Ухвала

від 26.11.2020 по справі 910/3008/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/3008/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Леута В.В. (директор, згідно витягу ЄДР) - паспорт серії НОМЕР_1 ,

відповідача- Шкурат О.М. - довіреність від 21.12.2019 № 565,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2019 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кілівент"

до публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

про визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - державне підприємство "Сетам".

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кілівент" (далі - позивач, ТОВ "Кілівент") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - відповідач, банк, ПАТ АБ "Укргазбанк") про визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Кілівент" є переможцем електронних торгів по лоту № 296220, проведених ДП "Сетам" на замовлення ПАТ АБ "Укргазбанк", проте відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору купівлі-продажу майнових прав на квартири загальною площею 5 282,74 кв. м. за адресою: м. Київ, Драгомірова (Драгомирова), 4-б секція "Б" та м. Київ, вул. Драгомірова, 4-б.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2019 (суддя Привалов А.І.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 (колегія суддів у складі: Кравчук Г.А., Тищенко О.В., Коробенко Г.П.) позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано укладеним договір купівлі-продажу між ПАТ АБ "Укргазбанк", як продавцем, та ТОВ "Кілівент", як покупцем, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, проведених державним підприємством "Сетам" (далі - третя особа, ДП "Сетам") та затверджених протоколом електронних торгів №357506, в запропонованій позивачем редакції. Стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ТОВ "Кілівент" сплачений судовий збір у сумі 1 921,00 грн

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що, відповідач в порушення положень пунктів 6.8, 6.9, 6.15 Порядку проведення аукціону, статей 204, 525 та частини другої статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відмовився від укладення з позивачем договору купівлі-продажу майнових прав у запропонованій позивачем редакції, зміст якого відповідав істотним умовам, які були зазначені в оголошенні про проведення електронних торгів та в протоколі електронних торгів від 13.09.2019 за №357506.

Судом апеляційної інстанції також встановлено обставини щодо погодження між сторонами предмету договору купівлі - продажу майнових прав на квартири та ціну такого договору в сумі 54 484 800, 00 грн, обставини перерахування ДП "Сетам" на рахунок відповідача гарантійного внеску в сумі 5 448 480, 00 грн, який попередньо сплачений ТОВ "Кілівент" для участі в електронних торгах. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що гарантійний внесок в сумі 5 448 480, 00 грн залишається у розпорядженні ПАТ АБ "Укргазбанк" та є підтвердженням частини оплати вартості майнових прав на квартири. За висновком суду апеляційної інстанції вказані обставини свідчать про те, що відповідач фактично погоджується з частковою оплатою вартості за майнові права та підтверджує обставини щодо вчинення відповідачем дій на укладання договору купівлі-продажу майнових прав, як це передбачено частиною другою статті 180 та статтею 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Суд апеляційної інстанції також вказував, що обставини відповідності вимогам чинного законодавства та порядку проведення аукціонів щодо продажу майна в добровільному порядку аукціону проведеного по лоту № 296220, встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.05.2019 у справі №910/12700/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 та постановою Верховного Суду від 03.12.2019.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.07.2020 у справі № 922/3442/19, від 19.03.2019 у справі № 922/869/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18478/17, від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17 відповідно до якої укладення договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існують правовідносини, в силу яких сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.

Також скаржник вказує, що відповідно до положень статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Враховуючи те, що спірні правовідносини між сторонами не відносяться до передбачених законом випадків, що дозволяють можливість застосування такого способу захисту, як укладення в судовому порядку договору купівлі-продажу, визнання такого договору укладеним за рішенням суду не ґрунтується на вимогах закону, тобто не є належним способом захисту порушеного права позивача.

Відповідно до Витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) від 16.11.2020 у зв`язку з відпусткою судді Селіваненка В.П., касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" зі справи № 910/3008/19 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Бенедисюк І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкова Т.М.

17.11.2020 скаржник звернувся до Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване наявністю виключної правової проблеми, зумовленої відсутністю усталеної судової практики укладання договорів за рішенням суду.

Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що дана справа не містить виключної правової проблеми і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У відзиві позивач доводи касаційної скарги не визнає і погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, а також просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України й пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України визначено, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Кілівент" про визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав з ПАТ АБ "Укргазбанк" у запропонованій позивачем редакції, на умовах визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, проведених 13.09.2018.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів за визначеною законом юрисдикцією господарського суду передбачено нормами статей 2, 4 ГПК України.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи, за захистом якого вона звернулась до суду, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Зазначений в частині другій статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Отже, обраний спосіб захисту передбачений статтею 16 ЦК України та відповідає предмету спору у цій справі.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/9105/17 та від 30.07.2020 у справі № 909/1135/19.

Правовідносини з укладання господарських договорів у примусовому порядку за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Статтею 187 ГК України визначено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

За приписами частини третьої статті 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Колегія суддів зазначає, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існують правовідносини, в силу яких сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.

Частинами другою, третьою статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено судами, між ПАТ АБ "Укргазбанк" (замовник) та ДП "Сетам" (виконавець) укладено договір № 282/18/812 від 23.03.2018 (далі - договір №282/18/812) про надання послуг з організації продажу з аукціону нерухомого майна та майнових прав на нерухоме майно, згідно якого виконавець зобов`язується надати послуги з організації продажу з аукціону майна замовника, а замовник зобов`язується сплатити виконавцю вартість наданих послуг (пункт 1.1 договору №282/18/812). Порядок проведення аукціону; строки проведення аукціону; умови проведення аукціону; перелік майна, який розділений на лоти із обов`язковим зазначенням початкової ціни продажу інформація щодо складу та технічного стану майна; фотоматеріали; крок аукціону; розміри гарантійних внесків, розмір винагород та порядок внесення гарантійних внесків, порядок оплати переможцем визначається додатковими угодами до цього договору. Протокол, підписаний переможцем аукціону, погоджений замовником та затверджений виконавцем є підставою замовнику та переможцю аукціону укладати договір купівлі-продажу майна. Договір купівлі-продажу майна укладається у строк не пізніше, ніж 5 (п`ять) банківських днів з дати затвердження протоколу . Про факт укладення договору купівлі-продажу майна замовник повідомляє виконавця у день його укладення, шляхом надсилання рекомендованого листа. (пункти 2.3., 2.5 договору №282/18/812).

Суди встановили, що 02.08.2018 між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ДП "Сетам" було підписано додаткову угоду № 15 до договору №282/18/812, якою погодили Порядок проведення аукціону (далі - Порядок).

При цьому, за висновком суду, Порядком, на відповідача та позивача покладена взаємопов`язана сукупність обов`язків забезпечення рівноправних умов участі у торгах, захист змагальності, обов`язок не вчиняти дій або бездіяльності, що могли б привести до виникнення умов, які можуть мати негативний вплив на результати проведення торгів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на електронних торгах, які відбулися 13.09.2018, ТОВ "Кілівент" визначено переможцем торгів лоту №296220.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, що зобов`язують їх укласти договір.

Статтею 184 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Виходячи із аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто забезпеченні переходу права власності на майно продавця до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення протоколу про результат аукціону (електронних торгів) є оформленням договірних відносин купівлі-продажу на публічних торгах, тобто є правочином.

Судами встановлено, що ТОВ "Кілівент" сплатило гарантійний внесок для участі в електронних торгах, взяло участь у вказаних торгах, запропонувало ціну для купівлі майнових прав у сумі 54 484 800, 00 грн, чим фактично здійснило публічну пропозицію (оферту) ПАТ АБ "Укргазбанк" укласти договір купівлі-продажу майнових прав на квартири, а відповідач у свою чергу прийняв (акцептував) таку пропозицію оскільки ТОВ "Кілівент" за результатами електронних торгів визнано переможцем.

Відповідно до пункту 6.5. Порядку підписаний переможцем оригінал такого протоколу організатор, не пізніше двох банківських днів після його отримання, надає чи надсилає поштовим направлення замовнику. За змістом пункту 6.8. порядку на підставі протоколу про результат аукціону (електронних торгів) підписаного організатором торгів та замовником укладається договір купівлі - продажу між переможцем аукціону та замовником.

Як вбачається із змісту Порядку єдиними підставами не підписання договору є дії або бездіяльність саме учасника торгів, а не замовника: відмова переможця торгів від укладання договору купівлі-продажу придбаного мана, не здійснення оплати за придбане майно замовнику, не підписання персоніфікованого протоколу електронних торгів протягом строку, визначеного цими правилами, не здійснення оплати винагороди організатору. За висновком суду, вказані обставини свідчать, що учасника аукціону покладено обов`язок щодо подання заявки про участь в аукціоні, сплата гарантійного внеску та внесення пропозиції найбільш вигідної для замовника у порівнянні з початковою вартістю лоту, а на замовника покладено обов`язок укласти договір з переможцем торгів, істотні умови якого фактично узгоджені сторонами, шляхом направлення позивачем пропозиції про участь у торгах із зазначенням своє цінової пропозиції. При цьому, визначення позивача переможцем аукціону свідчить про прийняття його (акцепт) пропозиції. Такі дії сторін свідчать про визначення сторонами умов договору та обов`язок відповідача укласти відповідний договір.

Виходячи зі змісту статті 3 ЦК України, учасники аукціону повинні дотримуватись загальних засад цивільного законодавства, серед яких визначено справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тобто дії учасників аукціону мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, попереднє погодження між сторонами всіх істотних умов щодо переліку майна, яке є предметом закупівлі по лоту № 296220, визначенням стартової ціни продажу та погодження із ціновою пропозицією позивача, тобто досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору, встановили обставини щодо існування між сторонами переддоговірних правовідносин та встановивши обставини безпідставності ухилення відповідача від укладання договору купівлі-продажу майнових прав, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 922/3442/19, від 19.03.2019 у справі № 922/869/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18478/17, від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17, є безпідставним, оскільки у зазначених справах відсутні правовідносини щодо укладання договору за результатами проведення торгів та за інших встановлених судами обставин. Зокрема, у всіх перелічених скаржником справах було встановлено лише наявність пропозиції (оферти) зі сторони позивача та встановлено відсутність прийняття пропозиції (акцепту) зі сторони відповідача.

Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "АБ "Укргазбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі № 910/3008/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг уким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 зі справи № 910/3008/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова