Рішення

від 30.11.2020 по справі 910/12494/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2020Справа № 910/12494/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрінвестресурс

до Київської міської ради

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління державної казначейської служби у м. Києві

про стягнення 974074,99 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрінвестресурс звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської ради про стягнення 974074,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив грошове зобов`язання в зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу 3% річних та втрати від інфляції в розмірі 974071,99 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дати вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі. Залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління державної казначейської служби у м. Києві.

18.09.2020 від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона проти позовних вимог заперечує повністю, посилаючись на ту обставину, що позивач не звертався до відповідача з вимогами про повернення коштів.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 25.08.2020 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01044, м. Київ, вул Хрещатик, 36 (номер відправлення 0105475142442), яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 25.08.2020, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 01.09.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105475142442.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом строк не скористався, відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2007 Київською міською радою прийнято рішення №481/1142 вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю Укрінвестресурс земельну ділянку площею 0,2549 га для будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торгівельного, соціального призначення, з наземними та підземними паркінгами на вулиці Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі міста Києва.

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс" 31.05.2007 р. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,2549 га на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі 31.05.2007 р. за №1537 (надалі - Договір купівлі-продажу)

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу, продавець на підставі рішення Київської міської ради від 26.04.2007р. №481/1142 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районні м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82:013:0021, площею 0,2549 га (нуль цілих дві тисячі п`ятсот сорок дев`ять десятитисячних гектара), у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Згідно з п. 2.1. договору купівлі-продажу ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 5 120 508,00 грн. (п`ять мільйонів сто двадцять тисяч п`ятсот вісім гривень 00 копійок). В рахунок цієї суми відповідно до угоди №25 від 16.03.2007 покупцем було сплачено продавцю аванс у розмірі 1 805 631,07 грн.

Відповідно до п. 2.2. договору купівлі-продажу сума в розмірі 3 314 876,93 грн., може сплачуватись у розстрочку протягом п`яти років рівними частками до двадцять п`ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельних ділянок на р/р 37116001002659 в ГУДКУ м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26199097 (одержувач: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/11820/18, яке скасовано постановою Верховного суду від 01.10.2020 в частині стягнення з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн та в частині стягнення судового збору в сумі 600,33 грн, в іншій частині залишено без змін, встановлено, що: На виконання умов договору №1537 позивачем здійснено оплату наступними частинами:

- 55 247,95 грн. (виписка банку від 25.06.2007 року, призначення платежу: оплата за земельну ділянку по вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівської площі зг. Договору купівлі-продажу землі №1537 від 31.05.07р.);

- 55 247,95 грн. (виписка банку від 25.07.2007 року, призначення платежу: оплата за земельну ділянку по вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівської площі зг. Договору купівлі-продажу землі №1537 від 31.05.07р.);

- 3 204 381,03 грн. (виписка банку від 30.07.2007 року, призначення платежу: оплата за земельну ділянку по вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівської площі зг. Договору купівлі-продажу землі №1537 від 31.05.07р.)

З огляду на зазначене, на виконання умов договору №1537 позивачем на рахунок відповідача було перераховано суму грошових коштів в розмірі 5 120 508,00 грн., тобто позивачем на користь відповідача, здійснено належну та повну оплату грошової суми згідно умов договору купівлі-продажу .

Пунктом 6.1. договору №1537 передбачено, що обов`язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після одержання покупцем державного акта на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/11820/18, яке скасовано постановою Верховного суду від 01.10.2020 в частині стягнення з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн та в частині стягнення судового збору в сумі 600,33 грн, в іншій частині залишено без змін, встановлено, що: ТОВ Укрінвестресурс отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №140488 від 16.10.2007, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договір оренди землі за №01-8-00146 .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2016 у справі №910/9670/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України 02.08.2017, вирішено зокрема:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 36, код ЄДРПОУ 22883141) № 481/1142 від 26.04.2007 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс" (04215, м.Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20, приміщення 1 код ЄДРПОУ 34428843) для будівництва готельно-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, торгівельного соціального призначення, з наземним і підземним паркінгами за адресою: вул. Михайлівська, 24-26 та Михайлівська площа у Шевченківському районі міста Києва.

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,2549 га за вказаною адресою, укладеного між Київською міською радою (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 36, код ЄДРПОУ 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс" (04215, м.Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20, приміщення 1 код ЄДРПОУ 34428843), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т.М. від 31.05.2007 і зареєстрованого у реєстрі за № 1537.

- визнати недійсним акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 140488 від 16.10.2007, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс" (04215, м.Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20, приміщення 1 код ЄДРПОУ 34428843), який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-8-00146.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України , у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Тобто, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.

Зазначені правила кореспондуються з нормами статей 1212 , 1213 Цивільного кодексу України .

Відповідно до повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, тобто, як інституту, який регулює правовідносини у зв`язку з безпідставним збагаченням особи за рахунок іншої сторони, відповідно до чого і визначається наявність чи відсутність порушеного права особи, що звернулася за судовим захистом.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України , особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України , до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України .

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Як встановлено судом та було зазначено раніше, на підставі рішення №481/1142 від 26.04.2007 Київської міської ради 31.05.2007 між Київською міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрінвестресурс (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Михайлівській, 24-26 та Михайлівській площі у Шевченківському районні м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82:013:0021, площею 0,2549 га (нуль цілих дві тисячі п`ятсот сорок дев`ять десятитисячних гектара), у межах, які перенесені у натуру (на місцевості) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

У п. 2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 встановлено, що ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 5 120 508,00 грн.

Як це було встановлено рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/11820/18, грошові кошти у розмірі 5120509,00 грн. були перераховані позивачем на рахунок відповідача. Крім того, вказані обставини підтверджуються платіжними дорученнями (наданими до матеріалів справи третьою особою): № 40 від 30.07.2007 на суму 3204381,03 грн, № 25 від 25.06.2007 на суму 55247,95 грн, № 38 від 24.07.2007 на суму 55247,95 грн, № 9 від 23.03.2007 на суму 1805631,07 грн.

Договором купівлі-продажу №1537, встановлено, що Київська міська рада є Продавцем по договору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України , за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України ).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі - продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України ).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України ).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2016 р. у справі № 910/9670/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2017, встановлено, що під час відведення та відчуження спірної земельної ділянки не було дотримано вимог земельного законодавства та законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини, а вилучення спірних земельних ділянок Київською міською радою проведено без дотримання вимог статті 150 Земельного кодексу України , а відтак приймаючи до уваги, що при прийнятті рішення Київської міської ради від 08.02.2007р. №124/785 та рішення Київською міською радою № 481/1142 від 26.04.2007 р. "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс", остання діяла з порушенням норм чинного законодавства, у суду наявні підстави для визнання його незаконним.

Крім того, у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.12.2016 р. у справі № 910/9670/14, суд вказує, що недійсність рішення №481/1142 від 26.04.2007 Київської міської ради та як наслідок недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2007 зумовлено порушеннями процедури передання права на землю, допущеними саме Київською міською радою, яка як власник зобов`язана за законом визначати порядок такого набуття з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Враховуючи вищенаведене, як слідує з обставин встановлених у справі №910/9670/14 саме з вини Відповідача, Договір купівлі-продажу №1537 було визнано недійсним.

У рішенні Господарського суду м. Києва у справі № 910/11820/18, яке у мотивувальній частині залишено без змін Верховним Судом, суд дійшов висновку, що у зв`язку з недійсністю договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, відповідно до якого позивач перерахував грошові кошти у розмірі 5 120 508,00 грн. до місцевого бюджету, правових підстав для утримання та користування цими коштами у Київської міської ради немає, у зв`язку з чим суд задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс" у повному обсязі в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 5 120508,00 грн.

Також, рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/11820/18 було стягнуто з Київської міської ради втрати від інфляції у розмірі 596938,21 грн за період з червня 2017 по червень 2018 та 3% річних у розмірі 185180,02 грн. за період з 23.05.2017 по 05.08.2018. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/11820/18 було скасовано Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/11820/18 в частині стягнення з Київської міської ради індексу інфляції в сумі 40 022,13 грн.

Матеріали справи не містять доказів відповідно до статей 76 , 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу, сплачених останнім за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, в загальному розмірі 5120 508,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України , особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Зважаючи на те, що грошові кошти в розмірі 5120508,00 грн. не були повернуті відповідачем, як того вимагають приписи чинного законодавства, позивачем було заявлено до стягнення 665999,78 грн. втрат від інфляції за період з липня 2018 по червень 2020 та 3% річних у розмірі 308072,21 грн. за період прострочення з 06.08.2018 по 06.08.2020.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом враховано позицію Верховного Суду щодо порядку розрахунку втрат від інфляції, викладену у Постанові Верховного Суду від 26.06.2020 № 905/21/19.

Суд зазначає, що позивачем невірно було здійснено розрахунок втрат від інфляції, оскільки, згідно практики Верховного Суду суду нарахованих втрат від інфляції при здійсненні розрахунку додається до суми заборгованості лише у разі часткової оплати протягом місяця суми боргу. Якщо сума заборгованості протягом усього періоду нарахування була незмінною, то вона не збільшується на інфляційну складову при здійсненні розрахунку. Тобто позивач мав розрахувати втрати від інфляції за період з липня 2018 року по червень 2020 на суму заборгованості у розмірі 5120508,00 грн. Згідно розрахунку суду, сума втрат від інфляції, що підлягає стягненню з відповідача становить 596465,11 грн.

Згідно розрахунку суду, сума 3% річних за період з 06.08.2018 по 06.08.2020 становить 307820,38 грн і підлягає стягненню з відповідача саме у зазначеному розмірі.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Обставини зазначені позивачем у позовній заяві та підтверджені матеріалами справи, відповідач не спростував шляхом подання належних та допустимих доказів. Відповідач не надав до суду доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу, сплачених останнім за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, в загальному розмірі 5120508,00 грн., відзиву на позовну заяву не подав.

Заперечення третьої особи не спростовують обов`язку відповідача повернути кошти, отримані за недійсним правочином та сплатити суму санкцій за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, відзиву на позовну заяву не подано, про наслідки не подання відзиву повідомлено ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 25.08.2020.

Стосовно покладення витрат позивача на правову допомогу в розмірі 50000,00 грн на відповідача суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Крім, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5373 від 19.04.2013, яке є підтвердженням того, що Гаращенко Ігор Володимирович є адвокатом, позивачем до матеріалів справи не додано жодних документів, які б підтверджували обсяг наданих послуг з правової допомоги, вартість таких послуг, а також, документів які б свідчили про сплату вартості наданих Гаращенком Ігорем Володимировичем послуг позивачем.

Відповідно до ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З наданих до матеріалів справи документів не вбачається, які саме послуги були надані адвокатом та їх вартість, в зв`язку з чим суд не може дійти висновку щодо обгрунтованості розміру витрат на правову допомогу, в зв`язку з відсутністю акту приймання - передачі адвокатських послуг.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, з умов статті 221 та ч. 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення судового рішення з поданням відповідних доказів в підтвердження їх понесення, можливе лише у випадку розгляду справи в порядку загального позовного провадження з про веденням судових дебатів, під час яких стороною і заявляється про понесення нею таких витрат, у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2, 3, 8 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як було зазначено вище дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, про що позивачу було відомо, оскільки, він отримав ухвалу про відкриття провадження у справі. Отже в рамках даної справи судові дебати не проводились, а тому норма ст. 221 ГПК України в даному випадку не застосовується.

При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, які мають бути подані до початку розгляду справи по суті, тобто протягом 30 днів, з дня відкриття провадження у справі.

Отже, позивач зобов`язаний був подати наявні в нього докази в підтвердження витрат на правову допомогу та акт приймання - передачі адвокатських послуг разом з заявами по суті спору.

Однак, в порушення вимог процесуального законодавства позивач не подав доказів понесення витрат на правову допомогу на підставі яких суд мав би можливість визначити реальний розмір наданих послуг з правової допомоги та їх вартість.

Суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн.

На підставі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрінвестресурс (04215, м. Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 20, приміщення 1, код ЄДРПОУ 34428843) 3% річних у розмірі 307820 (триста сім тисяч вісімсот двадцять ) грн. 38 коп., інфляційні нарахування у розмірі 596465 (п`ятсот дев`яносто шість тисяч чотириста шістдесят п`ять) грн. 11 коп. та 13564 (тринадцять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн.. 28 коп. судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрінвестресурс інфляційних нарахувань у розмірі 69534,67 грн. та 3% річних у розмірі 251,83 грн. - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко