надання всієї необхідної документації, яка має відношення до предмету цього Договору, а також забезпечити можливість знімати з неї ксерокопії (фотокопії); прийняти послуги, що є предметом цього договору; сплатити винагороду виконавцю у строки та у розмірі, що передбачені цим договором (п. п. 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3 договору).

Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору після надання послуг, передбачених цим договором, виконавець надає замовнику акт наданих послуг. Замовник зобов`язаний прийняти надані послуги і надати виконавцю підписаний акт виконаних робіт, наданих послуг у триденний строк із моменту одержання документів зазначених у попередньому пункті.

Якщо надані послуги не відповідають умовам цього договору, замовник зобов`язаний у триденний строк після одержання вищевказаних документів надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття послуг (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 5.1 договору строки надання послуг по цьому договору встановлюються: початок надання послуг - за домовленістю сторін; закінчення надання послуг - 31 жовтня 2018 року.

За надані послуги замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 110000,00 грн без ПДВ (п. 6.1 договору).

Порядок оплати визначено у пункті 6.2 договору, однак у копіях договору, які надані позивачем і відповідачем, вказаний пункт має різні редакції.

Так, у копії наданій позивачем (том 1 а.с.15), вказаний пункт має наступну редакцію: "6.2. Розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником, після підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт, наданих послуг протягом 10-ти банківських днів на банківський рахунок виконавця".

Натомість у копії, наданій відповідачем (том 1 а.с.181), вказаний пункт має наступну редакцію: "6.2. Оплата здійснюється замовником у безготівковій формі шляхом перерахування суми винагороди на поточний рахунок виконавця. Авансовий платіж складає 50% від загальної вартості послуг та сплачується протягом двох днів з моменту підписання цього договору; остаточний розрахунок проводиться протягом трьох робочих днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг".

Згідно з п.10.2 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

Позивач вказує, що на виконання умов договору ним 01.08.2018 було надано відповідачу послуги на загальну суму 110 000,00 грн, що підтверджується актом №ОУ-0000077 виконаних робіт, наданих послуг на суму 33000,00 грн та актом №ОУ-0000087 виконаних робіт, наданих послуг на суму 77000,00 грн. Акти підписані генеральним директором позивача ОСОБА_5 та генеральним директором відповідача ОСОБА_1, підписи яких засвідчені відтиском печаток (том 1 а.с.17-18).

Листом від 21.12.2018 за вих. №111-12/18 позивач просив відповідача сплатити заборгованість в сумі 205 000 грн. за договорами №2607-VP від 02.07.2018 та №2615-VP від 01.08.2018 (том 1 а.с.19-20). Лист отриманий відповідачем 26.12.2018, однак залишений без відповіді та виконання.

26.03.2019 позивач направив відповідачу досудову вимогу від 25.03.2019 за вих. №60-03/19, у якій вказав на наявність заборгованості за договором №2615-VP від 01.08.2018 та вимагав негайно сплатити основний борг в сумі 110000,00 грн та 15189,04 грн пені. Вимога отримана відповідачем 05.04.2019 (том1 а.с. 21-24).

У відповідь на вказану вимогу відповідач листом від 17.04.2019 за вих.№01-03/59 повідомив, що бюджетні фінансові зобов`язання на суму 110000грн за договором в органах казначейства не зареєстровані, тому відсутні підстави щодо оплати за послуги, надані у 2018 році (том 1 а.с.25-27).

Факт наявності вказаної заборгованості за договором позивач також підтверджує карткою рахунку та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку (том 1 а.с.28-29).

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 110000,00 грн основного боргу за надані послуги, а також застосувати наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання та стягнути 36469,20 грн пені за період з 03.02.2019 року по 31.01.2020 року, 11242,00 грн - 3% річних за період з 16.08.2018 року по 03.02.2020 року та 4854,23 грн інфляційних втрат коштів за період з вересня 2018 рок по грудень 2019 року.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що колишній директор відповідача ОСОБА_1 на дату підписання договору перебувала на лікарняному і її обов`язки було покладено на заступника директора ОСОБА_6. Також вказував, що послуги по договору фактично не були надані.

На підтвердження вказаних доводів відповідачем надано копію листка непрацездатності серії АДІ №090481, виданого 01.08.2018, з якого вбачається, що ОСОБА_1 не працювала з 01.08.2018 по 08.08.2018 (том 1, а.с.125).

Листом від 02.08.2018 за вих.№01-01/58, який підписаний заступником директора ОСОБА_4, відповідач повідомив Міністерству культури України про те, що директор Інституту ОСОБА_1 з 01.08.2018 перебуває на лікарняному, а виконання обов`язків директора Інституту на цей час тимчасово покладено на заступника директора ОСОБА_3 (том 1 а.с.126)

У подальшому ОСОБА_1 09.01.2019 була звільнена з посади директора у зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується копією наказу від 03.01.2019 №1/1-к (том 1 а.с.133).

Також відповідачам було надано договір №2607-VP про надання послуг від 02.07.2018, укладений між сторонами, предметом якого є надання супутніх аудиторських послуг у формі відновлення бухгалтерського та податкового обліку замовника за період з 01.07.2015 по 31.12.2017 (з додатками) та акт ревізії Північного офісу Держаудитслужби від 29.12.2019, яким визнано неналежним виконання вказаного договору (том 1 а.с.116-124, 127-130).

За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено наявності обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Щодо первісних позовних вимог, то суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності, однак встановив, що з врахуванням умов п. 5.1 договору початком прострочення виконання зобов`язань 15.11.2018, у зв`язку із чим задовольнив позовні вимоги про стягнення 110 000 грн повністю, а позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат коштів задовольнив частково, у розмірі 4031,49 грн та 7224,00 грн. Крім того, додатковим рішенням суд встановив, що позивач має право на стягнення пені, однак ним була пропущена позовна давність за період з 03 по 04.02.2019, про застосування якої було заявлено відповідачем, а тому задовольнив вимоги про стягнення пені частково, в сумі 36256,44 грн.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, однак вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення первісного позову, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №2615-VP про надання консультаційних послуг від 01.08.2018, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання договору недійсним з підстав підписання його особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та з підстав фіктивності вказаного договору, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, відповідачем при зверненні до суду із зустрічними позовними вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Відповідач вказує, що на момент укладення спірного договору директор відповідача ОСОБА_1 перебувала на лікарняному і її обов`язки було покладено на заступника директора ОСОБА_6, отже, ОСОБА_1 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів того, що саме станом на час підписання спірного договору обов`язки директора відповідача ОСОБА_1 було покладено на іншу особу, зокрема, на її заступника, а також не доведено тієї обставини, що позивач знав або повинен був знати про відсутність у чинного директора, станом на день укладання договору, повноважень на його підписання, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Апеляційний господарський суд також погоджується із доводами позивача про те, що відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 весь день 01.08.2018 або принаймні частину цього дня не перебувала на робочому місці і не могла виконувати службові обов`язки, а видача лікарняного 01.08.2018 не спростовує факт її перебування на робочому місці.

Щодо посилань відповідача на фіктивність спірного договору, то частинами 1, 2 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16, від 28.01.2020 у справі №924/1208/18.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/9195/17, від 11.04.2019 у справі №910/3834/18, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Проте відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що укладаючи спірний договір обидві сторони не мали наміру створити правові наслідки.

За встановлених обставин справи, згідно наведених норм чинного цивільного законодавства, та враховуючи правові позиції Верховного Суду, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається відповідач, як на підстави для визнання договору недійсним, не знайшли свого підтвердження, а тому зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Щодо первісних позовних вимог про стягнення основного боргу за надані послуги та застосування наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Нормами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов договору позивач зобов`язався надавати відповідачу консультаційно-інформаційні послугу.

Статтею 902 ЦК України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Умовами підпункту 2.1.4 пункту 2.1 договору виконавцю надано право залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю за умови погодження цього з замовником та дотримання правил конфіденційності.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.6.1 договору за надані послуги замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 110000,00 грн без ПДВ.

Відтак, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

При цьому, з системного аналізу наведених положень ЦК України вбачається, що оплаті підлягає лише надана послуга.

Частина 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Умовами пункту 1.1 договору визначено, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню консультаційно-інформаційних послуг.

Перелік послуг, які мають надаватися, у договорі відсутній. Також договір не містить додатків, які б визначали чіткий перелік послуг, які мають надаватись за договором.

Однак, у позовній заяві позивач вказує, що відповідно до умов договору повинні були надаватись наступні послуги: виявлення втрачених замовником документів бухгалтерського обліку; сортування, оформлення, впорядкування архівних документів бухгалтерського обліку; роз`яснення щодо впровадження та використання бухгалтерської програми "1С 8.3 Комплексний облік для бюджетних установ України" у зв`язку із нестачею знань та досвідчу у працівників замовника щодо відображення меморіальних ордерів в програмі; консультації з питань застосування, порядку оформлення та ведення типових форм меморіальних ордерів, інших облікових регістрів суб`єктів державного сектора та порядку їх складання; консультації з питань закриття рахунків доходів та витрат; консультації з питань закриття рахунків; консультації з питань підготовки та складання звітності.

Пунктами 1.2 та 5.1 договору встановлено, що послуги надаються українською мовою, в робочі дні з 9:00 до 18:00, початок надання послуг - за домовленістю сторін; закінчення надання послуг - 31 жовтня 2018 року.

Відповідно до п. 4.1 договору після надання послуг, передбачених цим договором, виконавець надає замовнику акт наданих послуг.

Отже, з наведених умов договору вбачається, що позивач повинен був надавати послуги до 31 жовтня 2018 року і лише після цього надати замовнику для підписання акт наданих послуг.

Позивачем, в якості підтвердження надання послуг, надані акт №ОУ-0000077 виконаних робіт, наданих послуг на суму 33000,00 грн та акт №ОУ-0000087 виконаних робіт, наданих послуг на суму 77000,00 грн.

Зі змісту вказаних актів вбачається, що роботи (послуги) за договором виконані (надані), вимогам замовника відповідають і в належному порядку оформлені, замовник претензій до виконавця на має. Зміст наданих послуг: консультаційно-інформаційні послуги. Одиниця виміру: послуга. Кількість: 1 (одна).

Вказані акти не містять дати їх складання, а за доводами позивача вони були підписані керівниками обох сторін 01.08.2018, тобто, в день укладання самого договору про надання послуг.

Однак, підписання актів наданих послуг у день укладення договору прямо суперечить наведеним умовам пунктів 1.2, 4.1, 5.1 договору, за яким послуги мають надаватись до 31.10.2018, а акт складається після надання послуг.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України, зокрема, дату складання; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Таким чином, вказані акти не містять всіх обов`язкових реквізитів, зокрема, відомостей про дату складання цих актів, а також у них не зазначений зміст і обсяг господарської операції.

Отже, вказані акти не є належними і допустимими доказами, які б підтверджували факт надання позивачем послуг за спірним договором.

При цьому позивачем не надано будь-яких інших доказів, які б підтверджували фактичне надання послуг за спірним договором, зокрема: які саме послуги надавались, ким надавались, кому надавались, коли надавались, яким чином надавались тощо.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено фактичного надання відповідачу послуг за спірним договором, а тому позовні вимоги про стягнення 110 000 грн основного боргу не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Щодо позовних вимог про стягнення 36469,20 грн пені, 11242,00 грн - 3% річних та 4854,23 грн інфляційних втрат коштів, то вони є похідними від вимог про стягнення суми основного боргу, а тому також не підлягають задоволенню.

Таким чином, у задоволенні первісного позову слід відмовити у повному обсязі.

Посилання представників позивача на судові рішення у справі №910/5455/19 не беруться судом до уваги, оскільки у вказаній справі спір стосувався іншого договору (№2607-VP від 02.07.2018) і судові рішення приймались на підставі інших фактичних обставин та іншої доказової бази.

За вказаних обставин Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17 листопада 2020 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню в частині задоволення первісного позову, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову повністю. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення підлягає залишенню без змін.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2020 року, яким стягнуто з відповідача на користь позивача пеню за порушення строків розрахунків, є похідним від основного рішення (у скасованій частині), а тому підлягає скасуванню повністю.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України судові витрати сторін, понесені ними при поданні первісного та зустрічного позовів, у зв`язку із відмовою у їх задоволенні підлягають покладенню не відповідні сторони.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати останнього на сплату судового збору за подання апеляційної скарги про пропорційно розміру задоволених вимог скарги.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українського державного інституту культурної спадщини задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17 листопада 2020 року в частині задоволення первісного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову повністю.

3. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову - рішення Господарського суду міста Києва від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

4. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2020 року.

5. Стягнути з Аудиторської фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінг Лтд" (02125, м. Київ, пр-т Визволителів, 3, кім. 20; ідентифікаційний код: 19029087) на користь Українського державного інституту культурної спадщини (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36; ідентифікаційний код: 16477553) - 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.04.2021.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук