Рішення

від 24.02.2020 по справі 682/3002/18

СЛАВУТСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 682/3002/18

Провадження № 2/682/20/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року

Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді Маршал І.М., секретаря Мелашенко О.В.,

з участю позивача - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

представника позивача - відповідача за зустрічним позовом адвоката Мукомел Л.А.,

представника відповідача - позивача за зустрічним позовом адвоката Жилюка О.В.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Славута цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 про усунення перешкод особами у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком власника шляхом позбавлення їх права на користування житловим приміщенням, третя особа Славутська районна державна адміністрація Хмельницької області в особі органу опіки та піклування та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Славутської районної державної адміністрації, треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , Славутська державна нотаріальна контора, про скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, визнання права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 про усунення перешкод особами у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком власника шляхом позбавлення їх права на користування житловим приміщенням, третя особа Славутська районна державна адміністрація Хмельницької області в особі органу опіки та піклування. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просила визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житлом, а саме будинком АДРЕСА_1 та стягнути з них на її користь судові витрати та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позову вказувала, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який отримала в порядку спадкування після смерті чоловіка. В будинку також зареєстровані відповідачі - її син ОСОБА_3 та її онука ОСОБА_5 , але з червня 2017 року останні за місцем реєстрації не проживають, мають постійне місце проживання за іншою адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 звернувся у лютому 2019 року із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Славутської районної державної адміністрації, треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , Славутська державна нотаріальна контора, про скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, визнання права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями. Позивач просив скасувати свідоцтво про право приватної власності на жилий будинок, видане Славутською районною державною адміністрацією 14.02.2000 року про право приватної власності ОСОБА_7 на жилий будинок номер АДРЕСА_1 ; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 01.02.2000 року посвідчене Славутською державною нотаріальною конторою та зареєстроване за № 456 видане ОСОБА_1 , згідно з яким спадковим майном є житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1\4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів на його користь судові витрати. В обгрунтування позову вказував, що будинок в АДРЕСА_1 належав до колгоспного двору, був побудований до 1990 року і станом на 15 квітня 1991 року всі члени колгоспного двору, а на той час це був батько ОСОБА_7 , мати ОСОБА_1 , син ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_8 мали право на 1\5 його частину. Після смерті батька ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 відкрилася спадщина на належну йому 1\5 частину житлового будинку з надвірними будівлями, та у володіння спадковим майном вступили дружина і троє дітей і після цього частка кожного з них у майні складала 1\4. Однак після смерті батька, мати одноособово оформила майно на себе та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом видане Славутською державною нотаріальною конторою 01.03.2000 року на житловий будинок з надвірними будівлями до нього, що розташований в АДРЕСА_1 . У вказаному свідоцтві зазначено, що це спадкове майно належить спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право приватної власності на жилий будинок, виданого Славутською районною державною адміністрацією 14.02.2000 року та зарєстровано у БТІ 14.02.2000 року за №10. Однак таке свідоцтво не могло буди видане ОСОБА_7 оскільки він помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і станом на 14.02.2000 року його правоздатність була припинена.

ОСОБА_3 вважає, що ним не пропущено строку позовної давності, оскільки він вважає себе законним власником 1\4 частини спірного житлового будинку, так як після смерті батька він не відмовлявся від прийняття спадщини, а про оформлення позивачкою ОСОБА_1 , його матірю, права власності на житловий будинок( як спадкове майно) йому не було відомо до отримання копій додатків до позовної заяви про усунення перешкод в користуванні власністю. Подав заяву про поновлення строку позовної давності, разом з тим у ній вказав на те, що він вважає, що ним не пропущено строку позовної давності так як він вважав себе законним власником ј частини спірного житлового будинку.

Представником Славутської РДА подано заяву про застосування строків позовної давності, де представник просив відмовити у позові ОСОБА_3 у повному обсязі у зв`язку із пропуском строків позовної давності із посиланням на строк визначений ст. 257 ЦК України у три роки та на обов`язок позивача доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення її прав ( позиція ВСУ у справі №6-152цс14 від 29.10.2014), а тому ОСОБА_3 вважаючи себе співвласником будинку об`єктивно міг дізнатися про видачі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину.

Представником ОСОБА_1 - адвокатом Мукомел Л.А. також подано клопотання про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог ОСОБА_3 . Представник вказує, що після смерті батька ОСОБА_7 у 1998 році - ОСОБА_3 не вчиняв жодних дій як спадкоємець на прийняття спадщини. Також ОСОБА_3 було відомо, що у 2000 році спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_7 прийняла його мати ОСОБА_1 , в тому числі на будинок і земельні ділянки. Більш того відповідно до договору Дарування земельної ділянки від 28.12.2015 ОСОБА_1 подарувала сину ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 0, 1817 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто з цієї дати йому було достовірно відомо, що мати є одноосібним власником успадкованого майна після смерті чоловіка. І відповідно строк позовної давності сплинув 28.12.2018 року, а позов пред`явлено 27.02.2019 року, з огляду на що сторона просить у зустрічному позові відмовити.

В судовому засіданні позивач - відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Мукомел Л.А. підтримали первісний позов із викладених у ньому підстав, у зустрічному позові ОСОБА_3 просили відмовити, застосувавши заяву про сплив строку позовної давності.

Представника відповідача - позивача за зустрічним позовом адвокат Жилюк О.В. в судовому засіданні просив відмовити позивачці у позові та задоволити зустрічний позов, вважає, що ОСОБА_3 не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права той дізнався при пред`явленні ОСОБА_1 позову до суду у жовтні 2018 року.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 , у зустрічному позові ОСОБА_3 просила відмовити. Суду пояснила, що їх сімя складалася із матері, батька та трьох дітей, проживали у АДРЕСА_1 . У 1998 році помер батько, на той час брат ОСОБА_9 був уже повнолітнім, вони із сестрою - були неповнолітніми. По смерті батька у їх сімї неодноразово обговорювалися питання оформлення спадщини - прийняли рішення, що усе майно мати оформлятиме на себе і ОСОБА_9 їй у цьому допомагав - саме він їздив із мамою до нотаріуса і по державних установах. Вони із сестрою навчалися у той час. Після цього брат продовжував проживати із мамою у батьківському будинку, а вони із сестрою влаштовували своє життя у інших містах. Брат постійно їздив за кордон на заробітки, мати гляділа господарство, город, худобу і до виходу на пенсію працювала. Потім брат одружився, привів жінку до цієї ж хати, там народилася їх донька, бабуся допомагала їм у догляді за дитиною, бо невістка фактично залишалася одна, оскільки брат продовжував їздити на заробітки за кордон. У 2015 році на його вмовляння мати подарувала йому частину земельної ділянки, де він і розпочав будівництво та до 2017 року побудував хату, у яку його сімя перейшла проживати у червні 2017 року. З того часу відносини між братом та матірю і сестрами погіршилися. Він почав стверджувати, що усе майно належить йому.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні 06.11.2019 року показала, що вона є рідною сестрою позивачки ОСОБА_1 . Сестра після смерті чоловіка продовжила проживати у їх будинку в с. Глинники разом із сином ОСОБА_9 , який також там проживав, вели господарство, син на той час не мав ще своєї сімї. ОСОБА_9 їздив за кордон на роботу, а мати його працювала у селі поваром, а потім вийшла на пенсію, гляділа господарство, худобу, птицю. Коли одружився, стосунки із матірю погіршилися. Вважає, що ОСОБА_9 було відомо, що майно після смерті батька мати оформляла на себе, бо він її супроводжував, возив по кабінетах, коли оформлялася спадщина. Вони (тобто ОСОБА_9 із матірю) з цією метою приїздили в районний центр, де вона проживає і ОСОБА_1 заходила до неї у гості і вони спілкувалися на ці теми. Поряд із батьківським будинком ОСОБА_9 побудував хату у два поверхи, хоч спершу казав усім, що будує баню. Коли будинок був готовий, то ОСОБА_9 із дружиною та донькою перейшли проживати у новобудову і живуть у ній біля трьох років. Свої речі із батьківського будинку вони забрали, їх речей у будинку не має. Востаннє у господарстві сестри вона була у жовтні 2018 року, куди її запросила сестра разом із ще однією знайомою накопати кущів малини. Коли вони там знаходилися із нового будинку вийшов ОСОБА_9 і наказав їм звідти забиратися, бо нічого твого тут не має звернувся він до матері, і вигнав їх, при цьому поводився агресивно та вдарив її.

Свідок ОСОБА_11 суду показала, що із ОСОБА_1 вона була сусідкою по селу ОСОБА_12 . Знає, що ОСОБА_13 мала чоловіка та троє дітей - дві дочки та сина. Після смерті чоловіка біля неї залишився проживати син, згодом він одружився, народилася онучка. ОСОБА_1 завжди допомагала сімї сина із доглядом за онукою. Вона пам`ятає, що була в гостях у їх дворі у 2015 році - в домі і дворі було все гарно облаштовано, в будинку був ремонт зроблений, опалення. В той час син будував свій дім поряд із батьківським будинком, - так їй сказала ОСОБА_13 . Близько двох років тому - десь в 2017 році син із сімєю перебрався у новозбудований дім і з того часу стосунки між ними погіршилися. Наступного разу вона приїхала восени 2018 року із сестрою ОСОБА_14 - ОСОБА_10 - то бачила, що у будинку ОСОБА_14 відключені газ та вода, не має опалення, туалет і ванна непридатні для використанні, кімнати порожні, відсутні меблі, - то все забрав ОСОБА_9 . В той час коли вони копали кущі зі свого будинку вийшов ОСОБА_9 і кинувся до них із лайкою, виганяв їх із двору, вдарив тітку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 14.08.2012 року, Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 30.07.2012 року та даними Свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.03.2000 року.

Також позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6823980300:02:005:0011, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянку) площею 0,0683 га.

Згідно довідки виданої виконкомом Ганнопільської сільської ради від 30.08.2018 року № 867 виданої на підставі запису по господарської книги №6 син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та внука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані в АДРЕСА_1 , фактично проживають АДРЕСА_1 .

Згідно довідки від 09.10.2018 року № 1010 виданої виконкомом Ганнопільської сільської ради згідно даних по господарських книг №6 за 1996-2000 роки ОСОБА_3 зареєстрований за місцем реєстрації з 01.06.1998 року по даний час, та №6 за 2011-2015 роки ОСОБА_5 зареєстрована з дня народження ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до акту обстеження житлових умов від 17.08.2018 року на підставі заяви ОСОБА_1 комісією Ганнопільської сільської ради проведено обстеження домогосподарства за адресою АДРЕСА_1 та встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з червня 2017 року проживають у іншому домоволодінні у АДРЕСА_1 та з цього часу не беруть участі в утриманні будинку по АДРЕСА_1 .

Як слідує із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 132711684 від 31.07.2018 ОСОБА_3 з 11.04.2017 року належить на праві приватної власності житловий будинок в АДРЕСА_1 . Також він має на праві власності земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,1817 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яку набув 28.12.2015 року на підставі договору дарування. У цьому будинку зареєстрована його дружина ОСОБА_4 з 28.08.2017 року, що підтверджується даними листа від 26.10.2018 року № 533Ганнопільської сільської ради.

Про те, що між сторонами спору існують неприязні стосунки з лютого 2017 року вказують звернення ОСОБА_1 до органів Національної поліції України, де вона вказувала на неприязнь зі сторони сина та невістки по відношенню до неї.

Орган опіки та піклування Славутської райдержадміністрації надав суду висновок від 15.01.2019 в якому констатує, що малолітня ОСОБА_5 та її батько ОСОБА_3 , які зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 в будинку, який належить бабусі ОСОБА_1 , з червня 2017 року за місцем реєстрації не проживають. ОСОБА_3 має у власності житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Орган опіки вважає за не доцільне визнання такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 малолітньої ОСОБА_5 .

Згідно довідки-виписки від 07.02.2019 року № 231 із особового рахунку № НОМЕР_1 погосподарської книги №8 Ганнопільської сільської ради за 1986-1990 року членами домогосподарства (колгоспний двір) були ОСОБА_7 , 1949 р.н. (голова), ОСОБА_1 , 1954 р.н., (дружина), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( дочка), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дочка);

із особового рахунку № НОМЕР_2 погосподарської книги №4 за 1991-1995 роки членами домогосподарства (колгоспний двір) були ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (голова), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , (дружина), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син) повернувся з РА 15.11.1992 року, вибув 01.12.1993 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( дочка), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дочка);

за даними військового квитка НОМЕР_3 ОСОБА_3 перебував на строковій службі з 11.12.1990 року по 06.11.1992 року;

із особового рахунку № НОМЕР_4 погосподарської книги №6 за 1996-200 роки ( суспільна група з 01.01.1996 по 01.01.1998 року - колгоспна, з 01.01.1999 по 01.01.2000 року - службова) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (голова), помер а/з №6 від 01.03.1998 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , (дружина), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син) повернувся 01.06.1998 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( дочка), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дочка);

із особового рахунку № НОМЕР_5 погосподарської книги №6 за 2001-2005 роки - ОСОБА_1 (голова господарства) ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( дочка), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дочка) вибула ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

із особового рахунку № НОМЕР_6 погосподарської книги №6 за 2006-2010 роки ОСОБА_1 (голова господарства) ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( дочка);

із особового рахунку погосподарської книги №6 за 2011-2015 роки ОСОБА_1 (голова домогосподарства) ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( дочка); ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( онука);

із особового рахунку погосподарської книги №6 за 2016-2020 роки ОСОБА_1 (голова домогосподарства) ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( дочка); ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( онука).

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Право члена сім`ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З врахуванням наведеного, здійснивши системний аналіз правових норм, оцінивши наявні докази по справі, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з підстав того, що відповідачі по справі за первісним позовом за відсутності поважних причин не проживають у спірному житлі протягом більшого часу ніж це передбачено ч. 2 ст. 405 ЦК України, а саме з червня 2017 року. При цьому суд відхиляє висновок органу опіки та піклування щодо малолітньої ОСОБА_5 , оскільки її батько має на праві власності інше житло за адресою АДРЕСА_1 , де вони з родиною фактично проживають та де є зареєстрованою мати дівчинки ОСОБА_4 , а отже її право на житло жодним чином не порушується. Також судом критично оцінюються твердження сторони відповідачів, що через погіршення відносин вони змінили місце проживання, оскільки жодних доказів щодо того, що ОСОБА_1 чинилися їм якісь перешкоди в фактичному проживанні, чи що особи зверталися до органів Національної поліції з цього приводу.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Славутської районної державної адміністрації, треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , Славутська державна нотаріальна контора, про скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, визнання права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями, - задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та його батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , наведене підтверджується даними свідоцтва про народження виданого повторно 25.09.2018 року серії НОМЕР_7 .

Його батько ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 від 01.03.1998 року.

На день смерті батька ОСОБА_3 був повнолітнім. Його сестри ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 були неповнолітніми на день смерті батька.

За матеріалами спадкової справи № 155/2000 єдиним спадкоємцем який звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину була дружина ОСОБА_1 , яка й отримала 01.03.2000 року свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно - житловий будинок з надвірними будівлями до нього в АДРЕСА_1 .

Так, частинами першою, другою статті 120 ЦК УРСР передбачено, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю.

Відповідно до частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

З огляду на встановлене судом із даних по господарських книг - членами колгоспного двору на 15.04.1991 року були ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (голова), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , (дружина), ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( син), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( дочка), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дочка).

Рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_7 не спростовує належність цього будинку до майна колгоспного двору.

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 Про практику розгляду судами України справ про спадкування в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Отже, після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відкрилася спадщина на належну йому частку майна колгоспного двору, яка, виходячи з рівності часток усіх членів двору, передбаченої частиною другою статті 123 ЦК УРСР , складала 1/5.

ОСОБА_1 та її представником подано заяву про застосування строку позовної давності, де сторона вказує, що ОСОБА_3 станом на 2000 рік було відомо, що мати оформила спадщину на своє ім`я, однак він жодних дій щодо оформлення своїх спадкових прав на будинок не вчиняв, як і не претендував на частку в майні колгоспного двору. Також у 2015 році на його прохання матір`ю йому було подаровано земельну ділянку розміром 0, 1817 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто з цієї дати йому було достовірно відомо, що мати є одноосібним власником майна за адресою АДРЕСА_1 .

Представником Славутської РДА також подано заяву про застосування строків позовної давності, із посиланням на строк визначений ст. 257 ЦК України у три роки та на обов`язок позивача доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення її прав ( позиція ВСУ у справі №6-152цс14 від 29.10.2014).

ОСОБА_3 подано заяву про поновлення строку позовної давності, в якій вказує, що після смерті батька 27.02.1998 року він вступив у володіння майном і став мати право на ј частину житлового будинку. Однак після смерті батька мати ОСОБА_1 оформила спадщину тільки на себе та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом 01.03.2000 року на житловий будинок в АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці, що належала Ганнопільській сільській раді. При цьому вказує, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом вказано, що це спадкове майно належить спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право приватної власності на жилий будинок, виданий Славутською районною державною адміністрацією 14.02.2000 року, однак на той час батька вже не було і такого свідоцтва він не міг отримати, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і його правоздатність припинилася. ОСОБА_3 вказує, що він не пропустив строку позовної давності звернення до суду із позовною заявою так як вважає себе законним власником ј частини житлового будинку, оскільки він не відмовлявся від прийняття спадщини, а про оформлення матірю права власності на житловий будинок йому нічого не було відомо до отримання копій документів доданих до позовної заяви про усунення перешкод в користуванні власністю.

Статтями 257, 261 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня, досягнення нею повноліття.

ОСОБА_3 заперечуючи проти застосування строку позовної давності до виниклих правовідносин, указував на те, що вважав спірне майно належним йому.

Після отримання його матір`ю ОСОБА_1 свідоцтва про права на спадщину за законом у 2000 році, син був повнолітнім, проживав з матір`ю у одному дворогосподарстві до червня 2017 року. Сторони вказували взаємно на це,та ці обставини підтвердили свідки та третя особа сестра і донька сторін відповідно ОСОБА_2 , що на той час відносини між матірю і сином були дуже гарними, вони спільно вели господарство, робили ремонт, облаштували ванну і туалет у будинку, зробили опалення та утеплення будинку. І суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_3 не цікавився своїми правами на оформлення частки у будинковолодінні протягом такого тривалого періоду часу ( з 2000 року) - його власна воля.

Вищевказане дає підстави вважати, що позивач ОСОБА_3 об`єктивно міг довідатися про порушення його прав, що спірний будинок на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом належить його матері.

Суд також приймає до уваги що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").Відповідна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №488/288/15-ц.

Очевидним є для суду те, що ОСОБА_3 вважаючи себе співвласником будинку об`єктивно міг дізнатися про видачу свідоцтва про право на спадщину 01.03.2000 року. А отже із цієї дати почався перебіг позовної давності, однак він звернувся до суду лише 27.02.2019 року після сплину трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові із зазначених підстав.

Судові витрати позивачки за первісним позовом, а це судовий збір у розмірі 1409,60 грн. ( квитанція від 26.09.2018 року) та 2000 грн. витрат за правову допомогу ( розрахунок витрат та квитанція від 15.01.2019 року )підлягають стягненню із ОСОБА_3 на її користь на підставі ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3,81, 259,265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 про усунення перешкод особами у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком власника шляхом позбавлення їх права на користування житловим приміщенням, третя особа Славутська районна державна адміністрація Хмельницької області в особі органу опіки та піклування, - задоволити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житлом, а саме будинком АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1409,60 грн. сплаченого судового збору та 2000 грн. витрат за правову допомогу.

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Славутської районної державної адміністрації, треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , Славутська державна нотаріальна контора, про скасування свідоцтва про право власності на жилий будинок, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, визнання права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Маршал І. М.