Постанова

від 23.11.2020 по справі 922/1442/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. Справа №922/1442/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Кремльов О.Б., посвідчення №444 від 27.07.2017 року, ордер серія МК№117116 від 11.11.2020 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного підприємства ЛАН , с.Станичне Харківської області, (вх.№2421Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 року у справі №922/1442/20,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агросинергія , м.Бориспіль, Київська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАН , с.Станичне Харківської області,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агросинергія звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Приватного підприємства ЛАН за неналежне виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції №120320/1-Н грошові кошти в розмірі 8263798,70 грн., які складаються з основної заборгованості 2070455,20 грн., штрафних нарахувань в сумі 6172283,10 грн., 3% річних в сумі 848,50 грн. та плати за користування чужими грошовими коштами в сумі 20211,90 грн. Також просив суд стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 року у справі №922/1442/20 (повний текст рішення складено 17.08.2020 року, суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено.

Стягнуто з Приватного підприємства ЛАН на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агросинергія за неналежне виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції №120320/1-Н грошові кошти в розмірі 8263798,70 грн. (які складаються з основної заборгованості 2070455,20 грн., штрафних нарахувань в сумі 6172283,10 грн., 3% річних в сумі 848,50 грн. та плати за користування чужими грошовими коштами в сумі 20211,90 грн.), а також суму судового збору в розмірі 123956,98 грн.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 року в частині стягнення штрафних нарахувань в сумі 6172283,10 грн. та прийняти в цій частині нову постанову про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не дослідив і не надав оцінки пункту 7.5 договору в контексті норм матеріального права, адже відбулась підміна понять або маскування одного виду неустойки під інший вид. Так, на думку скаржника заявлені позивачем вимоги про стягнення штрафу в розмірі 5% необхідно прирівнювати саме до поняття пені (неустойки).

Апелянт вказує, що нарахування пені має відбуватись в розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. У той час, скаржник звертає увагу суду на те, що позивачем нараховується штраф за кожен день прострочення виконання зобов`язання, що суперечить вимогам законодавства щодо нарахування такого виду неустойки як штраф. Отже, п. 7.5 договору передбачено нарахування неустойки, яка за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення не застосував норму матеріального права - Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , а також не застосував норми, які визначають поняття штрафу та пені.

Апелянт наполягає, що наразі штрафні нарахування перевищують основну суму боргу у три рази і є необґрунтовано завищеними. Тобто, суд задовольняючи позовну заяву у повному обсязі порушив принцип співрозмірності та справедливості.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 року у справі №922/1442/20; встановлено строк на протязі якого позивач має право подати до суду відзив, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання.

29.09.2020 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9255), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 28.10.2020 року задоволено клопотання сторін та відкладено розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 11.11.2020 року задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на іншу дату, а саме на 23.11.2020 року.

До початку судового засідання 23.11.2020 року від представника відповідача надійшло повторно клопотання (вх.№11383), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку з зайнятістю представника в іншому судовому процесі у кримінальній справі у Комінтернівському районному суді м.Харкова.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Підставою для відкладення розгляду справи апелянт наводить причину неможливості присутності уповноваженого представника у судовому засіданні через його зайнятість в іншому судовому засіданні. При цьому, у підтвердження вказаної обставини не надає будь-яких доказів.

Колегія суддів вважає, що причини наведені в клопотанні для відкладення розгляду справи є неповажними, а отже таке клопотання не підлягає задоволенню. При цьому, колегія суддів враховує, що таке клопотання подано втретє.

Так, чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був вирішити питання про направлення у судове засідання іншого представника.

Матеріали справи свідчать, що відповідач обізнаний про апеляційне провадження та призначену дату судового засідання завчасно і він не був позбавлений можливості вчинити дії направлені на організацію представництва інтересів юридичної особи у суді.

При цьому, судова колегія враховує, що у відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Сторони зобов`язані демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07.07.1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії ).

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 23.11.2020 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 12.03.2020 року між ТОВ Агросинергія (покупець, позивач у справі) та ПП ЛАН (постачальник, відповідач у справі) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №120320/1-Н, згідно умов якого відповідно до розділів 1, 2 сторони визначили поставку товару - насіння соняшника врожаю 2019 р., якості, що відповідає ДСТУ 7011:2009. Кількість та якість кожної партії товару визначається в специфікаціях до договору, що є невід`ємними його частинами.

Відповідно до п. 1 специфікації №1 від 12.03.2020 року до договору №120320/1-Н, сторони узгодили кількість сировини (товару), що підлягає постачанню в кількості 400 тон за ціною 8800,00 грн. за 1 тону. Загальна вартість товару згідно специфікації №1 дорівнює 3520000,00 грн.

Пунктом 3.1. договору визначено, що сторони узгодили порядок поставки товару, а саме на умовах визначених в специфікаціях до даного договору згідно правил Інкотермс , а пунктом 2.3. передбачено, що приймання насіння соняшника відбувається по заліковій вазі.

Згідно п. 3.7. договору, сторони визначили, що інші умови поставки оговорюються сторонами додатково в додаткових угодах або специфікаціях до договору.

У відповідності до п. 5 специфікації №1 від 12.03.2020 року до договору, сторонами визначено строки поставки товару - до 26.03.2020 року, а п. 4 сторонами визначено умови поставки: DAP (Харківська область, м.Чугуїв, вул. Вокзальна, 26В).

Відповідно до п. 4.1. договору, сторони узгодили ціну за одиницю товару, яка вказується в специфікації.

Загальна вартість кожної конкретної партії товару, що придбається на умовах договору передбачена в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно п. 1 специфікації №1 від 12.03.2020 року, сторонами визначено вартість товару - 8800,00 грн. за одну тону товару.

Відповідно до п. 5.1. договору, сторони погодили, що оплата товару, що поставляється за даним договором проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У пункті 3 специфікації сторони визначили наступні умови оплати: 80% - передоплата, решта 20% - після реєстрації постачальником податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних за умови поставки всієї партії товару.

Згідно п. 5.4. договору, сторони дійшли згоди, що датою оплати вважається дата списання банком грошових коштів з розрахункового рахунку покупця.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 12.03.2020 року ТОВ Агросинергія здійснила попередню оплату товару в розмірі 80% від загальної вартості товару, що дорівнює 2816000,00 грн. і підтверджується платіжним дорученням №7685 від 12.03.2020 року.

На виконання умов договору в межах строку поставки, визначеного п. 5 специфікації №1 від 12.03.2020 року ПП ЛАН здійснило наступні поставки товару:

- 18.03.2020 року - 17006 кг вартістю 149652,80 грн., що підтверджується ТТН№1703-1 від 17.03.2020 року та видатковою накладною №1803/20 від 18.03.2020 року;

- 19.03.2020 року - 17160 кг вартістю 151008,00 грн., що підтверджується ТТН№1903 від 19.03.2020 року та видатковою накладною №1903/20 від 19.03.2020 року;

- 21.03.2020 року - 16262 кг вартістю 143105,60 грн., що підтверджується ТТН№2103 від 21.03.2020 року та видатковою накладною №2103/20 від 21.03.2020 року;

- 25.03.2020 року - 17000 кг вартістю 149600,00 грн., що підтверджується ТТН№25/1 від 25.03.2020 року та видатковою накладною №2503/20 від 25.03.2020 року.

Загальна залікова вартість поставленого товару з 18.03.2020 року по 25.03.2020 року склала 67428,00 грн. на загальну суму 593366,40 грн., а кількість недопоставленого товару становить 332572 кг вартістю 2926633,60 грн.

На виконання умов договору ПП ЛАН з порушенням строку поставки, визначеного п. 5 специфікації №1 від 12.03.2020 року до 03.04.2020 року здійснило поставку товару 17293 кг на суму 152178,40 грн., що підтверджується ТТН№0304 від 03.04.2020 року та видатковою накладною №0404/20 від 04.04.2020 року. Більше поставок товару на виконання договору здійснено не було.

Всього ПП ЛАН за договором поставлено 84721 кг товару, що підтверджується ТТН вартістю 745544,80 грн.

Станом на 05.04.2020 року відповідач не виконав умови договору в частині передачі товару в кількості 315279 кг на суму 2774455,20 грн. та різниця між сплаченою позивачем на користь відповідача передоплатою та вартістю поставленого товару складає 2070455,20 грн.

Пунктом 10.3. договору визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020 року, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, винна сторона несе відповідальність, визначену чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору.

15.04.2020 року позивач на адресу відповідача надіслав лист-вимогу №88, в якій вказував на прострочення ПП ЛАН та вимагав повернення грошових коштів і сплати штрафних санкцій, визначених договором.

Відповідач листом №23/04 від 23.04.2020 року надав відповідь з посиланням на неможливість виконання зобов`язань по поставці насіння соняшника ТОВ Агросинергія за договором поставки №120320/1-Н від 12.03.2020 року через невиконання взятих на себе зобов`язань за договором зберігання насіння соняшника №0102/Р-1 від 01.03.2020 року, предметом якого було прийняття, зберігання та відвантаження на першу вимогу насіння соняшника врожаю 2019 року, ТОВ НТЦ Паскаль , викладених в листі №01-04/48 від 20.03.2020 року у зв`язку з введеними в країні Постановою КМУ №211 від 11.03.2020 року Про запобігання поширенню на територіях України гострої респіраторної хвороби COVID-19 , в якій посилається на карантинні заходи як обставини форс-мажору.

Позивач 27.04.2020 року на адресу ПП ЛАН направив лист №100, в якому вказувалось, що посилання ТОВ НТЦ Паскаль на карантинні заходи, що введені в дію Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 р. як на обставини форс-мажору на підставі п. 5.1. договору зберігання насіння соняшника №0102/Р-1 від 01.03.2020 року є доречним та допустимим виключно при наявності сертифікату Торгово-промислової палати України або регіону, який засвідчує такі обставини.

Також зазначалось, що обґрунтування ТОВ НТЦ Паскаль про неможливість поставки товару Позивачу не відповідає вимогам законодавства України, оскільки в частині заявлених в ЄДРПОУ ТОВ НТЦ Паскаль видів економічної діяльності відсутній код 52.10 Складське господарство та ТОВ НТЦ Паскаль не є зерновим складом в розумінні Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні , у зв`язку з чим укладання договору зберігання насіння соняшника між ПП ЛАН та ТОВ НТЦ Паскаль є недопустимим.

Крім того зазначалось, що у випадку невиконання ПП ЛАН зобов`язань перед позивачем за договором поставки №120320/1-Н від 12.03.2020 року, позивач з 06.05.2020 року відмовляється від прийняття від ПП ЛАН товару та вимагає від нього повернути грошові кошти, сплачені в рахунок передоплати за вирахуванням вартості поставленого товару та сплатити на користь позивача штрафні санкції.

Неналежне виконання ПП ЛАН умов договору поставки №120320/1-Н від 12.03.2020 року стало підставою для звернення ТОВ Агросинергія до суду з позовом у даній справі про стягнення на свою користь 2070455,20 грн. основного боргу (кошти попередньої оплати щодо яких товар не поставлено), 6172283,10 грн. штрафних нарахувань за п.7.5 договору, 3% річних за період прострочення з 05.04.2020 року по 10.05.2020 року у розмірі 848,50 грн., плати за користування чужими грошовими коштами відповідно до вимог ст. 536 Цивільного кодексу України у розмірі 20211,90 грн.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання по поставці товару у належні строки та розмірі за договором №120320/1-Н від 12.03.2020 року.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 року в частині стягнення основної заборгованості 2070455,20 грн., 3% річних в сумі 848,50 грн. та плати за користування чужими грошовими коштами в сумі 20211,90 грн. не оскаржується.

Колегія суддів, надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зазначає наступне.

Укладений між сторонами договір №120320/1-Н від 12.03.2020 року є підставою для виникнення у його сторін прав і обов`язків, визначених ним, та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар, в порядку та на умовах, викладених у даному договорі.

Як встановлено місцевим господарським судом, позивачем були виконані взяті на себе зобов`язання за договором та специфікації до нього, а саме, здійснено відповідачу попередню оплату в розмірі 80% від загальної вартості товару. Однак, відповідачем поставку товару здійснено частково та має місце прострочення поставки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 року у справі №912/2483/18, від 23.04.2019 року у справі №904/3565/18, від 29.05.2018 року у справі №910/23003/16, від 19.09.2019 року №904/5770/18.

Як вбачається з матеріалів справи, керуючись умовами договору, позивач повідомив відповідача, що з 06.05.2020 року відмовляється від прийняття від ПП ЛАН товару та вимагає від нього повернути грошові кошти, сплачені в рахунок передоплати за вирахуванням вартості поставленого товару та сплатити на користь позивача штрафні санкції.

Відповідно до п.7.5. договору в разі, якщо має місце прострочення у виконанні постачальником зобов`язань по поставці товару згідно договору, покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від прийняття товару. В даному випадку постачальник зобов`язаний протягом 1-го банківського дня повернути отриману передоплату шляхом перерахування коштів на рахунок покупця та сплатити неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від суми непоставленого товару або недопоставленого товару за кожен день затримки.

Факти порушення строку постачання товару підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, а тому висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача за порушення строків постачання штрафних санкцій є законним та обґрунтованим.

Апелянт вказує, що п. 7.5 договору передбачено нарахування неустойки, яка за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом. При цьому, нарахування пені має відбуватись в розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Вказує, що до застосування підлягає Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Згідно з преамбулою Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Отже, виходячи з преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Тобто, норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов`язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому, розмір пені у таких правовідносинах обчислюється від суми простроченого платежу - невиконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.

У цій справі, як встановив суд, 12.03.2020 року між ТОВ Агросинергія (покупець) та ПП ЛАН (постачальником) було укладено договір поставки №120320/1-Н, за умовами якого ПП ЛАН зобов`язалось поставити, а ТОВ Агросинергія прийняти 400 тон кукурудзи загальною вартістю 3520000,00 грн. Строк поставки згідно специфікації встановлено до 26.03.2020 року.

Як було встановлено, ПП ЛАН не виконало зобов`язання за цим договором. Таким чином, ПП ЛАН порушило негрошове зобов`язання - не поставило у строк товар.

Оскільки дія Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, то до спірних правовідносин з неналежного виконання негрошового зобов`язання цей Закон не може бути застосований.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення штрафних санкцій, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що розрахунок штрафних санкцій за порушення строків поставки за договором поставки від 12.03.2020 року №120320/1-Н є арифметично вірним і наявні правові підстави для задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача штрафної неустойки у розмірі 6172283,10 грн.

Щодо доводів скаржника, що штрафні нарахування перевищують основну суму боргу у три рази і є необґрунтовано завищеними, тобто, суд задовольняючи позовну заяву у повному обсязі порушив принцип співрозмірності та справедливості, колегія суддів відзначає, що розмір штрафних санкцій розраховано у відповідності до порядку погодженого сторонами у договорі.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 року у справі №922/1442/20 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства ЛАН залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 року у справі №922/1442/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30 листопада 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя Н.М. Дучал