Постанова

від 26.11.2020 по справі 808/2565/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 808/2565/16

адміністративне провадження № К/9901/35679/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2017 року (суддя Матяш О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 року (головуючий суддя Шальєва В.А., судді: Білак С.В., Юрко І.В.) у справі №808/2565/16 за позовом Комунального підприємства Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.08.2016 року №0001058291400.

Позовні вимоги обґрунтовані хибністю висновків акту перевірки про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між підприємством та його контрагентами. Посилається на безпідставність призначення й проведення перевірки, що, на його думку, робить таку перевірку незаконною та такою, що не породжує правових наслідків. Вважає, що всі господарські взаємовідносини підприємства з його контрагентами підтверджені належними первинними документами. Зазначає, що контролюючий орган не має підстав вважати такі операції нереальними, фіктивними, тощо на підставі висновків актів про неможливість проведення зустрічних звірок.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.08.2016 року №0001058291400.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що податковий кредит підтверджений відповідними первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського й податкового обліку, наявний зв`язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у відсутності первинних документів в підтвердження товарності та реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами. Зазначає про відсутність контрагентів позивача за податковою адресою та відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, виробничих активів, тощо. Посилається на недоліки у товарно-транспортних накладних.

Податковий орган 03.12.2018 року надав до суду додаткові пояснення, в яких посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 року у справі №808/8610/13-а, від 05.09.2018 року у справі №826/20258/13-а та від 25.09.2018 року у справі №826/4152/15, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Позивач 28.02.2019 року надав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просив залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Автолев , що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень, липень 2014 року, квітень 2015 року, Товариством з обмеженою відповідальністю ФЕМ-Запоріжжя за липень 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Дизель Запчасть за серпень, грудень 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Велес Опт за березень 2015 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Відіс за березень-травень 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 03.08.2016 року № 62/08-29-14-00-05/03345018 (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.08.2016 року № 0001058291400 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 174379,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 116253 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 58126,50 грн.

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є висновок контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю Автолев укладено договір купівлі-продажу від 28.02.2013 року №2802/13, за умовами якого позивачем придбавались вузли та деталі для автомобілів, масла (автомобільні, технічні), краска автомобільна, розчинник, шини автомобільні, акумулятори за наданими заявками покупця в асортименті, кількості й по цінам, зазначеним в виставлених за договором рахунках продавця.

Виконання умов договору підтверджено податковими та видатковими накладними, платіжними документами.

Придбаний товар оприбутковано позивачем в бухгалтерському обліку, що підтверджено прибутковими накладними, оборотно-сальдові відомості по рахунку 2071, матеріальними звітами, накладними на внутрішнє переміщення.

Судами також встановлено, що між підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Відіс укладено договір поставки від 24.03.2014 року №24/2014, за умовами якого підприємством придбавались нафтопродукти: бензин А-80, А-92, А-95, дизельне паливо відповідно до накладних, на умовах, передбачених даним договором.

Виконання умов цього договору підтверджено податковими та видатковими накладними, сертифікатами відповідності та відповідними платіжними документами.

Перевезення товару здійснено фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі договору про надання послуг перевезення вантажів від 03.01.2013 року №5, який укладено між фізичною особою та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Відіс . Фактичне перевезення нафтопродуктів на адресу позивача підтверджено також свідоцтвом про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів, рахунками на оплату послуг з перевезення вантажів, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти).

Придбаний товар оприбутковано позивачем в бухгалтерському обліку, що підтверджено прибутковими накладними, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 2071, матеріальними звітами.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на балансі позивача перебувають близько 200 транспортних засобів та придбання позивачем вузлів та деталей для автомобілів, масел (автомобільних, технічних), краски автомобільної, розчиннику, шин автомобільних, акумуляторів та нафтопродуктів (бензину, дизельного палива) у його контрагентів пов`язано з необхідністю обслуговування та використання транспортних засобів у власній господарській діяльності. При цьому наявні в матеріалах справи документи підтверджують внутрішнє переміщення товару, видачу товару у виробництво, списання палива.

Судами також встановлено, що податкові накладні, видані позивачу зазначеними вище контрагентами, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних позивача за спірний період, а також зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у зазначеній редакції не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу).

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За змістом частин 1, 2, 3 статті 9 цього Закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв`язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, підтвердження таких операцій відповідними первинними документами та враховуючи, що суми податку у зв`язку з придбанням товарів підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що такі суми підлягають включенню до складу податкового кредиту.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Верховний Суд не приймає твердження скаржника про неврахування судами податкової характеристики контрагентів, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність будь-яких відомостей про фіктивність контрагентів позивача.

Касаційний Суд зауважує, що невиконання контрагентами у ланцюгу постачання своїх зобов`язань по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Верховний Суд вважає безпідставним посилання податкового органу на неврахування судом першої інстанції факту відкриття кримінального провадження №32014050000000067 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212, частиною 1 статті 362 Кримінального кодексу України, оскільки наведене кримінальне провадження стосується кримінального правопорушення, вчиненого невстановленими особами, за яким не складалося повідомлення про підозру, та безпосередньо не стосується ані прямих контрагентів позивача, ані його самого.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника на недоліки у товарно-транспортних накладних (не зазначення точного пункту навантаження (вказано м. Запоріжжя), незаповнення певних пунктів (густина нафтопродукту, температура нафтопродукту (нафти), маса нафтопродукту (нафти) з огляду на наступне.

Товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568, за змістом яких товарно-транспортна накладна складається вантажовідправником й після прийняття вантажу водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач не є ані вантажовідправником, ані перевізником, не складає товарно-транспортні накладні, тому позбавлений можливості впливати на її заповнення третіми особами, відповідно, не може нести відповідальність за дефекти у заповненні такого документу.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено реальність здійснення наведених господарських операцій та підтвердження їх відповідними первинними документами, які відповідають вимогами наведених норм Закону, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимог наведених норм, відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку правомірність рішення податкового органу.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.03.2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 року у справі №808/2565/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк