Постанова

від 26.11.2020 по справі 2/275

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. Справа № 2/275

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І. , суддя Гетьман Р.А. , суддя Дучал Н.М.,

при секретарі судового засідання Стойки В.В.,

за участю представників сторін:

від апелянта, Литовченко Ю.С., положення,

від позивача, Хорошилов І.І., адвокат,

від відповідача, не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту ДВС МЮУ, м.Київ, за вх. №2892 Д/1 на ухвалу господарського суду Донецької області від 12.10.20 (повний текст складено 13.10.2020, суддя Курило Г.Є.)

при розгляді матеріалів за скаргою №09-6/1506 від 01.10.2020 від Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , м.Київ,

про визнання незаконною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50462324 щодо неподачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №2/275 від 19.10.2009; зобов`язання керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №2/275 від 19.10.2009

у справі № 2/275

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , м. Київ в особі філії Відділення Промінвестбанку в м.Кіровське Донецької області ,

до відповідача Державного підприємства Шахтарськантрацит , м. Шахтарськ, Донецька область,

про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 13955027, 30 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.10.2020 у справі №2/275 скаргу №09-6/1506 від 01.10.2020 Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , м.Київ про визнання незаконною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50462324 щодо не подачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №2/275 від 19.10.2009; зобов`язання керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №2/275 від 19.10.2009 задоволено у повному обсязі.

Визнано незаконною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50462324 щодо не подачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №2/275 від 19.10.2009.

Зобов`язано керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №2/275 від 19.10.2009.

Ухвала обґрунтована, зокрема правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14, від 12.08.2019 у справі №905/2986/16.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, ДВС МЮУ м. Києва за вх. № 2892 Д/1 звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду Донецької області від 12.10.2020 по справі № 2/275 скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк у повному обсязі.

Вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнято судом без врахування усіх обставин справи та невірним застосуванням норм матеріального права, зокрема, приписів Закону України Про відновлення платоспроможності вугледобувних підприємств . Також, на підтвердження своєї позиції посилається на постанови Верховного Суду від 01.03.2018 р. у справі № 913/1147/16, від 03.04.2018 р. у справі № 913/2218/13 та від 18.09.2018 у справі № 905/526/13-г та в окремій думці головуючого судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 по справі № 905/3773/14-908/5138/14.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 р. відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту ДВС МЮУ м.Київ на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.10.2020 у справі № 2/275, встановлено учасникам справи строк до 18.11.2020 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу. Розгляд справи призначено на 26.11.2020 р.

У судове засідання призначене на 26.11.2020 р. з`явився представник заявника апеляційної скарги та представник позивача по справі.

Представник заявника апеляційної скарги підтримав свої вимоги, викладені у апеляційній скарзі.

Представник позивача просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники відповідача у судове засідання не з`явилися. Про час та місце проведення судового засідання сторони повідомлялися належним чином. Явка представників сторін не визнавалася обов`язковою.

Стаття 271 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. (ч.1 ст.270 ГПК України)

Заслухавши доповідь головуючого по справі ( суддю доповідача), дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представника заявника апеляційної скарги та представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижче викладене.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

14.03.2016 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бойком О.М. відкрито виконавче провадження за №50462324 на виконання наказу №2/275 від 19.10.2009 про стягнення з Державного підприємства Шахтарськантрацит на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі філії Відділення Промінвестбанку в м. Кіровське Донецької області заборгованості за кредитним договором в розмірі 11750000,00 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 2133741,47грн, заборгованість за комісійної винагороди в розмірі 342684,11 грн., пеню в розмірі 242379,00грн, витрати по сплаті державного мита в розмірі 25500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.

Відповідно до витягу з АСВП в межах виконавчого провадження №50462324 були проведені виконавчі дії. 26.04.2016 винесено постанову про стягнення виконавчого збору. 26.04.2016, 28.03.2017 та 29.03.2017 відбулося звернення стягнення на кошти на рахунках боржника, про що винесені постанови про арешт коштів боржника.

17.04.2019 Відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження №50462324 винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п.14 ч. 1 ст. 34 Закону України Про виконавче провадження , відповідно до якої виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств .

У зв`язку з тим, що керівник Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби не направив до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №2/275 від 19.10.2009 у відповідності до Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , скаржник звернувся до суду зі скаргою.

Як зазначалося вище, ухвалою суду першої інстанції заява Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк задоволена у повному обсязі. Суд першої інстанції прийшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення скарги.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України Про виконавче провадження , як спеціальним нормативним актом, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Згідно ст.2 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням таких засад: верховенства права; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Статтею 1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств , встановлено тимчасово, до 1 січня 2022 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження , знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно п.14 ч.1 ст.34 Закону України Про виконавче провадження виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств .

Частиною 8 статті 35 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 14 частини першої статті 34 цього закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій на період дії обставин, визначених статтею 1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств .

Відповідач є державним вугледобувним підприємством, у зв`язку з чим державний виконавець 17.04.2019 зупинив вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням №50462324, яке було відкрито 14.03.2016.

Станом на теперішній час відповідно до результату пошуку виконавчих проваджень в АСВП виконавче провадження №50462324 зупинене.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами частини першої якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Разом з тим, частиною третьою статті 4 вказаного Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті (тобто до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Водночас, 24.05.2017 набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" положеннями статті 1 якого (з урахуванням змін внесених Законом України від 18 грудня 2018 року N 2658-VIII) передбачається, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Наведене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Крім того, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до пункту 9 частини першої статті 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою лише захищає саме боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

У даній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14 та у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 905/2986/16.

Судова колегія також зазначає, що відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених частиною третьою статті 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана частина друга статті 4 Закону не вимагає та не передбачає.

Тобто, частина друга статті 4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, частина третя статті 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Підстави, передбачені пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", свідчать про неможливість виконання судового рішення, в зв`язку з чим положення частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вимагають не чекати спливу вищевказаного шестимісячного строку, оскільки це не має сенсу, рішення все одно не буде виконане, а протягом десяти днів з дня встановлення факту наявності однієї з таких підстав одразу передавати виконавчий документ на виконання до органів державної виконавчої служби, тобто, дана норма направлена на прискорення зміни процедури виконання та отримання реального результату стягувачем, а не на їх сповільнення.

Зазначене свідчить, що підстави, передбачені частиною другою і частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- частина друга статті 4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- частина третя статті 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.03.2018 у справі № 908/2671/13.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 у справі № 13/156-10 дійшов висновку, що покладення можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов`язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно з пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить частині другій статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка не обмежується приписами частини третьої статті 4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення, не сприяє своєчасному виконанню судового рішення, а навпаки, відтермінує таке виконання на невизначений час, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті відповідного національного законодавства..

Таке "узалежнення" суперечило би положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини відносно можливості втручання держави в право "мирного володіння" виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п. 45 рішення "Жовнер проти України", повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу шести місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо до боржника.

Враховуючи дату відкриття виконавчого провадження суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що державний виконавець повинен був здійснити заходи, спрямовані на виконання рішення за рахунок коштів бюджету, що в свою чергу свідчить про бездіяльність державного виконавця.

Таким чином, враховуючи, що факт невиконання рішення суду з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, колегія суддів погоджується з доводами позивача, та висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця.

Щодо посилань апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018 у справі № 913/2218/13, від 18.09.2018 у справі № 905/526/13-г, щодо відсутності підстав для виконання рішення суду на підставі норм статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з огляду на наявність підстав для зупинення виконавчого провадження на підставі норм Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", то вони колегією суддів не приймаються з огляду на наявність правових висновків щодо того, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції, викладених у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14, від 19.03.2019 у справі № 13/156-10, які прийняті хронологічно пізніше ніж постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на які посилається апелянт.

У постанові від 29.05.2019 у справі № 908/85/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обов`язок керівника органу ДВС подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, навіть з огляду на наявність мораторію на примусову реалізацію майна державного підприємства.

Щодо посилань апелянта на окрему думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В. Я. у справі № 905/3773/14-908/5138/14, то вони колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до норм процесуального закону окрема думка не є обов`язковою для застосування.

Звертаючись із апеляційною скаргою, Департамент ДВС не спростував висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 2/275 та не довів порушення судами норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до приписів ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст.276 ГПК України)

В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції оскаржувана ухвала була прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції залишається без змін.

Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275,276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Департаменту ДВС МЮУ, м.Київ, на ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.10.2020 у справі №2/275 - залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.10.2020 у справі №2/275 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.12.2020

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя Н.М. Дучал