Постанова

від 23.11.2020 по справі 925/408/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. Справа№ 925/408/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Поляк О.І.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.09.2020 у справі №925/408/20 (суддя Скиба Г.М., повний текст складено - 11.09.2020) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Звенигородське підприємство теплових мереж" Звенигородської міської ради про стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ наступне.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Комунального підприємства "Звенигородське підприємство теплових мереж" Звенигородської міської ради про стягнення заборгованості за поставлений природний газ згідно договору від 03.10.2018р. №1378/18-ТЕ-36 в розмірі 4 446 037,05 грн. у тому числі:

3 840 000,00 грн. основного боргу, 348 751,11 грн. пені, 147 135,99 грн. 3% річних та 110 149,95 грн. інфляційних витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.09.2020 у справі №925/408/20 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3 840 000,00 грн. основного боргу, 174 375,55 грн. пені, 147 135,99 грн. 3% річних, 110 149,95 грн. інфляційних втрат та 64 074,92 грн. судового збору.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати отриманого природного газу.

При цьому, місцевим господарським судом було зменшено розмір пені на 50 %.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 07.09.2020 у справі №925/408/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 174 375,56 грн. пені та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність виключних та достатніх підстав для зменшення розміру пені.

Сторони не скористалися правом на участь своїх представників в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Так, підтвердженням отримання позивачем ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на 23.11.2020 є повідомлення про вручення поштового відправлення.

При цьому, від позивача (апелянта) до апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Стосовно повідомлення відповідача, то ухвала суду від 03.11.2020 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на 23.11.2020, яка була направлена вказаній особі за адресою її офіційного місцезнаходження, повернулася з поміткою органу поштового зв`язку про відсутність адресата.

Разом з тим, колегією суддів враховується, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу послався на зазначену ухвалу апеляційного суду, а тому колегія суддів приходить до висновку про обізнаність відповідача щодо дати та часу даного судового засідання.

Колегія суддів, враховуючи, що не явка представників учасників справи у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, дійшла висновку про можливість її розгляду за відсутності представників сторін в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) та Звенигородським підприємством теплових мереж, правонаступником якого є Комунальне підприємство "Звенигородське підприємство теплових мереж" Звенигородської міської ради (Споживач) 03.10.2018 укладено договір постачання природного газу №1378/18 ТЕ-36.

Між сторонами підписувалися Додаткові угоди до Договору, за умовами яких змінювались строк дії договору, поточна ціна за 1000 м3 газу, якісні характеристики газу, що постачається, порядок та умови проведення розрахунків.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 10 571 206,64 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018, від 30.11.2018, від 31.12.2018, від 31.01.2019, від 28.02.2019, від 31.03.2019, від 30.04.2019, які підписані сторонами та скріплені печатками.

Відповідач, в свою чергу, частково розрахувався за отриманий природний газ, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість, розмір якої згідно наявних у суду першої інстанції доказів станом на момент прийняття рішення становив 3 840 000,00 грн.

Вказана сума, а також 174 375,55 грн. пені, 147 135,99 грн. 3% річних та 110 149,95 грн. інфляційних були стягнуті оскаржуваним рішенням з відповідача на користь позивача. При цьому, місцевим господарським судом було зменшено розмір пені на 50 %.

Позивачем оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині зменшення пені.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо зменшення на 50 % розміру пені, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до п.п. 8.2. Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Колегія суддів, дослідивши наведені в клопотанні доводи та надані на їх підтвердження докази, встановила, що зазначені відповідачем обставини є винятковими та погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50 %, враховуючи наступне:

- ступінь виконання основного зобов`язання;

- наявність обставин, що свідчать про відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов`язання та обставин того, що відповідач не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; при цьому здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію;

- скрутний фінансовий стан відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами - балансами, звітами про фінансові результати діяльності товариства;

- відсутність понесення позивачем прямих збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за Договором, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача;

- стягнення пені не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат;

- необхідність реального виконання судового рішення.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи щодо ступеню виконання зобов`язання відповідачем, майнового стану сторін, відсутності доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов Договору, а також беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 50%.

Такий висновок місцевого господарського суду ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: у спорах про стягнення заборгованості з комунального підприємства за поставлений природний газ.

Враховуючи викладене, доводи апелянта про відсутність виключних та достатніх підстав для зменшення розміру пені відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та скасування судового рішення в оскаржуваній частині.

При цьому, слід також зазначити, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 3 840 000,00 грн., а також 174 375,55 грн. пені, 147 135,99 грн. 3% річних та 110 149,95 грн. інфляційних не оскаржується, тому відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України в апеляційному порядку в наведених частинах не переглядається.

Стосовно посилань відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на невірність визначеної місцевим господарським судом суми заборгованості, з наданням при цьому доказів оплати заборгованості у розмірі 243 078,52 грн. колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування причин неможливості подання вказаних доказів оплати до суду першої інстанції скаржник вказує на звернення до суду з клопотаннями про відкладення розгляду даної справи та неврахування їх місцевим господарським судом, що, в свою чергу, за доводами відповідача, позбавило його можливості прийняти участь у справі та надати докази часткового погашення боргу.

Колегія суддів повторно зазначає, що оскільки жодна із сторін, в тому числі відповідач, не скористалася своїм правом на оскарження рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 3 840 000,00 грн., тому відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України воно в апеляційному порядку в наведеній частині не переглядається.

У будь - якому випадку, апеляційний суд, дослідивши вказані відповідачем причини неподання додаткових доказів оплати до суду першої інстанції, дійшов висновку про їх неповажність, з огляду на наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідач до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про встановлення йому додаткового строку для подання доказів не звертався, так само як і не повідомляв суд про здійснення ним оплат заборгованості у період з 29.05.2020 по 17.07.2020.

В свою чергу, відповідачем 07.07.2020 та 03.08.2020 подавалися клопотання про відкладення розгляду даної справи, та місцевий господарський суд надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відповідачем не доведено апеляційному суду неможливості подання до суду першої інстанції додаткових доказів оплати заборгованості шляхом, зокрема, направлення їх поштою, як це було зроблено при поданні їх суду апеляційної інстанції.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, посилання відповідача на подання ним клопотань про відкладення розгляду даної справи жодним чином не свідчать про наявність об`єктивної неможливості (непереборних перешкод) для подання до місцевого господарського суду таких доказів одразу після здійснення оплати.

Колегія суддів зазначає, що зволікання відповідача у поданні до суду першої інстанції доказів оплати заборгованості не повинно мати наслідком скасування обґрунтованого рішення місцевого господарського суду.

За наведених обставин, додаткові докази, надані відповідачем апеляційному суду, колегією суддів не приймаються, проте суд звертає увагу апелянта на можливість вирішення питання щодо суми заборгованості на стадії виконання судового рішення.

При цьому, розглядаючи дану апеляційну скаргу апеляційним судом було встановлено, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить висновку стосовно відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в сумі 174 375,55 грн. з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення.

Разом з тим, наведена обставина не може бути підставою для зміни чи скасування судового рішення, оскільки це не призвело до неправильного вирішення спору та з огляду на наступне.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина 1); Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина 3).

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що додаткове рішення ухвалюється саме тим судом, який ухвалив рішення, щодо якого ухвалюється додаткове. Перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним і при порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Оскільки додаткове рішення суду - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти, то таке рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання.

Так, додатковим рішенням, зокрема, вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази, що і відбулося у даному випадку.

Отже, учасники справи не позбавлені права звернутися до місцевого господарського суду з заявою про ухвалення додаткового рішення. Також, наведене може бути здійснено за ініціативою суду першої інстанції.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 07.09.2020 у справі №925/408/20 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області від 07.09.2020 у справі №925/408/20.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 30.11.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

О.І. Поляк