Постанова

від 26.11.2020 по справі 5015/6070/11

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. Справа №5015/6070/11

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу»

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2013 (головуючий суддя Кітаєва С.Б., судді Деркач Ю.Б. та Манюк П.П.)

у справі № 5015/6070/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» , м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу» , м.Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Обласного комунального підприємства «Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» , м. Львів.

2) Приватного підприємства «Санні» , с. Станіславчик Черкаської області.

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» , м. Київ.

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

представники:

позивача - Дяків В.Б.,

відповідача - Матушек В.В.,

від третьої особи-3 - Гамей В.В.,

від третіх осіб -1 та -2 - не з`явились.

17.10.2011 до Господарського суду Львівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Ресторан "Беркут" із позовом про визнання права власності на площадку-споруду площею 1379,3 кв. м. та павільйон міні-ринку площею 1207,9 кв. м, що розташовані на вул. В.Великого, 59-Б у м. Львові та про витребування вказаних об`єктів нерухомості з незаконного володіння й користування ТзОВ "Біля Універмагу".

Позовна заява мотивована тим, що спірним нерухомим майном незаконно заволоділа низка осіб, які неправомірно вчиняли щодо нього правочини з купівлі-продажу, а саме, йдеться про фізичних осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватне підприємство (надалі - ПП) "Ріелт Бізнес Консалтинг" та самого відповідача. За твердженням позивача, він набув право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу № 104/01 від 11.12.2001, укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області. Водночас, попри те, що 26.02.2003 між позивачем та ОСОБА_1 щодо спірного майна було укладено договір купівлі-продажу, однак, в цей же день вказані особи досягли домовленості про розірвання цього договору, про що свідчить відповідна угода. З огляду на це позивач, з посиланням на обставини, встановлені рішеннями судів в інших справах, стверджує, що всі наступні правочини щодо спірного майна були укладені із порушенням вимог законодавства та прав позивача.

22.05.2013 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 84-85, т.2), у якій просив визнати за ним право власності на площадку-споруду площею 1379,3 кв.м. та павільйон міні-ринку площею 1207,9 кв.м, що розташовані на АДРЕСА_1 та витребувати вказане майно з незаконного володіння й користування відповідача шляхом виселення останнього.

Ухвалою суду від 17.04.2013 (а.с. 25-31, т.2) до участі у справі було залучено Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (надалі - ОКП ЛОР БТІ та ЕО ) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

26.07.2013 Господарський суд Львівської області ухвалив у даній справі рішення, яким позовні вимоги задоволив повністю (а.с. 168-185, т.2).

У даному рішенні суд послався на те, що доказами у справі та судовими рішеннями в інших справах підтверджується факт набуття позивачем у 2001 році права власності на спірне майно, а також факт розірвання укладеної між позивачем та ОСОБА_1 угоди від 26.02.2003 про купівлю-продаж спірного майна. У зв`язку з цим суд зазначив, що всі наступні правочини з купівлі-продажу цього майна, у тому числі угода купівлі-продажу від 03.07.2007 між ПП "Ріелт Бізнес Консалтинг" та відповідачем, на яку останній посилається як на підставу набуття права власності на спірне майно, є такими, що суперечать вимогам законодавства (нікчемними), оскільки особи, які вчиняли правочини з відчуження цього майна, не мали права розпоряджатись ним. З посиланням на низку судових рішень у інших справах, суд також вказав на незаконність перебування відповідача у спірних приміщеннях.

Не погодившись із вказаним рішенням, 05.08.2013 ТзОВ Біля універмагу оскаржило його в апеляційному порядку (а.с. 197-211, т.2), пославшись на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд неправильно встановив обставини справи, які мають значення для справи та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

У своїй апеляційній скарзі скаржник послався на наступне:

1) в матеріалах даної справи немає доказів отримання та набуття у власність позивачем павільйону міні-ринку площею 1207,9 кв.м. Об`єктом договору купівлі-продажу від 11.12.2001 №104/01 була лише площадка-споруда площею 1379,3 кв.м.;

2) попри наявність угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 щодо спірної площадки-споруди площею 1379,3 кв.м, в матеріалах справи немає доказів зворотної передачі цього майна від ОСОБА_1 на користь позивача;

3) з огляду на судові рішення, ухвалені у цивільній справі №2-767/2006, враховуючи положення Цивільного кодексу України та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , видача ОКП ЛОР БТІ та ЕО витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15060475 від 27.06.2007 свідчить про те, що станом на вказану дату законним власником спірного нерухомого майна була ОСОБА_3 . Вказане, в свою чергу, свідчить про те, що відповідач є добросовісним набувачем та законним власником спірного майна;

4) судовими рішеннями у справах №5015/915/11, №6/100/5022-1635/2012 та №13/5026/414/2012 встановлювалися обставини щодо відчуження позивачем спірного нерухомого майна на користь Приватного підприємства (надалі - ПП) Санні . Підтвердження вказаними судовими рішеннями факту добровільного відчуження позивачем спірного нерухомого майна свідчить про відсутність порушення його прав та законних інтересів;

5) безпідставними є твердження позивача про недійсність договору купівлі-продажу від 26.02.2003, укладеного між ним та ОСОБА_1 , яке мотивовано тим, що спірне майно було предметом застави згідно договорів від 05.03.2002 та від 12.08.2003. Зі змісту договору застави від 05.03.2002 вбачається, що майно, стосовно якого виник спір у даній справі, не було предметом застави, а договір застави від 12.08.2003 був укладений після договору купівлі-продажу від 26.02.2003. Про необґрунтованість вказаних доводів позивача свідчить також довідка, видана приватним нотаріусом Нор Н.М. від 26.02.2003 за №799998-3532 щодо відсутності накладених обтяжень на нерухоме майно;

6) про законність набуття відповідачем спірного майна свідчать також судові рішення у справі №4/1328/6/2012 (скасовано постанову від 15.10.2009 про порушення кримінальної справи за фактом вчинення службовими особами ОКП ЛОР БТІ та ЕО злочину, передбаченого ч.1 ст. 364 КК України, на яку покликався позивач, як на підставу своїх позовних вимог) та у справі №2а-399/12/1370 (визнано протиправними дії ОКП ЛОР БТІ та ЕО з видачі витягу №20152245 від 08.09.2008 про право власності ТзОВ Ресторан Беркут на спірне нерухоме майно);

7) ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не врахував постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2009 у справі №1/290-9/277, яка набрала законної сили та якою, зокрема, було відмовлено у позові ТзОВ Ресторан Беркут про виселення ТзОВ Біля Універмагу з площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м та павільйону міні-ринку на АДРЕСА_1 .

20.09.2013 позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне:

1) доводи про відсутність доказів набуття у власність позивачем павільйону міні-ринку площею 1207,9 кв.м. спростовуються свідоцтвом про право власності на нежитлові приміщення, виданим Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради 08.04.2002;

2) посилання апелянта на відсутність підтвердження зворотної передачі спірного майна після розірвання договору купівлі-продажу майна від 26.02.2003 безпідставні, оскільки у договорі купівлі-продажу сторони зафіксували обов`язок передати відповідне майно до 26.05.2003, а сам договір був розірваний у день його укладення;

3) посилання апелянта на факти, встановлені ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07.04.2011 у справі №22ц-1339/11 є безпідставними, оскільки вказана ухвала була скасована судом касаційної інстанції;

4) посилання апелянта на державну реєстрацію права власності за ним на спірне нерухоме майно як на свідчення того, що він є законним власником - безпідставні, оскільки вказаний факт не спростовує тієї обставини, що відповідні договори купівлі-продажу, на підставі яких відповідач набув право власності, були вчинені після розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003;

5) щодо посилання відповідача на судове рішення у справі №13/5026/414/2012, яка стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №88/08 від 10.06.2003, укладеного між ТзОВ Ресторан Беркут та ПП Санні , то таке переглядається за нововиявленими обставинами і не може застосовуватися відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України (в старій редакції).

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2013 (а.с. 229-230, т.2) та від 20.11.2013 (а.с. 185-188, т.3) до участі у справі було залучено ПП Санні та Публічне акціонерне товариство (надалі - ПАТ) ВТБ Банк як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Залучення ПАТ ВТБ Банк суд пов`язав із тим, що площадка (споруда) площею 1379,3 кв.м. (в межах 1-го поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1193,6 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 перебуває в іпотеці ПАТ ВТБ Банк на підставі іпотечного договору від 07.11.2007, укладеного між банком та ТзОВ Біля універмагу (а.с. 162-165, т.3).

ПП Санні подало письмові пояснення по суті спору (а.с. 66-76, т.3), у яких підтримало позицію відповідача та просило оскаржуване рішення скасувати, а в позові - відмовити. Доводи третьої особи ґрунтуються на тому, що саме вона є власником спірного нерухомого майна, що, в свою чергу, свідчить про те, що ТзОВ Ресторан Беркут не має права на звернення до суду із позовними вимогами, які є предметом розгляду у даній справі, а таке право належить лише ПП Санні . При цьому, факт належності ПП Санні спірного майна підтверджується: судовими рішеннями у справах №5015/915/11, №11/5598, №22/397, №18/31, №17-09-11/5598, №16/812, №2а-399/12/1370, №13/5026/414/2012; листом ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 17.02.2011 за №59; протоколом допиту директора ПП Санні ОСОБА_4 від 22.05.2006; витягами про реєстрацію права власності №14246955 від 16.04.2007 та №17368469 від 15.01.2008.

З приводу письмових пояснень ПП Санні , ТзОВ Ресторан Беркут надало до суду свої пояснення (а.с. 173-177, т.3), у яких зазначило, що договір купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003, укладений між ТзОВ Ресторан Беркут та ПП Санні , слід вважати недійсним, оскільки такий не був нотаріально посвідчений і не виконувався жодною із сторін. Окрім того, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2012 у справі №6/100/5025-1635/2011 (18/15-2991 (1/86-4904)), яке набрало законної сили, встановлено факт нікчемності цього договору. Дані обставини також були встановлені і судовими рішеннями у справі №1/290-9/277.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 (а.с. 214-217, т.3), від 10.12.2014 (а.с. 246-248, т.3), від 21.05.2015 (а.с. 39-42, т.4), від 02.04.2018 (а.с. 37-40, т.5) апеляційне провадження у даній справі неодноразово зупинялося до набрання законної сили судовими рішеннями у цивільних справах №2-3554/11, №1326/8772/2012, №465/5024/16-ц. Також у справі неодноразово відбувалася заміна складу суду та відкладався розгляд справи. Постановою Верховного Суду від 06.06.2018 (а.с. 81-89, т.5) було скасовано останню ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та справу передано для продовження розгляду.

У зв`язку з ліквідацією Львівського апеляційного господарського суду, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2018 (а.с. 169-170, т.5) дану справу було прийнято до провадження новоствореного суду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 (а.с. 224-229, т.6) третя особа без самостійних вимог на предмет спору ПАТ ВТБ Банк була замінена правонаступником - ТзОВ Фінансова компанія Поліс , а провадження у справі - зупинено до набрання законної сили судовими рішенням у цивільній справі №1326/8772/2012.

Постановою Верховного Суду від 04.03.2019 (а.с. 40-49, т.7) ухвалу апеляційного суду від 26.11.2018 скасовано в частині зупинення провадження, а справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 (а.с. 238-242, т.7) було прийнято відмову ТзОВ Ресторан Беркут від позову у даній справі, рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2013 визнано нечинним, а провадження у справі - закрито.

Вказана ухвала була оскаржена ТзОВ Біля універмагу , ПП Санні та ОСОБА_1 в касаційному порядку, однак ухвалами Верховного Суду від 27.08.2019 (а.с. 52-57, т.8) та від 04.10.2019 (а.с. 129-134, т.8) та від 07.02.2020 (а.с. 241-245, т.8) було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

26.06.2019 до Західного апеляційного господарського суду надійшла заява ТзОВ Ресторан Беркут про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали від 18.06.2019 (а.с. 4-11, т.8), яка була мотивована тим, що в осіб, які подали до суду заяву про відмову від позову від імені ТзОВ Ресторан Беркут , не було повноважень представляти інтереси позивача та відмовлятися від позову (що випливає, зокрема, з наказів Міністерства юстиції України від 25.03.2019 №944/5 та №1925/5 від 24.06.2019 про скасування реєстраційних дій щодо ТзОВ Ресторан Беркут ).

Провадження за вказаною заявою було відкрито на підставі ухвали суду від 04.07.2019 (а.с. 41-42, т.8), а на підставі ухвал від 05.07.2019 (а.с. 43-45, т.8) та від 23.12.2019 (а.с. 223-225, т.8) - було зупинене до перегляду ухвали від 18.06.2019 в касаційному порядку. Ухвалами від 04.11.2019 (а.с. 136-138, т.8) та від 13.03.2020 (а.с. 1-2, т.9) провадження у справі поновлювалось.

У даній справі неодноразово відбувалася заміна складу суду, в тому числі у зв`язку із заявленням самовідводу суддею Кордюк Г.Т. (а.с. 201-204, т.8; а.с. 220, т.8). Автоматизованим розподілом, проведеним 07.05.2020, визначено поточний склад судової колегії для розгляду даної справи , а саме: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А. та Желік М.Б.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався судом у зв`язку із запровадженням на території України карантину з метою запобігання поширення коронавірусної інфекції COVID-19, на підставі відповідних клопотань сторін та у зв`язку з їх неявкою.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 (а.с. 100-105, т.9) частково задоволено заяву ТзОВ Ресторан Беркут про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2019; ухвалу суду від 18.06.2019 про закриття провадження у справі №5015/6070/11 - скасовано; у задоволенні заяви ТзОВ Ресторан Беркут про відмову від позову - відмовлено; розгляд апеляційної скарги ТзОВ Біля Універмагу на рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2013 у справі №5015/6070/11 - продовжено.

У період розгляду даної справи Західним апеляційним господарським судом, учасниками даного судового процесу було додатково подано письмові пояснення по суті спору, у яких вони виклали власні позиції із врахуванням актуальної судової практики у спірних правовідносинах, а саме:

1) ТзОВ Фінансова компанія Поліс подало до суду письмові пояснення від 18.04.2019 (а.с. 95-101, т.7) та від 14.07.2020 (а.с. 216-230, т.9), у яких підтримало доводи та вимоги апеляційної скарги та зазначило, що:

- суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення позовної заяви позивача із застосування статті 388 ЦК України, обґрунтовуючи вибуття нерухомого майна поза волею позивача на підставі судового рішення. Натомість, позивач не був позбавлений права власності на нерухоме майно на підставі рішення Личаківського районного суду міста Львова від 19.05.2006 у справі № 2-767/2006, а, навпаки, добровільно уклав 26.02.2003 договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 , який і є підставою припинення права власності позивача на спірне майно. Про помилковість застосування судом першої інстанції ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин свідчить і правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц;

- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином та на законних підставах володіли спірним нерухомим майном та мали законні підстави для його подальшого відчуження, що підтверджується, зокрема, судовими рішеннями у справі № 2-3554/11 та тією обставиною, що первинний договір купівлі-продажу від 26.02.2003 ніколи не припиняв своєї дії;

- суд першої інстанції неправильно встановив обставини щодо дати реєстрації права спільної сумісної власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Висновок суду про те, що право власності за ними було зареєстровано 25.06.2007, тобто після скасування рішення Личаківського районного суду міста Львова від 19.05.2006 у справі №2-767/2006, яке відбулося 12.06.2007, не відповідає дійсності, оскільки реєстрація права власності за ними відбулась 01.08.2006. При цьому, 25.06.2007 є лише датою видачі нового витягу про реєстрацію права власності. Вказана обставина підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №11406089 від 01.08.2006, який не був долучений до матеріалів судової справи в суді першої інстанції, оскільки ні ПАТ ВТБ Банк , ні його правонаступник ТзОВ Фінансова компанія Поліс не були залучені до участі у справі у суді першої інстанції, у зв`язку з чим третя особа просила долучити цей витяг до матеріалів справи;

- при вирішенні спору у даній справі слід враховувати рішення у судових справах та обставини, які ними встановлені, зокрема: рішення Франківського районного суду м. Львова від 17.12.2013 у справі №2-3554/11, яким було визнано недійсною угоду про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003, а також судові рішення прийняті за результатами перегляду цього рішення в апеляційному та касаційному порядку; рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2018 у справі №914/1572/18 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі №910/8941/14, якими було відмовлено у позовах ТзОВ Ресторан Беркут до ПАТ ВТБ Банк (ТзОВ Фінансова компанія Поліс ) про визнання недійсним договору іпотеки від 07.11.2007, оскільки позивач не довів свого порушеного права, а ТзОВ Біля Універмагу було законним власником предмета іпотеки; постанову Львівського апеляційного господарського сулу від 05.05.2015 у справі №3/93; рішення Господарського суду Львівської області від 09.12.2014 у справі №5015/3098/11.

2) ТзОВ Біля універмагу подало до суду письмові пояснення від 14.07.2020 (а.с. 121-134, т.9) та від 02.09.2020 (а.с. 17-20, т.10), у яких навело міркування аналогічні до тих, що наведені у письмових поясненнях ТзОВ Фінансова компанія Поліс . Крім того, відповідач наголосив на тому, що додатковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції є і та обставина, що під час розгляду справи суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №2-3554/11. Відтак, судове рішення у даній справі було прийнято без врахування того факту, що угода про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 визнана недійсною в судовому порядку;

3) ТзОВ Ресторан Беркут виклало свою позицію по суті спору у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 (а.с. 4-11, т.8), а також подало до суду письмові пояснення від 31.08.2020 (а.с. 1-3, т.10), у яких зазначило наступне:

- угода про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 створювала відповідні правові наслідки для сторін які її уклали. Про це свідчать нотаріально посвідчені письмові пояснення ОСОБА_1 від 13.07.2004, у яких останній визнає факт укладення цієї угоди та зазначає про знищення в присутності нотаріуса оригіналів договору купівлі-продажу продажу від 26.02.2003 та стверджує про те, що в подальшому він помилково звернувся у КП ЛОР БТІ та ЕО для реєстрації права власності на спірне майно;

- ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.03.2005 у справі №1/133-28/59 було затверджено мирову угоду між ТзОВ Ресторан Беркут та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, у пункті З якої міститься покликання на незаконне володіння ТзОВ Біля Універмагу площадкою (спорудою) площею 1379,3 кв.м;

- під час розгляду справи в суді першої інстанції ТзОВ Ресторан Беркут у своїй позовній заяві зазначало про те, що саме 01.08.2006 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано право сумісної власності на спірне майно. Водночас, у зв`язку з тим, що ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 12.06.2007 було скасовано рішення Личаківського районного суду міста Львова від 19.05.2006, позивач вважає, що відсутні підстави вважати, що під час укладання договору купівлі-продажу 26.06.2007 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були власниками спірного майна. Таким чином, при укладенні правочинів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони, а в подальшому - між ОСОБА_3 та Ріелт Бізнес Консалтинг , між Ріелт Бізнес Колсантинг та ТзОВ Біля Універмагу , були порушені вимоги ст.203, 214, 238 ЦК України;

- зазначений висновок узгоджується з рішенням Господарського суду Львівської області від 18.07.2008 у справі №25/129 за участю ПП „Полюс-Партнер", ПП „Санні", ТзОВ „Ресторан Беркут" та ТзОВ „Біля Універмагу" яким встановлено, що площадка (споруда) вибула з володіння позивача внаслідок ухвалення Личаківським районним судом м. Львова рішення від 19.05.2006 у справі №2-767/2006, котре було скасовано 12.06.2007, внаслідок чого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі-продажу 26.06.2007 не були власниками площадки-споруди;

- низкою судових рішень встановлено обставини стосовно незаконного перебування відповідача у спірних приміщеннях, зокрема, рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05-11.06.2004 у справі № 1/290-9/277;

- той факт, що після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення було визнано недійсною угоду про розірвання договору купівлі-продажу спірного майна від 26.02.2003, не може свідчити про незаконність рішення суду першої інстанції, оскільки: а) судом було встановлено, що спірне майно вибуло з володіння власника всупереч його волі на підставі судового рішення, яке було згодом скасоване; б) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 викладено правовий висновок про можливість витребування з незаконного володіння майна без встановлення недійсності первісного правочину;

- про вибуття спірного майна з володіння позивача всупереч його волі свідчить також те, що договір купівлі-продажу між ТзОВ Ресторан Беркут та ОСОБА_1 був підписаний від імені позивача неуповноваженою особою товариства, адже учасники ТзОВ Ресторан Беркут ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не приймали рішення загальних зборів учасників, згідно з яким вони б надали свою згоду на відчуження спірного майна товариства, а також не уповноважували ОСОБА_8 на підписання такого правочину, що свідчить про наявність порушень ст. 145 ЦК України, ст.62 Закону України Про господарські товариства , п.11.4, 11.7, 11.2, 10.4 статуту ТзОВ Ресторан Беркут та підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2018 у справі №914/2732/16.

Третя особа ОКП ЛОР БТІ та ЕО не виклала своєї позиції по суті спору у даній справі, а також жодного разу не забезпечила явку свого представника в судові засідання, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце судових засідань у даній справі за адресою, відомості про яку містяться в матеріалах справи та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В судове засідання, призначене на 26.11.2020, треті особи-1 та -2 не забезпечили явку повноважних представників. Судова колегія встановила, що вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судових засідань у даній справі.

Зважаючи на наведене, з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представників третіх осіб-1 та -2.

25.11.2020 до суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/677/20.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що предметом спору у справі №914/677/20 є позовна вимога ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 до ОСОБА_1 за участю третіх осіб ОСОБА_2 , ТзОВ Біля Універмагу , ТзОВ Фінансова компанія Поліс , ТзОВ Ресторан Беркут , ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розгляд Господарським судом Львівської області справи №914/677/20 про визнання недійсним договору купівлі-продажу площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не є перешкодою для встановлення суттєвих обставин у цій справі під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку в межах перегляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до ст. 269 ГПК України.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовими позиціями, що були викладені у постанові Верховного Суду від 04.03.2019 у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі Христов проти України , одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі Брумареску проти Румунії , п.61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Відповідно до принципу res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків.

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що між учасниками даного судового процесу існували численні судові спори з приводу спірного нерухомого майна, за результатами розгляду яких судами було ухвалено кінцеві рішення, які набрали законної сили, а, отже, які підлягають врахуванню при вирішенні даного спору. При цьому, врахуванню підлягають як результати вирішення відповідних спорів по суті, так в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України -- окремі обставини, встановлені судами у вказаних рішеннях. Подальший виклад обставин даної справи та їх оцінка буде здійснена колегією суддів із врахуванням вищезазначеного.

Обставини справи, пов`язані із виникненням права власності на спірне нерухоме майно у ТзОВ Ресторан Беркут :

11 грудня 2001 року між ТзОВ Ресторан Беркут та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області було укладено договір купівлі-продажу №104/01 нежитлових приміщень загальною площею 2823 кв.м, у тому числі: залу ресторану площею 858,9 кв.м, приміщення їдальні площею 230,1кв.м, складських приміщень площею 1 734 кв.м, площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м за адресою АДРЕСА_3 . Відповідно до п.1.2 договору, право власності на нежитлові приміщення та площадку переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору. Договір купівлі-продажу №104/01 був нотаріально посвідчений 11 грудня 2001 року.

12 грудня 2001 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень площею 2823 кв.м. та площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 66, т.1).

Договір купівлі-продажу від 11.12.2001 відсутній в матеріалах даної справи, однак учасниками даної справи визнається факт його існування. Такий факт випливає також з численних судових рішень у спорах, які відбувалися в подальшому між учасниками даної справи, та будуть зазначені в тексті даної постанови нижче.

27 березня 2002 року розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №364 нежитловим приміщенням на АДРЕСА_3 , які складають комплекс ресторану Беркут (у склад яких, в тому числі, входила площадка (споруда) загальною площею 1379,3 кв.м ) присвоєно поштовий номерний знак АДРЕСА_4 (а.с. 49, т.1).

08 квітня 2002 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради ТзОВ Ресторан Беркут видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення, які розташовані в АДРЕСА_4 (а.с. 17, т.1). У свідоцтві зазначено, що характеристики нежитлових приміщень та їх обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва.

ТзОВ Ресторан Беркут долучило до матеріалів даної справи інвентаризаційну справу на нежитлові приміщення - площадку (споруду) на АДРЕСА_3 , що підлягають приватизації (а.с. 55-73, т.2) та технічний паспорт на ринковий павільйон на АДРЕСА_4 (площадка (споруда) ТзОВ Ресторан Беркут ), складений 23.09.2002 (а.с. 74-75, т.2), з яких вбачається, що до складу площадки (споруди) входить торговий павільйон споруди міні-ринку площею 1207,9 кв.м.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про те, що ТзОВ Ресторан Беркут не набувало у власність павільйон міні-ринку площею 1207,9 кв.м. по АДРЕСА_4 .

Більше того, об`єктом купівлі-продажу за договорами, що спершу укладались між ТзОВ Ресторан Беркут та ОСОБА_1 , а в подальшому між ОСОБА_3 , Ріелт Бізнес Консалтинг та ТзОВ Біля Універмагу , була саме площадка (споруда) загальною площею 1379,3 кв.м. із зазначенням, що в межах першого поверху цієї площадки влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1207,9 кв.м.

Обставини справи, пов`язані із виникненням права власності на спірне нерухоме майно у ОСОБА_1 :

26 лютого 2003 року між ТзОВ Ресторан Беркут та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м., позначеної на поверховому плані літерою І-бп та нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 (в межах 1-ого поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1207,9 кв.м.), який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. 26.02.2003 за реєстровим номером №1020 (а.с. 18, т.1).

Відповідно до положень цього договору, продавець зобов`язався звільнити продану цегляну площадку (споруду) до 26.05.2003. Ухвалюючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд не встановив факту передачі майна за цим договором від ТзОВ Ресторан Беркут до ОСОБА_1 , пославшись на вказану умову договору про передачу майна до 26.05.2003.

Водночас, про факт передачі майна за договором свідчить акт приймання-передачі від 26.02.2003, наявний у матеріалах даної справи (а.с. 82, т.2), який був долучений відповідачем до матеріалів справи 21.05.2013, тобто, під час розгляду даної справи судом першої інстанції.

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 17.12.2013 у справі №2-3554/11 (а.с. 152-158, т.1), учасниками якої були ОСОБА_1 та ТзОВ Ресторан Беркут , яке набрало законної сили, встановлено, що 20 лютого 2004 року, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003, Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на площадку (споруду), позначену на поверховому плані літерою І-бп площею 1379,3 м.кв. (в межах 1-го поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1207,9 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . У вказаному рішенні також встановлено факт подальшої перереєстрації майна за ТзОВ Ресторан Беркут , яка відбулася 06 травня 2004 року у зв`язку із існуванням спору між сторонами щодо вказаного об`єкта нерухомості. Детальна оцінка реєстраційних дій щодо спірного об`єкта нерухомості буде надана судом у тексті даної постанови окремо.

Оцінка дійсності договору купівлі-продажу від 26.02.2003 була предметом розгляду у цивільній справі № 1326/8772/2012 за позовом ОСОБА_6 до відповідачів ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ТзОВ Ресторан Беркут , яка розглядалася Франківським районним судом міста Львова. Провадження у вказаній справі було закрито на підставі постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у зв`язку із підвідомчістю цього спору судам господарської юрисдикції.

Також Франківським районним судом міста Львова розглядалася справа №465/5024/16-ц за позовом ТзОВ Ресторан Беркут до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору РВ ФДМ України по Львівській області про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003. Однак, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що останнім процесуальним документом у цій справі є ухвала суду Франківського районного суду міста Львова від 11.09.2018 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Пізніших процесуальних документів жодною із сторін даної справи не було надано суду, у зв`язку з чим у колегії суддів немає підстав вважати, що розгляд справи №465/5024/16-ц завершився її вирішенням по суті.

Заперечення ТзОВ Ресторан Беркут щодо відсутності повноважень у ОСОБА_8 на підписання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 відхиляються колегією суддів, оскільки:

а) такі доводи не були підставою позову і вперше були озвучені позивачем у письмових поясненнях до суду апеляційної інстанції від 31.08.2020, що свідчить про порушення позивачем норм ГПК України при озвученні таких доводів та неприпустимість врахування їх судом з метою унеможливлення порушення принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства та рівності учасників перед законом і судом. При цьому, суд звертає увагу і на те, що позивач не долучив до матеріалів даної справи доказів в обґрунтовування своїх тверджень;

б) як було зазначено вище, матеріали свідчать про реальне виконання сторонами вказаного договору в частині передачі майна за ним ОСОБА_1 та про подальшу державну реєстрацію ним права власності саме на підставі цього договору.

Щодо посилань позивача на факт перебування спірного нерухомого майна в заставі на підставі договорів застави, стороною яких був позивач, що, на його думку, свідчить про те, що до ОСОБА_1 не могло перейти право власності за договором купівлі-продажу від 26.02.2003, суд зазначає таке:

Щодо договору застави від 05.03.2002, укладеного між АТ Західно-Український комерційний банк та ТзОВ Ресторан Беркут (а.с. 36-37, т.2), то об`єктом застави згідно вказаного договору є нежитлові приміщення літ. А-5 загальною площею 2823 кв.м. (в тому числі: зал ресторану площею 858,9 кв.м, приміщення їдальні площею 230,1 кв.м, складські приміщення площею 1731,7 кв.м) та площадка (споруда) з/б плити, бортові камені, позначена на плані літерами І-бп .

Водночас, з вказаного договору вбачається, що на його підставі приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В.А. було накладено заборону від 05.03.2002 (реєстровий номер заборони №3/259) лише щодо відчуження нежитлових приміщень, що знаходяться у АДРЕСА_3 загальною площею 2823 кв.м. та належать ТзОВ Ресторан Беркут (без накладення такої заборони щодо площадки (споруди).

Здійснюючи нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу від 26.02.2003, приватний нотаріус Нор Н.М. проводила перевірку на предмет перебування у Єдиному реєстрі заборон обтяжень щодо нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , власником якого є ТзОВ Ресторан Беркут . Відповідно до довідки нотаріуса №799998-3522 від 26.02.2003 (а.с. 40, т.2), таких заборон не виявлено.

Про відсутність заборон свідчить також витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №22633867 від 18.02.2009 (а.с. 30-32, т.1), долучений позивачем до своєї позовної заяви, з якого вбачається, що вперше відповідне обтяження (арешт нерухомого майна) було накладене на спірне майно 27.08.2004 на підставі договору іпотеки від 25.08.2004.

Стосовно покликання ТзОВ Ресторан Беркут на договір застави від 12.08.2003, укладений між АТ Кредит Банк (Україна) та ТзОВ Ресторан Беркут (а.с. 38-39, т.2), то такі не підлягають врахуванню, оскільки: а) об`єктом застави за вказаним договором є лише нежитлові приміщення, позначені на плані літ. А-5, тобто, нерухоме майно, якого не стосується спір у даній справі; б) вказаний договір був укладений після того, як між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу від 26.02.2003.

Додатково колегія суддів звертає увагу і на те, що покликання ТзОВ Ресторан Беркут на наявність застави не підлягає врахуванню, оскільки не свідчить про порушення прав позивача. Так, аналогічні доводи вже були предметом дослідження при розгляді Господарським судом Черкаської області судової справи №16/812, висновки якого викладені у рішенні від 22.07.2010 (а.с. 41-43, т.2), в якому суд, зокрема, звернув увагу на те, що: договір купівлі-продажу нерухомого майна був укладений позивачем самостійно та добровільно і про існуючу заборону відчуження майна він знав достеменно; відповідно до ст. 27 Закону України Про заставу , така зберігає силу, якщо майно чи майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; вказане свідчить про відсутність порушення прав позивача відповідним договором купівлі-продажу нерухомого майна, що є підставою відмови у позові.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вищенаведене в сукупності свідчить про те, що договір купівлі-продажу від 26.02.2003 є дійсним. Підстав для протилежного висновку у колегії суддів немає.

Обставини справи, пов`язані із розірванням договору купівлі-продажу від 26.02.2003:

26 лютого 2003 року між ТзОВ Ресторан Беркут та ОСОБА_1 було підписано угоду про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди), площею 1379,3 кв.м. та нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 (в межах 1-ого поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1207,9 кв.м.), яка була нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. 26.02.2003 за реєстровим номером №1024 (а.с. 19, т.1).

Ухвалюючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що вказана угода є дійсною та створює правові наслідки для сторін. Такий висновок суду ґрунтувався на наступному:

а) попри наявність судового спору у цивільній справі № 2-767/2006 (№ 2-3778/08) про визнання недійсною вказаної угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003, станом на час вирішення даного спору судове рішення у справі № 2-767/2006 (№ 2-3778/08), яке би набрало законної сили - відсутнє;

б) в матеріалах даної справи наявні нотаріально посвідчені письмові пояснення ОСОБА_1 від 12.03.2004 (а.с. 151, т.2), з яких вбачається, що відповідна угода про розірвання договору дійсно укладалася між сторонами, оригінали договорів купівлі-продажу були знищені при укладенні такої угоди, а пізнішу заяву про реєстрацію права власності у 2004 році ОСОБА_1 подав помилково;

в) 06.05.2004 ОКП ЛОР БТІ та ЕО на підставі угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 та за відповідною заявою ТзОВ Ресторан Беркут від 12.03.2004 анулювало запис про право власності ОСОБА_1 та відновило реєстрацію права власності на майно за ТзОВ Ресторан Беркут ;

г) заперечення відповідача щодо відсутності документального підтвердження зворотної передачі майна від ОСОБА_1 на підставі угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 суд визнав безпідставними, пославшись на те, що договором купівлі-продажу передбачено обов`язок передачі майна до 26.05.2003.

Однак, колегія суддів вважає вказані висновки місцевого господарського суду передчасними.

В порядку цивільного судочинства розглядалася справа за позовом ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_1 , ТзОВ Ресторан Беркут , за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Нор Н.М., ПП Санні , ОКП ЛОР БТІ та ЕО про визнання недійсною угоди від 26.02.2003 про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003. Вказана справа неодноразово скеровувалася судом касаційної інстанції на новий розгляд, внаслідок чого такий розгляд тривав протягом довгого часу.

Так, перше рішення по суті вказаного спору було ухвалено Личаківським районним судом міста Львова 19.05.2006 (справа №2-767/2006), залишено без змін Апеляційним судом Львівської області 24.07.2006, однак скасовано Апеляційним судом Хмельницької області як судом касаційної інстанції 12.06.2007 та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 20-28, т.1). Наступне рішення по суті спору було ухвалено Франківським районним судом міста Львова 15.09.2008 (справа №2-3778/08), залишено без змін Апеляційним судом Львівської області 07.04.2011, однак скасовано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ 07.09.2011 та направлено на новий розгляд (а.с.40-47, т.1).

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 17.12.2013, залишеним без змін рішеннями судів апеляційної (03.10.2014) та касаційної інстанцій (04.03.2015) позов було задоволено (справа № 2-3554/11), угоду від 26.02.2003 про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 визнано недійсною (а.с. 152-174, т.4).

Ухвалюючи вказані судові рішення, суди виходили з того, що у ОСОБА_1 виникло право власності на об`єкт купівлі-продажу з моменту прийому цегляної площадки (споруди), позначеної на поверховому плані літерою Ібп, нежитловою площею 1379,3 кв.м. (в межах 1-го поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1207,9 кв.м.), нежитлових приміщень, позначених на поверховому плані літерою А-5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 згідно договору купівлі-продажу від 26.02.2003, оформленого актом прийому-передачі вказаного приміщення від 26.02.2003.

При цьому, вказаними рішеннями встановлено наступні обставини:

- відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003, на укладення якого надала згоду ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_1 ), ТзОВ Ресторан Беркут продало, а ОСОБА_1 придбав цегляну площадку (споруду) позначену на поверхневому плані літерою І-бп площею 1379,3 кв.м. та нежитлові приміщення, позначені в поверхневому плані літерою А-5, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 (в межах першого поверху площадки (споруди) влаштований торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1207,9 кв.м.);

- 26.02.2003 на підставі акту приймання-передачі до договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 вказані вище нежитлові приміщення були передані покупцеві ОСОБА_1 . Разом з тим, у вказаному акті приймання-передачі зазначено, що розрахунок за об`єкт купівлі-продажу проведено у повному обсязі;

- 26.02.2003 між ОСОБА_1 та ТзОВ Біля Універмагу було укладено договір оренди спірного нерухомого майна і в цей же день підписано акт приймання-передачі цього майна, відповідно до якого спірне майно передано у користування ТзОВ Біля Універмагу ;

- ОСОБА_2 не надавала згоди на укладення угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 у встановленому законом порядку;

- угода про розірвання договору купівлі-продажу площадки (споруди) від 26.02.2003 не була укладена у день посвідчення договору купівлі-продажу майна 26.02.2003, а лише у 2004 році - після реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно, що встановлено висновком судово-технічної експертизи документів у кримінальній справі № 144-6229 Київського НДІ судових експертиз від 28.12.2005 за №10253/10255;

- в матеріалах справи також відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_2 на момент реального укладення угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 надала згоду на її укладення.

Таким чином, матеріали даної справи свідчать про те, що угода від 26.02.2003 про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 визнана недійсною в судовому порядку.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Колегія суддів вважає за необхідне додатково зазначити про те, що суд першої інстанції надав невірну оцінку угоді про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 з огляду на докази, що були наявні у даній справі станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення, а саме:

а) суд надав невірну оцінку запереченням відповідача щодо відсутності документального підтвердження зворотної передачі майна. Як зазначалось вище, матеріалами даної справи підтверджується факт передачі майна від ТзОВ Ресторан Беркут до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003. При цьому, доказів зворотної передачі майна (на підставі угоди про розірвання договору) матеріали справи не містять;

б) суд безпідставно поклав в основу своїх висновків нотаріально посвідчені письмові пояснення ОСОБА_1 від 13.07.2004. Дійсно, в розумінні ст. 32 ГПК України (в редакції, яка була чинною станом на момент вирішення спору судом першої інстанції), пояснення сторін були визначені як один із засобів доказування. В той же час такі пояснення мають виключно суб`єктивний характер та не можуть мати переваги над письмовими і речовими доказами чи висновками судових експертів; нотаріальна форма таких пояснень не забезпечує автоматичну достовірність інформації, що викладена у них; суд першої інстанції взяв до уваги лише вказані пояснення, відхиливши на цій підставі доводи інших сторін, які би суд мав оцінити як рівнозначні. Окрім того, вищезгаданим рішенням Франківського районного суду міста Львова від 17.12.2013 у справі №2-3554/11 встановлено факт існування нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 10.01.2006 про відкликання своїх пояснень від 13.07.2004.

01.08.2006 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано право спільної сумісної власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 та рішення Личаківського районного суду міста Львова від 19.05.2006 (а.с. 105, т.7), яке станом на момент вчинення державним реєстратором відповідної реєстраційної дії було чинним. Відповідний витяг про реєстрацію права власності №11406089 від 01.08.2006, що був долучений до матеріалів справи ТзОВ Фінансова компанія Поліс , колегія суддів вважає за можливе взяти до уваги при вирішенні даного спору, оскільки вказана особа була залучена до участі у справі на стадії апеляційного провадження і подала відповідний доказ відразу після її залучення та ознайомлення із матеріалами справи.

В той же час, у витязі з Реєстру прав власності на нерухоме майно №15030732 від 25.06.2007 (а.с. 29, т.1), виданому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для подальшого відчуження майна, зазначено про те, що загальна площа торгового павільйону споруди міні-ринку змінилась із 1207,9 кв.м. на 1193,6 кв.м. за рахунок внутрішніх перепланувань.

Обставини справи, пов`язані із виникненням права власності на спірне нерухоме майно у ТзОВ Біля Універмагу :

26 червня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м. під літерою №1бп за адресою: АДРЕСА_4 (в межах 1-ого поверху площадки (споруди) влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1193,6 кв.м.) посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Котарською А.Т. за реєстровим номером №2050 (а.с. 35, т.1). Право власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно було зареєстровано, про що свідчить витяг №15060475 від 27.06.2007 (а.с. 67, т.1), виданий Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки .

28 червня 2007 року між ОСОБА_3 та Приватним підприємством Ріелт Бізнес Консалтинг було укладено договір купівлі-продажу щодо того ж нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Котарською А.Т. за реєстровим номером №2103 (а.с. 36, т.1). Право власності ПП Ріелт Бізнес Консалтинг на спірне нерухоме майно було зареєстровано, про що свідчить витяг №15089082 від 03.07.2007 (а.с. 68, т.1), виданий Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки .

03 липня 2007 року між Приватним підприємством Ріелт Бізнес Консалтинг та ТзОВ Біля Універмагу було укладено договір купівлі-продажу щодо того ж нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Котарською А.Т. за реєстровим номером №2154 (а.с. 37, т.1).

Право власності ТзОВ Біля Універмагу на спірне нерухоме майно було зареєстровано, про що свідчить витяг №15112501 від 04.07.2007 (а.с. 69, т.1), виданий Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки .

Водночас, з матеріалів даної справи вбачається, що розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №1546 від 14.11.2003 (а.с. 45, т.2), споруді ринку ТзОВ Біля Універмагу було присвоєно поштовий номер 59 в на вул. Володимира Великого.

04 жовтня 2007 року ТзОВ Біля Універмагу отримало свідоцтво про право власності на спірне майно за новою адресою - АДРЕСА_4 (а.с. 120, т.2). 15 жовтня 2007 року відбулася державна реєстрація права власності відповідача на спірне майно за новою адресою (а.с. 121, т.2).

Таким чином, ТзОВ Біля Універмагу , набуло право власності за відплатним договором купівлі-продажу відповідно до положень ст.657 ЦК України, з огляду на що є законним власником спірного майна.

Доводи позивача про незаконність набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, які він обґрунтовує фактом затвердження ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.03.2005 мирової угоди між ТзОВ Ресторан Беркут та Регіональним відділенням фонду державного майна України по Львівській області мирової угоди у справі №1/133-28/59 (а.с. 159-162, т.2), відхиляються судовою колегією. Попри те, що у пункті 3 мирової угоди серед обов`язків РВ ФДМУ у Львівській області визначено необхідність сприяння останнього в здійсненні заходів щодо витребування площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м. з незаконного володіння ТзОВ Біля Універмагу на користь ТзОВ Ресторан Беркут , вказане не свідчить про вирішення судом у справі №1/133-28/59 спору про право власності на спірне нерухоме майно. По-перше, ухвала суду про затвердження мирової угоди між сторонами не може вважатися судовим рішенням, яким вирішується питання про право власності. По-друге, учасниками судової справи №1/133-28/59 були ТзОВ Ресторан Беркут (позивач) та РВ ФДМ України по Львівській області (відповідач), в той час, як ТзОВ Біля Універмагу участі у ній не брало, а предметом вказаної справи було питання про стягнення коштів, які випливають з договору купівлі-продажу № 104/01 від 11.12.2001, а не питання, пов`язані із законністю володіння ТзОВ Біля Універмагу спірним майном.

Висновок суду першої інстанції про те, що фактично право власності у продавців спірного майна ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП Ріелт Бізнес Консалтинг ) не виникло, оскільки судове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 19.05.2006 у справі №2-767/2006 було скасоване, колегія суддів вважає безпідставним з оглядну на таке:

а) підставою виникнення права власності на спірне майно у ОСОБА_1 був відповідний договір купівлі-продажу від 26.02.2003, а не судове рішення у справі №2-767/2006, про що свідчить, зокрема, первинна реєстрація права власності на відповідне майно, здійснена за ОСОБА_1 20.02.2004. В той же час, судовий спір у справі №2-767/2006 стосувався питання визнання недійсною угоди про розірвання договору від 26.02.2003 та захисту права спільної сумісної власності дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ;

б) як було зазначено вище, в результаті розгляду вказаної справи, угоду про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003, було визнано недійсною.

Судові спори щодо спірного майна, в яких учасниками були ТзОВ Ресторан Беркут та ТзОВ Біля Універмагу :

З матеріалів даної справи вбачається, що між учасниками даної справи існували численні судові спори з приводу спірного нерухомого майна - площадки (споруди) площею 1379,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , в межах якої влаштовано торговий павільйон міні-ринку загальною площею 1207,9 кв.м. (1193,6 кв.м.), а саме:

1) справа №1/290-9/277 (згодом номер змінено на №5015/1488/12) Господарського суду Львівської області за позовом ТзОВ Ресторан Беркут до ТзОВ Біля Універмагу та Департаменту економічної політики Львівської міської ради про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення збитків.

Рішенням суду першої інстанції від 05.05 - 11.06.2004 позов у даній справі було задоволено частково, виселено ТзОВ Біля Універмагу зі низки об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_4 : споруди літ. А-1 площею 1379 кв.м, що використовується відповідачем як павільйон міні-ринку, нежитлових приміщень (складу) літ. А-5 площею 396,3 кв.м, що використовується відповідачем як павільйон міні-ринку, земельної ділянки площею 7417 кв.м., межі землекористування якої встановлені судовим рішенням у справі №3/45-18/183; зобов`язано демонтувати торговельні кіоски на земельній ділянці в межах 1-ого поверху споруди літ. А-1 прим. 1-12 та на під`їзній дорозі до складу; зобов`язано звільнити дорогу до головного входу ресторану; стягнуто з відповідача 600 000 грн. неодержаних доходів.

Водночас, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2009 вказане рішення було частково скасовано та залишено в силі лише щодо виселення ТзОВ Біля універмагу зі споруди А-5 (складу) площею 396,3 кв.м . та щодо стягнення 600 000 грн. збитків (а.с. 38-44, т.3).

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд виходив наступного: матеріалами справи підтверджено факт неправомірного зайняття відповідачем приміщення площею 396,3 кв.м., яке позначене на поверховому плані під літ А-5 (склад); позивач не довів свого права власності (користування) щодо площадки (споруди) площею 1379,3 кв. м., а також земельної ділянки площею 7417 кв. м. , більше того, між сторонами існує спір про право власності на таке нерухоме майно, який розглядається в межах справи №2-1715/08 Франківського районного суду міста Львова.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2009 рішення попередніх інстанцій були залишені без змін. Ухвалами суду апеляційної інстанції від 22.02.2011 та 29.11.2011, а також ухвалою суду першої інстанції від 01.10.2012, позивачеві було відмовлено в перегляді судових рішень за нововиявленими обставинами;

2) справа №18/31 Господарського суду Львівської області за позовом ПП Санні до відповідачів ТзОВ Біля Універмагу та Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності та за зустрічним позовом ТзОВ Біля Універмаг до ТзОВ Ресторан Беркут та ПП Санні про визнання права власності та розірвання договору. Ухвалою суду від 12.06.2009 провадження за первісним позовом було припинено, а зустрічний позов - залишено без розгляду (а.с. 93, т.3);

3) справа №22/397 Господарського суду Львівської області за позовом ТзОВ Ресторан Беркут та ПП Санні до відповідачів ТзОВ Біля Універмагу та ТзОВ ВІП-Захід про усунення перешкод в користуванні майном. Рішенням суду від 14.09.2010 в позові було відмовлено, оскільки позивачами не доведено порушення їхнього права (а.с. 94-96, т.3);

4) справа №3/93 Господарського суду Львівської області за позовом ТзОВ Ресторан Беркут до відповідача ТзОВ Біля Універмагу про стягнення збитків, пов`язаних із незаконним володінням відповідачем нерухомим майном. Спір у вказаній справі був вирішений по суті постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2015 (а.с. 26-35, т.4), якою було відмолено у позові із посиланням на рішення Франківського районного суду міста Львова від 17.12.2013 у справі №1326/3554/11, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03.10.2014, та на те, що у ОСОБА_1 виникло право власності на спірне приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 ;

5) справа №5015/3098/11 Господарського суду Львівської області за позовом ТзОВ Ресторан Беркут до відповідача ТзОВ Біля Універмагу про усунення перешкод в користуванні майном - площадкою-спорудою 1379,3 кв.м та павільйоном міні-ринку 1207,9 кв.м шляхом виселення відповідача із вказаних приміщень, демонтування кіосків на даху площадки-споруди та заборону використання площадки-споруди як автостоянки. Рішенням суду від 09.12.2014 в позові було відмовлено з тих мотивів, що позивач не надав правовстановлюючих документів на вказане майно;

6) справи №910/8941/14 (Господарський суд міста Києва) та №914/1572/18 (Господарський суд Львівської області) за позовами ТзОВ Ресторан Беркут про визнання недійсним договору іпотеки від 07.11.2007, укладеного між ТзОВ Біля Універмагу та АТ ВТБ банк щодо спірного нерухомого майна, які слухалися за участю АТ ВТБ Банк , ТзОВ Фінансова компанія Поліс , ТзОВ Біля Універмагу , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,, ПП Ріелт Бізнес Консалтинг . Рішеннями судів від 27.10.2014 та від 17.12.2018, які набрали законної сили, у задоволенні позовів було відмовлено.

Таким чином, жодним із названих судових рішень не встановлено факту наявності права власності на спірне нерухоме майно у ТзОВ Ресторан Беркут після 26.02.2003, натомість зазначено про те, що відповідне право власності виникло у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003.

При цьому, колегія суддів відхиляє покликання суду першої інстанції на факт незаконного перебування ТзОВ Біля Універмагу у спірних приміщеннях, який був встановлений у рішенні Господарського суду Львівської області від 10.09.2010 у справі №3/93, оскільки, як було зазначено вище, в результаті перегляду вказаної справи за нововиявленими обставинами, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2015 було відмовлено у позові у вказаній справі із посиланням на те, що у ОСОБА_1 виникло право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003.

Обставини справи, пов`язані із твердженнями третьої особи ПП Санні про те, що воно є власником спірного майна:

Як було зазначено вище, під час апеляційного провадження у даній справі до участі у справі було залучено ПП Санні як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Вказана юридична особа, покликаючись на договір купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003, підписаний між ТзОВ Ресторан Беркут та ПП Санні та акт приймання-передачі нежитлових приміщень від 20.11.2003 (а.с. 166-169, 170-171, т.1), об`єктом продажу за якими є, зокрема, спірне нерухоме майно, а також - на низку судових рішень, стверджує про те, що власником спірного майна є саме вона.

Попри те, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції обидві сторони згадували про наявність судових спорів щодо спірного нерухомого майна, стороною яких є ПП Санні , суд першої інстанції вказаного питання не досліджував. З огляду на суттєву важливість вказаного питання в розрізі спірних правовідносин, а також зважаючи на залучення ПП Санні до участі у даній справі, таке підлягає судовій оцінці.

Здійснивши аналіз судових рішень, на які покликаються сторони у даній справі, колегія суддів констатує наступне:

- у провадженні Придніпровського районного суду Черкаської області перебувала справа №2-4284/06 за участю ОСОБА_7 , ПП Санні , ТзОВ Ресторан Беркут , ОКП ЛОР БТІ та ЕО , предметом якої був розгляд позовних вимог за первісним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003 та зустрічних позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, яке було об`єктом купівлі-продажу за цим договором та виселення ТзОВ Ресторан Беркут . Рішенням суду від 25.12.2006 у задоволенні первісного позову було відмовлено, а зустрічний позов - задоволено (а.с. 90-92, т.3). Однак, вказане рішення не підлягає врахуванню у даній справі з огляду на подальші судові рішення щодо договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003 (а саме, у справі №6/100/5022-1635/2012 (18/15/2991-1/86-4904), у справі №5015/915/11 та у справі №5015/1488/12 (1/290-9/277));

- у провадженні Господарського суду Черкаської області перебувала справа №11/5598 (згодом номер було змінено на №17-09-11/5598) за участю ТзОВ Ресторан Беркут , ПП Санні , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТзОВ Біля Універмагу , ОКП ЛОР БТІ та ЕО , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , предметом якої був розгляд позовних вимог за первісним позовом про розірвання договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003 та зустрічних позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, яке було об`єктом купівлі-продажу за цим договором. Однак, жодного рішення по суті спору у даній справі, яке би набрало законної сили, не було ухвалено. Провадження у ній завершилося постановленням ухвали суду від 30.11.2009 про прийняття відмов від первісного та зустрічного позовів та припиненням провадження у справі (а.с. 97-99, т.3);

- у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №25/129 за участю ПП Полюс-Партнер , ТзОВ Ресторан Беркут та ПП Санні , предметом якої був розгляд первісних та зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003. Рішенням від 18.07.2008 у задоволенні обох позовів було відмовлено з тих підстав, що ПП Полюс-Партнер не є стороною спірного договору, а ТзОВ Біля Універмагу не довело того факту, що є власником спірного майна (а.с. 94-101, т.2);

- у провадженні Господарського суду Черкаської області перебувала справа №16/812 за участю ТзОВ Ресторан Беркут , ПП Санні , ТзОВ Біля Універмагу ОСОБА_3 та ОСОБА_12 , предметом якої був розгляд позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003 з мотивів перебування спірного нерухомого майна в заставі. Рішенням від 22.07.2010 у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку із відсутністю порушень спірним договором прав та законних інтересів позивача (а.с. 41-43, т.2);

- у провадженні Господарського суду Черкаської області перебувала справа №13/5026/414/2012 за участю ТзОВ Ресторан Беркут та ПП Санні , предметом якої був розгляд позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003 з підстав непроведення оплати за нерухоме майно. Рішенням суду від 10.04.2012, що залишене без змін рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій, у позові було відмовлено з тих мотивів, що непроведення оплати за договором не є підставою для визнання його недійсним (а.с. 111-124, т.1);

- у провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа № 1/86-4904 (згодом змінено номер на №6/100/5022-1635/2012 (18/15/2991-1/86-4904)) за участю ТзОВ Ресторан Беркут , ПП Санні , ТзОВ Торговий дім Тамара , предметом якої був розгляд позовних вимог за первісним позовом про розірвання договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003 та зустрічних позовних вимог про вчинення певних дій та стягнення 6890000 грн. упущеної вигоди. Розгляд вказаної справи завершився ухваленням рішення від 14.06.2012, яким було відмовлено в обох позовах та яке набрало законної сили (а.с. 187-190, т.1). При цьому, у мотивувальній частині рішення суд зазначив, що договір купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003 є недійсним (нікчемним) через відсутність нотаріального посвідчення та укладення його під час перебування майна в іпотеці, а також враховуючи те, що відтиски печаток продавця на вказаному договір вчинені не в 2003 році, а пізніше - в період 2005-2007 років ;

- у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №5015/915/11 за участю ПП Санні та ТзОВ Ресторан Беркут , предметом якої був розгляд позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод від 15.02.2006 та від 15.08.2008 про розірвання договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003. Рішенням суду від 09.12.2011, що залишене без змін рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій, у задоволенні позову було відмовлено (а.с. 85-100, т.1). При цьому, у мотивувальній частині рішення суд зазначив, що відповідні додаткові угоди є нікчемними через відсутність їх нотаріального посвідчення ;

- в ухвалі Господарського суду Львівської області від 01.10.2012, постанові Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 та постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2013 у справі №5015/1488/12 (1/290-9/277), які набрали законної сили (а.с. 196-200, т.1), суди покликалися на нікчемність договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003, що встановлена в рішенні Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2012 у справі № 6/100/5022-1635/2012 (18/15/2991-1/86-4904).

Таким чином, із судових рішень у справах №6/100/5022-1635/2012 (18/15/2991-1/86-4904), у справі №5015/915/11 та у справі №5015/1488/12 (1/290-9/277), які підлягають обов`язковому врахуванню в силу ст. 129-1 Конституції України та ч.4 ст. 75 ГПК України, випливає, що ПП Санні не є власником спірного нерухомого майна.

При вирішенні даного спору не підлягають врахуванню покликання суду першої інстанції на рішення Господарського суду Львівської області 18.07.2008 у справі №25/129 за участю ПП Полюс-Партнер , ПП Санні , ТзОВ Ресторан Беркут та ТзОВ Біля Універмагу , яким було відмовлено у позовах про визнання недійсним договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003, укладеного між ПП Санні та ТзОВ Ресторан Беркут (а.с. 94-101, т.2), а саме, суд першої інстанції врахував здійснений у цьому рішенні висновок про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі-продажу 26.06.2007 не були власниками площадки-споруди.

З приводу цього колегія суддів зазначає таке: 1) висновок про нікчемність договору купівлі-продажу №88/08 від 10.06.2003 надано у судових рішеннях в інших справах, про які зазначено вище; 2) висновок суду у справі №25/129 здійснений із посиланням на те, що рішення Личаківського районного суду м.Львова від 19.05.2006 у пов`язаній цивільній справі №2-767/2006 (про визнання недійсною угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003) було скасовано. Однак, як вже було зазначено, вказаний цивільний спір завершився в кінцевому результаті визнанням недійсною угоди про розірвання договору купівлі-продажу від 26.02.2003 (рішення Франківського районного суду міста Львова рішення від 17.12.2013 у справі №2-3554/11).

Питання державної реєстрації права власності на спірне майно:

У зв`язку з укладенням низки договорів щодо спірного нерухомого майна, про які було зазначено вище, та наявністю численних судових спорів щодо цього ж нерухомого майна, учасниками яких були ТзОВ Ресторан Беркут , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТзОВ Біля Універмагу , ПП Санні , у період з 2003 року по 2008 рік здійснювалися численні перереєстрації права власності на вказане майно, про які частково було згадано вище, а саме:

- станом на 26.02.2003 спірне нерухоме майно було зареєстроване за ТзОВ Ресторан Беркут ;

- 20.02.2004 спірне майно було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003;

- 06.05.2004 спірне майно було повторно зареєстровано за ТзОВ Ресторан Беркут на підставі угоди від 26.02.2003 про розірвання договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 ;

- 01.08.2006 спірне майно було знову зареєстровано за ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003 та рішення Личаківського районного суду м.Львова від 19.05.2006 у справі №2-767/2006, яким було визнано недійсною угоду від 26.02.2003 про розірвання договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 ;

- 16.04.2007 спірне майно було зареєстровано за ПП Санні на підставі рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 25.12.2006 (а.с. 86, т.3);

- станом на 25.06.2007 спірне майно було знову зареєстроване за ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 на аналогічних правових підставах (а.с. 29, т.1);

- 27.06.2007 відбулася державна реєстрація спірного майна за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26.06.2007, укладеного між нею і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- 03.07.2007 спірне майно було зареєстроване за ПП Ріелт Бізнес Консалтинг на підставі договору купівлі-продажу від 28.06.2007, укладеного між ним та ОСОБА_3 ;

- 04.07.2007 відбулася державна реєстрація спірного майна за ТзОВ Біля Універмагу на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2007, укладеного між ним та ПП Ріелт Бізнес Консалтинг ;

- 14.01.2008 нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_4 було зареєстровано за ПП Санні на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2006 (а.с. 87, т.3). В той же час, до складу вказаного нерухомого майна не входила спірна площадка (споруда) чи міні-ринок, а згодом вказане рішення від 05.12.2006 було скасовано, а провадження у справі №11/5598 (№17-09-11/5598) - припинено;

- 08.09.2008 право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_4 було зареєстроване за ТзОВ Ресторан Беркут на підставі свідоцтва про право власності від 08.04.2002 (а.с. 187, т.1). Однак, до складу вказаного нерухомого майна також не входила спірна площадка (споруда) та міні-ринок. Згодом вказану державну реєстрацію визнано незаконною в межах адміністративної справи №2а-399/12/370 (а.с. 124-135, т.3);

З огляду на взаємовиключність та спірність окремих реєстраційних дій, враховуючи фактичні обставини даної справи, колегія суддів констатує той факт, що самі по собі реєстраційні дії щодо спірного майна не можуть свідчити про виникнення чи припинення у когось із сторін даного спору права власності на таке майно, оскільки для відповідного правового висновку слід надати оцінку не лише таким діям, а й відповідним правовстановлюючим документам, що і було зроблено судом вище. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими наступні висновки суду першої інстанції:

- про те, що право власності позивача на спірне майно не припинялося, оскільки 12.03.2004 ОКП ЛОР БТІ та ЕО поновило його право власності на підставі договору про розірвання договору купівлі-продажу спірного майна;

- про те, що 25 червня 2007 року ОКП ЛОР БТІ та ЕО видало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витяг про реєстрацію права власності (насправді - витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно ) на підставі рішення Личаківського районного суду від 19.05.2006, яке на той час було скасовано. Як зазначалося вище, право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення було зареєстровано 01.08.2006, а витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.06.2007 було виготовлено з метою відчуження майна.

Згідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на вищенаведене в сукупності, у позові в даній справі слід відмовити у зв`язку із тим, що позивач не довів того факту, що він є власником спірного нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У зв`язку з вищевикладеним, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому, судові витрати у даній справі підлягають новому розподілу.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, на позивача слід покласти 6394 грн. судового збору за розгляд даної справи в судах першої інстанції (сплаченого позивачем за подання позову), апеляційної інстанції (сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги) та касаційної інстанцій (сплаченого відповідачем за подання касаційних скарг на ухвали суду апеляційної інстанції від 02.04.2018 та від 26.11.2018 про зупинення провадження у даній справі). Покладенню на відповідача підлягає судовий збір за подання позивачем заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 в розмірі 3796,5 грн.

Відповідно до ч.11 ст. 129 ГПК України, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за можливе зобов`язати позивача сплатити відповідачу різницю у сумі судових витрат в порядку ч.11 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біля Універмагу» задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2013 у справі №5015/6070/11 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан Беркут (79053, м.Львів, вул. Володимира Великого,59-Б, ідентифікаційний код 19171247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Біля Універмагу (79053, м.Львів, вул. Володимира Великого 59-В, ідентифікаційний код 32182531) 2597,50 грн. судових витрат.

Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно статтей 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 30.11.2020.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік