Постанова

від 25.11.2020 по справі 311/3152/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 25.11.2020 Справа № 311/3152/17

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 311/3152/17 Головуючий у 1-й інстанції: Сидоренко Ю.В.

Провадження №22-ц/807/2798/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 02 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 рокуОСОБА_1 звернулася до Василівського районного суду Запорізької області з позовом, який в подальшому був уточнений 23 квітня 2018 року та 15 січня 2019 року доОСОБА_2 , Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області про визнання заповіту недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , яка мешкала в АДРЕСА_1 . Житлове приміщення, в якому мешкала ОСОБА_3 , не приватизоване, знаходиться в комунальній власності та не є об`єктом спадкового майна.

На час смерті ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка (пай) на підставі акту на право власності на земельну ділянку розміром 5,2463 га, виданого Василівською районною державною адміністрацією від 16 листопада 2005 року за ЗП №118146.

Після смерті ОСОБА_3 у встановлений законом шестимісячний строк, ОСОБА_1 звернулася до Василівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а також про видачу свідоцтва про право на спадщину, але їй було відмовлено в усному порядку, посилаючись на те, що її мати склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 .

Вказаним заповітом ОСОБА_1 повністю позбавили права на спадкування.

Вважає, що заповіт не може вважатися дійсним у зв`язку з тим, що через хворобу ОСОБА_3 постійно знаходилася на постільному режимі, вона не розуміла навколишній світ, елементарні речі, нічого не пам`ятала, не могла ходити самостійно. В той же час в Балківській сільській раді посвідчили від її імені заповіт, як від особи, яка самостійно прийшла до помешкання сільської ради (шлях більше 1 км), виявила бажання при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно зробила заповідальне розпорядження. Тобто при складані заповіту були повністю порушені вимоги щодо форми складання та посвідчення заповіту, не враховано психічний стан заповідача у зв`язку з чим волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Вказує, що жодного разу ОСОБА_3 не висловлювала бажання скласти заповіт на ОСОБА_2 .

У зв`язку з чим, вважає, що за таких обставин посвідчення заповіту не відповідає діючому законодавству, а тому її права як спадкоємця, порушені.

Із урахуванням уточнених позовних вимог, посилаючись на положення, ст.ст.225, с 1257 ЦК України ОСОБА_1 просила суд:

визнати недійсним в повному обсязі заповіт від 03 лютого 2017 року складений від імені ОСОБА_3 та посвідчений 03 лютого 2017 року секретарем Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області Щербань І.І. за реєстровим №15.

РішеннямВасилівського районного суду Запорізької області від 02 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, відмовлено

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Василівського районного суду Запорізької області від 02 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги, що при складанні заповіту було повністю порушено вимоги щодо форми складання та посвідчення заповіту, не враховано психічний стан заповідача. У зв`язку з тим, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі, такий заповіт має бути визнано судом недійсним.

Відзив на апеляційну скаргу у порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходив.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела належними та допустимими доказами обставин, передбачених статтями 225, 1257 ЦК України, для визнання заповіту недійсним.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується, колегія суддів оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим 14 лютого 2017 року виконавчим комітетом Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області, серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.5).

Згідно наданої Василівським районним відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) за вих.№261/21.1-04-25 від 29 лютого 2020 року копії актового запису про смерть № 14 від 14 лютого 2017 року, складеного виконавчим комітетом Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 ; причина смерті - інфаркт мозку.(т.2 а.с.93-94).

Відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП №118146, виданого 16 листопада 2005 року Василівською райдержадміністрацією Запорізької області, ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка площею 5,2463 га, що розташована на території Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, копія якого є в матеріалах справи (т.1 а.с.10).

03 лютого 2017 року, ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчений 03 лютого 2017 року секретарем виконавчого комітету Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області Щербань І.І. та зареєстрований в реєстрі №15, відповідно до якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: земельну ділянку площею 5,2463 га згідно Державного акту серія ЗП №118146 на території Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області, зареєстрованого Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області від 16 листопада 2005 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - заповіла ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Балки Василівського району Запорізької області (т.1 а.с.4, т.1 а.с.93), що також підтверджується Витягом з реєстру Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області для реєстрації нотаріальних дій, копія якого міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.94), копією Алфавітної книги обліку заповітів Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області, розпочатої 01 січня 2015 року (т.1 а.с.116-118), копією журналу виконання нотаріальних дій по Балківській сільській раді, розпочатий 01 січня 2012 року (т.1 а.с.119-120).

Як зазначено у Заповіті, він складений у приміщенні Балківської сільської ради в АДРЕСА_2 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний нею. Зміст цього заповіту прочитаний заповідачем ОСОБА_3 та кожен з примірників власноруч підписано заповідачем. Заповіт внесено до спадкового реєстру 14 березня 2017 року (т.1 а.с.26,93).

Оспорюваний заповіт до теперішнього часу не змінювався, не скасовувався та є чинним, про що свідчать відомості з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти / спадкові договори), яка сформована Василівською державною нотаріальною конторою від 01 грудня 2017 року за №50099440 (т.1 а.с.23-26).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29 грудня 1961 року Балківським сільРАЦС с.Балки Василівського району Запорізької області, вбачається, що позивачка ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , та у свідоцтві про її народження в графі батько записаний ОСОБА_5 , а в графі мати вказана - ОСОБА_6 (т.1 а.с.6).

Як вбачається з Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 09 червня 2017 року Василівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, 12 червня 1982 року укладено шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , після реєстрації якого прізвище дружини ОСОБА_4 змінено на прізвище ОСОБА_4 . (т.1 а.с.7).

Відповідно до Довідки за №3823 від 17 жовтня 2017 року, виданої Балківською сільською радою Василівського району Запорізької області, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_1 з 01 вересня 1980 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . (т.1 а.с.8).

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 08 травня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 та встановлено факт, що ОСОБА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є донькою та матір`ю. Рішення сторонами не оскаржено та набрало законної сили 07 червня 2019 року. (т.2 а.с.3).

Відповідно до інформаційної довідки №50099461 від 01 грудня 2017 року, виданої Василівською державною нотаріальною конторою, 13 липня 2017 року заведена спадкова справа № 72/2017 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (т.1 а.с.27-29).

Згідно копії спадкової справи №72/2017, заведеної Дніпрорудненською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що 26 липня 2017 року ОСОБА_10 звернулася до Дніпрорудненської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 (т.1 а.с.30 зворот). Також, 13 липня 2017 року до Дніпрорудненської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.32). 13 липня 2017 року до Дніпрорудненської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_11 із заявою про відмову від прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_3 (т.1 а.с.32 зворот). 12 лютого 2017 року до Дніпрорудненської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_12 із заявою про відмову від прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_3 (т.1 а.с.33). 13 липня 2017 року до Дніпрорудненської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_13 із заявою про відмову від прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_3 (т.1 а.с.33 зворот).

З Висновку судово-психіатричного експерта Комунальної установи Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради за №473 від 11 жовтня 2018 року, складеного комісією у складі: голови комісії - лікаря судово-психіатричного експерта Паталах Ф.В., членів комісії - лікаря судово-психіатричного експерта Новічкової Ю.В., лікаря судово-психіатричного експерта - Бабіч В.В., вбачається, що ОСОБА_3 , 1941 року народження, при складанні заповіту 03 лютого 2017 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічного астенічного розладу внаслідок перенесеного ішемічного інсульиу з плегією у лівій руці та глибоким пароезом у лівій нозі. В представленій історії хвороби є вказівки на зниження критики та когнітивних функцій. У подальшому, у зв`язку з відсутністю амбулаторної картки за місцем мешкання опису як психічного так і соматичного стану немає, тому винести остаточне експертне рішення, визначити ступінь психічних розладів на період, що цікавить суд не є можливим (т.1 а.с.187-193).

Як вбачається з повідомлення судового експерта Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Кононенко Д.І. за №307-18 від 14.05.2018 року на виконання ухвали Василівського районного суду Запорізької області від 24.04.2018 року про призначення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справ № 3111/3152/17, у зв`язку з ненаданням додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку судовим експертом повідомлено про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи №307-18, а саме відповісти на питання: особою якої статті виконано підпис на заповіті, чи виконано підпис на заповіті певною особою, а саме ОСОБА_3 , чи не виконаний підпис на заповіті спотвореним почерком, чи не знаходилася особа, яка зробила підпис на заповіті в незвичайному стані(а.с.1 а.с.158-160).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно з частиною першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Положеннями статті 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до частин першої та другої вказаної норми, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, на заповіт як односторонній правочин, розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1251 ЦК України, ст.37 Закону України Про нотаріат посадові особи органу місцевого самоврядування посвідчують заповіти, якщо у населеному пункті немає нотаріуса.

Згідно п.1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року № 3306/5, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватись на припущеннях.

Як вбачається з висновку судово-психіатричного експерта Комунальної установи Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради за №473 від 11 жовтня 2018 року, ОСОБА_3 , 1941 року народження, при складанні заповіту 03 лютого 2017 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічного астенічного розладу внаслідок перенесеного ішемічного інсульиу з плегією у лівій руці та глибоким пароезом у лівій нозі, проте винести остаточне експертне рішення, визначити ступінь психічних розладів на період, що цікавить суд не є можливим у зв`язку з відсутністю опису психічного та соматичного стану підекспертної.

Отже, висновком судово-психіатричного експерта Комунальної установи Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради №473 від 11 жовтня 2018 року не встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення заповіту від 03 лютого 2017 року, що є підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заповіт особисто підписує заповідач.

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.

На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Таким чином, законодавством передбачено випадки, коли посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.

Судом установлено, що оспорюваний позивачем заповіт від 03 лютого 2017 року містить підпис від імені ОСОБА_3 особисто. Заповіт записаний секретарем виконкому Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області Щербань І.І. зі слів ОСОБА_3 ..

Належних та достовірних доказів на підтвердження того, що заповіт підписано не заповідачем ОСОБА_3 , а іншою особою, матеріали справи не містять. Судово почеркознавча експертиза на предмет того, що підпис від імені ОСОБА_3 в заповіті від 13 лютого 2017 року вчинено не нею, а іншою особою проведена не була у зв`язку з ненаданням позивачем додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку судовим експертом.

Крім того, в оспорюваному заповіті секретарем Балківської сільської ради Василівського району, Запорізької області Щербань І.І. зазначено, що заповіт до підписання прочитано уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний нею у її присутності.

Беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що на час складання заповіту 13 лютого 2017 року ОСОБА_3 не могла підписати заповіт та прочитати його, матеріали справи також не містять.

Відповідно до підпункту 1.3 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача.

Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.

Згідно з оспорюваним заповітом він містить вказівки, що заповіт складений у приміщенні Балківської сільської ради в с. Балка вул. Каховська, 26 Василівського району Запорізької області 0 09 годині 40 хвилин .

Разом з тим, як видно з пояснень уповноваженого представника Балківської сільської ради Василівського району Запорідбкої області Фаніна П.В., заповіт був посвідчений поза приміщенням органу місцевого самоврядування у будинку де проживала заповідач ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_3 була хворою людиною, перенесла інсульт та не могла самостійно пересуватися, про що зазделегідь повідомили родичі заповідача, однак секретар сільської ради помилково вказала у заповіті, що заповіт складено у сільській раді, а не за місцем проживання ОСОБА_3 ( т. 1 а.с. 52-53).

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів .

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина третя статті 203, частина друга статті 1257 ЦК України); 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Судом установлено, що секретарем виконавчого комітету Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області Щербань І.І. було встановлено особу заповідача - ОСОБА_3 перевірено її дієздатність, заповідачу роз`яснено зміст статей 1241, 1254, 1307 ЦК України, заповіт містить особистий підпис заповідача, дату і час його складання, що відповідає нормам чинного законодавства.При посвідченні заповіту не було порушено вимоги, обов`язкові щодо такого посвідчення при свідках.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що волевиявлення ОСОБА_3 , спрямоване на передачу майна ОСОБА_10 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 03 лютого 2017 року, було вільним та відповідало її волі. Позивач не довела обставин того, що ОСОБА_3 , складаючи оспорюваний заповіт, не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновко суду першої інстанції, що відсутність у тексті заповіту напису, що він складався та посвідчувався поза приміщенням сільської ради, але в межах нотаріального округу, не є істотною умовою для визнання заповіту недійсним, оскільки судом першої інстанції встановлено, що форма заповіту відповідала вимогам ст. 1247 ЦК України і волевиявлення заповідача було вільним.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 265 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам, дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, ураховуючи, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам щодо його форми, підписаний спадкодавцем та посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, а також те, що позивач не надала належних та допустимих доказів відсутності у спадкодавця волевиявлення на складення заповіту від 03 лютого 2017 року на ім`я ОСОБА_10 . Висновки суду першої інстанції грунтуються на законі та узгоджується з матеріалами справи, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку із хворобою ОСОБА_3 була позбавлена можливості поставити власноручний підпис в тексті документу без стороннього втручання, прочитати текст заповіту, що ставить під сумнів законність форми та порядку посвідчення заповіту, вільність волевиявлення померлої й бажання настання відповідних правових наслідків не заслуговують на увагу, оскільки факт особистого підписання заповіту заповідачем не спростовано ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції. Належних та беззаперечних доказів, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_3 не могла прочитати заповіт, позивачем також не надано, що є його процесуальним обов`язковом відповідно до положень ст. 81 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 02 червня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повна постанова складена 30 листопада 2020 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.