Постанова

від 30.11.2020 по справі 915/700/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/700/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Головея В.М.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м.Миколаїв - Климович А.В. на підставі ордеру від 29.09.2020 року серія ВЕ № 1020536;

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року, м. Миколаїв, суддя Олейняш Е.М., повний текст рішення складено та підписано 11.09.2020 року

у справі № 915/700/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м.Миколаїв

до відповідача Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та визнання поновленим договору,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, а якій просило суд:

- визнати незаконною бездіяльність Миколаївської міської ради щодо нерозгляду заяв від 12.01.2018 pоку, від 31.01.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25, строком на 1 рік з дати прийняття рішення з правом його поновлення на той самий термін протягом 4 років шляхом укладення відповідного договору про зміни до затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Миколаєва та архетипів, для обслуговування групи стаціонарних тимчасових споруд у кількості 4 шт., у тому числі земельна ділянка № 1 площею 27 кв.м., земельна ділянка № 2 площею 20 кв.м., земельна ділянка № 3 площею 26 кв.м., земельна ділянка № 4 площею 20 кв.м. загальною площею 93 кв.м. по просп. Центральному ріг вул. 6 Слобідської, у Центральному районі;

- зобов`язати Миколаївську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії, яка відбудеться після набрання рішенням законної сили, розглянути по суті заяви від 12.01.2018 pоку, від 31.01.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25, строком на 1 рік з дати прийняття рішення з правом його поновлення на той самий термін протягом 4 років шляхом укладення відповідного договору про зміни до затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Миколаєва та архетипів, для обслуговування групи стаціонарних тимчасових споруд у кількості 4 шт., у тому числі земельна ділянка № 1 площею 27 кв.м, земельна ділянка № 2 площею 20 кв.м., земельна ділянка № 3 площею 26 кв.м., земельна ділянка № 4 площею 20 кв.м. загальною площею 93 кв.м. по просп. Центральному ріг вул. 6 Слобідської, у Центральному районі;

- визнати поновленим договір про встановлення особистого строкового сервітуту №402 від 12.05.2014 року строком на 5 років на тих самих умовах.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 12.05.2014 року між Миколаївською міською радою (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м.Миколаїв (сервітуарій) було укладено договір № 402 про встановлення особистого строкового сервітуту; позивач звертався до Миколаївської міської ради із заявами про продовження строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту № 402 від 12.05.2014 року, проте Миколаївська міська рада за відсутності будь-яких заперечень та в порушення приписів законодавства більше року не приймає рішення щодо проекту Про продовження договору про встановлення особистого строкового сервітуту для обслуговування групи стаціонарних тимчасових споруд по м. Миколаєву , чим на думку позивача порушує будь-які розумні строки розгляду питання. Бездіяльність Миколаївської міської ради полягає у неприйнятті будь-яких рішень щодо продовження договору сервітуту, чим порушується право позивача на мирне володіння майном, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати бездіяльність Миколаївської міської ради незаконною та зобов`язати останню розглянути по суті заяви позивача про продовження строку дії договору сервітуту на найближчому пленарному засіданні сесії. Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв не припиняло використання земельної ділянки і на даний час розміщує на ній стаціонарні тимчасові споруди, не отримувало від Миколаївської міської ради жодних заперечень щодо такого використання чи продовження договору, а тому договір № 402 про встановлення особистого строкового сервітуту, на думку позивача, є поновленим на той же строк та на тих же умовах.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року у справі №915/700/20 (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.08.2020 року по даній справі № 915/700/20.

Рішення суду мотивоване тим, що вимога про визнання незаконними дій суб`єкта договірних відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки, як неналежного виконання зобов`язання учасником господарської діяльності, тобто звертаючись до суду з вимогою щодо визнання незаконними дій відповідача, позивач фактично просить установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм правову оцінку, а саме неналежному виконанню відповідачем своїх зобов`язань за договором, при цьому, суд зазначив, що законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною дії суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Миколаївської міської ради розглянути по суті заяви від 12.01.2018 pоку та від 31.01.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем також обрано неналежний спосіб захисту своїх прав у даній справі, оскільки, з моменту укладення між сторонами договору про встановлення особистого строкового сервітуту припинились адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникли договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Отже, позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо нерозгляду заяв та в частині зобов`язання органу місцевого самоврядування на пленарному засіданні сесії розглянути заяви є неналежним способом захисту прав позивача, оскільки не здійснюють захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Позовна вимога в частині визнання поновленим договору також за висновком суду є неналежним способом захисту прав, оскільки належним способом захисту порушеного права у договірних спорах є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення договору в спірному випадку саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді. Крім того, в частині вказаних позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такий договір поновленим з огляду на порушення позивачем порядку, визначеного цим договором, щодо процедури його продовження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м.Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року у справі №915/700/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії скасувати та прийняте в цій частині нове рішення, яким визнати незаконною бездіяльність Миколаївської міської ради щодо нерозгляду заяв від 12.01.2018 pоку, від 31.01.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25, строком на 1 рік з дати прийняття рішення з правом його поновлення на той самий термін протягом 4 років шляхом укладення відповідного договору про зміни до затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Миколаєва та архетипів, для обслуговування групи стаціонарних тимчасових споруд у кількості 4 шт., у тому числі земельна ділянка № 1 площею 27 кв.м., земельна ділянка № 2 площею 20 кв.м., земельна ділянка № 3 площею 26 кв.м., земельна ділянка № 4 площею 20 кв.м) загальною площею 93 кв.м. по просп. Центральному ріг вул. 6 Слобідської, у Центральному районі; зобов`язати Миколаївську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії, яка відбудеться після набрання рішенням законної сили, розглянути по суті заяви від 12.01.2018 pоку, від 31.01.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25, строком на 1 рік з дати прийняття рішення з правом його поновлення на той самий термін протягом 4 років шляхом укладення відповідного договору про зміни до затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Миколаєва та архетипів, для обслуговування групи стаціонарних тимчасових споруд у кількості 4 шт., у тому числі земельна ділянка № 1 площею 27 кв.м., земельна ділянка № 2 площею 20 кв.м., земельна ділянка № 3 площею 26 кв.м., земельна ділянка № 4 площею 20 кв.м) загальною площею 93 кв.м по просп. Центральному ріг вул. 6 Слобідської, у Центральному районі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту у формі визнання бездіяльності Миколаївської міської ради протиправною та зобов`язання розглянути заяви позивача на пленарному засіданні сесії. Так, із посиланням на приписи ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 144 Конституції України, положення Закону України Про місцеве самоврядування та ст. 12 Земельного кодексу України скаржник зазначає, що Миколаївська міська рада це не лише суб`єкт господарських правовідносин внаслідок укладення договору, а й єдиний суб`єкт, який відповідно до чинного законодавства, має право розпоряджатися землею територіальної громади м.Миколаєва, тобто вирішення питання продовження строку особистого строкового сервітуту встановленого договором, який зареєстровано 12.05.2014 року за № 402, віднесено як умовами договору, так і приписами чинного законодавства до компетенції Миколаївської міської ради. На думку скаржника, перебуваючи у господарських правовідносинах з підприємством, Миколаївська міська рада не втратила свої повноваження на розпорядження землею, не передала їх іншим суб`єктам.

При цьому скаржник зауважує, що звернення його із відповідними заявами про видачу рішення про поновлення права земельного сервітуту, яке станом на дату подання позову також не розглянуто відповідачем, покладає на міську раду обов`язок розглянути їх і прийняти відповідне рішення незалежно від будь-яких строків звернення, що встановлені договором № 402. Якщо строки звернення пропущені, це може стати підставою для прийняття рішення міської ради про відмову в поновленні договору, але ніяк не підставою для не розгляду і неприйняття жодного рішення з цього питання. Проте судом ця обставина не врахована під час прийняття оскаржуваного рішення.

Скаржник зазначає, що висновок суду про можливість ради не розглядати заяви підприємства є легітимізацією порушення міською радою Закону України Про адміністративні послуги та подальшого порушення прав підприємства на мирне володіння майном. Видача рішення Миколаївської міської ради на укладення/поновлення договору про встановлення особистого строкового сервітуту входить до складу адміністративних послуг, які надаються через Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, що передбачено Переліком адміністративних послуг, які надаються, виконавчими органами Миколаївської міської ради через департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради , розміщеним на офіційному сайті Миколаївської міської ради. При цьому, для надання цієї адміністративної послуги Миколаївська міська рада може вчинити лише одну законну дію - прийняти рішення на пленарному засіданні сесії. Цим рішенням міська рада може як поновити договір, так і відмовити в його поновленні, але в будь-якому випадку це буде формою реалізації адміністративної послуги. Миколаївська міська рада не надала цю адміністративну послугу і не прийняла жодного рішення за заявою підприємства. Така бездіяльність ради є протиправною та порушує право підприємства на мирне володіння майном і право отримати адміністративну послугу вчасно та в повному обсязі. Тобто у цих правовідносинах Миколаївська міська рада є не лише рівною стороною договору, а й має виключні повноваження щодо розпорядження землею територіальної громади Миколаєва. Ці повноваження є не тільки правом розпоряджатися землею, а й обов`язком розглянути поставлене перед міською радою питання підприємства про поновлення договору № 402. Підприємство не має можливості укласти договір сервітуту щодо цієї земельної ділянки з будь-яким іншим суб`єктом, адже розпорядником ділянки є виключно міська рада. Тому тут не може йти мови про рівність суб`єктів договірних відносин.

Отже, на думку скаржника, в порушення вищевказаних норм законодавства Миколаївська міська рада не прийняла жодного рішення за заявою позивача від 31.01.2019 року та допустила протиправну бездіяльність, чим порушила баланс приватного та публічного інтересу і через її бездіяльність територіальна громада не може ні отримати орендну плату, ні повернути від користувача земельну ділянку, проте ці фактичні обставини справи не враховані судом під час прийняття оскаржуваного рішення.

Щодо посилання суду на справу № 915/824/18, як приклад підстави для визнання способу захисту неналежним, скаржник зазначив, що у вказаній судовій справі сторонами виступали два господарюючих суб`єкти - комунальне підприємство Миколаївської міської ради та фізична особа-підприємець, суть спору - усунення перешкод в користуванні орендованим майном комунального підприємства. Жоден із цих суб`єктів не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування і не має будь-яких встановлених законом повноважень щодо розпорядження землею комунальної власності. Кожен із цих суб`єктів діє як суб`єкт господарських правовідносин, а не суб`єкт владних повноважень не реалізує встановлені законом виключні повноваження. На противагу цьому Миколаївська міська рада, крім прав та обов`язків за договором № 402, має і передбачені законом обов`язки належним чином надавати адміністративні послуги, в тому числі і послугу щодо видачі рішення міської ради про поновлення договору особистого строкового сервітуту (враховуючи, що цим рішенням рада може як поновити договір, так і відмовити в поновленні).

Також позивач зауважує, що він, за відсутності будь-яких заперечень зі сторони відповідача, продовжив користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту, то у нього виникли "правомірні очікування" щодо продовження користування земельною ділянкою, які підлягають захисту відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на що Миколаївська міська рада, в силу приписів Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Закону України Про адміністративні послуги та умов спірного договору, зобов`язана розглянути заяви позивача від 12.01.2018 року та 31.01.2019 року про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту та ухвалити на сесії ради відповідне рішення про задоволення чи відмову у задоволенні вказаних заяв, а допущена відповідачем бездіяльність є незаконною.

Доводи відповідача стосовно того, що суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не може втручатися у ці повноваження органів та перебирати на себе їх функції, за твердженням скаржника, повинні судом відхилятися, оскільки суд, ухвалюючи судове рішення в даній справі, не приймає за орган місцевого самоврядування відповідне рішення та не втручається у повноваження такого органу чи перебирає на себе його функції, а лише визнає бездіяльність органу місцевого самоврядування незаконною та зобов`язує його розглянути заяви сервітуарія та прийняти відповідне рішення по суті спірного питання. Дискреційні повноваження міської ради полягають у можливості прийняття рішення, яким поновити чи відмовити сервітуарію в поновленні договору особистого строкового сервітуту. Тому вимоги позивача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання міської ради розглянути заяви на пленарному засіданні сесії є ефективним способом захисту і їх задоволення сприятиме відновленню порушених прав. Якщо судове рішення зобов`яже Миколаївську міську раду розглянути заяви підприємства про поновлення договору, то порушені права позивача будуть відновлені шляхом прийняття радою будь-якого рішення на найближчому пленарному засідання сесії. У разі відсутності такого рішення суду, за твердженням скаржника, Миколаївська міська рада матиме можливість і далі порушувати права підприємства і не приймати жодного рішення щодо поновлення договору № 402 і водночас демонтувати тимчасові споруди підприємства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року у справі № 915/700/20, справу призначено до судового розгляду.

23.11.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року у справі № 915/700/20 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору не було передбачено автоматичного продовження строку його дії, позивач не звертався до власника за один місяць до закінчення строку дії договору в редакції договору про зміни (тобто, до 12.04.2016 року) з заявою про продовження строку дії договору, укладення договору про зміни (на новий однорічний строк) та його реєстрації, у зв`язку із чим позивач втратив право на продовження строку дії договору. Саме позивачем не дотримано, як умов договору, так і умов Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 14/16 від 26.01.2012 року. Враховуючи, що договір припинив свою дію 12.05.2016 року, то підстави для вирішення питання про поновлення договору в 2018-2019 роках відсутні, оскільки неможливо продовжити строк дії договору, який припинив свою дію.

Відповідач зауважив, що з моменту укладення між ним та позивачем договору про встановлення особистого строкового сервітуту припинились адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникли договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

Також відповідач зауважує, що доводи скаржника в частині того, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд не застосував положення Закону України Про адміністративні послуги і це призвело до застосування неправильних норм права і прийняття незаконного судового рішення, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки порушення або неврахування норм Закону України Про адміністративні послуги не було підставами позову та представником позивача не зазначалось в ході розгляду справи у суді першої інстанції.

Крім того, у відзиві Миколаївська міська рада, м. Миколаїв зауважила на тому, що позивачем, всупереч нормам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Законів України Про регулювання містобудівної діяльності , Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності , наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244 Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності , рішення Миколаївської міської ради № 14/16 від 26.01.2012 року (з наступними змінами) Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Миколаєва , самовільно встановлено групу тимчасових споруд, якою він продовжує користуватися навіть після закінчення договору про встановлення особистого строкового сервітуту.

Щодо обраного способу захисту відповідач, із посиланням на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2019 року у справі № 915/824/18, зауважив, що вимога про визнання незаконними дій суб`єкта договірних відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки, як неналежного виконання зобов`язання учасником господарської діяльності. Законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною дії суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав ти охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. З наведеного вбачається, що вимога позивача про визнання незаконною бездіяльності Миколаївської міської ради не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, який в свою чергу не передбачений до учасника господарських відносин.

Окрім іншого відповідач заперечує проти заявленого позивачем орієнтовного розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести в зв`язку з поданням апеляційної скарги, оскільки наведені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн. не співмірні зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на підготовку, подання апеляційної скарги, а отже вважає, що вони не підлягають відшкодуванню.

30.11.2020 електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, апеляційну скаргу просив задовольнити, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - скасувати, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Представник Миколаївської міської ради, м. Миколаїв в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань або заяв суду апеляційної інстанції не надав, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, та враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Миколаївської міської ради, м.Миколаїв.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року у справі №915/700/20 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

12.05.2014 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв (сервітуарій) було укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту №402, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада, м. Миколаїв на підставі рішення від 04.02.2014 року за № 37/25 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 93 кв.м. по пр. Леніна ріг вул. Комсомольської в інтересах сервітуарія, на право розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд у кількості 4 шт. (земельна ділянка № 1 площею 27 кв.м., земельна ділянка № 2 площею 20 кв.м., земельна ділянка № 3 площею 26 кв.м., земельна ділянка № 4 площею 20 кв.м.) для провадження підприємницької діяльності (т. 1 а.с. 16-26).

Відповідно до п. 2.1 договору ним встановлюється особистий сервітут строком на 1 (один) рік з дати реєстрації цього договору (до 12.05.2015 року).

Згідно з п. 2.2 договору сервітуарій має переважне право поновлення договору на той же термін протягом 4 років без відповідного рішення міської ради. Для цього сервітуарій зобов`язаний за один місяць до закінчення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту (до 12.04.2015 року) письмово звернутися до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради для подовження строку його дії на наступний рік.

У разі відсутності в управлінні земельних ресурсів заперечень від підрозділів міської ради проти подовження строку сервітуту дія договору про встановлення особистого строкового сервітуту подовжується на один рік шляхом укладення додаткової угоди (договору про зміни). При цьому додаткова угода (договір про зміни) набуде чинності після здійснення сервітуарієм плати за наступній рік протягом 10 днів з дати її підписання.

Після закінчення п`яти років з моменту укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту (12.05.2019 року) підставою для подовження строку дії договору буде відповідне рішення міської ради. У зв`язку з цим сервітуарій зобов`язаний не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутися письмово до міської ради з клопотанням щодо подовження його строку.

У разі порушення строку звернення до управління земельних ресурсів (або до міської ради) з питання подовження (поновлення) цього договору або нездійснення плати у термін, визначений договором, його дія припиняється з дати закінчення строку дії договору, на який його було укладено, наслідком чого буде звільнення земельної ділянки від споруд.

Відповідно до п. 4.1 договору особистий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки для розміщення групи тимчасових споруд у кількості 4 шт. на підставі розробленої технічної документації.

Підпунктом «г» п. 7.3 договору сторони погодили, що сервітуарій має право при закінченні строку, на який було укладено цей договір за умови належного виконання обов`язків відповідно до умов договору, звернутися з клопотанням щодо подовження строку його дії, у порядку, встановленому пунктом 2.2 розділу 2 цього договору.

Згідно з п.п. «д» п. 7.4 договору сервітуарій зобов`язаний звернутися з клопотанням щодо подовження строку його дії у порядку, встановленому п. 2.2 розділу 2 договору.

Відповідно до п. 9.1 договору усі зміни та/або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді додаткової угоди (договору про зміни), що буде невід`ємною частиною цього договору. Згодою власника на зміну та/або доповнення до нього договору на вимогу сервітуарія, є рішення виконавчого комітету міської ради, прийняте в установленому законодавством порядку.

Дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.2 договору)

Пунктом 9.7 договору сторони узгодили про продовження строку дії договору:

- після закінчення строку, на який було укладено цей договір, сервітуарій, за умови належного виконання своїх обов`язків, має право на подовження його дії. Продовження строку дії договору відбувається відповідно до п. 2.2. розділу 2 цього договору;

- у разі продовження строку договору на новий строк його умови можуть бути змінені з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами, здійснення плати та його реєстрації.

Договір про встановлення особистого строкового сервітуту підписано та скріплено печатками сторін, а також зареєстровано у Миколаївській міській раді, про що у Книзі реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту вчинено запис від 12.05.2014 року за № 402.

У день державної реєстрації договору Миколаївська міська рада (власник) передав, а позивач (сервітуарій) прийняв земельну ділянку по вул. Леніна ріг вул. Комсомольської для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 4 шт. загальною площею 93 кв.м., про що між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, відносно якої встановлено особистий строковий сервітут (т. 1 а.с. 20).

01.12.2015 року між сторонами було укладено договір про зміни № 402 С/1-15 до договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 12.05.2014 року № 402, яким строк встановлення особистого строкового сервітуту подовжено до 12.05.2016 року (т.1 а.с. 27).

Також вказаним договором про зміни сторони доповнили ч. 1 п. 2.2 договору наступним: сервітуарій має переважне право поновлення договору на той же термін протягом 3 років без відповідного рішення міської ради. Для цього сервітуарій зобов`язаний за один місяць до закінчення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту (до 12.04.2016 року) письмово звернутися до Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради та за наявності позитивного висновку цього Управління звернутися до Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради для подовження строку дії договору на наступний рік.

Договір про зміни також підписано, скріплено печатками сторін та зареєстровано у Миколаївській міській раді, про що у Книзі реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту вчинено запис від 01.12.2015 року за № 402 С/1-15 (т. 1 а.с. 27).

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору здійснювалась оплата за встановлення особистого сервітуту за 2015 та 2016 роки, що підтверджується платіжними дорученнями від 01.12.2015 року № 1039 (плата за сервітут), від 01.09.2016 року № 1286 (плата за сервітут) та від 02.11.2017 року № 1674 (доплата за сервітут) (т. 1 а.с. 49-51).

12.01.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв звернулось до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв з заявою про продовження договору про встановлення строкового сервітуту № 402 від 12.05.2014 року на 2017-2018 роки (т. 1 а.с. 28).

Заява зареєстрована в Миколаївській міській раді 12.01.2018 року за вх. № 295/18.

31.01.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв вдруге звернулось до Миколаївської міської ради з заявою про поновлення права земельного сервітуту для обслуговування груп тимчасових споруд у кількості 4 шт. (т. 1 арк. 29-30).

Заяву зареєстровано в Миколаївській міській раді 31.01.2019 року за вх. № 16/Вт 19.

Відповідно до протоколу № 104 від 25.03.2019 року на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології рекомендовано погодити та дозволити Товариству з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25 загальною площею 93 кв.м. (т.1 а.с. 33-47).

Проектом рішення № s-zr858/1 «Про продовження договору про встановлення особистого строкового сервітуту для обслуговування групи стаціонарних тимчасових споруд по м. Миколаєву» Миколаївська міська рада пропонувала вирішила дозволити Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв укладання договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25 строком на 1 рік з дати прийняття рішення з правом його поновлення на той самий термін протягом 4 років шляхом укладення відповідного договору про зміни до затвердження Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Миколаєва та архетипів, для обслуговування групи стаціонарних тимчасових споруд у кількості 4 шт., у тому числі земельна ділянка № 1 площею 27 кв.м., земельна ділянка № 2 площею 20 кв.м, земельна ділянка № 3 площею 26 кв.м., земельна ділянка № 4 площею 20 кв.м.) загальною площею 93 кв.м. по просп. Центральному ріг вул. 6 Слобідської, у Центральному районі відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 20.02.2019 року №17-534.

Пункт 1 розглянуто на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 25.03.2019 року, протокол № 104, на якому рекомендовано його погодити (т. 1 а.с. 31-32).

До проекту рішення № s-zr858/1 Миколаївської міської ради «Про продовження договору про встановлення особистого строкового сервітуту для обслуговування групи стаціонарних тимчасових споруд по м. Миколаєву» складено зауваження, які полягають в наступному (т. 1 а.с. 138-140):

- в наданому пакеті документів до проектів рішень міської ради відсутні докази звернення сервітурія до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради для продовження строку дії договорів згідно умов договору, відсутні відповідні додаткові угоди (договори про зміни) до таких договорів. Оскільки дія договору припинилась у зв`язку з закінченням строку, прийняття запропонованого Проекту рішення порушуватиме вимоги ст. 102 ЗК України та п.п. 7.4, 9.2. Договору;

- Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 17.02.2020 року в службовій записці за № 4541/11.02-03/20-2 повідомлено, що підприємством ТОВ «Універсал-Юг» оплата за сервітут не здійснювалася у зв`язку з відсутністю відповідних додаткових угод щодо продовження строку договору;

- у службовій записці Управління містобудування та архітектури ММР від 20.02.2019 не вказано про відповідність чи невідповідність намірів щодо продовження терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту відносно місця розташування стаціонарної ТС (групи стаціонарний ТС) комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам;

- прийняття запропонованого проекту рішення може призвести до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, які звернулись із заявами щодо укладення договорів про встановлення особистого строкового сервітуту, наслідком чого може бути скасування прийнятого міською радою рішення у судовому порядку.

Відповідно до листа Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради № 27/21.04-03 від 17.01.2020 року (т. 1 а.с. 48) комісією з питань упорядкування розміщення об`єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва, відповідно до п. 27, 28, 29 Акту обстеження зайнятих земельних ділянок від 05.12.2019 року № 21, встановлено, що групи тимчасових споруд з продажу квітів за адресою: пр. Центральний ріг вул. 6-ої Слобідської розміщені без діючих документів на право користування земельними ділянками та без визначення місця їх розташування у зв`язку з відсутністю паспорта прив`язки, що суперечить рішенню Миколаївської міської ради від 14.02.2013 № 25/19 та наказу Мінрегіону від 21.10.2011 року № 244. Крім того, внаслідок розміщення даних споруд порушуються вимоги: ДБН В.2.2-23:2009 (щодо планувального розриву сусідніх будівель та споруд), ДБН В.2.2-12:2019 (протипожежні відстані не витримано), ДБН В.2.3-5:2018 (в частині розміщення споруд в межах пішохідної зони).

Комісією вирішено надати доручення Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської ради вжити відповідні заходи щодо демонтажу зазначених споруд та звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Враховуючи вищенаведене, запропоновано підприємству самостійно звільнити зайняті земельні ділянки протягом 10 днів. Повідомлено, що в протилежному випадку, відповідно до Порядку, затвердженого рішенням міської ради від 07.07.2011 року № 7/13, зазначені об`єкти будуть демонтовані Департаментом у примусовому порядку.

Згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 17.02.2020 року за № 4541/11.02-03/20-2 (т.1 а.с. 136-137):

- у підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсал-Юг» до укладання додаткової угоди на продовження особистого строкового сервітуту після 12.05.2017 року не було підстав для сплати за сервітут. Після 12.05.2017 року підприємством оплата за сервітут не здійснювалася;

- дія договорів про встановлення особистого строкового сервітуту від 12.05.2014 року №401 та № 402 припинилася 12.05.2017 року;

- підприємці, які безпосередньо здійснюють торгівлю на земельній ділянці, звернулися до міської ради щодо укладення договорів про встановлення особистого строкового сервітуту.

Відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради № 19093/12.01-19/20-2 від 17.06.2020 року, паспорти прив`язки на тимчасові споруди на зазначених земельних ділянках не надавались (т. 1 а.с. 141).

Питання продовження строку договору про встановлення строкового сервітуту № 402 від 12.05.2014 року між сторонами не врегульовано, рішення Миколаївською міською радою про надання дозволу на продовження договору або відмову в продовженні договору не прийнято, у зв`язку із чим позивач звернувся до відповідача із позовом про визнання незаконною бездіяльності Миколаївської міської ради щодо нерозгляду заяв позивача, зобов`язання Миколаївської міської ради розглянути заяви позивача на найближчій пленарній сесії та визнання поновленим договору про встановлення сервітуту.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Скаржником рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні судом першої інстанції позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності Миколаївської міської ради щодо нерозгляду заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25 та відмови у зобов`язанні Миколаївську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії, яка відбудеться після набрання рішенням законної сили, розглянути по суті заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25, з огляду на що рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції лише в межах зазначених доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до норм ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, а обставини правомірності відмови у задоволенні позовних вимог про визнання поновленим вищевказаного договору колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не перевіряються.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

При цьому судова колегія зазначає, що цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Виокремлюють також матеріальний і процесуальний аспекти захисту цивільних прав та інтересів.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 Цивільного кодексу України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або не настання певної події.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

Так, в даному випадку позивач звернувся із позовом до господарського суду, в якому просив визнати незаконною бездіяльність Миколаївської міської ради щодо нерозгляду заяв від 12.01.2018 pоку та від 31.01.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту; зобов`язати Миколаївську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії, яка відбудеться після набрання рішенням законної сили, розглянути по суті заяви від 12.01.2018 pоку, від 31.01.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту; та визнати поновленим договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 402 від 12.05.2014 року строком на 5 років на тих самих умовах.

З фактичних обставин справи видно, що в даному випадку виник спір, що стосується продовження строку користування земельною ділянкою на підставі договору особистого строкового сервітуту, відтак позивач намагається захистити своє майнове право щодо земельної ділянки.

Колегія суддів звертає увагу, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень чи дій/бездіяльності є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

При цьому, як вже зазначалось, скаржник рішення суду першої інстанції оскаржує лише в частині двох позовних вимог, а саме, про визнання незаконною бездіяльність Миколаївської міської ради щодо не розгляду заяв та зобов`язання Миколаївську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії розглянути по суті заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, який було дозволено укласти рішенням міської ради від 04.02.2014 року № 37/25, тоді як відмова суду у позовних вимогах про поновлення такого договору (що є в даному випадку таким наслідком) скаржником не оскаржується.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає за необхідне, відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, надати правову оцінку вказаним вище вимогам та відповідно надати оцінку правомірності відмови у їх задоволенні судом першої інстанції.

Що стосується вимоги про визнання незаконною бездіяльності ради щодо нерозгляду звернень, судова колегія зазначає таке.

В даному випадку бездіяльність відповідача нерозривно пов`язана із правовідносинами користування земельною ділянкою на умовах сервітуту, при цьому судова колегія зауважує, що така бездіяльність міської ради позивачем пов`язується саме з продовження строку дії вже укладеного між сторонами договору строкового особистого сервітуту, а не загальної процедури його встановлення вперше відповідно до чинного законодавства України, тобто відповідач у справі, з огляду на самостійно визначені позивачем предмет та підстави позову, позиціонується саме як сторона вже укладеного раніше договору.

При цьому відповідно висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 1917/1188/2012 (№ 826/1291/17). з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та у подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.

Тобто відповідно до вказаного висновку, якщо особа звертається до органу місцевого самоврядування із заявою про продовження строку дії вже укладеного раніше між ним та міською радою договору, то у таких правовідносинах сторони є рівними, оскільки такі правовідносини виникли між ними саме з договору, а тому підстави стверджувати, що орган місцевого самоврядування діє як суб`єкт владних повноважень, відсутні.

При цьому, судова колегія погоджується із твердженням суду першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин вказаної справи, що вимога про визнання незаконними дій суб`єкта договірних відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки, як неналежного виконання зобов`язання учасником господарської діяльності. Отже, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання незаконними дій відповідача, позивач фактично просить установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм правову оцінку, а саме неналежному виконанню відповідачем своїх зобов`язань за договором, в т.ч. щодо процедури його пролонгації.

Разом з тим, законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною дії суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 910/16981/17, від 11.06.2019 року у справі № 910/15651/17, від 14.05.2019 року у справі № 910/16744/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що обраний Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв спосіб захисту не відновлює його прав, які позивач вважає порушеними та за захистом яких він звернувся у даній справі.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Миколаївську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії розглянути по суті заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» про укладення договору про зміни до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, судова колегія зазначає таке.

Згідно наукового висновку Верховного Суду Щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією , дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Судами неодноразово наголошувалось, що суд не може підміняти державний орган (орган місцевого самоврядування), рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Єдиним можливим випадком, коли суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В даному випадку позивач просить суд зобов`язати орган місцевого самоврядування розглянути його заяви на найближчому пленарному засіданні, при цьому, відповідно до норм чинного законодавства України, зокрема Закону України Про місцеве самоврядування , до виключної компетенції органу місцевого належать повноваження щодо скликання відповідної сесії ради та формування порядку денного сесій ради, тобто вказані повноваження є дискреційними, суд не може втручатись у їх здійснення та зобов`язувати раду розглядати будь-які питання на тій чи іншій її сесії.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що навіть у разі задоволення такої позовної вимоги та зобов`язання відповідача розглянути відповідне питання на черговому пленарному засіданні, вказане не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки не призведе до поновлення його права користування земельною ділянкою на умовах сервітуту, тобто не матиме наслідком вирішення спору, що виник між сторонами по суті, з огляду на що судова колегія погоджується із висновком суду про обрання позивачем неналежного способу захисту його порушених права.

Разом з тим, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, зауважує, що посилання позивача на тривалий нерозгляд його заяв про продовження строку дії укладеного між сторонами договору, має значення тільки для встановлення факту продовження строку дії договору за умови дотримання сторонами такого договору певної процедури його пролонгації або ні, та як наслідок, вирішення судом питання щодо визнання факту його поновлення або його відсутність, зобов`язання відповідача укласти відповідну додаткову угоду (що в такому випадку було б належним способом захисту) або ні, тоді як позивач у справі, звертаючись із позовом, просив визнати спірний договір поновленим, що також є неналежним способом захисту, до того ж відмову у задоволенні такої вимоги взагалі не оскаржує.

За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо нерозгляду заяв та в частині зобов`язання органу місцевого самоврядування на пленарному засіданні сесії розглянути заяви є неналежним способом захисту прав позивача, оскільки не здійснюють захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у їх задоволенні.

Доводи скаржника в частині того, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд не застосував положення Закону України Про адміністративні послуги і це призвело до застосування неправильних норм права і прийняття незаконного судового рішення, не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги, оскільки порушення або неврахування норм Закону України Про адміністративні послуги при здійсненні відповідачем його адміністративних повноважень як органу місцевого самоврядування не були підставами позову, до того ж поданого до суду господарської, а не адміністративної юрисдикції.

При цьому судова колегія наголошує, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

При цьому, ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Разом з тим, скаржник (позивач) вказаним правом не скористався, з огляду на що будь-які підстави для розгляду обґрунтованості його позовних вимог у вказаному контексті відсутні.

До того ж оскарження питань дотримання або ні положень цього закону органом владних повноважень не віднесено до юрисдикції господарських судів, якщо не оскаржуються наслідки дій або бездіяльності такого органу.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року у справі № 915/700/20 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення та витрати на правову допомогу покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Універсал-ЮГ» , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року у справі № 915/700/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2020 року у справі № 915/700/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 30.11.2020 року.

Повний текст постанови складено 01 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська В.М. Головей